вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" вересня 2021 р. Справа№ 910/19855/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Барсук М.А.
суддів: Руденко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Овчиннікова Я.Д.
за участю представників сторін:
від позивача: Вербицький Я.В.;
від відповідача: Ножовнік О.І., Білун Н.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Неон М"
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2021 року (повний текст складено 18.03.2021 року)
у справі №910/19855/20 (суддя Смирнова Ю.М.)
за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Держплановець-2"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Неон М"
про стягнення 362 163,41 грн., -
Короткий зміст позовних вимог
Житлово-будівельний кооператив "Держплановець-2" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Неон М" 362163,41 грн. заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Неон М" є власником приміщення в багатоквартирному будинку по вул. Антоновича, будинок 88, і внаслідок укладення вищевказаних договорів між позивачем та відповідачем виникли зобов'язання у сфері утримання будинків. За твердженням позивача, за період з 10.05.2014 по 10.10.2020 у Товариства з обмеженою відповідальністю "Неон М" утворилася заборгованість в розмірі 71000,00 грн за Договором №4 від 01.05.2014, а також за період з 20.08.2017 по 20.10.2020 - заборгованість в розмірі 151324,70 грн за Договором №1-2017 від 01.11.2017.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Неон М" на користь Житлово-будівельного кооперативу "Держплановець-2" заборгованість за Договором №1-2017 від 01.11.2017 у розмірі 95 594,40 грн.; 3 % річних у розмірі 4 054,44 грн; інфляційні втрати у розмірі 5 762,03 грн; заборгованість за Договором №4 від 01.05.2014 у розмірі 42 000,00 грн; судовий збір у розмірі 2 211,16 грн; витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2 849,20 грн
В іншій частині позову відмовлено.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку, що у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість:
- за Договором №1-2017 за період з липня 2017 року по жовтень 2020 року у загальному розмірі 106216,00 грн (з яких 67592,00 грн - заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та 38624,00 грн - заборгованість зі сплати на витрати ЖБК);
- за Договором №4 за період з травня 2014 року по жовтень 2020 року у розмірі 71000,00 грн.
В той же час, за висновком суду першої інстанції, позивачем було пропущено строк позовної давності за вимогами:
- стягнення заборгованості за послуги, надані у період з липня по жовтень 2017 року за Договором №1-2017, розмір якої становить 10621,60 грн (6759,20 грн - за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та 3862,40 грн - на витрати ЖБК).
- стягнення заборгованості за Договором №4 за період з травня 2014 року по грудень 2017 року у розмірі 29 000,00 грн.
Також суд першої інстанції здійснив власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Неон М" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2021 року у справі №910/19855/20 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що до позовної заяви долучені копії документів, які не засвідчені відповідно до вимог законодавства України. Також апелянт наголошує, що даний позов в листопаді 2020 було повернуто позивачу через те, що підставою даного позову є 2 окремі договори. За твердженням апелянта, додаткова угода до договору № 1-2017 та акти наданих послуг не підписані представником відповідача, у зв'язку з чим доказів існування надання послуг позивачем не надано. Апелянт вказує, що ним до суду першої інстанції подано клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, яке не було розглянуто судом першої інстанції. Також, за твердженням апелянта, суд першої інстанції не зобов'язав позивача надати належні та допустимі докази на підтвердження факту понесених витрат із наданих послуг, у зв'язку з тим, що позивач не є надавачем послуг.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/19855/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. (Дідиченко М.А.) - головуюча суддя; судді - Поляк О.І., Руденко М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 30.06.2021
В той же час, при виготовлені ухвали Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 не було враховано, що судді зі складу суду Барсук М.А. (Дідиченко М.А.) та Руденко М.А. з 22.06.2021 по 02.07.2021 відповідно перебуватимуть у відпустках.
Відповідно до ст. 243 ГПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Ухвала про внесення виправлень надсилається всім особам, яким видавалося чи надсилалося судове рішення, що містить описки чи арифметичні помилки.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 виправлено допущену в абзаці 2 резолютивної частини ухвали Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 описку, вказавши "Призначити справу до розгляду на 14.07.2021 о 13:30 год" замість "Призначити справу до розгляду на 30.06.2021 о 13:00 год".
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з перебуванням судді Поляк О.І. у відпустці.
Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2021 року для розгляду справи № 910/19855/20 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Барсук М.А. (Дідиченко М.А.), судді - Руденко М.А., Кропивна Л.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 апеляційну скаргу прийнято до свого провадження.
Протокольною ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 08.09.2021.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з перебуванням судді Кропивної Л.В. у відпустці.
Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2021 року для розгляду справи №910/19855/20 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Барсук М.А. (Дідиченко М.А.), судді - Пономаренко Є.Ю, Руденко М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Неон М" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2021 року у справі № 910/19855/20.
Позиції учасників справи
22.06.2021 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Відповідно до п. 1 Статуту Житлово-будівельного кооперативу "Держплановець-2" (надалі - Статут) житлово-будівельний кооператив організований з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва одного тринадцятиповерхового будинку на 109 квартир (№88 по вулиці Антоновича в місті Києві) за власні кошти членів кооперативу, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком.
01.05.2014 між Житлово-будівельним кооперативом "Держплановець-2" (надавач послуг) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Неон М" (споживач) було укладено договір №4 (надалі - Договір №4).
Відповідно до п. 1.1 Договору №4 договір між сторонами укладено з метою надання в оренду місця на покрівлі будинку для розміщення супутникової антени, використання внутрішньо-будинкової мережі холодного водопостачання, гарячого водопостачання, водовідведення та електроенергії, прокладання через будинок кабелю телекомунікаційних мереж.
Згідно з п. 2.1 Договору №4 ЖБК "Держплановець-2" забезпечує: погодження розташування антени на покрівлі будинку за адресою: Горького, 88; виконання всього комплексу робіт по утриманню внутрішньо-будинкових систем та прибудинкової території; надання рахунку для оплати послуг за цим Договором та акти виконаних робіт.
Пунктом 2.2 Договору №4 визначено, що споживач зобов'язаний, зокрема: сплатити фактичну вартість отриманих послуг; приймати участь у загальних для всього будинку та прибудинкової території витратах, пов'язаних з його експлуатацією та ремонтом, пропорційно займаної площі.
Відповідно до п. 3.1 Договору №4 оплата за надання послуг зазначених у п. 1.1 цього договору складає - 2000,00 грн/місяць.
Пунктом 3.2 Договору №4 визначено, що оплату необхідно вносити авансом до 10-го числа на рахунок ЖБК "Держплановець-2" щомісячно згідно виставлених рахунків.
Згідно з п. 4.1 Договору №4 термін дії договору з 01.05.2014 по 30.04.2015. Договір вважається пролонгованим на наступний рік, якщо жодна з сторін, за місяць до закінчення терміну дії Договору, не заявить про його розірвання.
Доказів розірвання договору №4 в порядку, передбаченому п. 4.1, матеріали справи не містять.
01.11.2017 між Житлово-будівельним кооперативом "Держплановець-2" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Неон М" (споживач) було укладено договір №1-2017 про надання послуг по утриманню будинку, споруд, прибудинкової території (надалі - Договір №1-2017).
Відповідно до п. 1.1 Договору №1-2017 предметом цього договору є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - послуги) у житловому будинку №88 по вул. Антоновича у м.Києві, загальною площею 482,80 кв.м першого поверху, а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором.
Згідно з п. 1.2 Договору №1-2017 виконавець надає послуги відповідно до встановленого рішенням загальних зборів ЖБК "Держплановець-2" тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. На дату укладення Договору тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій затверджений Розпорядженням КМДА №75 від 25.01.2011 складає 3,50 грн за 1 кв.м, тариф на послуги з витрат ЖБК затверджений загальними зборами ЖБК "Держплановець-2" від 05.11.2013 складає 2,00 грн за 1 кв.м.
Пунктом 1.3 Договору №1-2017 передбачено, що діючі розцінки (тарифи), що надаються виконавцем, можуть змінитися в разі зміни тарифних ставок. В разі зміни розміру складових розцінок (тарифів) на послуги, виконавець змінює діючі розцінки (тарифи) шляхом повідомлення споживача про такі зміни.
Пунктом 8.1 Договору №1-2017 визначено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2017.
Відповідно до п. 8.2 Договору №1-2017 у разі, коли за місяць до закінчення дії цього договору однією із сторін не заявлено у письмовій аргументованій формі про розірвання договору або необхідності його перегляду, цей договір вважається щороку продовженим.
В п. 8.3 Договору №1-2017 зазначено, що згідно ст. 631 Цивільного кодексу України послуги по даному договору надаються з 01.07.2017.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Неон М" є власником приміщення в багатоквартирному будинку по вул. Антоновича, будинок 88, і внаслідок укладення вищевказаних договорів між позивачем та відповідачем виникли зобов'язання у сфері утримання будинків. За твердженням позивача, за період з 10.05.2014 по 10.10.2020 у Товариства з обмеженою відповідальністю "Неон М" утворилася заборгованість в розмірі 71000,00 грн за Договором №4 від 01.05.2014, а також за період з 20.08.2017 по 20.10.2020 - заборгованість в розмірі 151324,70 грн за Договором №1-2017 від 01.11.2017.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно з ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.
Відповідно до ст. ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 5 статті 633 Цивільного кодексу України передбачено, що актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин).
Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно з ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, предметом укладеного між сторонами договору № 1-207 є надання позивачем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житловому будинку № 88 по вул. Антоновича, загальною площею 482,80 кв.м., в той час як відповідач зобов'язався забезпечити своєчасну оплату таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені договором.
Твердження апелянта, що у договорі № 1-2017 не вказано коли і ким він підписаний зі сторони відповідача та на підставі яких правових підстав, колегією суддів відхиляються, оскільки в преамбулі договору визначено дату його укладення - 01.10.2017. Крім того, в розділі 10 договору зазначено, що він підписаний зі сторони відповідача його директором.
Колегія суддів відзначає, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Встановлена ст. 204 Цивільного кодексу України презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 № 6-301цс15 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №916/5073/15).
Обставини, про які зазначає відповідач є критерієм оспорюваного правочину, тобто такі обставини лише можуть бути (але не обов'язково є) підставами для визнання вказаного правочину недійсним в судовому порядку.
Відтак, з огляду на встановлену ст. 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, враховуючи, що доказів визнання Договору №1-2017 в судовому порядку відповідачем не надано, вказаний договір правомірно прийнято судом першої інстанції як доказ виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов'язків, передбачених даним договором.
А тому, оскільки відповідачем в межах даної справи не було подано зустрічного позову про визнання недійним Договору №1-2017, факт підтвердження або спростування за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи (яку заявив відповідач у суді першої інстанції) обставин щодо підписання договору не директором відповідача, а іншою особою, для розгляду даної справи значення не має. Такі обставини не є обставинами, які входять в предмет доказування у даній справі.
З цих підстав колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відхилення клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи. Твердження апелянта, що клопотання про призначення експертизи судом не було розглянуто, колегією суддів відхиляються, оскільки відмова у задоволенні клопотання відповідача відображена у протокольній ухвалі від 25.02.2021 та у судовому рішенні.
В п. 2.1 Договору №1-2017 сторони погодили, що ціна цього договору становить 1689,80 грн з розрахунку за місяць за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, та 965,60 грн з розрахунку за місяць за послуги витрат ЖБК.
Відповідно до п. 2.2 Договору №1-2017 ціна цього договору може бути змінена за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди в разі зміни діючих тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Згідно з п. 3.1 Договору №1-2017 розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата спожитих послуг здійснюється до 20 числа місяця, наступного за звітним на підставі Акту наданих послуг.
Пунктом 3.2 Договору №1-2017 передбачено, що послуги оплачуються в безготівковій формі. Плата вноситься на розрахунковий рахунок виконавця: р/р 2600430078592 в ГУ Ощадбанк, МФО 322669, код ЄДРПОУ 22885826.
Відповідно до п.п. 4.2.1 Договору №1-2017 споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлений цим договором строк.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, доказів направлення (виставлення) відповідачу доданих до матеріалів справи рахунків та актів наданих послуг позивач суду не надав.
В той же час, у Договорі №1-2017 чітко визначена площа нежитлового приміщення, що використовується позивачем, конкретний тариф, за яким надаються послуги, ціна за місяць (1689,80 грн за послуги з утримання будинку, споруд і прибудинкової території та 965,60 грн на витрати ЖБК), конкретний строк оплати, реквізити для здійснення оплати.
Тобто сам по собі факт неотримання відповідачем відповідних рахунків та не підписання актів наданих послуг не звільняє відповідача від обов'язку оплатити послуги в обумовлений Договором строк.
Більш того, пунктом 6.1 Договору №1-2017 передбачено право споживача у разі порушення виконавцем умов договору скласти акт-претензію із зазначенням у ньому строків, виду порушення, кількісних і якісних показників послуг тощо.
В рамках даної справи позивачем заявлено до стягнення заборгованість за період, що перевищує три роки. Жодних доказів, які б свідчили про наявність у позивача претензій щодо якості та кількості послуг, що надавалися позивачем у спірний період, в тому числі доказів звернення до відповідача для підписання акта-претензії в порядку п.п. 6.1, 6.2 Договору №1-2017, матеріали справи не містять.
А тому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в силу положень п.п. 2.1, 3.1 Договору №1-2017, відповідач зобов'язаний був щомісячно до 20 числа місяця, наступного за звітним, сплачувати на рахунок позивача 1689,80 грн за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та 965,60 грн на витрати ЖБК, а всього - 2655,40 грн.
Однак, як свідчать матеріали справи, відповідачем своїх зобов'язань зі сплати передбачених Договором №1-2017 платежів (за послуги з утримання будинку та прибудинкової території і на витрати ЖБК) за період з липня 2017 року по жовтень 2020 року виконано не було, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у загальному розмірі 106216,00 грн (з яких 67592,00 грн - заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та 38624,00 грн - заборгованість зі сплати на витрати ЖБК).
Як вбачається з позовної заяви, при здійсненні розрахунку належних до сплати платежів за Договором №1-2017, починаючи з січня 2019 року позивач застосовував тарифи на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, встановлені рішенням загальних зборів ЖБК "Держплановець-2", оформленим протоколом від 18.12.2018, а також почав щомісячно нараховувати відповідачу до сплати внесок за вивезення твердих побутових відходів у розмірі 1066,80 грн.
Посилання апелянта на те, що судом не враховано не підписання додаткової угоди за договором № 1-2017 зі сторони ТОВ «Неон М», колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
Так, рішенням загальних зборів Житлово-будівельного кооперативу "Держплановець-2", оформленим протоколом від 18.12.2018, затверджено внесок (тариф) на утримання будинку та прибудинкової території (на управління багатоквартирним будинком) з 01.01.2019 у розмірі 6,54 грн за 1 кв.м загальної площі квартири чи приміщення (вище першого поверху) на місяць та 5,31 грн за 1 кв.м загальної площі квартири чи приміщення першого поверху на місяць; виключено оплату за вивезення твердих побутових відходів зі складу внеску на утримання будинку та прибудинкової території, погоджено виставлення окремих рахунків за вивезення твердих побутових відходів і вирішено нараховувати оплату за відповідні послуги згідно з даними виконавця послуги.
Відповідно до п. 1.2 Договору №1-2017 виконавець надає послуги відповідно до встановленого рішенням загальних зборів ЖБК тарифу і п. 1.3 Договору №1-2017 передбачена можливість зміни діючих розцінок (тарифів), що надаються виконавцем, в разі зміни тарифних ставок.
Водночас, пунктом 1.3 Договору прямо передбачено, що в разі зміни розміру складових розцінок (тарифів) на послуги, виконавець змінює діючі розцінки (тарифи) шляхом повідомлення споживача про такі зміни.
В той же час, як вірно було встановлено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, доказів повідомлення відповідача про зміну визначених Договором №1-2017 розцінок (тарифів) позивач суду не надав, зміна тарифу в розумінні п. 1.3 Договору №1-2017 в даному випадку не відбулася, а тому підстави для нарахування позивачу до сплати за надані послуги за тарифами, затвердженими рішенням ЖБК "Держплановець-2" від 18.12.2018, відсутні.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про безпідставне нарахування позивачем відповідачу до сплати внесків за вивезення твердих побутових відходів за період з січня 2019 по жовтень 2020 року у загальному розмірі 23469,00 грн, оскільки додана до позовної заяви додаткова угода №1 від 02.01.2019 до Договору №1-2017 підписана відповідачем не була, тобто у встановленому ст. 188 Господарського кодексу України порядку сторонами не було досягнуто згоди щодо внесення відповідних змін до Договору №1-2017.
А тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.
Твердження апелянта стосовно безпідставності нарахування позивачем плати за вивезення сміття у зв'язку із його самостійним вивезенням на підставі окремих договорів із іншими юридичними особами не підтверджені належними та допустимими доказами. Більше того, відповідно до умов договору № 1-2017, відповідач зобов'язався оплачувати комплексні послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, а не лише послуги із вивезення сміття.
Стосовно договору № 4, колегія суддів відзначає, що відповідно до п.п. 3.1, 3.2 відповідач зобов'язаний був вносити на рахунок ЖБК "Держплановець-2" оплату за надання послуг за цим договором у розмірі 2000,00 грн щомісячно авансом до 10-го числа.
Отже, за період з травня 2014 року по жовтень 2020 року відповідач зобов'язаний був сплатити на користь позивача оплату за Договором №4 у загальному розмірі 156000,00 грн. Проте, як слідує із наданого позивачем розрахунку, за вказаний період відповідачем сплачено лише 85000,00 грн, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за Договором №4 у розмірі 71000,00 грн.
Доказів зворотного відповідачем не надано, факту існування заборгованості за Договором №4 за період з травня 2014 по жовтень 2020 року у розмірі 71000,00 грн не спростовано.
Твердження відповідача про те, що статутом позивача не передбачено надання послуг іншим юридичним та фізичним особам колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
Відповідно до п. 17 Статуту Житлово-будівельного кооперативу "Держплановець-2" в разі, якщо в будинку кооперативу за його згодою будуть розміщені підприємства і установи торгівлі, громадського харчування і культурно-побутового обслуговування, ці підприємства і установи за угодою, укладеною між ними і кооперативом, беруть участь у загальних витратах кооперативу на експлуатацію житлового будинку і утримання прибудинкової території пропорційно площі належної їм частини будинку, а також витратах кооперативу на капітальний ремонт будинку пропорційно балансової вартості зазначеної частини будинку.
Тобто, положеннями Статуту чітко визначено, що у разі розміщення в будинку кооперативу підприємств громадського харчування ці підприємства беруть участь у загальних витратах кооперативу на експлуатацію житлового будинку і утримання прибудинкової території на підставі угоди (в даному випадку такою угодою є Договір №1-2017).
А тому, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість:
- за Договором №1-2017 за період з липня 2017 року по жовтень 2020 року у загальному розмірі 106216,00 грн (з яких 67592,00 грн - заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та 38624,00 грн - заборгованість зі сплати на витрати ЖБК);
- за Договором №4 за період з травня 2014 року по жовтень 2020 року у розмірі 71000,00 грн.
В той же час, у суді першої інстанції відповідачем було заявлено про сплив строку позовної давності стосовно заявлених вимог.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст 261 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
Перевіривши здійснені судом першої інстанції розрахунки, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки позов у даній справі був поданий 16.12.2020, а тому позивачем було пропущено строк позовної давності за вимогами про:
- стягнення заборгованості за послуги, надані у період з липня по жовтень 2017 року за Договором №1-2017, розмір якої становить 10621,60 грн (6759,20 грн - за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та 3862,40 грн - на витрати ЖБК).
- стягнення заборгованості за Договором №4 за період з травня 2014 року по грудень 2017 року у розмірі 29000,00 грн (у відповідності до наведеного позивачем розрахунку).
Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
А тому, враховуючи сплив строк позовної давності стосовно вимог про стягнення заборгованості за надані у період з липня по жовтень 2017 року послуги за Договором №1-2017 та за період з травня 2014 року по грудень 2017 за Договором №4, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором №1-2017 у розмірі 10621,60 грн, а також заборгованості за Договором №4 у розмірі 29000,00 грн.
В той же час, судом першої інстанції були правомірно задоволенні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором №1-2017 у розмірі 95594,40 грн (з яких 60832,80 грн - заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та 34761,60 грн - заборгованість зі сплати на витрати ЖБК за період з листопада 2017 року по жовтень 2020 року) та заборгованості за Договором №4 у розмірі 42000,00 грн (за період з січня 2018 по жовтень 2020 з урахуванням здійснених в цей період часткових проплат).
Стосовно позивних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому не має його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Судом першої інстанції вірно встановлено, що при здійсненні розрахунку позивач безпідставно виходив із того, що починаючи із січня 2019 року відповідач за Договором №1-2017 зобов'язаний був щомісячно сплачувати платежі у загальному розмірі 4596,07 грн (а не 2655,40 грн, як було встановлено вище).
Крім того, як зазначалось вище, підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за період з липня по жовтень 2017 року, відсутні у зв'язку із пропуском строку позовної давності щодо основної вимоги на підставі ст. 266 Цивільного кодексу України, як передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
А тому перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 4054,44 грн та інфляційні втрати у розмірі 5762,03 грн.
В той же час, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання зобов'язань за Договором №4.
3% річних та інфляційні втрати нараховуються у період часу, перебіг якого починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, окремо за кожен період з урахуванням умов договору щодо здійснення оплати, а також з урахуванням здійснених відповідачем часткових проплат у відповідний період.
При цьому, саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду підстав, розміру, строку обчислення 3% річних та інфляційних втрат шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем до стягнення сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, аби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.
В той же час, у наданому позивачем розрахунку не зазначено, в якому порядку (за який саме період) позивач зараховував здійснені відповідачем часткові проплати за Договором №4, а тому у суду відсутня можливість перевірити правильність розрахунку позивача з урахуванням здійснених відповідачем часткових проплат за кожен окремо визначений позивачем період.
У зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані позивачем за прострочення виконання зобов'язань за Договором №4, у зв'язку із їх недоведеністю та необґрунтованістю відповідного розрахунку.
Посилання відповідача на надання позивачем до матеріалів справи неналежно засвідчених копій колегією суддів відхиляються, оскільки додані до позовної заяви документи були прошиті, пронумеровані і скріплені підписом представника позивача з відповідною відміткою "згідно з оригіналом" та зазначенням кількості прошитих та пронумерованих аркушів, що є одним із загальноприйнятих способів засвідчення копій документів та відповідає вимогам п. 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55.
Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №5023/9521/11.
Твердження апелянта про неврахування судом першої інстанції ухвали Господарського суду м. Києва від 30.11.2020 у справі № 910/18551/20, яким позовну заяву позивачу повернуто без розгляну на підставі того, що в позові порушено правила об'єднання позовних вимог, колегією суддів відхиляються, оскільки відповідно до ч. 8 ст. 174 ГПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Більше того, позивач у поданому позові в даній справі обґрунтував однорідність і пов'язаність заявлених вимог.
Також, позивачем у суді першої інстанції були заявлені до стягнення з відповідача 10 000,00 грн витрат на оплату послуг адвоката, які судом були задоволені частково та у відповідності до ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України розподілено між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог із покладенням на відпоівдача 2 849,20 грн. адвокатських витрат. В апеляційній скарзі відсутні доводи та заперечення відповідача стосовно правомірності нарахування та розміру стягнутих адвокатських витрат за розгляд справи у суді першої інстанції.
У суді апеляційної інстанції позивачем також було подано клопотання про стягнення з відповідача 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Відповідного клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідачем не заявлено.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у апеляційної інстанції, позивачем надано договір про надання правничої допомоги №01/09-20 від 01.09.2020 між адвокатом Вербицьким Ярославом Володимировичем та Житлово-будівельним кооперативом "Держплановець-2", копію додаткової угоди № 7 від 09.06.2021 до вказаного договору, копію акту № 1 від 07.07.2021, платіжного доручення №399 від 25.06.2021 на суму 2000,00 грн, копію платіжного доручення №396 від 17.06.2021 на суму 10 000,00 грн, копію виписки з банківського рахунку адвоката, ордер, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до п.п. 6.1, 6.2 договору про надання правничої допомоги №01/09-20 від 01.09.2020 за надання послуг, передбачених цим договором, замовник сплачує виконавцю винагороду. Розмір винагороди визначається сторонами у додатках (додаткових угодах) до цього договору, а також у переліках необхідних дій чи переліків справ у роботі, листуванні сторін.
Наданими позивачем документами підтверджується понесення Житлово-будівельним кооперативом "Держплановець-2" у зв'язку із розглядом даної справи у суді апеляційної витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Колегією суддів враховано, що адвокат був присутній у двох судових засіданнях у суді апеляційної інстанції, висловлював свої заперечення проти поданої апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про реальність понесених Житлово-будівельним кооперативом "Держплановець-2" витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, а також обґрунтованість та співмірність розміру таких витрат, у зв'язку з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 12 000,00 грн. адвокатських витрат.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2021 року у справі № 910/19855/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Неон М" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2021 року у справі № 910/19855/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2021 року у справі № 910/19855/20 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Неон М" (Україна, 03150, місто Київ, вулиця Горького, будинок 88 /літера А/, ідентифікаційний код 23712016) на користь Житлово-будівельного кооперативу "Держплановець-2" (Україна, 03150, місто Київ, вул.Горького, будинок 88, ідентифікаційний код 22885826) 12 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
5. Матеріали справи № 910/19855/20 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 14.09.2021
Головуючий суддя М.А. Барсук
Судді М.А. Руденко
Є.Ю. Пономаренко