Справа № 183/466/21
№ 2/183/2004/21
16 вересня 2021 року м.Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Оладенко О.С.
за участю секретаря судового засідання - Гончарової С.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У січні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з останнього на свою користь суму заборгованості за кредитним договором №б/н від 01 липня 2013 року у розмірі 39042,39 грн. та судові витрати у розмірі 2 270 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг та 01 липня 2013 року підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, згідно якої йому було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який у подальшому збільшився до 23 000 грн. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг. Банк виконав свої зобов'язання за Договором у повному обсязі, надав відповідачу обумовлену кредитним договором суму кредитних коштів. У порушення умов вказаного договору відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим станом на 28 грудня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 39042,39 грн., яка складається з: 36299,85 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 2742,54 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, яку просить стягнути з відповідача.
Ухвалою судді від 05 березня 2021 року провадження по справі відкрито та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, разом із позовною заявою надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, через канцелярію суду надала заяву про розгляд справи без її участі. У задоволенні позову просить відмовити, посилаючись на те, що у письмовому вигляді кредитний договір з позивачем не укладала, розмір кредитного ліміту та розмір відсотків не погоджувала.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
01 липня 2013 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.27).
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Зазначена вище Анкета-заява не містить умов щодо розміру тіла кредиту (кредитного ліміту), строку дії кредитного договору, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитом, неустойки, комісії.
До позовної заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
У довідці позивача зазначено, що відповідачу було надані наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 з терміном дії до травня 2017 року, № НОМЕР_2 з терміном дії до травня 2021 року, № НОМЕР_3 з терміном дії до травня 2021 року, № НОМЕР_4 з терміном дії до листопада 2021 року, № НОМЕР_5 з терміном дії до травня 2023року (а.с.25).
Як вбачається з виписки за рахунком, у якому в другій колонці відображено номери карток, зазначені у довідці, відповідач активно користувався ними, а також здійснював поповнення вказаної картки (а.с.66-85).
Згідно з наданим банком розрахунком, за кредитним договором станом на 28 грудня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 39042,39 грн., яка складається з: 36299,85 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 2742,54 грн. - заборгованість за простроченими відсотками (а.с.12-24).
Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення заборгованості, суд керується наступними нормами права.
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ “ПриватБанк”).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 01 липня 2013 року, на яку посилається банк у позовній заяві, яка підписана позичальником, базова процентна ставка за кредитним лімітом не встановлена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім простроченого тіла кредиту, стягнути заборгованість за простроченими відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01 липня 2013 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід'ємну частину спірного договору.
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також розмір обов'язкового щомісячного платежу.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ “ПриватБанк” в період - з часу виникнення спірних правовідносин (01 липня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (28 січня 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Оскільки витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 01 липня 2013 року шляхом підписання Анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ “ПриватБанк” процентів, у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у Анкеті-заяві від 01 липня 2013 року.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII “Про захист прав споживачів” (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН “Керівні принципи для захисту інтересів споживачів”, прийняті 09.04.1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-В “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 11.07.2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17, яка відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24.09.2014 року (провадження № 6-144цс14)..
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ “ПриватБанк” дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Також, суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді Анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ “ПриватБанк” не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності у ОСОБА_1 заборгованості за фактично отриманою сумою кредитних коштів. З наданої АТ КБ “ПриватБанк” виписки по рахункам, не вбачається отримання відповідачем грошових коштів за кредитним договором від 01 липня 2013 року на суму 36299,85 грн.
Згідно наданого банком розрахунку заборгованості, категорія “заборгованість за простроченим тілом кредиту” (36299,85 грн.) сформована з відсотків, що, відповідно до позиції банку, підлягають погашенню за рахунок кредиту, тобто не є тілом кредиту, що фактично отримане відповідачем (а.с.12-24).
Дослідивши зміст наданого банком розрахунку заборгованості, враховуючи, що Умови та Правила відповідачем не підписані, а Анкета-заява не містить умови про фінансування за рахунок кредитних коштів (зарахування до тіла кредиту) заборгованості за процентами, приходить до висновку, що підстави для стягнення з відповідача на користь банка 36299,85 грн. відсутні.
При цьому, суд вважає, що розрахунок заборгованості сам по собі не може бути належним та допустимим доказом наявності та розміру заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 36299,85 грн., оскільки банком не вказані підстави нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту у заявленому банком розмірі, розрахунок в цій частині нічим не підтверджується та його правильність неможливо перевірити.
Вказаний розрахунок заборгованості не оформлений належним чином, оскільки в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затверджених наказом Держспоживстандарту України № 55 від 17.04.2003 року.
Таким чином, суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 36299,85 грн.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини п'ята та шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Істотними умовами кредитного договору, що визначені законом, є предмет, сума, строк її повернення та розмір процентів. Проценти за користування кредитними коштами, як і саме обов'язок з повернення кредиту, нараховуються/виникає з моменту зарахування коштів на рахунок позичальника (у даному випадку, зарахування на видану банком платіжну картку та її використання - зняття готівки, тощо), а не з моменту укладення договору або дати, з якої кредитодавець зобов'язаний був надати грошові кошти.
Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів” визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду за платіжними системами.
Положенням про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів, затвердженого постановою правління Національного банку України від 30.04.2010 року № 223, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 06.07.2010 року № 474/17769 (далі - Положення), чинного на момент підписання заяви-анкети від 09 жовтня 2012 року, встановлені загальні вимоги Національного банку України до порядку емісії банками спеціальних платіжних засобів і визначає порядок здійснення операцій з їх використанням.
У Положенні під платіжною карткою розуміється спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для здійснення платіжних операцій з рахунку платника або банку, а також інших операцій, установлених договором.
Платіжна схема - умови, згідно з якими проводиться облік операцій за спеціальними платіжними засобами користувача та здійснюються розрахунки за ці операції.
Пунктами 3.1.-3.6 Положення передбачено, що користувачі мають право використовувати платіжні засоби для здійснення платіжних операцій відповідно до режимів рахунків та умов договору з емітентом. Залежно від умов, за якими здійснюються платіжні операції з використанням спеціальних платіжних засобів, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми.
Кредитна схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням спеціального платіжного засобу за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит або в межах кредитної лінії. Кредитування користувачів для здійснення платіжних операцій з використанням спеціальних платіжних засобів проводиться шляхом зарахування коштів на їх банківські рахунки.
Кредитна лінія під операції зі спеціальними платіжними засобами відкривається банком на визначений термін і в межах установленого договором ліміту заборгованості або граничної суми кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під спеціальні платіжні засоби, установлюється договором.
Користувач на власний розсуд або відповідно до умов кредитного договору, якщо кредит має цільовий характер, частково або в повному обсязі використовує кредит протягом строку дії кредитного договору і зобов'язаний повернути кредит та проценти за користування ним на умовах, установлених кредитним договором.
Банк здійснює зарахування коштів на рахунки користувачів з урахуванням установлених режимів рахунків відповідно до внутрішньобанківських правил та умов договору.
У пункті 1.4 Положення передбачено, що документом за операцією з використанням спеціального платіжного засобу є документ, що підтверджує виконання операції з використанням спеціального платіжного засобу, на підставі формуються відповідні документи на переказ чи зараховуються кошти на рахунки.
Аналіз наведених норм Положення, у сукупності із вимогами частини першої статті 1054 ЦК України, дає підстави для висновку, що доказом зарахування коштів на кредитний картковий рахунок може бути документ за операцією із застосуванням платіжної картки, визначений внутрішнім документом, зокрема АТ КБ “ПриватБанк”.
За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред'явлення будь-якої вимоги.
Представлені суду докази не дають суду підстав вважати, що банком виконані вимоги частини першої статті 1054 ЦК України щодо зарахування грошових коштів в розмірі 36299,85 грн. на рахунок відповідача та відповідно використання їх відповідачем.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 року у справі № 61-28582ск18.
Таким чином, оскільки, для вирішення питання про стягнення простроченого тіла кредиту в розмірі 36299,85 грн., необхідні докази отримання цих кредитних коштів, що позивачем не доведено.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові, судові витрати слід віднести за рахунок позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р НОМЕР_6 , місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д;
відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено і підписано 16 вересня 2021 року .
Суддя Оладенко О.С.