13 вересня 2021 року
м.Харків
справа № 638/6410/21
провадження № 2/638/4113/21
Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді - Яковлевої В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Погудіної Д.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що 03 серпня 2012 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, який на час подання позову не було розірвано.
Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з матір'ю окремо від батька і знаходиться на її повному утриманні.
Зазначала, що під час проживання однією сім'єю та перебування у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, ними було набуто у спільну власність легковий автомобіль Opel Vectra 1746, 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_1 .
Вартість зазначеного автомобіля становить 36 628,24 грн.
Оскільки зазначене майно було придбане нею та відповідачем у період шлюбу, воно належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому вона має намір поділити вищезазначене майно.
В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя позивач просила визнати за нею право власності на легковий автомобіль Opel Vectra 1796, 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_1 .
29 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, та місця проживання дитини.
Ухвалою Дзержинського районного суду від 17 травня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано час для усунення недоліків.
Ухвалою Дзержинського районного суду від 17 травня 2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Призначено судове засідання по справі на 02 серпня 2021 року об 11 годині 00 хвилин.
Ухвалою Дзержинського районного суду від 02 серпня 2021 року заяву ОСОБА_1 про залишення без розгляду позову в частині позовних вимог про розірвання шлюбу задоволено.
Позивач у судові засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, та зазначила, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій зазначив, що позовні вимоги визнає у повному обсязі та просить задовольнити.
Відповідно до частини першої частини четвертої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справ в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 03 серпня 2012 року, який на час подання позову не був розірваний.
27 листопада 2020 року на праві власності за ОСОБА_2 зареєстровано транспортний засіб - автомобіль Opel Vectra 1796, 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , сірого кольору.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України).
Частинами першою, другою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.
При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Зі змісту пунктів 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21 лютого 2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до пункту 30 постанови Пленуму ВСУ від 21 лютого 2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК.
При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
Вiдповiдно до статті 368 ЦК України спiльна власнiсть двох або бiльше осiб без визначення часток кожного з них в правi власностi є спiльною сумiсною власнiстю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спiльною сумiсною власнiстю, якщо iнше не встановлено договором або законом.
Вiдповiдно до статті 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦК України, в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників в праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Вiдповiдно до статті 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. В разі виділу частки із майна, що є в спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників в праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є в спільній сумісній власності, здійснюється в порядку, встановленому статті 364 цього Кодексу.
Вiдповiдно до статті 364 ЦК України, співвласник має право на виділ в натурі частки із майна, що є в спільній частковій власності. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Вiдповiдно до частини другої статті 183 ЦК України неподiльною є рiч, яку не можна подiлити без втрати її цiльового призначення.
У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
В пункті 24 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007№ 11 судам роз'яснено, що при поділі майна враховують також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, як це визначено частиною четвертою статті 65 СК України. Таким чином, при розподілі майна подружжя між подружжям буде поділено не тільки майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а і борги подружжя (кредити і т. д.) та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.
У пункті 25 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статті 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Щодо застосування вказаної норми при поділі майна подружжя Верховним Судом України викладена правова позиція у справі № 6-37цс13 від 23 вересня 2015 року, відповідно до якої при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п'ята статті 71 СК України). За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Частиною першою та другою статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Зазначена правова позиція також міститься у Постанові КЦС ВС від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц, провадження № 61-12168св18.
Автомобіль, що знаходяться в спiльнiй сумiснiй власностi сторiн, є неподiльною річчю.
Спірне рухоме майно автомобіль Opel Vectra 1796, 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , сірого кольору, набуте сторонами за час шлюбу, воно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому позов підлягає задоволенню.
При цьому судом враховано презумпцію спільності майна, набутого за час шлюбу, яка відповідачем спростована не була.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, враховуючи, що відповідач визнав позов повністю, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволені судом у повному обсязі, з ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір на користь позивача, сплачений нею при подачі позову.
Згідно зі статтею 142 частини першої ЦПК України та статті 7 частини третьої Закону України «Про судовий збір», у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову.
Таким чином, оскільки відповідач визнав позовні вимоги до розгляду справи по суті, позивачу ОСОБА_1 слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову в розмірі 908 грн, що складає 454 грн, та 50 відсотків судового збору слід стягнути з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12,13,19,76,81,133,141,263-265,268, 274-279,280, 288 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.
У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки Opel Vectra 1796, 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , сірого кольору.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Дзержинський районний суд м. Харкова.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків не відомий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст судового рішення складено 13 вересня 2021 року.
Суддя В.М. Яковлева