ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.08.2021Справа № 910/10486/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Груп" вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, м. Київ, 03035
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРРОВ ТІМ" вул. Зодчих, буд. 50А, оф. 1, м. Київ, 03162
про стягнення 1 346 930,79 грн.
Представники сторін:
Від позивача: Тельпіс М.В. - довіреність б/н від 27.07.2021 року;
Від відповідача: Ганжа А.О. - довіреність б/н від 27.07.2021 року.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Груп" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРРОВ ТІМ" про стягнення 1346 930,79 грн., а саме 720 000,00 грн. тіла кредиту, 549 000,00 грн. процентів за користування кредитом та 77 930,79 грн. пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Договору про надання фінансового кредиту за рахунок власних коштів №КД-Ф261 від 16.10.2019 року в частині своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нарахована пеня.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/10486/21 та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 05.08.2021 року.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06.07.2021 була направлена судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вул. Зодчих, буд. 50А, оф. 1, м. Київ, 03162, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105478332862 була отримана відповідачем 14.07.2021 року.
Судом доведено до відома, що через канцелярію суду від позивача 27.07.2021 року надійшов супровідний лист від 27.07.2021 року з доданими до нього на виконання вимог ухвали суду від 06.07.2021 року доказами.
Поряд із цим суд зазначає, що до початку підготовчого засідання від відповідача 29.07.2021 року через канцелярію суду надійшов відзив б/н від 28.07.2021 року, в якому ТОВ «ЕРРОВ ТІМ» підтверджує факт укладення між сторонами кредитного договору, отримання коштів в сумі 3 600 000,00 грн. та визнає пред'явлені до нього позовні вимоги позивача в повному обсязі, у зв'язку з чим просить суд врахувати даний відзив при розгляді справи.
Судом встановлено, що зазначений відзив, який містить заяву про визнання позову, підписаний від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕРРОВ ТІМ» директором Решетун М.В., повноваження якого та відсутність обмежень підтверджуються даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Суд зазначає, що пунктом 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено право відповідача визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
У відповідності до частин 3, 4 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 191 цього Кодексу.
Згідно зі статті 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Відповідно до частини 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Розглянувши відзив відповідача про визнання позову, враховуючи, що визнання позову є правом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕРРОВ ТІМ», передбаченим статтею 46 ГПК України, не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, вищевказана заява відповідача про визнання позову, викладена у відзиві, приймається судом та спір вирішується з її урахуванням.
Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час проведення судового засідання 05.08.2021 року до суду не надходило.
В судове засідання 05.08.2021 року з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.
Уповноважений представник відповідача в підготовчому судовому засіданні 05.08.2021 року визнав позовні вимоги в повному обсязі та підтримав викладену у відзиві заяву про визнання позову.
Уповноважений представник позивача в підготовчому судовому засіданні 05.08.2021 року підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов в повному обсязі.
При цьому оскільки відповідач визнав пред'явлений позов і таке визнання позову судом прийнято, тому суд за згодою сторін та враховуючи положення ч.ч. 3, 4 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу у даному підготовчому судовому засіданні та ухвалити рішення у справі.
Відповідно до статей 185, 191, 240 Господарського процесуального кодексу України в підготовчому судовому засіданні 05.08.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судому засіданні 05.08.2021 року пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено за матеріалами справи, що 16 жовтня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп» (кредитодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕРРОВ ТІМ» (позичальник за договором, відповідач у справі) було укладено Договір про надання фінансового кредиту за рахунок власних коштів № КД-Ф261 (далі - Кредитний договір) відповідно до умов п.1.1 якого надає позичальнику фінансовий кредит за рахунок власних коштів в розмірі 3 600 000,00 грн. на строк 60 місяців, а саме з 16 жовтня 2019 року по 16 жовтня 2024 року. Вид кредиту - споживчий кредит, цільове призначення - на інші потреби.
Розділами 2-9 Кредитного договору сторони узгодили порядок надання кредиту, нарахування відсотків та повернення кредиту і сплати процентів за користування кредитом, умови забезпечення кредиту, права та обов'язки позичальника, кредитодавця та їх відповідальність, строк дії договору, порядок зміни та припинення дії договору, умови дострокового розірвання інші умови тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно з пунктом 6.1 Кредитного останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками кредитодавця і позичальника (за наявності) з дня його підписання сторонами на строк 60 місяців та діє до 16 жовтня 2024 року включно.
Вказаний договір підписаний представниками позичальника та кредитодавця та скріплений печатками юридичних осіб.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
При цьому судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором кредиту, який регулюється приписами глави 72 Цивільного кодексу України та § 1 глави 35 Господарського кодексу України.
За приписами статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до п.2.1 Кредитного договору кредит, згідно до п. 1.1. цього Договору, надається позичальнику в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку кредитодавця на поточний рахунок позичальника, за відповідною заявою позичальника, протягом 3 банківських днів з дня підписання цього Договору.
Днем надання кредиту вважається день отримання позичальником суми кредиту з каси кредитодавця або день перерахування грошових коштів з поточного рахунку кредитодавця на рахунок, вказаний позичальником у заяві. Днем повернення кредиту є день внесення суми кредиту та сплати процентів за користування ним в касу кредитодавця або день надходження коштів на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця (п. 2.2 Кредитного договору).
Як свідчать наявні матеріали справи, зазначено в позовній заяві та визнано відповідачем у поданому відзиві, на виконання умов зазначеного Кредитного договору у відповідності до заяви відповідача від 16.10.2019 року на видачу кредитних коштів в сумі 3 600 000,00 грн., копія якої наявна в матеріалах справи, позивачем було надано відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕРРОВ ТІМ" кредитні кошти в сумі 3 600 000,00 грн. шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, що підтверджується банківською випискою по рахунку позичальника за період з 22.08.2018 року по 10.06.2020 року, копія якої знаходиться в матеріалах справи.
Факт отримання та розмір наданих позивачем кредитних коштів відповідачем не заперечувався.
Як вбачається із матеріалів справи будь-які заперечення щодо повного та належного надання банківських послуг за Договором з боку відповідача відсутні.
Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання кредитних послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем положень Кредитного договору з боку відповідача відсутні.
Згідно з пунктом 3.1 Кредитного договору кредит надавався на умовах строковості, повернення, цільового характеру використання, платності та забезпеченості.
За приписами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У відповідності до частин 1 та 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до пункту 1.3 Кредитного договору кредит надається на умовах сплати процентів і основної суми кредиту з можливістю дострокового погашення кредиту.
Згідно з підпунктом б) пункту 1.1. Кредитного договору позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитом у розмірі 15% річних, що в грошовому виразі становить суму, визначену Графіком платежів.
Відповідно до п.2.3 Кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються щомісяця та обчислюються від суми кредиту, яка фактично знаходилась у користуванні позичальника за кожен календарний день користування кредитом за методом «факт/360» з моменту надання кредиту до моменту повного повернення кредиту, при цьому враховується день повернення кредитору та не враховується день надання кредиту.
Сплата процентів за користування кредитом здійснюється згідно Графіка платежів (п.2.5 Кредитного договору).
Згідно частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За умовами підпункту а) пункту 1.1 Кредитного договору зобов'язується повернути кредитодавцю всю суму кредиту та сплатити проценти за користування Кредитом не пізніше зазначеного в цьому Договорі строку у відповідності до Графіка платежів, що є Додатком №1 до цього Договору.
Сторони домовились, що надання і погашення кредиту і процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно Графіка платежів. Графік платежів відповідає умовам, визначеним у п.1.3 цього Договору (п.2.7 Кредитного договору).
Згідно п. 2.6 Кредитного договору якщо дата здійснення чергових платежів згідно Графіка платежів, що є Додатком № 1 до цього Договору, припадає на вихідний (святковий, неробочий) день, то здійснення платежів відбувається на наступний за вихідними (святковими, неробочими) днями робочий день кредитодавця і це не вважається порушенням розрахунків.
Так, між сторонами було погоджено та підписано Графік платежів (Додаток № 1 до Договору) від 16.10.2019 року, згідно якого визначено суми та дати сплати процентів та основної суми кредиту.
Як визначено п. 4.2.1 Кредитного договору позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені в Кредитному договорі цілі і забезпечити повернення кредиту та сплату процентів та інших платежів за користування ним відповідно до умов договору в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитодавця, зазначений в розділі 10 Кредитного договору.
Якщо день повернення кредиту та/або сплати процентів та інших платежів за користування кредитом є неробочим (вихідним, святковим) днем, то позичальник зобов'язаний здійснити платіж, що підлягає сплаті, у наступний робочий день.
У випадку прострочення сплати частини або всієї суми кредиту сплатити нараховані проценти за користування кредитом виходячи з фактичного строку користування кредитом, включаючи день погашення.
Доказів погодження сторонами іншого строку та порядку погашення кредиту та сплати процентів згідно Кредитного договору матеріали справи не містять та сторонами суду не надано.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, зазначено позивачем в позовній заяві та визнано відповідачем в поданому відзиві, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також положенням Кредитного договору та Графіку платежів відповідач свої зобов'язання щодо повернення частини кредиту в сумі 720 000,00 грн. та процентів за користування кредитом в сумі 549 000,00 грн., всього 1 269 000,00 грн. у визначений строк до 16.10.2020 року своєчасно не виконав.
Відповідно до п. 5.1.1 Кредитного договору кредитодавець має право дозволяти за клопотанням позичальника в окремих випадках у разі наявності вільних кредитних ресурсів перенесення строків повернення кредиту з можливим підвищенням процентної ставки за користування кредитом.
Так, 12.10.2020 року відповідач звернувся до позивача з заявою б/н від 12.10.2020 року щодо отримання дозволу на перенесення строку повернення частини суми кредиту та суми процентів за його користування до 16 квітня 2021 року без нарахування додаткових процентів та застосування будь - яких штрафних санкцій.
Розглянувши вказану заяву відповідача позивач листом від 15.10.2020 року № 15/10.2020 повідомив ТОВ «ЕРРОВ ТІМ», що не буде застосовувати до позичальника штрафних санкцій, у випадку якщо останній здійснить у строк до 16.04.2021 року сплату частини суми кредиту та суми процентів за користування Кредитом у розмірі 1 269 000,00 грн., з яких 720 000,00 грн. - сума кредиту та 549 000,00 грн. - сума процентів за користування кредитом. Одночасно позивач повідомив відповідача про застосування штрафних санкцій у вигляді пені з 17.10.2020 року в разі не сплати вказаних платежів у строк до 16 квітня 2021 року.
Факт отримання вказаного листа відповідачем підтримується розпискою директора товариства від 15.10.2020 року на копії листа позивача № 15/10.2020 від 15.10.2020 року.
Проте, як зазначено позивачем та встановлено судом, в узгоджений період з 16.10.2020 року по 16.04.2021 року відповідач не здійснив повернення суми кредиту та суми процентів за користування кредитом у розмірі 1 269 000,00 грн.
У зв'язку викладеним та з метою досудового врегулювання спору 18.05.2021 року позивач направив на адресу відповідача вимогу № 18/05.21, копія якої наявна в матеріалах справи, в якій вимагав сплатити заборгованість у розмірі 1 269 000,00 грн. (720 000,00 грн. - сума кредиту та 549 000,00 грн. - сума процентів) протягом 7 днів з дати отримання такої вимоги шляхом внесення в касу кредитодавця або перерахування на поточний рахунок, зазначений в розділі 10 Кредитного договору.
Факт надсилання вимоги на адресу місцезнаходження відповідача підтверджується наданими позивачем копіями фіскального чека від 20.05.2021 року, опису вкладення від 20.05.2021 року та накладної № 0303504585738.
Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, повернення кредитних коштів та сплата процентів здійснена відповідачем не була.
Таким чином, оскільки, як стверджує позивач, визнано відповідачем та підтверджується матеріалами справи, свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом у встановлені строки, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Кредитного договору відповідачем не виконані, внаслідок чого у позичальника утворилась прострочена заборгованість за Кредитним договором по кредиту в сумі 720 000,00 грн. та заборгованість за процентами в сумі 549 000,00 грн., позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даною позовною заявою з вимогами про стягнення з відповідача як позичальника відповідних сум заборгованості.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору про надання фінансового кредиту за рахунок власних коштів №КД-Ф261 від 16.10.2019 року та/або його окремих положень суду не надано.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Кредитним договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості на підставі наданих позивачем доказів.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Частинами 1 і 2 статті 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань Кредитним договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в сумі 720 000,00 грн. та заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 549 000,00 грн. підлягають задоволенню.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно умов п.4.2.1 Кредитного договору у разі несплати кредиту та/або процентів і інших платежів у період, зазначений у цьому Договорі, сума зобов'язань по погашенню кредиту та/або процентів з наступного за останнім для сплати днем вважається простроченою.
Зокрема, як вже було встановлено вище судом, відповідач в порушення умов Договору не здійснив повернення частини кредиту та не сплатив проценти за користування кредитними коштами у визначені законодавством та Договором строки, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Окрім цього, суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 7.1. Кредитного договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за Кредитним договором сторони несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства України та умов Кредитного договору.
Згідно з п. 4.2.3 Кредитного договору у разі несвоєчасного повернення позичальником обумовленої суми Кредиту та нарахованих процентів за його користування позичальник повинен сплатити кредитодавцю неустойку (пеню).
Відповідно до п. 7.5 Кредитного договору позичальник у випадку прострочення ним виконання зобов'язання по поверненню кредиту та/або процентів за користування кредитом та/або процентів за понадстрокове користування кредитом зобов'язаний сплатити кредитодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що обчислюється від непогашеної позичальником суми заборгованості за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з п.п. 7.3, 7.4 Кредитного договору у разі відсутності коштів у позичальника, відшкодування боргів кредитодавцю проводиться шляхом звернення з позичальника у судовому порядку. Спірні питання вирішуються шляхом переговорів між сторонами, а у разі недосягнення згоди - розглядаються у судовому порядку згідно з чинним законодавством.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів у строк, визначений умовами Кредитного договору, позивачем з нараховано 77 930,79 грн. пені за період з 17.10.2020 року по 17.04.2021 року включно, яку позивач просить суд стягнути відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої судом за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені встановлено, що розмір пені, перерахований у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, в межах визначеного позивачем періоду, становить 77 930,79 грн. пені, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 77 930,79 грн. пені підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та визнаний в повному обсязі відповідачем, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Як визначено ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У відповідності до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Стаття 7 Закону України "Про судовий збір" містить виключний перелік підстав повернення судового збору.
Аналогічні приписи щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків сплаченого при поданні позову судового збору в разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті містяться в частині 3 ст. 7 закону України "Про судовий збір".
Судом встановлено за матеріалами справи, що за подачу позовної заяви у даній справі позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп» сплачено судовий збір у розмірі 20203,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2389 від 18.06.2021 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи № 910/10486/21.
Враховуючи вищевикладені приписи Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір", зважаючи на визнання відповідачем позову в повному обсязі до початку розгляду справи по суті суд вважає, що 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні даного позову, а саме 10101,98,00 грн., підлягає поверненню позивачеві зі спеціального фонду Державного бюджету України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись Законом України «Про судовий збір», ст. ст. 73-80, 86, 129, 130, 191, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРРОВ ТІМ" вул. Зодчих, буд. 50А, оф. 1, м. Київ, 03162, код ЄДРПОУ 42013736) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Груп" (вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ 40911449) 720 000,00 грн. (сімсот двадцять тисяч грн. 00 коп.) заборгованості за кредитом, 549 000,00 грн. (п'ятсот сорок дев'ять тисяч грн. 00 коп.) процентів за користування кредитом, 77 930,79 грн. (сімдесят сім тисяч дев'ятсот тридцять грн. 79 коп.) пені та витрати по сплаті судового збору в розмірі 10 101,98 грн. (десять тисяч сто одна грн. 98 коп.).
3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Груп" (вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ 40911449) з Державного бюджету України судовий збір у сумі 10 101,98 грн. (десять тисяч сто одна грн. 98 коп.), сплачений платіжним дорученням № 2389 від 18.06.2021 року.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 13 вересня 2021 року.
Суддя А.М.Селівон