Справа № 428/4128/21
16 вересня 2021 року м. Сєвєродонецьк
Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді - Бароніна Д.Б.,
за участю секретаря - Корнєвої Ю.П.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
законного представника відповідача - ОСОБА_3 ,
представника органу опіки - Шарнікової І.І.,
представника служби у справах дітей - Швець Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , про визнання договору дарування недійсним, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Короткевич О.Г., а також за участю Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області як органу опіки та піклування та Служби у справах дітей Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, -
1. Позиції сторін, процесуальні дії
1.1. ОСОБА_1 звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що 20.09.2000 вона приватизувала квартиру АДРЕСА_1 та стала її єдиним власником. У її покійного брата ОСОБА_5 є онука ОСОБА_6 , яка з народження була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , але проживала зі своїми батьками за адресою: АДРЕСА_3 . У 2015 році, після смерті своєї матері, ОСОБА_6 не стала жити у квартирі, де була зареєстрована, бо там проживала рідна тітка ОСОБА_7 . Оскільки між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 склалися неприязні стосунки, то з 2015 року вона стала проживати разом з позивачем в квартирі АДРЕСА_1 . У 2016 році ОСОБА_8 вийшла заміж і привела жити до позивача в квартиру свого чоловіка ОСОБА_10 . У 2016 році у них народилася дитина, яку ОСОБА_8 прописала за місцем своєї реєстрації по АДРЕСА_2 . У 2017 року ОСОБА_8 і ОСОБА_9 вирішили приватизувати, продати свою квартиру і поділити гроші. Про це позивачу було відомо від обох. У 2019 році ОСОБА_8 звернулася до позивача з проханням укласти з нею фіктивній договір дарування частки її квартири, зважаючи на те, що мала намір продати разом з ОСОБА_9 квартиру. Оскільки син ОСОБА_3 - ОСОБА_4 був неповнолітнім, то для продажу квартири був потрібен дозвіл органу опіки та піклування. ОСОБА_8 вмовляла позивача і всіляко запевняла, що після продажу квартири вона з чоловіком куплять собі квартиру або викуплять квартиру у позивача. Позивач не хотіла цього робити, але ОСОБА_8 переконала її оформити фіктивний договір дарування, аргументуючи це тим, що вона сирота і окрім позивача їй допомоги чекати немає від кого. Позивач погодилася і 29.01.2019 в один день була продана квартира ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і оформлений фіктивний договір дарування частки її квартири. Виконком Сєвєродонецької міської ради 21.01.2019 своїм рішенням за № 54 надав свою згоду на проведення угоди купівлі-продажу. Йшов час, а квартиру ОСОБА_8 собі не купували. На запитання позивача відповідали, що шукають варіанти і збирають гроші. У квітні 2020 року через постійні сварки з ОСОБА_8 і її чоловіком позивач була змушена переїхати жити в дачний будиночок в с. Воєводівка. У серпні 2020 року ОСОБА_8 дала позивачу остаточну відповідь, що грошей на покупку квартири у них немає, коли будуть невідомо, і вона з чоловіком і дитиною будуть постійно жити в її квартирі, їх все влаштовує, а позивач може і далі жити в с. Воєводівка. На вимоги позивача звільнити квартиру ОСОБА_8 відповіла відмовою. ОСОБА_8 перестала сплачувати комунальні послуги з січня 2020 року, заборгованість постійно зростає.
У позивача не було жодних мотивів і бажання дарувати половину своєї квартири ОСОБА_8 . Позивач вказує, що її внутрішня воля ніколи не була спрямована на безоплатне відчуження квартири іншій особи. Іншого житла, ніж вказана квартира, у позивача немає, вона в цій квартирі постійно проживала, ніколи її не залишала, здійснювала усі комунальні платежі, несла витрати на її обслуговування та утримання. Позивач вважає, що договір дарування був фіктивний, оскільки укладений без мети створення для сторін прав і обов'язків, які притаманні договору дарування.
Враховуючи викладене, із посиланням на статті 203, 234 ЦК України, позивач просить визнати недійсним договір дарування від 29.01.2019, зареєстрований в реєстрі за № 50, посвідчений приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Короткевич О.Г.
1.2. У підготовчому засіданні, проведеному 02.08.2021, законний представник відповідача ОСОБА_3 , звернулася до суду з заявою про визнання позову, але, враховуючи положення ч. 5 ст. 206 ЦПК України, якими передбачено, що суд не приймає визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд відмовив у прийнятті визнання позову.
Ухвалою суду від 02.08.2021, яка відображена у протоколі судового засідання, було закрито підготовче провадження у цій справі та призначено її до розгляду по суті.
1.3. В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві, просили їх задовольнити у повному обсязі. Крім того, в судовому засіданні 16.09.2021 представник позивача та позивач відмовилися від допиту свідка ОСОБА_11 і ця відмова була прийнята судом.
Відповідач в судовому засіданні вказала, що визнає позовні вимоги.
Представники Сєвєродонецької міської ВЦА як органу опіки та піклування та Служби у справах дітей в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог.
Третя особа приватний нотаріус Короткевич О.Г. в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
1.4. Допитані в якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_12 та ОСОБА_13 пояснили, що вони є давніми подругами позивача, яка розповідає їм про обставини свого життя. Їм відомо, що у власності позивача була вся квартира по АДРЕСА_4 . Їм також відомо, що у позивача жила її дальня родичка з дитиною. Дальня родичка та її чоловік вмовили позивача подарувати 1/2 частку спірної квартири дитині для того, щоб можливо було продати частку іншої квартири, яка належить дитині. В 2020 році позивач поїхала жити в інший будинок у селі Воєводівка, а в спірній квартирі продовжила проживати дальня родичка та її син.
2. Обставини справи, зміст спірних правовідносин
2.1. Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 20.09.2000 квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , належала на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 22.09.2016 Сєвєродонецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьком записаний ОСОБА_14 , матір'ю - ОСОБА_3 .
З копії заяви ОСОБА_1 від 17.10.2017, справжність підпису у якій засвідчено приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Єпіфанцевою Н.В., вбачається, що ОСОБА_1 надає свою згоду на реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_5 , яка належить їй на підставі приватної власності.
Відповідно до копії домової книги для реєстрації осіб, що мешкають за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_1 зареєстрована за вказаною адресою з 11.01.1977, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - з 27.02.2019.
2.2. З копії рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради № 54 від 21.01.2019 вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_14 наданий дозвіл на продаж 1/4 частки 3-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , від імені малолітнього сина ОСОБА_15 , 2016 р.н., при умові одночасного дарування 1/2 частки 3-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_5 , яка належить ОСОБА_1 , на ім'я малолітнього ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно із копією договору дарування 1/2 частки квартири, посвідченого 29.01.2019 приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Короткевич О.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 50, ОСОБА_1 передала безоплатно, а ОСОБА_4 прийняв у власність 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 .
Копією витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно №154356355 від 29.01.2019 підтверджується реєстрація права власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , за ОСОБА_4 , що була здійснена приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Короткевич О.Г.
2.3. Згідно з копією інформаційного листа послуг ЖКГ за березень 2021 року квартира, розташована адресою: АДРЕСА_5 , має особовий рахунок НОМЕР_3 .
З копії виписки АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що ОСОБА_1 за період з 2019 року до березня 2021 року сплачувала комунальні послуги за особовим рахунком НОМЕР_3 .
2.4. Відповідно до висновку Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області як органу опіки та піклування № 1767 від 10.06.21, наданого на вимогу суду, з метою захисту житлових прав неповнолітніх дітей, орган опіки та піклування вважає за недоцільне визнавати недійсним договір дарування 1/2 частки 3-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_5 , яка належить ОСОБА_1 , на ім'я малолітнього ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як будуть порушені права малолітньої дитини.
2.5. Зміст спірних правовідносин зводиться до питання про те, чи було укладення договору дарування 1/2 частки квартири спрямоване на реальне настання обумовлених ним правових наслідків та чи є підстави для визнання оспорюваного договору дарування недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
3. Релевантні джерела права
3.1. Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ч. 1, 3 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У статті першій Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В статті 8 вищевказаної Конвенції вказано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
3.2. Згідно ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
На підставі ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
3.3. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
3.5. Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Частиною 1 ст. 718 ЦК України визначено, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.
Згідно ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття.
3.6. За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203 та 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16.03.2016 у справі №6-93цс16; від 27.04.2016 у справі №6-372цс16.
3.7. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 у справі № 379/1256/15-ц.
3.8. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).
4. Оцінка доказів та аргументів сторін
4.1. З вищенаведених письмових доказів вбачається, що позивач ОСОБА_1 , діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, вирішила передати безоплатно за нотаріально посвідченим договором дарування 1/2 частку належної їй трикімнатної квартири малолітньому відповідачу - ОСОБА_4 . У спірному договорі дарування чітко визначений предмет договору, вказана його оціночна вартість. Також, у пунктах 11, 12 договору дарування зазначено, що під час нотаріального посвідчення договору дарувальник передав обдаровуваному ключі від квартири, що підтверджує факт реальної передачі частки квартири відповідачу.
Крім того, реальне використання відповідачем та його матір'ю спірної квартири після дарування частки квартири відповідачу, підтверджується фактом реєстрації відповідача та його матері у спірній квартирі в лютому 2019 року та фактом реального їх проживання у квартирі, що було додатково визнано у тексті позовної заяви.
Суд вважає, що позивач за своїм віком та станом здоров'я розуміла фактичні обставини правочину дарування частки квартири, свідомо подарувала саме 1/2 частку належного їй житла та не створювала жодних перешкод у фактичному продовженні користування обдаровуваним спірним нерухомим майном. При цьому, після дарування частки спірної квартири позивач залишилися власником 1/2 частки квартири та продовжила фактично проживати у квартирі до 2020 року, що було визнано нею в судовому засіданні. Отже, позивач після дарування 1/2 частки квартира повністю не втратила єдине належне їй житло та могла проживати у ньому.
У спірному договорі дарування окремо вказано, що він вчинений із урахуванням згоди на його вчинення, що була надана рішенням виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради № 54 від 21.01.2019. У вказаному рішенні наданий дозвіл батькам малолітнього відповідача на продаж 1/4 частки 3-кімнатної квартири від імені малолітнього сина при умові одночасного дарування 1/2 частки 3-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_5 , яка належить ОСОБА_1 . Вказані обставини додатково підтверджують, що обидві сторони спірного договору дарування бажали досягти правового результату саме у вигляді отримання малолітнім відповідачем 1/2 частки спірної квартири у дар. Досягнення цього правового результату безумовно свідчить про реальність договору дарування 1/2 частки спірної квартири.
Суд критично сприймає показання свідків стосовно фіктивності спірного договору дарування. З показань свідків видно, що вони помилково вважають договір дарування фіктивним лише тому, що його було вчинено з метою надання можливості продати інше належне малолітньому відповідачу житло. Разом з тим, як вказано судом вище, дарування 1/2 частки квартири з цією метою лише додатково підтверджує реальність договору дарування.
Факт сплати позивачем грошових коштів в рахунок оплати комунальних послуг за утримання спірної квартири після укладення оспорюваного договору дарування жодним чином не свідчить про фіктивність договору дарування частки квартири. Після дарування 1/2 частки квартири позивач залишилася власником іншої 1/2 частки квартири та має брати участь в її утриманні. В разі, якщо позивач вважає, що вона оплачує надмірно великий обсяг комунальних послуг, то вона не позбавлена права вирішити в судовому або позасудовому порядку з представниками малолітнього відповідача питання щодо частки, яку сторони мають вносити в рахунок оплати заборгованості з комунальних послуг у спірній квартирі.
4.2. Суд вважає за необхідне повторно вказати, що визнання позову з боку законного представника відповідача (матері малолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_3 ) повністю суперечить інтересам малолітнього відповідача, оскільки по-перше, в такому випадку ОСОБА_4 буде позбавлений єдиного належного йому житла, а по-друге, обставини цієї справи свідчать про відсутність будь-яких підстав для визнання оспорюваного договору дарування фіктивним. У зв'язку із цим суд в порядку ч. 6 ст. 49 ЦПК України не приймає визнання позову з боку законного представника малолітнього відповідача.
На думку суду, позов про визнання спірного договору дарування недійсним є повністю безпідставним, а його подання спрямовано на досягнення незаконної мети - позбавити малолітнього відповідача права власності на єдине належне йому житло в обхід норм ч. 2, 4 ст. 32 ЦК України, тобто без дозволу органу опіки та піклування.
4.3. Таким чином, враховуючи відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним з підстав його фіктивності, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним.
5. Розподіл судових витрат
5.1. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено. Представники відповідача, третьої особи, органу опіки та піклування або служби у справах дітей не заявляли про наявність у них судових витрат. У зв'язку із цим судові витрати, які підлягають розподілу, у цій справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ) до ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ) про визнання договору дарування недійсним.
Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 16 вересня 2021 року.
Суддя Д.Б. Баронін