ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.09.2021Справа № 910/9461/21
за позовом Фізичної особи-підприємця Куралова Миколи Васильовича
до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"
про стягнення 19 735,57 грн.
Суддя Картавцева Ю.В.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Фізична особа-підприємець Куралов Микола Васильович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про стягнення 19 735, 57 грн пені.
Позовні вимоги мотивовані тим, що АТ КБ «Приватбанк» було без законних підстав списано кошти з банківського рахунку у розмірі 90 133,68 грн., з огляду на що банк, згідно положень чинного законодавства, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена банком по короткострокових кредитах. Відтак, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 19735,57 грн.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Так, з огляду на те, що у справі № 910/9461/21 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.
02.07.2021 через відділ діловодства суду, у встановлений судом строк, від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві та відповідачем у відзиві, суд
01.07.2014 Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" було пред'явлено позов до Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни про стягнення заборгованості за договором б/н від 17 березня 2011 року в розмірі 98 242,43 грн.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.09.2014 у справі №903/618/14 вказаний позов було задоволено, а саме стягнуто з ФОП Печук І.В. на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 93 775,93 грн заборгованості за кредитом, 4 366,67 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, 99,83 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 1 964,85 грн витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Однак, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2014 у справі № 903/618/14 було скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Постановою Верховного Суду від 20.04.2018 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 та рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2014 було скасовано, а справу № 903/618/14 направлено на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.
За наслідками нового розгляду справи № 903/618/14 рішенням Господарського суду Волинської області від 20.11.2018, залишеним без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 та Верховного Суду від 17.05.2019, у позові Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни про стягнення 98 242, 43 грн було відмовлено.
При цьому, судами було встановлено, що 17.03.2011 між Фізичною особою-підприємцем Печук Іриною Василівною та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" було підписано заяву про відкриття поточного рахунку та картку зі зразками підписів і відбитком печатки, згідно якої, сторони погоджуються із Умовами та правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та правилами обслуговування за розрахунковими картками (що розміщені в мережі Інтернет на сайті банку www.privatbank.ua, client-bank.privatbank.ua.), тарифами банку, які разом з цією заявою та карткою зі зразками підписів і відбитками печатки складають договір банківського обслуговування. Цим підписом відповідач приєднався і зобов'язався виконувати умови, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, тарифах позивача - договорі банківського обслуговування.
Відповідно до умов укладеного договору від 17.03.2011, який складається із заяви ФОП Печук І. В. про відкриття поточного рахунку та Умов і правил надання банківських послуг, підприємцю встановлювався кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта, що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг.
Відмовляючи ПАТ КБ "Приватбанк" в задоволенні позовних вимог суди засвідчили, що Банком не доведено обставин, які безспірно вказують, що ФОП Печук І. В. своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, зокрема, перерахування коштів в сумі 95 000 грн (яка в основному утворює заборгованість, що просить стягнути Банк), з рахунку фізичної особи-підприємця Печук І.В. на рахунок ТОВ "ТЕК-ЕТАЛОН" згідно платіжного доручення №22111 від 21.11.2013.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що не запереченим фактом, що система "Приват 24" експлуатується Банком, під його технічним та юридичним контролем. Саме Банк забезпечує доступ усіх користувачів до цієї системи і несе ризики несанкціонованого доступу до цієї системи (правова позиція Верховного суду України у постанові від 13.05.2015 у справі №6-71цс15).
У постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що як свідчать матеріали справи, Позивач жодних дій для з'ясування обставин здійснення спірної трансакції не вчинив, будь-якої інформації про результати свого службового розслідування не надав, а весь тягар доведення відсутності своєї вини переклав на Відповідача.
Верховний Суд у своїй постанові від 17.05.2019 констатував, що суди попередніх інстанцій при новому розгляді справи № 903/618/14 врахували висновки суду касаційної інстанції, що були викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.04.2018, у зв'язку з якими було скасовано судові рішення.
Рішення Господарського суду Волинської області від 20.11.2018, постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 та постанова Верховного Суду від 17.05.2019 у справі №903/618/14 набрали законної сили.
Так, обставини, встановлені рішенням Господарського суду Волинської області від 20.11.2018, залишеним без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 та Верховного Суду від 17.05.2019, зокрема, стосовно укладення між ПАТ КБ "Приватбанк" та підприємцем ФОП Печук І. В. договору банківського рахунку від 17.03.2011, а також факт безпідставного списання банком з рахунку підприємця коштів, повторного доказування не потребують.
Разом з тим, Банк списав з рахунку ФОП Печук І. В. кошти в сумі 90 133,68 грн на погашення заборгованості по кредитному договору, в стягненні якої судами було відмовлено з огляду на її безпідставність (справа № 903/618/14).
ФОП Печук І. В. вказувала на те, що списання коштів є безпідставним та неправомірним, а тому звернулась до суду за захистом порушеного, на його думку, права з позовом до Банку про стягнення безпідставно списаних коштів.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020, за наслідками перегляду в апеляційному порядку рішення Господарського суду Волинської області від 19.11.2019 у справі № 903/590/19 за позовом Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 90 133,68 грн, рішення Господарського суду Волинської області від 19.11.2019 у справі № 903/590/19 було скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог в сумі 21 942,18 грн та часткового задоволення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також змінено в частині розподілу судового збору, викладено резолютивну частину рішення в редакції наступного змісту: "1. Позов задовольнити. 2. Стягнути з АТ КБ "Приватбанк" на користь ФОП Печук Ірини Василівни 90 133,68 грн безпідставно списаних коштів, 1 921 грн витрат по судовому збору та 5 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу адвоката".
Зважаючи на те, що матеріалами справи № 903/618/14 доведено неправомірність перерахування Банком з рахунку ФОП Печук І. В. коштів в сумі 95 000,00 грн на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Еталон", згідно платіжного доручення № 2211 від 21.11.2013, то наступні транзакції Банку починаючи з 21.11.2013 по 29.05.2014 на погашення даної заборгованості проводились безпідставно, що в свою чергу свідчило про обґрунтованість позовних вимог ФОП Печук І. В. На підставі вказаного колегія суддів дійшла висновку, що відповідні кошти підлягають стягненню з Банку як безпідставно перераховані.
У силу положень частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 у справі № 903/590/19, яка набрала законної сили, зокрема, стосовно безпідставного списання АТ КБ "Приватбанк" з рахунку ФОП Печук Ірини Василівни коштів в сумі 90 133,68 грн, повторного доказування при розгляді даної справи не потребують.
Судом встановлено, що між Фізичною особою-підприємцем Кураловим Миколою Васильовичем (надалі - «Позивач», «Новий кредитор») та Фізичною особою-підприємцем Печук Іриною Василівною укладено Договір відступлення права вимоги б/н від 12.08.2020 (надалі - «Договір»).
Відповідно до п. 1.1. Договору Первісний кредитор передає (відступає) належне йому право вимоги, а Новий кредитор на умовах цього Договору приймає право вимоги до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (надалі Боржник), що належить Первісному кредитору і стає кредитором за вимогою про стягнення неустойки (пені) передбаченої ст. 32 Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» за незаконне списання (списання без законних підстав) грошових коштів з рахунку № НОМЕР_1 , відкритого ФОП Печук Ірина Василівна у АТ КБ «Приватбанк» згідно Договору банківського рахунку (Заява про відкриття поточного рахунку та картку зі зразками підписів і відбитком печатки) від 17.03.2011р. та інших штрафних санкцій, передбачених Договором банківського рахунку та ЦК України за незаконне списання грошових коштів банком з банківського рахунку.
Згідно з п. 1.2. Договору за умовами цього Договору від Первісного кредитора до Нового кредитора переходять усі права щодо нарахування та стягнення неустойки (пені, штрафу) з АТ КБ «Приватбанк», передбаченої за незаконне списання коштів з рахунку № НОМЕР_1 , відкритого ФОП Печук Ірина Василівна АТ КБ «Приватбанк» чи/та інше порушення (невиконання) умов Договору банківського рахунку від 17.03.2011р., ЦК України та Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні».
Пунктом 1.4. Договору сторони дійшли згоди, що за умовами цього Договору від Первісного кредитора до Нового кредитора переходять усі права щодо нарахування та стягнення неустойки (пені, штрафу), які виникли за період прострочення з 01.01.2018 по 31.10.2020, виходячи з суми безпідставно списаних АТ КБ «Приватбанк» з рахунку № НОМЕР_1 , відкритого ФОП Печук Ірина Василівна у АТ КБ «Приватбанк» грошових коштів у сумі 90 133 грн. 68 коп. (дев'яносто тисяч сто тридцять три грн. 68 коп.), без обмеження розміру нарахованих Новим кредитором штрафних санкцій.
Новий кредитор набуває права вимоги у повному обсязі з дня підписання цього договору (п. 1.5 Договору).
Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що відступлення права вимоги (уступка вимоги - цесія) являє собою договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора (цедента) новому кредиторові (цесіонарію). Цесія - це заміна особи у зобов'язанні, що виникає в силу укладення відповідного договору купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання. Так, договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги.
Згідно з частиною 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з Акту приймання-передачі права вимоги до Договору відступлення права вимоги від 12.08.2020, Первісний кредитор на оплатній основі передав (відступив) належне йому право вимоги, а Новий кредитор на умовах Договору та цього Акту прийняв право вимоги до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (надалі Боржник), що належить Первісному кредитору і став кредитором за вимогою про стягнення неустойки (пені) передбаченої ст. 32 Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» за незаконне списання (списання без законних підстав) грошових коштів з рахунку № НОМЕР_1 , відкритого ФОП Печук Ірина Василівна у АТ КБ «Приватбанк» згідно Договору банківського рахунку (Заява про відкриття поточного рахунку та картку зі зразками підписів і відбитком печатки) від 17.03.2011р. та інших штрафних санкцій, передбачених Договором банківського рахунку та ЦК України за незаконне (безпідставне) списання грошових коштів банком з банківського рахунку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач згідно з положеннями ст. 32.3.2. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 19 735,57 грн.
Відповідач у відзиві проти задоволення позову заперечує та зазначає, що Договір відступлення права вимоги від 12.08.2020 є недійсним та що відсутність в Договорі банківського рахунку положень про стягнення з відповідача пені на підставі ст. 32 Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» унеможливлює відступлення права вимоги щодо стягнення з банку пені на користь позивача. А також відповідач просить застосувати наслідки спливу спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені за період з 01.05.2020 по 11.06.2020.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільний кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Положенням статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.
Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку (стаття 1071 ЦК України).
Відповідно до статті 1073 ЦК України встановлено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Так, частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями статті 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафні санкції визначаються частини 1 статті 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до Преамбули Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Згідно п.1.24 ст.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Згідно підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.
Так, судом було встановлено, що безпідставно списані відповідачем 21.11.2013 з рахунку фізичної особи-підприємця Печук І.В. кошти, були повернуті лише 08.12.2020 в примусовому порядку, шляхом виконання Печерським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 у справі № 903/590/19 в межах зведеного виконавчого провадження №60933345.
Як вбачається з листа АТ КБ "Приватбанк" від 21.04.2021 № 20.1.0.0.0/7-210416/5326 наданого у відповідь на запит адвоката Южди С.М. № б/н від 13.04.2021, розмір відсотків у разі непогашення кредиту впродовж 30 днів з дати початку безперервного періоду, за період з 01.03.2020 по 31.07.2020 становив 36%, за період з 01.08.2020 по 31.12.2020 становив 33%.
Відтак, на переконання суду, у межах даних правовідносин, відповідно до положень підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у відповідача виник обов'язок сплатити пеню у розмірі 36% за період з 01.05.2020 по 31.07.2020 та пеню у розмірі 33% за період з 01.08.2020 по 08.12.2020.
При цьому, суд погоджується з доводами відповідача щодо відсутності підстав для стягнення з нього пені за період з 01.11.2020 по 08.12.2020, оскільки, з наявного в матеріалах справи Договору відступлення права вимоги від 12.08.2020 (пункт 1.4 Договору) вбачається, що від Первісного кредитора до Нового кредитора переходять усі права щодо нарахування та стягнення неустойки (пені, штрафу), які виникли за період прострочення з 01.01.2018 по 31.10.2020, відтак, зазначений період (з 01.11.2020 по 08.12.2020) виходить за межі періоду, визначеного Договором.
Суд зазначає, що пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання. До моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.
Так, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Аналогічна правова позиція міститься у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013.
З огляду на викладене, в даному випадку, розрахунок пені за період з 01.05.2020 по 31.07.2020 слід здійснювати за формулою: 90 133,68*0,0984%*92, де 90 133,68 грн - сума безпідставно списаних грошових коштів з рахунку позивача, 0,0984%-розмір щоденної відсоткової ставки за користування кредитом у зазначений період, 92 - кількість днів прострочення згідно розрахунку позивача.
Розрахунок пені за період з 01.08.2020 по 31.10.2020 слід здійснювати за формулою: 90 133,68*0,0902%*92, де 90 133,68 грн - сума безпідставно списаних грошових коштів з рахунку позивача, 0,0902%-розмір щоденної відсоткової ставки за користування кредитом у 2020 році, 92 - кількість днів прострочення згідно розрахунку позивача.
Визначене нарахування, на думку суду, відповідає положенням Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону), є правомірним з урахуванням специфіки банківської діяльності у відповідній сфері, відповідає загальноприйнятим визначенням:
- відсоткової ставки (норма процента), як кількісного вираження відсотків в якості економічної категорії, які розраховуються як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помноженого на 100 відсотків;
- процентної ставки, як суми, зазначеної в процентному вираженні до суми проценту, яку платить одержувач кредиту за користування ним в розрахунку за певний період (місяць, квартал, рік);
- позикового капіталу, як грошового капіталу, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процентів від позики;
- відсотку (процента), як сотої частини того чи іншого числа.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 15 639,27 грн.
При цьому, суд не бере до уваги доводи відповідача щодо недійсності Договору та відсутність у Фізичної особи-підприємця Куралова Миколи Васильовича права на звернення до суду з даним позовом, оскільки, відповідачем до матеріалів даної господарської справи не надано доказів визнання Договору відступлення права вимоги від 12.08.2020 недійсним, а відтак, відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені за період з 01.05.2020 по 11.06.2020, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У пункті 32.3.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.
Із наведених норм убачається, що позовна давність до вимог про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день прострочення і право на позов про стягнення пені виникає щодня, починаючи від дня переказу банком коштів з рахунка платника без законних підстав до дня повернення банком суми переказу на рахунок платника.
Так судом встановлено, що датою звернення позивача із даним позовом до суду є 11.06.2021, період нарахування позивачем пені становить з 01.05.2020 по 08.12.2020, обґрунтованим періодом нарахування пені у даній справі є період з 01.05.2020 по 31.10.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 1 жовтня 2021 р. на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 258, 549, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, пункту 32.3.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", та встановлені судом обставини, а саме, дату звернення позивача із даним позовом до суду - 11.06.2021 та обґрунтований період нарахування пені (з 01.05.2020 по 31.10.2020), суд приходить до висновку, що річний строк позовної давності щодо вимог у даній справі позивачем не пропущено, а відтак, заява відповідача задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 2 статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Керуючись викладеним, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, витрати зі сплати судового збору в розмірі 1798,84 грн підлягають стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; ідентифікаційний код: 14360570) на користь Фізичної особи-підприємця Куралова Миколи Васильовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) пеню у розмірі 15 639 (п'ятнадцять тисяч шістсот тридцять дев'ять) грн 27 коп.
3. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; ідентифікаційний код: 14360570) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1798 (одна тисяча сімсот дев'яносто вісім) грн 84 коп.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.В. Картавцева