ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.09.2021Справа № 910/9688/21
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "К Л ЩИТ" (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Шолуденка,1, код ЄДРПОУ 38424402)
до Приватного підприємства "БЮТИФУЛ МЕБЛІ" (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 4 (Літера "Б"), офіс 11, код ЄДРПОУ 37392202)
про стягнення 33 823,25 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «К Л ЩИТ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «БЮТИФУЛ МЕБЛІ» про стягнення заборгованості за договором № 55 від 01.01.2018 про надання послуг із охорони у розмірі 33 823,25 грн, з яких: 30 000,00 грн основного боргу, 3 090,99 грн інфляційних втрат та 732,26 трьох відсотків річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 24.02.2021 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У зв'язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 25.08.2021 року до 07.09.2021 року включно у відпустці, суд здійснює процесуальну дію, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «К Л ЩИТ» (далі -позивач, підрядник) та Приватним підприємством «БЮТИФУЛ МЕБЛІ» (далі - відповідач, підрядник) був укладений договір №55 про надання послуг із охорони, відповідно до умов якого замовник доручає й сплачує, а підрядник приймає і виконує обов'язки щодо забезпечення охорони об'єкта (організації перепускного режиму, підтримці встановленого порядку, збереження майна) на умовах, визначених цим договором і додатками, що є невід'ємною частиною договору (п.1.1. договору).
Назва та місце розташування об'єкта визначене у п.1.2. договору - Меблевий гіпермаркет «меридіан» за адресою: 03680. м.Київ, бульвар Івана Лепсе, буд.8, корпус.9.
Відповідно до п.3.1.8 до обов'язків замовника входить оплата за послуги з охорони.
Вартість послуг підрядника визначена протоколом узгодження договірних цін (додаток №1), який є невід'ємною частиною даного договору (п.5.1. договору).
Відповідно до п. 5.3. договору фактичне виконання підрядником послуг фіксується сторонами у двосторонньому акті прийому-передачі наданих послуг, який складається на останнє: число поточного місяця та надається замовнику до 01 числа наступного за звітним місяцем. Якщо протягом десяти днів після надання акту прийому-передачі наданих послуг замовник не підписав цей акт і не надав мотивованої відмови щодо його підписання, послуги вважаються наданими у повному обсязі.
Згідно з п. 5.4. договору оплата проводиться щомісячно, з 01 до 10 числа наступного місяця за минулий місяць, за фактом надання послуг на підставі рахунку та акту прийому-передачі наданих послуг, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника.
Протоколом узгодження договірних цін за надання послуг із охорони сторонами визначено ціну за надання послуг підрядником у сумі 19 008, 00 грн щомісячно. Протоколом також визначено, що оплата замовником здійснюється згідно рахунку та акту прийому-передачі послуг за поточний місяць та даний протокол є підставою для проведення взаємних розрахунків між замовником та підрядником про підвищення щомісячної оплати за надання послуг охорони та погодили суму вартості послуг у розмірі 25 000,00 грн.
Пунктами 7.1. та 7.2. договору визначено, що договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2018 та щорічно пролонгується терміном на 1 (один) рік, якщо жодна із сторін не повідомить про розірвання договору письмово за 10 днів до закінчення строку його дії.
За твердженнями позивача, ТОВ «К Л ЩИТ» надавались послуги відповідачу протягом 2018-2020, зокрема у 2020 році надано послуги щодо забезпечення охорони об'єкта (організації перепускного режиму, підтримці встановленого порядку, збереження майна), що підтверджується долученими до матеріалів справи актами наданих послуг.
Однак, як зазначає позивач, протягом 2019-2020 існували випадки систематичного невиконання відповідачем обов'язків щодо оплати вартості наданих послуг із охорони об'єкту.
Внаслідок чого позивачем було надіслано Лист-претензію від 01.09.2020 №02, де було повідомлено ПП «БЮТИФУЛ МЕБЛІ» про існуючу заборгованість за надані послуги у розмірі 85 000,00 грн за травень-серпень 2020 року з пропозицією погасити заборгованість у повному обсязі або частинами згідно запропонованого замовником терміну за погодженням з ТОВ «К Н ЩИТ».
У відповідь на лист-претензію ПГІ «БЮТИФУЛ МЕБЛІ» був надісланий гарантійний лист вих.№04/09 від 04.09.2020 року з проханням погодити та надати дозвіл на погашення заборгованості в сумі 60 000,00 грн за запропонованим графіком.
Додатковою угодою №2 від 15.09.2020 до договору позивач та відповідач погодили погашення заборгованості за період травень-липень, яка існувала на 01.09.2020 (за травень - 10 000 грн, за червень - 25 000 грн, за липень 2020 - 25 000 грн) у розмірі 60 000 грн за наступним графіком:
-10 000,00 гривень до 30.09.2020;
-10 000,00 гривень до 31.10.2020;
-10 000,00 гривень до 30.11,2020;
-10 000,00 гривень до 31.12.2020;
-10 000,00 гривень до 30.01.2021;
-10 000,00 гривень до 28.02.2021р.
Також сторони домовились припинити дію договору з 01.10.2020р та відповідно вирішили, що замовник на підставі актів наданих послуг на 30.09.2020 здійснює оплату до 15.10.2020 за надані послуги у вересні 2020.
Від моменту укладення додаткової угоди №2 відповідачем було погашено заборгованість таким чином:
-за травень 2020 року (заборгованість яка існувала у розмірі 10 000,00 грн) - платіж від 30.09.2020 у розмірі 10 000,00 грн);
-за червень 2020 (заборгованість у розмірі 25 000,00 грн) - платіж від 30.09.2020 у розмірі 25 000,00 грн;
-за липень 2020 (заборгованість у розмірі 25 000,00 грн) - платіж від 29.10.2020 у розмірі 25 000,00 грн.
Тобто сума заборгованості у розмірі 60 000,00 грн за надані послуги за травень, червень, липень 2020, графік погашення якої визначений додатковою угодою №2 від 15.09.2020, була погашена відповідачем 29.10.2020.
В той же час, позивачем було надано відповідачу послуги з охорони у серпні та вересні 2020 року на загальну суму 50 000,00 грн, які не були оплачені своєчасно відповідачем.
Заборгованість за надані послуги у серпні 2020 у розмірі 25 000,00 грн, була частково погашена відповідачем (29.10.2020 у розмірі 10 000,00 грн, 07.12.2020 у розмірі 5 000,00 грн та 30.12.2020 у розмірі 5 000,00 грн). Залишок несплаченої суми за послуги у серпні 2020 року складає 5 000,00 грн.
За надані послуги у розмірі 25 000,00 грн за вересень 2020 року не сплачені відповідачем повністю.
Таким чином, позивач зазначає, що ПП «БЮТИФУЛ МЕБЛТ» не виконано обов'язку передбачено п. 3.1.8. договору щодо сплати за наданні послуги з охорони за серпень 2020 у розмірі 5000,00 грн (строк сплати до 10.09.2020) та за вересень 2020 у розмірі 25 000,00 грн (строк сплати до 15.10.2020), внаслідок чого утворилась загальна заборгованість за договором у розмірі 30 000,00 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач допустив прострочення оплати, у зв'язку з чим має сплатити 3% річних у розмірі 732,26 грн та збитки від інфляції у розмірі 3090,99 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
На виконання умов договору та укладених специфікації в рамках договору ТОВ «К Л ЩИТ» надавались послуги відповідачу протягом 2018-2020, зокрема, у 2020 році надано послуги щодо забезпечення охорони об'єкта (організації перепускного режиму, підтримці встановленого порядку, збереження майна), що підтверджується наступними актами наданих послуг, які підписані сторонами:
- Акт про надання послуг №2 від 31 січня 2020 року (на підставі рахунку №2 від 27 січня 2020 року);
- Акт про надання послуг №4 від 29 лютого 2020 року (на підставі рахунку №4 від 27 лютого 2020 року);
- Акт про надання послуг №6 від 31 березня 2020 року (на підставі рахунку №6 від 30 березня 2020 року);
- Акт про надання послуг №8 від 01 травня 2020 року (на підставі рахунку №8 від 01 травня 2020 року);
- Акт про надання послуг №10 від 01 червня 2020 року (на підставі рахунку №10 від 01 червня 2020 року);
- Акт про надання послуг №12 від 01 липня 2020 року (на підставі рахунку № 12 від 01 липня 2020 року);
- Акт про надання послуг №16 від 01 вересня 2020 року (на підставі рахунку №16 від 01 вересня 2020 року);
- Акт про надання послуг №18 від 01 жовтня 2020 року (на підставі рахунку №18 від 01 жовтня 2020 року).
Судом встановлено, що сума заборгованості у розмірі 60 000,00 грн за надані послуги за травень, червень, липень 2020, графік погашення якої визначений додатковою угодою №2 від 15.09.2020, була погашена відповідачем 29.10.2020.
Разом з тим, залишок несплаченої суми за послуги у серпні 2020 року складає 5 000,00 грн.
Також за надані послуги у розмірі 25 000,00 грн за вересень 2020 року не сплачені відповідачем повністю.
Матеріалами справи підтверджено факт того, що на момент звернення позивача до суду грошові кошти за надані позивачем послуги, згідно вказаних вище актів, не були оплачені відповідачем, в результаті чого за відповідачем існує заборгованість в розмірі 30 000,00 грн.
Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 30 000,00 грн, належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 30 000,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, також 3 % річних у розмірі 732,26 грн та збитки від інфляції у розмірі 3090,99 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.
Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційного збільшення є арифметично правильними та обґрунтованими.
Отже вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4 000,00 грн.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з матеріалами справи, 11.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «К Л ЩИТ» та Адвокатським об'єднанням «АСТРОН» було підписано договір № 43-АО/21, відповідно до якого Адвокатське бюро «АСТРОН» зобов'язується надати клієнту консультативні та правові послуги щодо захисту його інтересів, здійснювати представництво клієнта в судових інстанціях, на досудовому слідстві, виконавчому провадженні на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору по справі.
Крім того, в матеріалах справи міститься акт надання послуг №6 від 11.06.2021, відповідно до якого загальна вартість (послуг) адвоката та склала 4000,00 грн.
Також в акті надання послуг №6 від 11.06.2021 міститься детальний розрахунок робіт (послуг), які надавались адвокатом.
Разом з тим, суд зазначає, що питання про відшкодування витрат на правничу допомогу вирішується судом виходячи із наданих у сукупності доказів, зокрема детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, з якого вбачається обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та вартість окремо кожної послуги.
З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що справа №910/9688/21 є малозначною, розгляд якої проводиться за правилами спрощеного позовного провадження (без проведення судового засідання), враховуючи ціну позову, враховуючи що такі витрати у сумі 4 000,00 грн є співмірними із складністю цієї справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 4 000,00 грн витрат на послуги адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного підприємства "БЮТИФУЛ МЕБЛІ" (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 4 (Літера "Б"), офіс 11, код ЄДРПОУ 37392202) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "К Л ЩИТ" суму основного боргу у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 732 (сімсот тридцять дві) грн 26 коп., інфляційне збільшення боргу у розмірі 3090 (три тисячі дев'яносто) грн 99 коп., судовий збір в розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 15.09.2021
Суддя І.О. Андреїшина