П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
14 вересня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/142/20
Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року по справі № 400/142/20 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними,-
Короткий зміст позовних вимог.
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому позивач просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії за вислугу років з 23.12.2004 відповідно до частини третьої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (із змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін і доповнень до Закону України від 23.11.1995 № 458/95-ВР„Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, далі - Закон № 3551-ХІІ) в розмірі, меншому 150 відсотків мінімальної пенсії за віком.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити позивачу підвищення до пенсії за вислугу років з 23.12.2004 по 31.12.2006 відповідно до частини третьої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (із змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін і доповнень до Закону України від 23.11.1995 № 458/95-ВР„Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) в розмірі 150 відсотків мінімальної пенсії за віком.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виплатити різницю підвищення до пенсії за вислугу років позивачу з 23.12.2004 по 31.12.2006 відповідно до частини третьої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (із змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін і доповнень до Закону України від 23.11.1995 № 458/95-ВР„Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) в розмірі 150 відсотків мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум, однією сумою.
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії за вислугу років з 01.01.2007 відповідно до частини третьої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (із змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін і доповнень до Закону України від 23.11.1995 № 458/95-ВР„Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) в розмірі, меншому 150 відсотків мінімальної пенсії за віком.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити нарахування та виплачувати позивачу підвищення до пенсії за вислугу роів з 01.01.2007 відповідно до частини третьої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (із змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін і доповнень до Закону України від 23.11.1995 № 458/95-ВР„Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) в розмірі 150 відсотків мінімальної пенсії за віком.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийняти рішення (розпорядження) про здійснення нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії за вислугу років з 01.01.2007 відповідно до частини третьої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (із змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін і доповнень до Закону України від 23.11.1995 № 458/95-ВР„Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) в розмірі 150 відсотків мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум, однією сумою.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплатити різницю підвищення до пенсії за вислугу років позивачу з 01.01.2007 відповідно до частини третьої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (із змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін і доповнень до Закону України від 23.11.1995 № 458/95-ВР„Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) в розмірі 150 відсотків мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум, однією сумою.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що підвищення до пенсії за вислугу років йому як учаснику бойових дій повинне виплачуватися у розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком. Позивач посилається на застосування статті 12 Закону № 3551-ХІІ, статті 15 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) та статті 22 Конституції України.
Миколаївський обласний військовий комісаріат проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив, у якому посилався на Положення про порядок призначення та виплати в Міністерстві оборони України державних пенсій і допомог військовослужбовцям та членам їх сімей, затверджене наказом Міністерства оборони України від 08.08.1994 № 205 (далі - Положення № 205), та статтю 10 Закону № 2262-ХІІ.
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області проти задоволення позову заперечувало, надав до суду першої інстанції відзив, у якому зазначило, оскільки відповідно до статті 12 Закону № 3551-ХІІ у редакції з 01.07.2006, учасникам бойових дій пенсії підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідач зазначає про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду. Клопотань про залишення позову без розгляду відповідач не заявляв.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 14 травня 2021 року позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області задовольнив частково.
Визнав протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 23.12.2004 до 01.07.2006 підвищення до пенсії за вислугу років відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (із змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін і доповнень до Закону України від 23.11.1995 № 458/95-ВР„Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) у розмірі, меншому 150 відсотків мінімальної пенсії за віком.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись частково з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене частково з порушенням норм процесуального права, а саме не досконало проаналізовано доводи сторін та надані ними докази, тому просить рішення суду першої інстанції в частині скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що підвищення до пенсії за вислугу років йому як учаснику бойових дій повинне виплачуватися у розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 15 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що діяла до 04.04.2006 .
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 14.12.1997 серії НОМЕР_1 (а. с. 23).
З 23.12.2004 Миколаївським обласним військовим комісаріатом позивачу призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Розмір пенсійної виплати позивача був розрахований Миколаївським обласним військовим комісаріатом з урахуванням підвищення (надбавки) до пенсії як учаснику бойових дій у розмірі 29,87 грн.
Зазначені обставини підтверджуються копією розрахунку на пенсію за вислугу років від 24.04.2005 (а. с. 29).
Сторони визнають, що відповідна надбавка (підвищення) розрахована не у розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
З 01.01.2007 пенсійна справа позивача передана до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (відповідач-2), на обліку в якому позивач перебуває як одержувач пенсії за вислугу років станом на день звернення до суду та розгляду справи судом.
Сторони визнають, що надбавка до пенсії як учаснику бойових дій виплачувалася та виплачується позивачу відповідачем-2 не у розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що з 01.01.2007 вимоги позивача (зобов'язання вчинити певні дії) є безпідставними, оскільки Миколаївський обласний військовий комісаріат позбавлений функцій з призначення і виплати пенсій, а в чинній редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відсутня норма, яка встановлює підвищення пенсії на 150% мінімальної пенсії за віком та визначено, що учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, отже, ГУ ПФУ в Миколаївській області при нарахуванні та виплаті позивачу пенсії діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII). Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Пільги часникам бойових дій встановлені статтею 12 вказаного Закону № 3551-XII.
Відповідно до статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції від 14.01.2006) учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Надалі Законом України від 05.10.2005 № 2939-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» внесено зміни до статті 12 Закону № 3551.
Відтак, відповідно до статті 12 Закону № 3551 з 01.07.2006 учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Позивач є учасником бойових дій та отримує пенсію за вислугу років, з урахуванням її підвищення, встановленого Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII ( далі - Закон № 3551-XII).
Колегія суддів встановила, що листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.12.2019 № 12/7707 було повідомлено позивачу, що з 01.01.2007 пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби,здійснюється органами Пенсійного фонду України.
12.11.2019 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з заявою у якій просив провести йому перерахунок та виплачувати підвищення до пенсії за вислугу років з 23.12.2004 відповідно до частини 3 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII в розмірі 150 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області листом від 27.11.2019 № 5123-В-07 повідомив позивачу про те, що органи Пенсійного фонду України не визначені правонаступниками структурних підрозділів силових міністерств та інших державних органів, тому не мають повноважень щодо перерахунку розміру пенсій за період до 1 січня 2007 року.
Також позивачу повідомлено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 05.10.2005 № 2939-ІV підвищення до пенсії учасникам бойових дій з 01.07.2006 встановлюється у розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно частини 1 статті 6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу (див. рішення щодо прийнятності у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski v. Poland) [ВП], заява №31443/96, пункт 98, ECHR 2002-X).
Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).
За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви №68385/10 та №71378/10, §35)).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що позивачу підвищення до пенсії як учаснику бойових дій встановлено та виплачується у розмірах передбачених чинним законодавством - 25 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що відповідає вимогам статті 12 Закону № 3551.
Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта/позивача, що з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 він повинен отримувати підвищення до пенсії як учаснику бойових дій у розмірі 150%.
Так, Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України(є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України у цьому рішенні вказав, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Конституційний Суд України вважає, що встановлення пунктом 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, зміни до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині зміни розміру підвищення до пенсії як учаснику бойових дій з 150 % до 25%, було внесено Законом України від 05.10.2005 № 2939-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та цей розмір визначається у відповідності до Закону, а не у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, з 01.07.2006 відповідно до статті 12 Закону № 3551 учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на підставі Закону України від 05.10.2005 № 2939-ІV«Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Положення статті 12 Закону № 3551 в цій частині є діючими та неконституційними не визнавались.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Доводи апеляційної скарги.
В своїй скарзі апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального, матеріального права та зазначає, що статтею 15 Закону № 2262-XII, в редакції, що діяла до 04.04.2006 було встановлено, що особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії за вислугу рокув підвищуються на 150 процентів мінімальної пенсії за віком - учасникам бойових дій, членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге.
Зазначена норма кореспондується зі статтями 12, 13 Закону № 3553-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що також передбачає право учасників бойових дій на підвищення пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком.
Вихідним критерієм обрахунку підвищення до пенсії виступає мінімальна пенсія за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" (у редакції Закону України від 23.12.2004 № 2291-IV), яка набрала чинності 12.01.2005.
Отже, Миколаївський ОВК та ГУ ПФУ в Миколаївській області повинні провести позивачу перерахунок та виплату підвищення до пенсії за вислугу років з 23.12.2004 до 01.07.2006 відповідно до частини 3 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII.
Станом на час виникнення спірних правовідносин (первинне призначення пенсії) умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію визначені Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-XII ( далі - Закон № 2262-XII).
Закон № 2262-XII має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Право вибору пенсії передбачене статтею 7 Закону № 2262-XII, згідно із якою військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі, якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором.
Відповідно до статті 1 Закону № 2262-XII, особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з частиною четвертої статті 12 Закону № 3551-XII (в редакції, чинній до 1 липня 2006 року), учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком.
Підвищення позивачу пенсії як учаснику бойових дій в розмірі 150% від мінімальної пенсії за віком було передбачене частиною четвертою статті 12 Закону № 3551-XII у редакції, яка була чинною до 1 липня 2006 року.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 05.10.2005 № 2939-IV частину четверту статті 12 викладено в такій редакції: "учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність" (вказана норма набрала чинності з 1 липня 2006 року).
Отже, враховуючи, що в редакції Закону № 3551-XII відсутня норма, яка встановлює підвищення пенсії на 150% мінімальної пенсії за віком, а визначено, що учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то ГУ ПФУ в Миколаївській області при нарахуванні та виплаті позивачу пенсії діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Також колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 63 Закону № 2262-XII перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Згідно із пунктом 1.5 розділу І постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, заява про перерахунок пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Форма заяви міститься в додатку 3 вказаної постанови.
Як встановлено судом апеляційної інстанції позивач не звертався до ГУ ПФУ в Миколаївській області із відповідною заявою про перерахунок пенсії.
Отже, на думку колегії суддів, позовні вимоги про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії ГУ ПФУ в Миколаївській області є передчасними, оскільки з відповідною заявою до пенсійного органу позивач не звертався, а відповідач будь-яких рішень , у т.ч. і щодо відмови, не приймав.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції правильно з'ясував усі обставини справи, оскаржуване рішення прийняте судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року по справі № 400/142/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Шляхтицький О.І.
Судді Семенюк Г.В. Домусчі С.Д.