Справа №461/5669/21
14 вересня 2021 року суддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., за участю представника митниці Лубоцького Б.І., розглянувши матеріали, які надійшли від Львівської митниці Державної митної служби України про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення митних правил
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, місце проживання - АДРЕСА_1 ,
за ст.471 Митного кодексу України,
встановив:
23.06.2021 року, близько 09 години 20 хвилин, громадянка України ОСОБА_1 , прямувала з України до Італії рейсом W6 6701 «Львів-Рим» у приватну поїздку, через митний пост «Львів-аеропорт» Галицької митниці Держмитслужби, обравши формою проходження митного контролю ? «Зелений коридор». В ході проведення візуального огляду багажу виникла підозра про наявність товарів, що підлягають митному оформленню, та / або переміщення яких через митний кордон обмежене. Пасажира було переведено до спеціально відведеної кімнати огляду для проведення огляду товарів, де було виявлено валютні цінності, а саме готівкові кошти в сумі 10800 Євро, що підтверджується актом митного огляду № UA209020/2021/000040. Суму в розмірі 10000 євро була повернута ОСОБА_1 .
Відповідно до ст.526 МК України, вважаю можливим провести розгляд справи у відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та не з'явилася в судове засідання, хоча належним чином повідомлялася про час і місце розгляду справи, що стверджується матеріалами справи.
Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку справи, у якій вона є стороною. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту. В поняття «розумний строк» розгляду справи Європейський суд з прав людини включає: складність справи, поведінку заявника, поведінку органів державної влади, важливість справи для заявника. В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Крім того, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Зважаючи на обов'язок суду щодо розгляду справи в розумні строки, приходжу до переконання про можливість розгляду справи за відсутності особи щодо якої складено протокол. За наведених обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що особа, яка притягається до відповідальності не з'явилася в судове засідання, обізнана про наявність даного адміністративного провадження та скерування справи на розгляд до суду, повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи, визнано можливим розгляд справи проводити у її відсутності.
Заслухавши представника митниці, дослідивши матеріали справи, приходжу до наступного висновку.
Статтею ст. 471 МК України передбачена відповідальність за порушення встановленого цим Кодексом порядку проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю, тобто переміщення через митний кордон України особою, яка формою проходження митного контролю обрала проходження (проїзд) через "зелений коридор", товарів, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, або товарів в обсягах, що перевищують неоподатковувану норму переміщення через митний кордон України.
Згідно ч.4 ст.366 МК України, громадянин самостійно обирає відповідний канал ("зелений коридор" або "червоний коридор") для проходження митного контролю за двоканальною системою.
Завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням (ч.1 ст.486 МК України).
Згідно з «Положенням про транскордонне переміщення валютних цінностей», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 року №3, фізична особа має право ввозити/пересилати в Україну та вивозити/пересилати за межі України готівкову валюту і банківські метали (враховуючи монети, що віднесені до банківських металів) в сумі/вартістю, що не перевищує в еквіваленті 10000 євро, без письмового декларування митному органу. Транскордонне переміщення фізичною особою готівкової валюти і банківських металів в сумі/вартістю, що дорівнює або перевищує в еквіваленті 10000 євро, здійснюється на умовах письмового декларування митному органу в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, вважаю, що в діях ОСОБА_1 наявний склад правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, а саме обравши зону спрощеного митного контролю, остання намагалася перемістити через митний кордон України готівкові кошти у сумі 10800 євро, шляхом недекларування, які перевищують неоподатковану норму, що підтверджується протоколом про порушення митних правил № 1155/20900/21 від 23.06.2021 року до якого у ОСОБА_1 жодних зауважень та доповнень не було, письмовими поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності зі змісту яких вбачається, що громадянка ОСОБА_1 перевозила кошти у сумі 10800 євро через «зелений коридор» водночас пояснила, що зазначену суму мала на двох з донькою; копією паспорта; копію авіа квитку на рейс; актом про проведення огляду; фото таблицею купюр; описом предметів; доповідною запискою.
З наведених доказів вбачається, що вони доводять факт та порядок перетину митного кордону даною особою, обставини виявлення не задекларованих валютних цінностей.
Аналізуючи наведені докази по даній справі з точки зору їх допустимості, об'єктивності та достатності, за відсутності будь-яких істотних суперечностей, приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.471 МК України доведена повністю.
При цьому суд відхиляє доводи ОСОБА_1 стосовно заперечення нею факту вчинення порушення митних правил наведені нею у поясненнях, оскільки грошові кошти були виявлені саме в неї, про їх наявність вона митний орган перед проходженням митного контролю не повідомила, відтак досліджені в ході розгляду справи докази вказують саме на ОСОБА_1 , як на особу яка вчинили інкриміноване їй правопорушення, та ці докази, які наведені вище, являються належними та допустимими.
Вирішуючи питання про призначення виду стягнення за порушення митних правил, суд приймає до уваги, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
З урахуванням характеру вчиненого порушення, особи порушника, яка раніше до адміністративної відповідальності за порушення митних правил не притягувався, приходжу до висновку, що на ОСОБА_1 слід накласти стягнення у виді штрафу, в межах встановлених санкцією ст. 471 МК України.
Згідно ст. 471 МК України, за дане правопорушення передбачено накладення адміністративного стягнення у виді штрафу і конфіскації незадекларованої валюти.
Разом з тим, при вирішення питання про конфіскацію предметів правопорушення мають значення, зокрема: характеристика безпосереднього предмету правопорушення (чи загалом можливе його законне переміщення через митний кордон України, у тому числі чи підлягають сплаті митні платежі, інші податки, у зв'язку з переміщенням предмета правопорушення через митний кордон; джерело походження безпосереднього предмета правопорушення; причини, які призвели до порушення порядку проходження митного контролю в зонах спрощеного митного контролю; мета переміщення порушником предмета через митний кордон України; наявність завданої державі шкоди; вартість безпосереднього предмета правопорушення; майновий стан порушника.
За матеріалами справи жодних даних, які б давали суду підстави вважати, що шляхом застосування конфіскації буде попереджена інша незаконна діяльність - легалізація злочинних доходів, торгівля наркотиками, фінансування тероризму, ухилення від сплати податків, тощо - відсутні.
Питання захисту власності є актуальним на усьому загальноєвропейському правовому просторі, адже виключно законами України визначається правовий режим власності пункт 7 частини першої статті 92 Конституції України.
В рішенні ЄСПЛ від 11.07.2019 року «Садоха проти України» (скарга №77508/11), яким було констатовано порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суд установив, що конфіскація всієї незадекларованої під час проходження митного контролю суми грошей наклала на заявника індивідуальний та надмірний тягар і була непропорційною до вчиненого правопорушення.
В ході судового розгляду не встановлено, що одного адміністративного стягнення у виді штрафу не достатньо для досягнення бажаного стримуючого і карного впливу і запобігання порушень вимог про декларування.
При цьому шкода, яку ОСОБА_1 потенційно могла завдати державі була незначною: вона не ухиляється від сплати мита та інших зборів і не завдала державі іншої шкоди, якби вивозила гроші не задекларувавши їх, органи влади лише не отримали б інформацію про те, що ці кошти були вивезені із території держави. Таким чином, ймовірна конфіскації не спрямована на відшкодування майнової шкоди завданої державі, оскільки вона не зазнала ніяких матеріальних збитків, внаслідок невнесення заявником відомостей до митної декларації.
Крім того, застосування конфіскації в даному випадку є не компенсаційною, а стримуючою та карною мірою.
На підставі ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Обтяжуючих відповідальність особи обставин судом не встановлено.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) - «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Крім цього, суд враховує, що рішенням Конституційного суду України № 3-261/2019(5915/19) від 21 липня 2021 року визнано такими, що не відповідають Конституції України окремі положення абзацу другого статті 471 МК України в частині конфіскації товарів, які стали безпосередніми предметами порушення. Конституційний Суд України в цьому рішенні дійшов висновку, що обов'язкова конфіскація валютних цінностей не забезпечують справедливого балансу між публічних інтересів та захистом права власності особи та не узгоджуються з принципом верховенства права.
Отже, суд вважає, що митними органами не надано жодних доказів того, що ОСОБА_1 могла б завдати будь-якої серйозної шкоди державі: вона не ухилилась від сплати митних зборів або будь-яких інших зборів і не завдала будь-якої іншої майнової шкоди державі, тому, на думку суду, конфіскація всієї не задекларованої суми грошей може накласти на неї індивідуальний та надмірний тягар і буде непропорційною до вчиненого правопорушення, що, як наслідок порушить статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила правопорушення в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
За таких обставин, враховуючи характер скоєного, суд приходить до висновку, що на правопорушника має бути накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, без застосування конфіскації вилученої валюти.
Предмети правопорушення слід повернути ОСОБА_1 для здійснення їх належного митного оформлення.
У відповідності до ст.487 МК України, провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Статтею ст.40-1 КУпАП передбачено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного з правопорушника стягується 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 454,00 гривень.
Керуючись ст.ст.458, 459, 461, 471, 486, 527, 528 МК України, -
постановив:
ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.471 Митного кодексу України та накласти на неї стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00 гривень.
Вилучені, згідно протоколу №1155/20900/21 від 23.06.2021, грошові кошти у сумі 800 (вісімсот) євро - повернути ОСОБА_1 для здійснення митного оформлення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 454,00 гривень судового збору.
Постанова може бути оскаржена упродовж десяти днів з дня її винесення.
Суддя Стрельбицький В.В.