Номер провадження 22-ц/821/1417/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/5290/14-ц Категорія: на ухвалу Білик О. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
14 вересня 2021 року м. Черкаси
Колегія суддів Черкаського апеляційного суду у складі суддів:
Гончар Н.І., Фетісової Т.Л., Вініченка Б.Б.
секретар: Попова М.В.
учасники справи:
заінтересована особа - Уманський районний відділ державної виконавчої служби Уманського міськрайонного управління юстиції;
боржник - ОСОБА_1 ;
стягував у виконавчому провадженні - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;
особа, що подала апеляційну скаргу - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 травня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,
У січні 2016 року державний виконавець Уманського районного відділу державної виконавчої служби Уманського міськрайонного управління юстиції звернувся в суд з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 у зв'язку з невиконанням ним зобов'язань зі сплати боргу.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що на примусовому виконанні в Уманському районному відділі державної виконавчої служби Уманського міськрайонного управління юстиції перебуває виконавче провадження №48012880 від 06 липня 2015 року відкрите згідно виконавчого документа Уманського міськрайонного суду №705/5290/15-ц від 09 червня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу в сумі 126855 грн.
Заборгованість на користь стягувача боржником не сплачено. На неодноразові виклики державного виконавця Курило А.Ю. не з'являвся, письмових пояснень не надавав.
Просив суд тимчасово обмежити боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов'язань.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 січня 2016 року подання задоволено. Тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов'язань.
17 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
В обґрунтування своєї заяви зазначає, що 29 січня 2016 року ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області по справі №705/5290/14 було задоволено подання Уманського районного відділу державної виконавчої служби про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України, в рамках відкритого виконавчого провадження №48012880.
В подальшому дане виконавче провадження було закрите та відкрито нове - ВП №56088088 від 02 квітня 2018 року за тим же виконавчим листом№705/5290/14.
Згідно отриманої інформації з офіційного сайту https://asvpweb.minjust.gov.ua - стан виконавчого провадження - завершено.
Заявник стверджує, що ніколи свідомо не ухилявся і не ухиляється від виконання судового рішення з повернення боргу Банку.
Не погашений борг Банку виник виключно у зв'язку з неможливістю працевлаштуватися на постійну роботу з гідним заробітком.
Просив суд скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 травня 2021 року заяву задоволено. Тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України - скасовано.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на те, що дана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, просить її скасувати та постановити нову, якою в задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України відмовити.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що заявник не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх тверджень, зокрема щодо відсутності будь-яких доходів та можливості їх отримати в Україні.
Суд не звернув увагу, що підприємство в якому боржник є директором не було ліквідоване та не було визнане банкрутом.
Крім цього, боржник не надав доказів про те, що він звертався до органів Державної служби зайнятості, і що в період пошуку роботи його дійсно не могли працевлаштувати.
Вважає, що боржник свідомо не вживав заходів задля пошуку роботи, не звертався за отриманням допомоги по безробіттю, що свідчить про те, що він таким чином ухиляється від виконання судового рішення та сплати заборгованості стягувачу.
У боржника було достатньо часу для вжиття заходів для працевлаштування, отримання доходів. Однак такі дії не вчиняв, що свідчить про те, що він не був зацікавлений у виконанні судового рішення та намагався уникнути його виконання.
Посилання боржника на те, що виконавчий документ повертався стягувачу, жодним чином не свідчить про можливість невиконання судового рішення.
07 вересня 2021 року ОСОБА_1 надіслав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, прийнятою з повним з'ясуванням судом всіх обставин, що мають значення для справи.
ОСОБА_1 вказує, що особа яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки це не буде доведено.
Саме по собі посилання на наявність боргу за виконуваним судовим рішенням не свідчить про ухилення боржника від виконання зобов'язання і не може бути підставою для обмеження у праві виїзду за межі України.
Доводи апелянта зазначені в апеляційній скарзі є помилковими, необґрунтованими та не стосуються змісту оскаржуваної ухвали та реальних мотивів суду, які стали підставою для задоволення заяви.
Апелянт фактично не оспорює головний висновок суду, що на сьогодні немає жодного доказу який би вказував на ухилення боржника від виконання зобов'язання.
Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Заслухавши осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із наступних підстав.
Частиною третьою статті З ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Постановлена судом першої інстанції ухвала відповідає зазначеним вище вимогам.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про задоволення заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, суд виходив з того, що на даний час відсутні докази ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язання.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 січня 2016 року по справі № 705/5290/14-ц; 6/705/16/16 було задоволено подання Уманського РВ ДВС Уманського міськрайонного управління юстиції про тимчасове обмеження виїзду з України боржника у зв'язку з невиконанням ним, покладених судовим рішенням зобов'язань. Тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання зобов'язань, покладених на боржника згідно виконавчого листа № 705/5290/15ц від 09 червня 2015 року, виданого Уманським міськрайонним судом Черкаської області.
Вищевказане обмеження було встановлено в зв'язку з наявністю боргу ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк»
25 липня 2018 року постановою державного виконавця виконавче провадження ВП № 55997941 з примусового виконання виконавчого листа № 705/5290/14-ц; 2/705/92/15, що виданий 09 червня 2015 року закінчено у зв'язку зі сплатою ОСОБА_1 боргу згідно платіжного доручення № 2042 від 16 липня 2018 року.
В послідуючому державним виконавцем відкрито виконавче провадження по примусовому стягненню коштів з ОСОБА_1 у сумі 137290,5 грн. Однак, 26 листопада 2020 року державний виконавець Галиченко Б.С. повернув виконавчий документ стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження», у зв'язку з відсутністю майна боржника на яке можливо звернути стягнення.
Право громадян України на пересування, в тому числі і залишення території України, закріплено у статті 33 Конституції України.
У той же час Конституція України передбачає можливість обмеження наданих громадянинові прав у випадках, що не заборонені законом.
Пунктом 5 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов'язань.
В розумінні пункту 19 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», ухиленням, є навмисне чи інше свідоме невиконання боржником обов'язків за рішенням суду, у зв'язку з чим і здійснюється примусове виконання та є підставою про застосування до боржника тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
В силу статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
Також статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Закон України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Приймаючи до уваги узагальнення судової практики Верховного Суду, щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі, ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Наявність у боржника невиконаних зобов'язань за рішенням суду сама по собі, не є підставою для обмеження його права на виїзд за межі України, оскільки необхідною умовою для застосування такого обмеження, є навмисне та свідоме невиконання боржником рішення суду.
Ухиленням від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням суду, є будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини. Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Відповідно до положення частини 3 статті 12 ЦПК України наявність умислу та обставин, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання".
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Отже, право на звернення до суду із поданням про обмеження боржника у праві виїзду за межі України виникає у виконавця лише у випадку доведення і обґрунтування факту умисного ухилення останнього від виконання своїх зобов'язань.
В матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтвердили факт умисного ухилення боржника, від виконання зобов'язань покладених на нього рішенням суду.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , оскільки в матеріалах справи відсутні докази ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язання.
Тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, та має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Посилання апелянта в своїй апеляційній скарзі про те, що боржник свідомо не вживав заходів задля пошуку роботи, не звертався за отриманням допомоги по безробіттю, що свідчить про те, що він таким чином ухиляється від виконання судового рішення та сплати заборгованості стягувану, є безпідставним та не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки ґрунтується лише на припущеннях.
Інші доводи наведені в обґрунтування апеляційної скарги суттєвими не являються та не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 258, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів судової палати,
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Судді
Повний текст постанови складений 15 вересня 2021 року.