Справа № 554/9008/20 Номер провадження 22-ц/814/1851/21Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л. І. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.
14 вересня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: судді Кривчун Т.О.
Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 червня 2021 року (повний текст складено 11.06.2021р.)
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_1 . У березні 2016 року у її квартирі з'явилася раніше не відома їй особа, яка представилася ОСОБА_2 , співвласницею інших 11/20 частки її квартири.
Зазначає, що, з жовтня 2017 року ОСОБА_2 самостійно, без її згоди, не зважаючи на її неодноразові заперечення, використовувала 11/20 частину житлової площі спірного майна та спільну сумісну власність, площу загального користування, для отримання прибутку, а саме передавала в оренду невідомим їй особам, що підтверджується договором оренди та актами з «Полтававодоканал».
При цьому, позивач не погоджувалася та не погоджується зі зміною цільового призначення квартири з особистого житла на житло, яке використовується для отримання прибутку - оренди. ОСОБА_2 демонтувала на площах загального користування внутрішнє оздоблення, електропроводку, що було придатним для користування, пошкоджуючи її майно. Також, орендарями у 2017 році було розбито у ванній кімнаті раковину умивальника, виведене із ладу кабельне телебачення, електропроводку ванної кімнати, вбиральні та ін. Відтак, позивач була вимушена знаходити інші засоби приведення її майна в належний стан, що спричинило їй додаткових незручностей.
Вказує, що житло здавалося в оренду без її згоди до 22.03.2020 року та, у зв'язку з такими діями відповідача, ОСОБА_1 неодноразово зверталася до правоохоронних органів із заявами, що завдало їй немайнових втрат, спричинило моральні та фізичні страждання, які спричинили негативні зміни в її житті, переживання, насторогу, тривогу, побоювання щодо майбутнього стану здоров'я та свого житла, майна, порушено приватність її житла, що також є додатковим психологічним навантаженням.
Зазначає, що спричинена моральна шкода підтверджується довідкою МСЕК від 21.11.2011 року, листами правоохоронних органів з розгляду її заяв, обставинами, викладеними у позовній заяві, іншими матеріалами. ОСОБА_1 вимушена багато часу приділяти вирішенню питань відновлення її порушених прав та інтересів, чим порушується її звичайний ритм життя. Моральну шкоду оцінює у сумі 74990,00 грн., розмір вартості 11/20 частки житла за адресою: АДРЕСА_2 , що слідує з п.2 Договору дарування від 09.03.2016 року.
З урахуванням наведеного прохала стягнути з ОСОБА_2 на її користь завдану моральну шкоду в сумі 74990,00грн, вирішити питання судових витрат.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, відмовлено.
З вказаним рішенням суду не погодилась позивач, яка у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, вирішити питання судових витрат.
Зазначає, що суд не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 , наведеним у позовній заяві, щодо протиправності зміни відповідачем цільового призначення житла, його самовільного переобладнання, що і завдало позивачу немайнових (моральних) страждань.
Вважає, що факт завдання такої шкоди є доведеним в повній мірі, а тому, відповідно до вимог ст.23 ЦК України, підлягає стягненню з відповідача на її користь.
Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 24.10.1994 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розподіл жилого приміщення, задоволено.
Виділено у користування ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_3 , кімнату площею 14.7кв.м, лоджію 2,84кв.м, шафу 0,2кв.м, кладову 0,4кв.м.
Виділено у користування ОСОБА_1 кімнату пл. 12,1кв.м в квартирі АДРЕСА_3 .
Залишено у загальному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 коридор 7,4кв.м, кухню 7,5кв.м, ванну 2,6кв.м, туалет 1,2кв.м (а.с.3).
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02.07.2004 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» та ЖО «Житлово-будівельного кооперативу «Каштан» про визнання права власності на частки квартири, визнано право власності за ОСОБА_1 на частку квартири АДРЕСА_1 , що складається з кімнати 12.1кв.м, та право власності на 1/2 частину коридору площею 7,4кв.м, ванної 2.6кв.м, туалету 1,2кв.м, кухні 7.5кв.м, в цій квартирі (а.с.4-5).
Також, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27.02.2008 року позов ОСОБА_1 до КП «Інвенратизатор», ЖБК «Каштан», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на частину квартири, задоволено повністю.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 9/20 частин квартири АДРЕСА_1 , що складається з кімнати площею 12.1кв.м, та право спільної сумісної власності на коридор площею 7,4кв.м, кухню площею 7,5кв.м, ванну кімнату площею 2,6кв.м, вбиральню площею 1,2кв.м (а.с.6).
Як убачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 188170039 від 09.11.2019 року, право власності ОСОБА_1 на 9/20 частин квартири (а саме: кімната площею 12,1кв.м, та на праві спільної сумісної власності - коридор площею 7,4кв.м, кухня - 7,5кв.м, ванна кімната - 2,6кв.м, вбиральня - 1,2кв.м) АДРЕСА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.7).
Також, як убачається з вказаної Інформації з Державного реєстру №188170039 від 09.11.2019 року, власником інших 11/20 часток квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .
Підстава виникнення права власності - договір дарування від 09.03.2016 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , серія та номер : НАТ 986104-986105 № 244, виданий 09.03.2016 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Носовою Ж.Б. (а.с.7, 10-12).
Окрім того, з Договору оренди житлового приміщення від 01.10.2017 року вбачається, що ОСОБА_2 надавала в оренду строком з 01.10.2017р. по 01.10.2018р. 1 кімнату своєї квартири АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_6 (а.с.8).
Вказані обставини також підтверджуються Актом, виконаним КП ПОР «Полтававодоканал" від 02.11.2017 року та не спростовані ОСОБА_2 (а.с.13).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що спричинення моральної шкоди позивачу, яку вона оцінює у 74990грн, не знайшло свого підтвердження матеріалами справи, так як не встановлено як факту спричинення шкоди відповідачем, протиправності дій заподіювача шкоди, так і причинно-наслідкового зв'язку між фактом спричинення шкоди та протиправними діями, на які посилається позивач.
Такий висновок місцевого суду в повній мірі відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст.316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яким вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.3 ст.328 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Так, матеріали справи установлено, що позивач ОСОБА_1 є власником 9/20 частин, а відповідач ОСОБА_2 - 11/20 частин квартири АДРЕСА_1 .
За загальним правилом, передбаченим статтею 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, судам роз'яснено, що, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.5-6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з нормою ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3).
Так, місцевим судом на підставі детального аналізу матеріалів справи та вимог чинного законодавства, зроблено вірний висновок стосовно того, що сам по собі факт наявності співвласника майна, яка передала належну їй частку у майні в оренду, не може свідчити про наявність факту спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 .
При цьому, позивачем не надано належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження дійсності факту спричинення їй моральної шкоди, незаконними діями відповідача, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача і негативними наслідками для позивача, не обґрунтовано розміру грошового відшкодування, який вона прохає стягнути.
Також, апеляційний суд погоджується з твердженням місцевого суду стосовно того, що подані позивачем докази, зокрема, Акти КП ПОР «Полтававодоканал» (а.с.13,14), листи ОСОБА_1 до КП ПОР «Полтававодоканал» (а.с.15) та Полтавського окружного суду та відповіді на них (а.с.16-18), в яких позивач намагалася з'ясувати хто є орендарем іншої частини квартири, а також листи-відповіді Полтавського відділу ГУНП в Полтавській області (а.с.19, 21-22, 24-25, 27-28, 33) та Полтавської місцевої прокуратури (а.с.20, 23, 26, 29-31) щодо можливого вчинення кримінального правопорушення, фотокартки ,(а.с.133-145) не доводять факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 , вказані докази судом першої інстанції оцінено вірно.
З урахуванням наведеного, місцевим судом було правомірно відмовлено в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди за недоведеності факту спричинення моральних страждань та наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та негативними наслідками для ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги стосовно протиправності зміни відповідачем цільового призначення житла, його самовільного переобладнання, що і завдало позивачу немайнових (моральних) страждань, колегія суддів оцінює критично, оскільки доказів такого не надано.
Передача в оренду належного особі майна не змінює цільове призначення цього майна, за відсутності доказів вчинення відповідних дій особою, у визначеному законом порядку. Докази переобладнання квартири у справі також відсутні.
Окрім того, посилання апелянта на те, що за наявності на те підстав, суд повинен був витребувати у позивача довідку МСЕК від 21.11.2011 року, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним, з урахуванням положень чч.1,3 ст.12, ч.2 ст.13 ЦПК України, оскільки саме на особу покладено обов'язок доведення обставин, на які вона посилається.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права відповідно до характеру правовідносин, що склалися між сторонами та в межах заявлених позовних вимог.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 07 червня 2021 року, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун
СУДДІ Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак
Повний текст постанови виготовлено 15.09.2021 року.