Справа № 574/1256/16-ц Провадження №2/574/72/2017
25 травня 2017 року Буринський районний суд Сумської області
в складі: головуючого судді Куцан В.М.
з участю секретаря Кошелєвої Н.В.
представника позивача Островского В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Буринського районного суду справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» про визнання договорів фінансового лізингу недійсними та стягнення коштів,
Позивач звернувся до суду з цим позовом мотивуючи тим, що 23.09.2016 року ним був укладений договір фінансового лізингу з відповідачем, відповідно до якого ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» зобов'язувалося придбати у свою власність транспортний FOTON FT354 4х4, вартістю 12213,74 дол. США, що складає за курсом 319999,99 грн. За умовами договору він сплатив відповідачу 34000 грн.. Також 06.10.2016 року з відповідачем було укладено договір фінансового лізингу на придбання трактора МТЗ -82.1.26 вартістю 18275,86 дол. США, що за курсом становить 476999,95 грн., у зв'язку з чим він сплатив на користь відповідача 47700 грн. Вважав, що умови договору фінансового лізингу не відповідають діючому законодавству та порушують його права як споживача. Просив визнати вказані договори фінансового лізингу недійсними та стягнути з відповідача на його користь сплачені за договорами лізингу платежі в розмірі 81700 грн. та збитки у розмірі 877 грн.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 заявлені вимоги підтримав і в своїх поясненнях підтвердив обставини викладені у позові.
Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, в судове засідання не явився по невідомій причині, клопотання про відкладення розгляду справи не надав.
За згодою представника позивача, суд, відповідно до ст.224 ЦПК України, ухвалює рішення при заочному розгляді справи.
Дослідивши обставини справи, надані докази та давши їм оцінку, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 23.09.2016 року між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 1025, за умовами якого ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» зобов'язалося придбати у власність предмет лізингу у вигляді трактора FOTON FT354 4х4, який вказаний у п. 1.1 договору та зазначений у додатку № 2 до договору, вартістю 12213,74 дол. США, що еквівалентно 319999,99 грн., та передати його у користування позивачу (лізингоодержувачу), який, у свою чергу, зобов'язався сплачувати у встановлений термін і у повному обсязі певні лізингові та інші платежі відповідно до умов договору. Договір фінансового лізингу передбачав право позивача отримати транспортний засіб у власність за умови повної сплати усіх платежів, передбачених даним договором, та інших витрат, які зазнав чи міг зазнати лізингодавець у зв'язку з переходом права власності щодо предмета лізингу (п.п.3.1.1, 3.3.2, 3.3.3, 11.3 договору) (а.с.7-16).
У визначенні термінів укладеного між сторонами договору фінансового лізингу зазначено, що адміністративний платіж це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у додатку № 1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу.
Згідно з п.4.1 цього договору та додатком № 1 до нього лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 30 робочих днів за умови виконання лізингоодержувачем вимог даного договору та із врахуванням строків можливої затримки поставки предмета лізингу згідно договору, а саме: з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: адміністративного платежу в розмірі 10% вартості предмета лізингу; авансового платежу в розмірі 50% вартості автомобіля; комісії за передачу предмета лізингу в розмірі 3% від його вартості, у разі наявності; оплатити різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.4 ст.9 даного договору, або різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.6 ст.9 даного договору (п.п.1.7, 4.1, 9.4, 9.6, 9.8).
Пунктом 10.1 договору визначено, що лізинговий платіж це платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (додаток № 3 до договору). Кожний лізинговий платіж включає: - відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 21 відсотків річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно); - частина від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу); - комісія за супроводження договору в розмірі 7 відсотків. А п.10.3 цього договору передбачено, що на момент його укладення попередній розмір щомісячного лізингового платежу у разі залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визначено на момент підписання даного договору, становить 190,14 доларів США, згідно обмінного курсу долара США до української гривні на фактичну дату укладення даного договору, що відповідно становить 4978,23 грн. у гривневому еквіваленті на дату укладення цього договору згідно обмінного курсу долара США до української гривні. У випадку залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визначено на момент підписання даного договору, та до передачі предмета лізингу лізингоодержувачу сторони зобовязані підписати додаток № 3 до даного договору (графік сплати лізингових платежів або план відшкодування або додаток № 3 до даного договору).
23.09.2016 року ОСОБА_1 сплатив авансовий платіж в сумі 34000 грн. та комісійну винагороду згідно тарифів банку в сумі 340 грн., що підтверджується банківськими квитанціями (а.с.17).
Згідно пункту 1.7 договору транспортний засіб передається у користування позивачу не пізніше 30 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства: комі за організацію угоди, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу.
На аналогічних умовах між позивачем та відповідачем 06.10.2016 року був укладений договір фінансового лізингу №1433, за умовами якого ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» зобов'язалося придбати у власність предмет лізингу у вигляді трактора МТЗ -82.1.26 вартістю 18275,86 дол. США, що за курсом становить 476999,95 грн. (а.с.18-27)
07.10.2016 року ОСОБА_1 сплатив авансовий платіж в сумі 47700 грн. та комісійну винагороду згідно тарифів банку в сумі 477 грн., що підтверджується банківською квитанцією (а.с.17).
Позивач стверджує, що сплата ним грошових коштів, які він вважав авансовим платежами по договорам, але потім з'ясувалося, що це комісія за організацію угоди, а відповідач у свою чергу не несе відповідальність перед ним за невиконання будь-якого зобов'язання щодо заміни предмета лізингу, ведення його в експлуатацію, усунення несправносте протягом гарантійного строку, є явно не справедливим, протирічить ст.8087 ЦК України і порушує ЗУ «Про захист прав споживачів».
Оцінюючи доводи позивача суд зважає на таке.
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Так, згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями ч.1 ст.806, ч.1 ст.807 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).
Аналіз змісту спірних договорів фінансового лізингу від 23.09.2016 року та від 06.10.2016 року, укладених між сторонами дає підстави прийти суду до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.
Оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.5 договорів, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України.
Також, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.
Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Судом встановлено, що вищевказані договори фінансового лізингу нотаріально посвідчено не було.
Системний аналіз наведених норм права дозволяє суду прийти до висновку про наявність підстав для повного задоволення вимог позивача.
Керуючись ст. 5,6,10,15, 212 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» про визнання договорів фінансового лізингу недійсними та стягнення коштів задовольнити.
Визнати недійсними договори фінансового лізингу №1025 від 23.09.2016 року та №1433 від 06.10.2016 року укладені між ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» на користь ОСОБА_1 877 грн. понесених збитків та 1376 грн. в якості повернення судових витрат.
Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Згідно загального порядку оскарження, дане рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Сумської області через Буринський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час його проголошення, в той же строк з дня отримання копії рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий:
Повний текст рішення виготовлений 30.05.2017 року