14 вересня 2021 року
м. Черкаси
справа № 707/2883/20 провадження № 22-ц/821/1157/21 категорія 302090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Бородійчука В.Г.,
суддів: Нерушак Л.В., Василенко Л.І.
секретар: Захарченко А.Д.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
представник позивача - адвокат Левченко Марина Дмитрівна
відповідач: приватне підприємство «МАН ЗЕРНОТРАНС»
розглянувши у судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 14 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «МАН ЗЕРНОТРАНС» про розірвання договорів найму (оренди), стягнення коштів.
Описова частина
30 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «МАН ЗЕРНОТРАНС» про розірвання договорів найму (оренди) від 17 травня 2017 року та стягнення коштів у розмірі 434 729,46 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17 травня 2017 року між позивачем та ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС» в особі директора Андрієнко С.О. було укладено та посвідчено нотаріусом договори оренди (найму) автомобілів та причепа.
За договором оренди, який зареєстрований в реєстрі під № 710, позивач надав відповідачу автомобіль марка: DAF модель 95XF480 тип сідловий тягач-Е, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Згідно пунктів 4 та 6 цього Договору відповідач зобов'язувався сплачувати 2 500 гривень на місяць орендної плати, щомісячно до 10 числа наступного за слідуючим.
За договором оренди, який зареєстрований в реєстрі під № 707, позивач надав відповідачу автомобіль марки: DAF модель TE96NCE338 тип сідловий тягач-Е, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Згідно пунктів 4 та 6 цього Договору відповідач зобов'язувався сплачувати 2 500 гривень на місяць орендної плати, щомісячно до 10 числа наступного за слідуючим.
За договором оренди, який зареєстрований в реєстрі під № 713, позивач надав відповідачу причіп марки: MEGA модель MNW тип н/причіп- самоскид-Е, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Згідно пунктів 4 та 6 цього Договору відповідач зобов'язувався сплачувати 2500 гривень на місяць орендної плати, щомісячно до 10 числа наступного за слідуючим. За весь період користування відповідачем транспортними засобами позивача, останній, жодного разу не сплатив орендну плату.
Відповідачу неодноразово пропонувалось, в добровільному порядку погасити заборгованість з орендної плати та повернути транспортні засоби позивачу, однак останній всіляко ухиляється від виконання умов договору, тому позивач звернувся до суду з вказаним позовом за захистом свого порушеного права.
ОСОБА_1 просив суд розірвати вищевказані договори оренди автомобілів та причепа, зобов'язати ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС» повернути зазначені об'єкти рухомого майна ОСОБА_1 та стягнути з ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС'на користь ОСОБА_1 за кожним із договорів орендну плату за користування майном у сумі по 100 000 грн., інфляційних втрат по 27 161,59 грн., три відсотки річних по 10 512 грн. та пеню по 7 231,23 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 14 квітня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи було встановлено, що акти передачі орендного майна від наймодавця до ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС» відсутні, тобто п.11 Договорів найму (оренди) від 17 травня 2017 року позивачем фактично не виконано, доказів протилежного до суду не надано.
Посилання позивача на те, що факт передачі транспортних засобів підтверджується наданими товарно-транспортними накладними у період з 2019 року по 2020 рік, суд визнав неналежним доказом виконання умов Договорів, оскільки дані документи не підтверджують факт постійного користування належними ОСОБА_1 автомобілями та причепу ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС» на підставі оспорюваних договорів оренди починаючи з 17 травня 2017 року по момент ухвалення рішення суду.
Наявність товарно-транспортних накладних суд визнав такими, що не виключають можливість короткострокового використання транспортних засобів сторонами у конкретні дати, для конкретних цілей, на відповідних умовах.
Суд дійшов висновку, що з наданих сторонами доказів не встановлено, що відповідачем порушено порядок внесення орендної плати за користування майном, оскільки відсутні дані на підтвердження факту користування ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС» орендним майном, а тому відсутні законні вимоги стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по орендної плати на підставі договорів найму (оренди) від 17 травня 2017 року за №707, 710, 713.
Щодо позовних вимог у частині розірвання договорів найму (оренди) 17 травня 2017 року за № 707, 710, 713, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні будь які дані щодо звернення позивача до відповідача з вимогою повернення належних йому транспортних засобів у зв'язку із не внесенням орендної плати протягом трьох і більше місяців. Крім того, суд мотивував свій висновок також тим, що в матеріалах справи відсутні будь які дані, щодо звернення ОСОБА_1 , як власника автомобілів та причіпа до відповідача із будь-якими вимогами усунення порушення вимог договорів найму (оренди) від 17 травня 2017 року, а тому суд критично оцінив посилання позивача щодо необхідності усунення йому перешкод у користуванні належним йому майном, шляхом розірвання договорів найму (оренди) автомобілів та причіпу від 17 травня 2017 року зареєстровані в реєстрі під № 707, 710, 713.
Посилання відповідача на відсутність даних про розірвання договорів оренди транспортного засобу від 18 квітня 2012 року про передачу ОСОБА_1 в оренду ПП «САН ТРАК» належних йому спірних транспортних засобів, суд не взяв до уваги, оскільки строк дії вказаних договорів закінчився 18 квітня 2017 року та відповідно до умов вказаних договорів не передбачено автоматичної пролонгації дії цих договорів.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 14 квітня 2021 року як незаконне та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та не ґрунтується на правильному застосуванню норм чинного законодавства.
Зазначено, що суд не звернув належної уваги на ту обставину, що відповідач користувався орендованим майном позивача на протязі 2019-2020 років не менш як 25 разів, це підтверджується наданими суду товарно-транспортними накладними в кількості 25 штук.
В наданих товарно-транспортних накладних зазначена вся необхідна інформація (марка авто/причепа, державний номерний знак, автомобільний перевізник), що давало суду можливість встановити факт передачі позивачем транспортних засобів у користування відповідача за укладеними між ними договорами оренди. Відповідачем не надано суду будь-яких доказів, що він користувався орендованим майном на будь-яких інших підставах ніж договори оренди.
Крім того, факт користування орендованим майном доведено укладеними та нотаріально засвідченими договорами оренди.
Також, ОСОБА_1 зазначив, що висновок суду про відмову в задоволенні позову через відсутність письмової вимоги позивача щодо повернення належних йому транспортних засобів у зв'язку із не внесенням орендної плати протягом трьох і більше місяців є безпідставним, оскільки така письмова вимога не забезпечить відновлення порушених прав позивача щодо користування та розпорядження своїм майном, а відтак необхідно застосовувати механізм розірвання оскаржуваних договорів, через невиконання відповідачем зобов'язань, що були взяті ним за умовами договорів.
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаській апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобілів:
МЕGA, модель МNW тип н/причіп-самоскид-Е, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серія НОМЕР_4 від 29 грудня 2011 року;
DAF, модель 95ХF480 тип сідловий тягач-Е, 2006 року випуску, реєстраційний НОМЕР_1 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серія НОМЕР_5 від 16 серпня 2012 року;
DAF, модель ТЕ96NCE338 тип сідловий тягач-Е, 2006 року випуску, реєстраційний НОМЕР_6 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серія НОМЕР_7 від 29 грудня 2011 року.
Також, судом встановлено, що 17 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС» в особі директора Андрієнко С.О. було укладено та посвідчено нотаріусом договори оренди (найму) вищевказаних автомобілів та причепа.
Згідно договорів оренди (найму) транспортних засобів, які зареєстровані в реєстрі під № 707 (а.с. 15-16), № 710 (а.с. 17-18), № 713 (а.с. 19-20) ОСОБА_1 надав ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС»: автомобіль марки DAF модель ТЕ96NCE338 тип сідловий тягач-Е, 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_6 , автомобіль марки DAF модель 95 ХF480 тип сідловий тягач-Е, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , автомобіль марки МЕGA, модель МNW тип н/причіп-самоскид-Е, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 відповідно.
Відповідно до умов п. 3, 4, 6,11 вищевказаних договорів, строк дії договору становить 5 років, тобто до 17 травня 2022 року, відповідач зобов'язувався сплачувати 2 500 грн. на місяць орендної плати , щомісячно до 10 числа наступного за слідуючим. Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві транспортний засіб згідно акту, а також прийняти його після закінчення строку договору.
Розглядаючи спір, суд дійшов висновку про те, що з наданих сторонами доказів не встановлено, що відповідачем порушено порядок внесення орендної плати за користування майном, оскільки відсутні дані на підтвердження факту користування ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС» орендним майном.
Крім того, районний суд зазначив у своєму висновку про те, що критично оцінює вимоги про розірвання договорів оренди (найму) транспортних засобів, оскільки позивачем не надано суду даних про те, що він, як власник транспортних засобів, звертався до відповідача з будь-якими вимогами усунення порушення пунктів договорів оренди (найму) транспортних засобів від 17 травня 2017 року.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 в обгрунтування вимог скарги зазначив, що суд не звернув належної уваги на ту обставину, що відповідач користувався орендованим майном позивача на протязі 2019-2020 років не менш як 25 разів, це підтверджується наданими суду товарно-транспортними накладними в кількості 25 штук.
В наданих товарно-транспортних накладних зазначена вся необхідна інформація (марка авто/причепа, державний номерний знак, автомобільний перевізник), що давало суду можливість встановити факт передачі позивачем транспортних засобів у користування відповідача за укладеними між ними договорами оренди. Відповідачем не надано суду будь-яких доказів, що він користувався орендованим майном на будь-яких інших підставах ніж договори оренди.
Крім того, факт користування орендованим майном доведено укладеними та нотаріально засвідченими договорами оренди.
Також, ОСОБА_1 зазначив, що висновок суду про відмову в задоволенні позову через відсутність письмової вимоги позивача щодо повернення належних йому транспортних засобів у зв'язку із не внесенням орендної плати протягом трьох і більше місяців є безпідставним, оскільки така письмова вимога не забезпечить відновлення порушених прав позивача щодо користування та розпорядження своїм майном, а відтак необхідно застосовувати механізм розірвання оскаржуваних договорів, через невиконання відповідачем зобов'язань, що були взяті ним за умовами договорів.
Надаючи оцінку доказам апеляційної скарги та перевіряючи обгрунтованість мотивів судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме товарно-транспортних накладних зазначена вся необхідна інформація (марка авто/причепа, державний номерний знак, автомобільний перевізник, тощо), що є підтвердженням факту передачі позивачем транспортних засобів у користування відповідача за укладеними між ними договорами оренди. Відповідно до цих товарно-транспортних накладних вбачається, що ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС» з моменту укладення договорів використовує у своїй господарській діяльності орендовані транспортні засоби, що належать позивачу, тому висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надав суду будь-яких доказів, які б свідчили про те, що відповідач користувався майном позивача є помилковим.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції не врахував, що при вирішенні питання щодо визначення початку користування орендованим майном (момент виникнення орендних правовідносин та відповідних прав та обов'язків) та щодо обрахування початку перебігу строку оренди має значення наявність будь-якого належного доказу, що підтверджує відповідні обставини, а не виключно назва документа - акт приймання-передачі, прямо передбачена законодавством (ч.1 ст. 795 ЦК України), що підтверджує прийняття майна в оренду.
Вищевказані обставини підтверджуються правовими висновками, що наведені в постановах Касаційного господарського суду від 13 квітня 2018 року під час розгляду справи № 910/29775/15 та від 10 квітня 2018 року під час розгляду справи № 910/5440/17 та Верховного Суду України від 02 вересня 2014 року у справі № 927/1215/13.
Отже, із встановлених обставин вбачається, що під час звернення до суду з позовом, позивач надав докази, що підтверджують обставини передачі в оренду транспортних засобів відповідачу. Доводи відповідача про те, що передача транспортних засобів здійснюється лише згідно Акту приймання-передачі спростовується вище встановленими обставинами та висновками Верховного Суду, відповідно до яких не лише виключно Акт приймання-передачі, а будь-які належні докази можуть підтверджувати обставину передачі транспортних засобів.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.
Статтею 530 ЦК України встановлено, що у разі, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання.
Із встановлених обставин справи вбачається, що позивач належним чином виконав умови укладених договорів найму (оренди) транспортних засобів, а відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, не внісши плату за користування транспортними засобами та заперечивши отримання транспортних засобів в оренду.
Відповідно до вимог ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму, договір є розірваним з моменту наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Стаття 782 ЦК України надає лише право, а не встановлює обов'язок для позивача відмовитись від договору. В свою чергу, ЦК України не зобов'язує особу вживати заходів досудового врегулювання спору та визначає особливого порядку його здійснення перед зверненням до суду.
Тому, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання відповідача на ту обставину, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки позивач не здійснив позасудове врегулювання спору та особисто не звертався до відповідача з повідомленням про відмову від договорів.
Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, порушення невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, який забезпечить поновлення порушеного права.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 щодо неналежного виконання договорів найму (оренди) транспортних засобів.
Однак, звертаючись із позовними вимогами до суду, позивач заявив вимоги про стягнення орендної плати з травня 2017 року і до моменту звернення до суду з позовом грудень 2020 року.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву заявив клопотання про застосування позовної давності щодо стягнення орендної плати за період з червня 2017 року по грудень 2017 року, оскільки на думку ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС» заявлені вимоги про стягнення орендної плати саме за період з червня 2017 року по грудень 2017 року заявлені з пропуском строку позовної давності.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме пунктів 4 договорів оренди визначено обов'язок сплати орендної плати частинами, щомісячно до 10 числа.
Суд апеляційної інстанції враховує, що у випадку встановлення умовами договорів окремих самостійних зобов'язань, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Згідно умов договорів оренди (найму) транспортних засобів (а.с. 15-16, 17-18, 19-20) перша оплата оренди мала бути здійснена до 11 червня 2017 року. Із позовною заявою до суду ОСОБА_1 звернувся 30 грудня 2020 року, що свідчить штамп вхідної кореспонденції суду на позовній заяві (а.с. 2). Тому, в силу вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, які заявлені поза межами строку позовної давності, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в межах строку позовної давності.
Під час визначення основної суми розрахунку заборгованості, колегія суддів враховує, що згідно п. 4 договорів оренди транспортних засобів розмір орендної плати становить 2 500 грн. щомісячно за кожен транспортний засіб.
Період стягнення розраховується судом із врахуванням строку позовної давності та становить 36 місяців (за період з 01 січня 2018 року по 30 грудня 2020 року). Враховуючи, що відповідач зобов'язаний був сплачувати орендну плату в розмірі 2 500 щомісячно, тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 90 000 грн. орендної плати за кожним із договорів оренди (найму транспортного засобу).
Крім того, розраховуючи борг із врахуванням інфляційного збільшення боргу за період (з 30 грудня 2017 року по 30 грудня 2020 року) до стягнення підлягає сума 17 936,76 грн. інфляційного збільшення боргу за кожним із договорів оренди (найму). (Інфляційні нарахування) = 90 000 грн. (сума боргу) х 119,930 % (сукупний індекс інфляції) / 100 % - 90 000 грн. (сума боргу) = 17 936 грн. 79 коп.
Щодо вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних та пені, колегія судді приходить до наступного.
Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане.
Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі.
Отже, позивач має право на стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верхового Суду від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2 статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).
За таких обставин, враховуючи розмір пені по заборгованості зі сплати орендної плати в розмірі 30 000 грн. (за один рік з 30 грудня 2019 року по 30 грудня 2020 року) (2 500 грн. на місяць х 12 місяців) та розраховується судом за формулою [Пеня] = [Сума боргу] [Ставка пені (%)] / 100% / 365 днів [Кількість днів] і дорівнює 5 238 грн. 68 коп.
Щодо заявлення позивачем вимог про стягнення 3 % річних в порядку застосування ст. 625 ЦК України, апеляційний суд враховує наступне.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.
Вимоги до застосування вимог ст. 625 ЦК України застосовуються лише у випадку, коли сума заборгованості стягнута, однак таке стягнення не виконується стороною. Тому, в даному випадку застосування судом положень ст. 625 ЦК України щодо стягнення разом із пенею 3 % річних призведе до подвійного стягнення коштів із відповідача за одне й те саме правопорушення, а відтак такі вимоги на думку суду є передчасними і в їх задоволенні необхідно відмовити.
Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, норм чинного законодавства, що підлягають до застосування під час вирішення спірних правовідносин, що виникли між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС», вищеприведених розрахунків заборгованості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача шляхом розірвання договорів оренди транспортних засобів та стягнення орендної плати в сумі 90 000 грн., 17 936 грн. 79 коп. інфляційного збільшення боргу та пені в розмірі 5 238 грн. 68 коп. за кожним із договорів.
Разом з тим, у відповідності до вимог ст. 785 ЦК України у разі припинення договору оренди (найму) в тому числі й шляхом його розірвання, наймач повинен негайно повернути наймодавцеві річ, у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані, яким було обумовлено в договорі.
Оскільки рішенням суду припинено договори оренди (найму) шляхом розірвання, позивачем ОСОБА_1 заявлено вимоги щодо зобов'язання повернення йому належних транспортних засобів, тому такі вимоги підлягають до задоволення для забезпечення захисту прав позивача володіння, користування та розпорядження своєю власністю.
У відповідності до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено ціну позову 434 729 грн. 46 коп. Під час судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції задоволено вимоги на суму 339 526 грн. 41 коп., що складає 78 % від заявленої ціни позову (329 069,40 грн. х 100 % / 434 729,46 грн.).
Під час подачі позову до суду, ОСОБА_1 сплачено 4 347 грн. 30 коп. судового збору, що підтверджується квитанцією № 12 від 28 грудня 2020 року (а.с. 1). Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 сплатив 6 520 грн. 50 коп. судового збору. Отже, в загальній сумі позивачем сплачено 10 867 грн. 80 коп. судового збору за розгляд справи.
З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України із відповідача ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС» на користь позивача ОСОБА_1 підлягає до стягнення сума судового збору у розмірі 8 476 грн. 88 коп., що відповідає принципу пропорційності задоволених позовних вимог у розмірі 78 % від загальної суми сплачених ним судових витрат по оплаті судового збору за розгляд справи.
В позовній заяві заявлені також вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу.
Згідно із частиною 3 ст. 137 статті ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат, понесених позивачем (а.с. 11) заявлено витрати на правову допомогу в розмірі 14 000 грн.
В матеріалах справи міститься договір про надання правової (правничої) допомоги від 06 листопада 2020 року (а.с. 45-47), ордер (а.с. 43), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 44), додаток № 1 до договору від 06 листопада 2020 року (а.с. 55), Акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 05 лютого 20201 року до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 06 листопада 2020 року (а.с. 56).
Частина 3 ст. 137 ЦПК передбачає, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. В такому описі слід зазначати перелік конкретних послуг та вартість кожної послуги, або, в разі погодинної тарифікації послуг адвоката - кількість годин, витрачених на надання кожної послуги. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК).
В Додатку № 1 до договору про надання правової (правничої) допомоги (а.с. 55) підтверджено ту обставину, що ОСОБА_1 внесено ОСОБА_2 суму в розмірі 14 000 грн. гонорару за надання правничої допомоги, тому такі витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 14 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «МАН ЗЕРНОТРАНС» про розірвання договорів найму (оренди), стягнення коштів скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити частково.
Договір оренди автомобіля марки: DAF модель 95ХF480 тип сідловий тягач-Е, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , укладений 17 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС» в особі директора Андрієнка Станіслава Олександровича розірвати та стягнути орендну плату за користування майном в розмірі 90 000 грн., інфляційне збільшення боргу в розмірі 17 936 грн. 79 коп. та пеню в розмірі 5 238 грн. 68 коп., а всього 113 175 грн. 47 коп. за даним договором оренди.
Договір оренди автомобіля марки: DAF модель ТЕ96NCE338 тип сідловий тягач-Е, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , укладений 17 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС» в особі директора Андрієнка Станіслава Олександровича розірвати та стягнути орендну плату за користування майном в розмірі 90 000 грн., інфляційне збільшення боргу в розмірі 17 936 грн. 79 коп. та пеню в розмірі 5 238 грн. 68 коп., а всього 113 175 грн. 47 коп. за даним договором оренди.
Договір оренди причепа марки: МЕGA модель МNV тип н/причіп-самоскид-Е, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , укладений 17 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС» в особі директора Андрієнка Станіслава Олександровича розірвати та стягнути орендну плату за користування майном в розмірі 90 000 грн., інфляційне збільшення боргу в розмірі 17 936 грн. 79 коп. та пеню в розмірі 5 238 грн. 68 коп., а всього 113 175 грн. 47 коп. за даним договором оренди.
Зобов'язати ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС» повернути ОСОБА_1 автомобіль марки: DAF модель 95ХF480 тип сідловий тягач-Е, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; DAF модель ТЕ96NCE338 тип сідловий тягач-Е, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 ; причіп марки: МЕGA модель МNV тип н/причіп-самоскид-Е, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 та свідоцтва про реєстрацію ТЗ № НОМЕР_5 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_7 .
Стягнути з ПП «МАН ЗЕРНОТРАНС» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 476 грн. 88 коп. та 14 000 грн. витрат по оплаті правової допомоги.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст виготовлено 15 вересня 2021 року.
Головуючий В.Г. Бородійчук
Судді Л.В. Нерушак
Л.І. Василенко