06 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 916/3821/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Профспілки робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.05.2021 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 у справі
за позовом Профспілки робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс"
про стягнення 104 683,49 грн
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс"
до: 1) Профспілки робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ,
2) Спілки професіоналів докерів-механізаторів Іллічівського морського торговельного порту,
3) Незалежної профспілки працівників морського торговельного порту "Чорноморськ",
4) Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ"
про визнання недійсним пункту угоди про співробітництво.
У судове засідання представники сторін не з'явилися.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У січні 2021 року Профспілка робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ (далі - Профспілка) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" (далі - ТОВ "Транс-Сервіс") про (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11.05.2021) стягнення з ТОВ "Транс-Сервіс" заборгованості зі сплати коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу у сумі 104 683,49 грн та заборгованості зі сплати коштів для фінансування соціальних програм, у тому числі, але не обмежуючись, програм з медичного страхування працівників підприємства та інших програм у сумі 2 995 745,79 грн.
1.2. Позов мотивований неналежним виконанням ТОВ "Транс-Сервіс" прийнятих на себе зобов'язань за угодою про співробітництво, що випливає з окремих положень договору оренди державного нерухомого майна, за яким ТОВ "Транс-Сервіс" є орендарем державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (далі - ДП "ІМТП") від 22.08.2014, укладеною між ДП "ІМТП", ТОВ "Транс-Сервіс", Спілкою професіоналів докерів-механізаторів Іллічівського морського торговельного порту та Незалежною профспілкою працівників морського торговельного порту "Чорноморськ" (далі - угода) в частині повної та своєчасної сплати 1,3 % від фонду оплати праці членів профспілки (1 % членських профспілкових внесків + 0.3 % для організації культурно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи) та 4,7 % (фінансування соціальних програм) від фонду оплати праці усього підприємства.
1.3. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.01.2021 зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/3821/20.
1.4. У подальшому, а саме 15.02.2021 до Господарського суду Одеської області надійшла зустрічна позовна заява ТОВ "Транс-Сервіс" до Профспілки, в якій ТОВ "Транс-Сервіс" просило визнати недійсним пункту 8 угоди та стягнути з Профспілки 100 000 грн, сплачених на виконання цього пункту угоди.
1.5. Зустрічний позов мотивований тим, що положення пункту 8 угоди не ґрунтуються ані на нормах Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ані на положеннях Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
1.6. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.03.2021 зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду, об'єднано первісний позов із зустрічним позовом в одне провадження в рамках справи № 916/3821/20.
1.7. У подальшому, а саме 11.05.2021 ТОВ "Транс-Сервіс" подало до місцевого господарського суду клопотання про закриття провадження у справі в частині вимог за первісним позовом, мотивоване тим, що учасниками справи за первісним позовом є професійна профспілка та роботодавець, а спір виник у зв'язку з невиконанням роботодавцем вимог законодавства про працю щодо забезпечення діяльності професійної спілки з питань, віднесених до її повноважень, отже, цей спір є трудовим та віднесений до цивільного судочинства.
1.8. У запереченнях на зазначене клопотання Профспілка наголосила, що спір за первісним позовом не є трудовим спором.
1.9. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.05.2021 залучено до участі у справі № 916/3821/20 як співвідповідачів за зустрічним позовом: Спілку професіоналів докерів-механізаторів Іллічівського морського торговельного порту, Незалежну профспілку працівників морського торговельного порту "Чорноморськ" та ДП МТП "Чорноморськ".
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.05.2021 (суддя Рога Н. В.), залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 (Будішевська Л. О. - головуючий, судді Таран С. В., Поліщук Л. В.) задоволено клопотання ТОВ "Транс-Сервіс" та закрито провадження у справі № 916/3821/20 в частині позовних вимог Профспілки до ТОВ "Транс-Сервіс" про стягнення заборгованості зі сплати коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу у сумі 104 683,49 грн та заборгованості зі сплати коштів для фінансування соціальних програм, у тому числі, але не обмежуючись, програм з медичного страхування працівників підприємства та інших програм у сумі 2 995 745,79 грн на підставі положень пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), адже спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
2.2. Судові рішення мотивовані тим, що сторонами спору за первісним позовом є первинна профспілкова організація та роботодавець, а спір виник у зв'язку з невиконанням роботодавцем вимог законодавства про працю щодо забезпечення діяльності професійної спілки з питань, віднесених до її повноважень, а тому спір між Профспілкою та ТОВ "Транс-Сервіс" щодо стягнення заборгованості зі сплати коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу у сумі 104 683,49 грн та заборгованості зі сплати коштів для фінансування соціальних програм, у тому числі, але не обмежуючись, програм з медичного страхування працівників підприємства та інших програм у сумі 2 995 745,79 грн, є трудовим та віднесений до цивільного судочинства.
Крім цього, суди попередніх інстанцій наголосили, що угода не є господарсько-договірним зобов'язанням, а саме по собі посилання у ній на те, що під час її укладання сторони керувалися положеннями статті 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункту 4 частини 4 статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) жодним чином не свідчить про те, що між сторонами було укладено господарський договір.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.05.2021 і постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 у справі № 916/3821/20, Профспілка звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить ухвалу та постанову скасувати, а справу № 916/3821/20 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
3.2. Скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції помилково обмежився посиланнями на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.09.2019 у справі № 904/4107/18, які не є подібними до спірних правовідносин, при цьому не застосувавши та не врахувавши висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Вищого господарського суду України від 28.04.2009 у справі № 13/178 та від 17.02.2010 у справі № 6/139/09.
Крім цього, скаржник зазначає, що угода не є колективним договором, угодою, адже її положення випливають з окремих положень договору оренди державного нерухомого майна, за яким ТОВ "Транс-Сервіс" є орендарем державного нерухомого майна, яке знаходиться на балансі ДП "ІМТП", а отже, судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин та неправильно визначено, що угода не є господарсько-договірним зобов'язанням. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно визначили характер спірних правовідносин та не врахували, що між сторонами відсутній колективний трудовий договір.
Скаржник акцентує на тому, що профспілка, за наявності у неї статусу юридичної особи, є суб'єктом господарювання та здійснює некомерційну господарську діяльність, спрямовану на виконання її статутних завдань та цілей, а тому спір у цій справі підвідомчий господарським судам.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. Відповідно до положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частини 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
4.3. Згідно із частиною 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частин 1- 3 статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.
Частиною 1 статті 4 ГК України встановлено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема трудові відносини.
Правове становище професійних спілок, їх статус та повноваження регулюються КЗпП України та Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Працівники мають право, зокрема, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку (частина 2 статті 2 КЗпП України).
Згідно із положеннями частин 1, 2 статті 246 КЗпП України та частини 1 статті 37 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно зі статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих цим Законом та статутом професійної спілки.
У статті 244 КЗпП України передбачено, що права професійних спілок, їх об'єднань визначаються Конституцією України, Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами.
Професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання); первинна організація профспілки - добровільне об'єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі (частина 1 статті 1 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").
Відповідно до частини1 статті 2 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.
Частиною 1 статті 42 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" передбачено, що роботодавець зобов'язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації.
Роботодавці зобов'язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці з віднесенням цих сум на валові витрати, а у бюджетній сфері - за рахунок виділення додаткових бюджетних асигнувань (стаття 44 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").
Аналогічне положення закріплено у статті 250 КЗпП України.
Отже з викладеного слідує, що обов'язок (зобов'язання) роботодавця відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка прямо передбачено нормами чинного законодавства.
Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними, врегульовано Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".
Установлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об'єднання (стаття 1 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)").
Відповідно до статті 2 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.
Сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (стаття 3 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)").
Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" передбачений у таких випадках: розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"); розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 Закону); оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина 5 статті 20 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"); невиконання роботодавцем обов'язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частини 2, 4 статті 42 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").
Колективні трудові спори - це спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких ідеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин і порядок вирішення яких визначено Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).
Як свідчать матеріали справи, предметом позову у цій справі є стягнення з ТОВ "Транс-Сервіс" заборгованості зі сплати коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу у сумі 104 683,49 грн та заборгованості зі сплати коштів для фінансування соціальних програм, у тому числі, але не обмежуючись, програм з медичного страхування працівників підприємства та інших програм у сумі 2 995 745,79 грн. При цьому підставою первісного позову зазначено неналежне виконання ТОВ "Транс-Сервіс" взятих на себе зобов'язань за угодою в частині повної та своєчасної сплати 1,3 % від фонду оплати праці членів профспілки (1 % членських профспілкових внесків + 0.3 % для організації культурно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи) та 4,7 % (фінансування соціальних програм) від фонду оплати праці усього підприємства.
Проаналізувавши зміст укладеної між сторонами угоди, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що первісний позов (спір) у цій справі, пов'язаний з її неналежним виконанням роботодавцем щодо зобов'язання прямо передбаченого нормами чинного законодавства, є спором (конфліктом) у розумінні положень статті 2 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".
При цьому, ураховуючи те, що сторонами спору за первісним позовом є первинна профспілкова організація та роботодавець, а спір виник у зв'язку з невиконанням роботодавцем зобов'язання, які прямо передбачені КзпП України та Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (невиконання вимог законодавства про працю), висновки судів попередніх інстанцій про те, що вказаний первісний спір є трудовим та віднесений до цивільного судочинства є правомірними.
Стосовно доводів скаржника про те, що суд мав закрити провадження і щодо зустрічної позовної заяви, то колегія суддів зазначає, що у даному випадку це не входить до предмета касаційного перегляду.
Щодо решти доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що такі доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.
Верховний Суд зауважує, що постанова Вищого господарського суду України не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, тому суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника на обґрунтування підстав касаційного оскарження на постанови Вищого господарського суду України від 28.04.2009 у справі № 13/178 та від 17.02.2010 у справі № 6/139/09.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
5.2. Згідно з частиною 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.
6. Розподіл судових витрат
6.1. З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги позивача та залишає без змін оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Профспілки робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.05.2021 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 у справі № 916/3821/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ