ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.09.2021Справа № 910/9256/21
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»
про стягнення 2 736,25 грн
Суддя Картавцева Ю.В.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Український Страховий Стандарт» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення 2 736,25 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ним здійснено виплату страхового відшкодування на підставі Договору добровільного страхування наземного транспортних засобів № 0120-0404-0026 від 02.05.2018; через настання страхового випадку - пошкодження транспортного засобу «GEELY EMGRAND 7» д.н.з. НОМЕР_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу «VOLKSWAGEN GOLD» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована у відповідача згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ЕР114921802 у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача страхове відшкодування у розмірі 2513,34 грн, пеню у розмірі 111,76 грн, 3% річних у розмірі 24,79 грн та інфляційні втрати у розмірі 86,36 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 позовну заяву залишено без руху.
18.06.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Так, з огляду на те, що у справі № 910/9256/21 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; зобов'язати Моторне (транспортне) страхове бюро України надати копію полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР114921802 або інформацію із єдиної централізованої бази МТСБУ стосовно полісу № ЕР114921802; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.
02.07.2021 електронною поштою до суду від позивача надійшло клопотання про зменшення позовних вимог, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 22,83 грн, 3% річних у розмірі 5,06 грн та інфляційні втрати у розмір 24,54 грн. Аналогічне за змістом клопотання, яке направлено за допомогою засобів поштового зв'язку, 06.07.2021 надійшло через відділ діловодства суду.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 3 ст. 252 ГПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
З огляду на викладене, суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, оскільки вона подана відповідно до вимог положень п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.
13.07.2021 через відділ діловодства суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 23.06.2021.
20.07.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив, у якому він заперечив проти задоволення позовних вимог.
11.08.2021 електронною поштою до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він заперечив проти доводів, викладених відповідачем у відзиві та просив задовольнити позовні вимоги у редакції викладеній в заяві про зменшення позовних вимог. Аналогічна за змістом відповідь на відзив, яка направлена за допомогою засобів поштового зв'язку, 16.08.2021 надійшла через відділ діловодства суду.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, відповіді на відзив та поданих заявах та відповідачем у відзиві, суд
Між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Український страховий стандарт» (страховик, позивач) та ОСОБА_2 (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 0120-0404-0026 від 02.05.2018, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом та прикріпленим до нього ззовні і всередині додатковим обладнанням, що зазначені у Розділах 4, 5 цього Договору. Згідно п. 4. вказаного Договору застрахованим транспортним засобом є автомобіль «GEELY EMGRAND 7» д.н.з. НОМЕР_1 .
02.11.2019 в м. Кривий Ріг по вул. Соборності 6а сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів «GEELY EMGRAND 7» д.н.з. НОМЕР_1 та «VOLKSWAGEN GOLD» д.н.з. НОМЕР_2 .
Відповідно до постанови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.11.2019 у справі № 214/8505/19 ОСОБА_1 , який керував автомобілем «VOLKSWAGEN GOLD» д.н.з. НОМЕР_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
До позивача звернувся страхувальник із повідомлення про настання випадку, який має ознаки страхового від 04.11.2019 та заявою від 29.09.2020 про виплату страхового відшкодування (КАСКО) у зв'язку з пошкодженням застрахованого транспортного засобу внаслідок ДТП, що відповідно до умов договору страхування є страховим випадком.
Відповідно до страхового акту №10568 від 30.09.2020 сума страхового відшкодування становить 2513,34 грн.
Позивач виплатив суму страхового відшкодування за вказаним страховим актом у розмірі 2513,34 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 792 від 30.09.2020.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Нормами статті 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до пункту 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до частини 2 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з нормами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику за Договором добровільного страхування, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Позивач звернувся до відповідача із регресною вимогою № 1939 від 26.10.2020 щодо сплати 2 513,34 грн (докази відправки містяться в матеріалах справи).
Разом з тим, з матеріалів справи, а саме з платіжного доручення №3956 від 16.06.2021, вбачається, що відповідач, після звернення позивача з позовною заявою до суду, здійснив виплату страхового відшкодування 16.06.2021 у сумі 513,34 грн (2 513,34 - 2 000,00 грн (франшиза) = 513,34 грн).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ним здійснено виплату страхового відшкодування на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 0120-0404-0026 від 02.05.2018 через настання страхового випадку - пошкодження транспортного засобу «GEELY EMGRAND 7» д.н.з. НОМЕР_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу «VOLKSWAGEN GOLD» д.н.з. НОМЕР_2 , цивільно-правова відповідальність водія якого застрахована у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № ЕР114921802, однак відповідачем сума страхового відшкодування була сплачена поза межами передбаченого законодавством строку, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача подвійну облікову ставку у розмірі 22,83 грн, 3% річних у розмірі 5,06 грн та інфляційні втрати у розмірі 24,54 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 36.5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Статтею 979 ЦК встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).
Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням. А правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов'язанням.
Cтаття 625 ЦК розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Відповідно до статті 509 ЦК зобов'язання виникають із підстав, встановлених статею 11 ЦК.
Згідно зі статею 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 ЦК.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16.
Зазначеним спростовуються доводи відповідача викладені у відзиві, щодо відсутності підстав для нарахування та стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені за несвоєчасне здійснення виплати страхового відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи, вимога (претензія) позивача від 26.10.2020 №1939 була отримана відповідачем 02.11.2020 (згідно з копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення), а відтак відповідач мав здійснити виплату до 01.02.2021 включно (враховуючи, що 31.01.2021 вихідний день).
Позивачем заявлено до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні втрати за період з 02.02.2021 по 01.06.2021 відносно суми несплаченого страхового відшкодування - 513,34 грн.
Перевіривши розрахунок заявлених позивачем до стягнення розміру інфляційних втрат, пені та 3 % річних, суд зазначає, що суми стягнення, визначені позивачем за вказаний період є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що між позивачем (Замовник) та Адвокатським об'єднанням «Етторні Груп» (Виконавець) було укладено Договір №2 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 23.09.2020, за змістом п. 2.1 якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання надавати Замовнику професійну правничу (правову) допомогу у питанні отримання захисту прав та майнових інтересів в усіх судових інстанціях.
Відповідно до Акту приймання-передачі №16 до договору (Додаток №16) Замовник для забезпечення захисту своїх прав і майнових інтересів передав Виконавцю матеріали страхової справи за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 0120-0404-0026 від 02.05.2018р., разом із процесуальними правами, які надані законом позивачу.
Згідно з Актом виконаних робіт №16 від 07.06.2021 Виконавець надав Замовнику наступні послуги: отримання та ознайомлення із документами по справі з подання позовної заяви до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» - 4 год., ціна послуги 750,00 грн; вчинення процесуальних дій в межах предмету позовної заяви на загальну суму 2250,00 грн, а саме: аналіз документів по матеріальному збитку - 4 год., збирання доказів по страховій справі та матеріалів адміністративного провадження з обставин настання страхового випадку, врегулювання спору в досудовому порядку - 8 год., розробка правової позиції та складання позовної заяви до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» та направлення стороні по справі. Підготовлення додаткових пояснень, відповідей, участь у судових засіданнях - 36 год.
Акт виконаних робіт №16 від 07.06.2021 підписано сторонами та скріплено їх печатками без зауважень.
Відповідно до платіжного доручення №404 від 08.06.2021 позивач сплатив Адвокатському об'єднанню «Етторні Груп» 3 000,00 грн з призначенням платежу: «Сплата за надання правової допомоги згідно рах. № 13 від 07.06.2021р. без ПДВ».
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Так, у відзиві відповідач зазначає, що заявлений розмір витрат на правову допомогу є таким, що не відповідає критеріям, визначеним ст. 126 ГПК України, оскільки, Актом виконаних робіт №16 від 07.06.2021 визначено, що виконавцем було витрачено 8 годин на, зокрема, збирання доказів по страховій справі та матеріалів адміністративного провадження з обставин настання страхового випадку, однак, як вбачається з Акту приймання-передачі №16 до договору (Додаток №16) Замовник для забезпечення захисту своїх прав і майнових інтересів передав Виконавцю матеріали страхової справи за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 0120-0404-0026 від 02.05.2018р., тобто, зазначені матеріали попередньо вже були зібрані та підготовлені працівниками позивача; позовна заява у даній справі є невеликою за обсягом, предмет спору не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, дана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відтак, твердження про витрату виконавцем 36 годин на розробку правової позиції та складання позовної заяви, інших документів та участь у судових засіданнях є необґрунтованим та безпідставним.
Так, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовленої та поданої до суду позовної заяви, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні приписів частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України та поведінку сторін (зокрема, сплату відповідачем суми основного боргу під час розгляду справи), з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову та обсягу наданих послуг (п.2 ч.5 ст. 129 ГПК України).
За таких обставин, суд прийшов до висновку про можливість покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у загальному розмірі 1000,00 грн.
Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача з огляду на задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» ( 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40; ідентифікаційний код: 20782312) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» (04214, м. Київ, вул. Північна, 2-А; ідентифікаційний код: 22229921) пеню у розмірі 22 (двадцять дві) грн 83 коп., 3% річних у розмірі 5 (п'ять) грн 06 коп., інфляційні втрати у розмірі 24 (двадцять чотири) грн 54 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.В. Картавцева