Постанова від 02.09.2021 по справі 17-14-01/1494

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 17-14-01/1494(925/1104/20)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. (головуючого), Банаська О.О., Васьковського О.В.

за участю секретаря судового засідання - Сотник А.С.,

учасники справи:

позивач - Заступник прокурора Черкаської області,

прокурор Офісу генерального прокурора - Штін Д.С. (посвідчення № 055276 від 07.02.2020),

позивач - Фонд державного майна України,

представник позивача - Міщенко О.В. (посвідчення № 5019 від 18.01.2021, в порядку самопредставництва),

позивач - Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго»,

представник позивача - Крушельницька М.Р., адвокат (довіреність №8548/09-03 від 24.12.2020),

відповідач - Приватне акціонерне товариство «АЗОТ»,

представник відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Приватного акціонерного товариства «АЗОТ»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.02.2021

у складі судді: Боровика С.С.,

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021

у складі колегії суддів: Грека Б.М. (головуючий), Отрюха Б.В., Гарник Л.Л.,

у справі за позовом

Заступника прокурора Черкаської області в інтересах

держави в особі Фонду державного майна України,

Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго»

до Приватного акціонерного товариства «АЗОТ»

про стягнення 6 953 223, 35 грн.

у межах справи № 17-14-01/1494 за заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство регіонального розвитку паливно-енергетичного комплексу «А/РТЕК»

до Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго»

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий зміст вимог

1. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство регіонального розвитку паливно-енергетичного комплексу «А/РТЕК» (далі - ТОВ «Агентство регіонального розвитку паливно-енергетичного комплексу «А/РТЕК») порушено провадження у справі № 01/1494 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Черкасиобленерго» (далі - ВАТ «Черкасиобленерго», боржник); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, інше.

Відповідно до пункту 1.1. Статуту Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» (далі - ПАТ «Черкасиобленерго») є новим найменуванням ВАТ «Черкасиобленерго», відповідно до вимог Закону України «про акціонерні товариства».

В період виникнення спірних правовідносин, справа про банкрутство ПАТ «Черкасиобленерго» перебуває на стадії розпорядження майном

2. Заступник прокурора Черкаської області звернувся до Господарського суду Черкаської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) та Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» (далі - ПАТ «Черкасиобленерго») до Приватного акціонерного товариства «АЗОТ» (далі -ПрАТ «АЗОТ») про стягнення 6 953 223,35 грн. заборгованості за договором поставки електричної енергії від 24.05.2005 №524-213/24, у тому числі: 4 922 471,70 грн. інфляційних нарахувань та 2 030 751,65 грн. три проценти річних.

3. Позов обґрунтований тим, що у зв'язку з невиконанням ПрАТ «АЗОТ» рішення господарського суду від 04.12.2014 у справі № 925/308/13-г, має місце факт виникнення та існування грошового зобов'язання - сплатити ПАТ «Азот» на користь ПАТ «Черкасиобленерго» 22 535 398,48 грн. Нарахування на цю суму передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних є особливою мірою відповідальності ПрАТ «АЗОТ» за прострочення виконання вказаного грошового зобов'язання та полягає у відшкодуванні матеріальних втрат ПАТ «Черкасиобленерго» від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) за користування утримуваними ПрАТ «АЗОТ» грошовими коштами, належними до сплати.

Стислий зміст рішення господарського суду першої інстанції

4. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.02.2021 позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з ПрАТ «АЗОТ» на користь ПАТ «Черкасиобленерго» 4 867 555,96 грн. інфляційних втрат та 2 030 711,16 грн. 3% річних у зв'язку із невиконанням грошового зобов'язання.

Також постановлено стягнути з ПрАТ «АЗОТ» на користь Черкаської обласної прокуратури 103 474,00 грн. судового збору.

В іншій частині позову постановлено відмовити.

5. Рішення мотивоване тим, що рішення Господарського суду Черкаської області від 04.12.2014 у справі № 925/308/13-г залишається невиконаним в частині стягнення 22 535 398,48 грн. основного боргу та перебуває на примусовому виконанні у складі зведеного виконавчого провадження № 5995397 у відділі примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Суд вказав на те, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням.

Право подати позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за кожен місяць, виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних та 3% річних, дійшов висновків, про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 4 867 555,96 грн. інфляційних втрат та 2 030 711,16 грн. 3% річних у зв'язку із невиконанням грошового зобов'язання за період з 20.08.2017 по 20.08.2020.

6. Під час розгляду справи суд господарський суд першої інстанції встановив:

6.1. Між ПАТ «Черкасиобленерго» та ПрАТ «АЗОТ» 24.05.2005 укладено договір поставки електричної енергії за № 524-213/24;

6.2. 23.03.2012 між ПАТ «Черкасиобленерго» та ПрАТ «АЗОТ» укладено угоду №140-213 про реструктуризацію боргу, що виник за вищевказаним договором поставки.

6.3. У зв'язку з невиконанням ПАТ «Азот» взятих на себе зобов'язань за вищевказаними договором поставки електричної енергії № 524-213/24 та угоди про реструктуризацію боргу № 140-213, ПАТ «Черкасиобленерго» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованих сум.

6.4. Рішенням господарського суду Черкаської області від 04.12.2014 у справі №925/308/13-г, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015, стягнуто з ПАТ «Азот» на користь ПАТ «Черкасиобленерго» 22 535 398,48 грн. боргу, 1 368 371,91 грн. 3% річних, 68 820,00 грн. судових витрат.

Рішення набрало законної сили 24.02.2015, на його виконання судом 16.03.2015 видано наказ № 925/308/13-г, який ПрАТ «АЗОТ» виконано частково, а саме: сплачено 3% річних у розмірі 1 368 371,91 грн. та 68 820,00 грн. судових витрат.

6.5. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 18.03.2016, за заявою ПрАТ «АЗОТ», наказ господарського суду від 16.03.2015 у справі №925/308/13-г про стягнення з ПрАТ «АЗОТ» на користь ПАТ «Черкасиобленерго» 22 535 398,48 грн. основного боргу, 1 368 371,91 грн. 3% річних, 68 820,00 грн. судових витрат, визнано таким, що не підлягає виконанню.

6.6. Виконувач обов'язків прокурора Черкаської області 05.10.2018 звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Господарського Черкаської області від 18.03.2016, в якій просив її скасувати та постановити ухвалу про відмову у задоволенні заяви ПрАТ «АЗОТ» про визнання наказу Господарського суду Черкаської області від 16.03.2015, виданого у цій справі, таким, що не підлягає виконанню.

6.7. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20.11.2018, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019, заяву прокурора задоволено.

Скасовано ухвалу Господарського суду Черкаської області від 18.03.2016 про визнання наказу Господарського суду Черкаської області від 16.03.2015 №925/308/13-г таким, що не підлягає виконанню, з винесенням нового судового рішення про відмову ПрАТ «АЗОТ» у задоволенні його заяви про визнання наказу господарського суду у цій справі від 16.03.2015 таким, що не підлягає виконанню.

7. За висновками суду, рішення Господарського суду Черкаської області від 04.12.2014 у справі № 925/308/13-г залишається невиконаним в частині стягнення 22 535 398,48 грн. основного боргу та перебуває на примусовому виконанні у складі зведеного виконавчого провадження № 5995397 у відділі примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що стало підставою для звернення Заступника прокурора Черкаської області звернувся до Господарського суду Черкаської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та ПАТ «Черкасиобленерго» про стягнення 4 922 471,70 грн. інфляційних нарахувань та 2 030 751,65 грн. 3% річних.

Стислий зміст постанови суду апеляційної інстанції

8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 апеляційну скаргу ПрАТ «АЗОТ» залишено без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 01.02.2021 у справі №17-14-01/1494 (925/1104/20) залишено без змін.

9. Колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3% річних в межах строку позовної давності в сумі 2 030 711,16 грн. (3% річних) та в сумі 4 867 555,96 грн. (інфляційні).

Колегія суддів констатувала наявність правових підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі ФДМУ та ПАТ «Черкасиобленерго».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. ПрАТ «АЗОТ» не погоджуючись з рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.02.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, про скасування оскаржених судових рішень, з вимогою залишити позовну заяву заступника прокурора Черкаської області, подану в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та ПАТ «Черкасиобленерго» до ПрАТ «АЗОТ», без розгляду.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

11. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 17-14-01/1494 (925/1104/20) було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Огородніка К.М., суддя - Васьковського О.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.05.2021.

12. Ухвалою Верховного Суду від 15.06.2021 поновлено та відкрито касаційне провадження, датою проведення судового засідання визначено 13.07.2021.

13. 05.07.2021 до Верховного Суду від ПАТ «Черкасиобленерго» та Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури надійшли відзиви на касаційну скаргу з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.

14. У зв'язку з перебуванням судді Васьковського О.В. у відпустці автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 17-14-01/1494 (925/1104/20) було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Банасько О.О., суддя - Огороднік К.М., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2021.

15. Ухвалою Верховного Суду від 13.07.2021 відкладено розгляд касаційної скарги ПрАТ «АЗОТ» у справі № 17-14-01/1494 (925/1104/20) на 27.07.2021 о 12.00, про що повідомлено учасників судової справи.

16. У зв'язку з перебуванням судді Огородніка К.М. у відпустці автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 17-14-01/1494(925/1104/20) було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Банасько О.О., суддя - Білоус В.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2021.

17. Ухвалою Верховного Суду від 27.07.2021 відкладено розгляд касаційної скарги ПрАТ «АЗОТ» у справі № 17-14-01/1494 (925/1104/20) на 02.09.2021 о 16.15, про що повідомлено учасників судової справи.

18. У зв'язку з перебуванням судді Білоуса В.В. у відпустці автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 17-14-01/1494 (925/1104/20) було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Банасько О.О., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2021.

19. З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами), Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу № 17-14-01/1494 (925/1104/20) у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

20. Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання (02.09.2021) від учасників справи не надійшло обґрунтованих заяв чи клопотань пов'язаних з рухом касаційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 02.09.2021.

21. Представники ПАТ «Черкасиобленерго», Фонду державного майна України та прокурор Офісу генерального прокурора в засіданні суду проти вимог та доводів скаржника заперечили з підстав наведених у відзивах на касаційну скаргу. Просили Суд рішення Господарського суду Черкаської області від 01.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 у цій справі залишити без змін.

22. Заявник касаційної скарги - ПрАТ «АЗОТ» - у судове засідання 02.09.2021 повноважного представника не направив. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги учасники справи були повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, і з огляду на те, що в попередньому судовому засіданні представник відповідача мав змогу надати пояснення, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу, які не з'явились.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

(ПрАТ «АЗОТ»)

23. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норму статті 23 Закону України «Про прокуратуру» без урахування висновків Верховного Суду викладених у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, постанові від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18;

застосовано норму статті 131-1 Конституції України без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.08.2018 у справі № 924/1237/17;

судом апеляційної інстанції застосовано норму статті 11 Закону України «Про прокуратуру» без урахування висновків Верховного Суду викладених у постанові від 27.05.2020 у справі № 819/478/17;

судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду щодо розумності строків звернення до суду викладених Верховним Судом у справах № 806/1000/17, № 924/1237/17 та № 912/2385/18.

Доводи позивача

(ПАТ «Черкасиобленерго»)

24. Позивач доводить, що держава Україна володіє контрольним пакетом акцій ПАТ «Черкасиобленерго», а відтак звернення прокурора до суду спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні порушеного права держави, яка є акціонером ПАТ «Черкасиобленерго», шляхом виконання судового рішення про стягнення коштів на користь останнього.

Доводи прокуратури

25. Заступник керівника Черкаської обласної прокуратури у Відзиві на касаційну скаргу та представник Офісу генерального прокурора в судовому засіданні доводить, що органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є ФДМУ та ПАТ «Черкасиобленерго».

Не зважаючи на неодноразові звернення прокуратури до ФДМУ та ПАТ «Черкасиобленерго» з вимогою ініціювання стягнення інфляційних втрат та штрафних санкцій з ПрАТ «АЗОТ» у зв'язку з невиконанням судового рішення, означені особи не вчинили жодних відповідних дій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

26. Відповідно до вимог частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

27. Відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

28. Як встановлено судами попередніх інстанцій, з позовом про стягнення 6 953 223,35 грн. заборгованості за договором поставки електричної енергії від 24.05.2005 № 524-213/24, у тому числі: 4 922 471,70 грн. інфляційних нарахувань та 2 030 751,65 грн. три проценти річних у межах справи про банкрутство, звернувся Заступник прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі ФДМУ та ПАТ «Черкасиобленерго».

29. Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

30. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Вказані положення Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

31. Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

32. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

33. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

34. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

35. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

36. Водночас, абзац 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань.

37. Беручи до уваги положення статті 53 ГПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», Велика Палата Верховного Суду у справі № 911/2169/20 (постанова від 06.07.2021, оприлюднена 22.07.2021) дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

У вказаній постанові, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на положення частини 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що у контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці 1 частини 1 статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини 3 статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб'єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

38. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 129 Конституції України), одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовими елементами принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд з прав людини наголосив, що вжитий у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" має на увазі дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" стосується не лише писаного права, а саме норм писаних законів, а й неписаного, тобто усталених у суспільстві правил та засад моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дати змогу громадянинові у разі потреби досить точно передбачити за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

39. Таким чином, виходячи із наведеного та положень статті 302 ГПК України, постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 належать до тієї судової практики, яка визначає орієнтири правозастосування на час розгляду цієї справи Верховним Судом.

40. Отже, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції всупереч вимог статті 53 ГПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» при обґрунтуванні наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ПАТ «Черкасиобленерго», помилково обмежилися констатацією факту наявності у боржника частки корпоративних прав Держави Україна, що належить до сфери управління Фонду державного майна України та посиланням на порушення таких прав.

41. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судоми попередніх інстанцій, Заступник прокурора Черкаської області звернувся з позовом, що є предметом цього судового провадження (стягнення 6 953 223,35 грн. заборгованості за договором поставки електричної енергії від 24.05.2005 №524-213/24), в інтересах держави в особі Фонду державного майна України.

42. Звертаючись з позовом в особі Фонду державного майна України, прокурор послався на те, що ФДМУ є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом (Закон України «Про Фонд державного майна України») та, відповідно до Закону України «Про управління об'єктами державної власності», здійснює управління корпоративними правами держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Фонд державного майна України є органом державної влади, тобто суб'єктом владних повноважень.

43. Аналіз частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

43.1. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

43.2. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

43.3. Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 по справі № 924/1237/17.

44. Звертаючись з цим позовом до суду в особі ФДМУ, прокурор вказав, що всупереч своєму обов'язку, що витікає з повноважень щодо управління державним майном, усвідомлюючи порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, станом на час подання прокурором позову, зокрема, ФДМУ, як орган уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, не вжив жодних заходів, спрямованих на стягнення коштів.

45. Враховуючи положення абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 вказала на те, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

45.1. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.

45.2. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

45.3. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

45.4. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

45.5. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

45.6. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

45.7. Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

46. Тобто, наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

47. Водночас, суд першої інстанції не врахував «Заперечення щодо суті позовних вимог», зокрема посилання на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, та не надав їх належну правову оцінку. Суд апеляційної інстанції таких недоліків суду першої інстанції не виправив, за відсутності відповідного мотивування, погодився з доводами прокуратури стосовно наявності правових підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі ФДМУ та ПАТ «Черкасиобленерго».

48. Таким чином, в порушення наведених вище норм законодавства, а також всупереч правової позиції Великої Палати Верховного Суду (в цій частині відсутнє відступлення від раніше викладених висновків щодо представництва прокурора органів державної влади, що є на час прийняття оскаржених судових рішень сталою), не з'ясували питання невиконання або неналежного виконання позивачем (ФДМУ) дій, спрямованих на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, у зв'язку із чим належним чином не встановили, чи дотримався Прокурор порядку, передбаченого статтею 23 Закону, тобто чи мав ФДМУ можливість спростувати стверджуване прокурором порушення інтересів держави або самостійно звернутись до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку, а також чи можна кваліфікувати дії ФДМУ у спірних правовідносинах як бездіяльність.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

49. Приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

50. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

51. Колегія суддів зауважує, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій в ухвалі від 14.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, Верховний Суд є судом права, а не факту. Верховний Суд, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

52. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення.

Судові витрати

53. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АЗОТ» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та рішення Господарського суду Черкаської області від 01.02.2021 у справі № 17-14-01/1494 (925/1104/20) скасувати.

3. Справу № 17-14-01/1494 (925/1104/20) направити на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді О.О. Банасько

О.В. Васьковський