проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"13" вересня 2021 р. Справа №922/663/21
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,
при секретарі Супрунова І.А.,
за участю представників:
позивача за первісним позовом - Лісовський Р.А. (адвокат), посвідчення №592 від 11.08.2011 року, довіреність №28.08/2020 від 28.08.2020 року, договір №2808 від 28.08.2020 року
відповідача за первісним позовом - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом - Приватного підприємства «Метаксі», м.Харків, (вх.№2097Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2021 року у справі №922/663/21,
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ім.Текс», м.Київ,
до Приватного підприємства «Метаксі», м.Харків,
про стягнення коштів,
та за зустрічним позовом Приватного підприємства «Метаксі», м.Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ім.Текс», м.Київ,
про визнання недійсним договору,-
У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ім.Текс» звернулось до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Приватного підприємства «Метаксі», в якій просило суд стягнути з останнього 535000,00 грн. основного боргу, інфляційні збитки в сумі 11832,59 грн., 3% річних в сумі 3777,92 грн., всього 550610,51 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.03.2021 року позов прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та відкрито провадження у справі №922/663/21.
У березні 2021 року Приватне підприємство «Метаксі» звернулось до Господарського суду Харківської області з зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ім.Текс» про визнання договору поворотної фінансової допомоги №03/02/2020 від 03.02.2020 року, укладеного між ПП «Метаксі» та ТОВ «Ім.Текс», недійсним.
Ухвалою господарського суду від 08.06.2021 року, прийнято зустрічний позов Приватного підприємства «Метаксі» про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги №03/02/2020 від 03.02.2020 року, укладеного між ПП «Метаксі» та ТОВ «Ім.Текс», до розгляду з первісним позовом.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.06.2021 року у справі №922/663/21 (повний текст рішення складено 15.06.2021 року, суддя Присяжнюк О.О.) первісні вимоги задоволено повністю, у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Приватного підприємства «Метаксі» (61038, м.Харків, Салтівське шоссе,67-А, офіс 212, код 40682781) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ім.Текс» (02081, м.Київ, вул. Клеманська,3, код 42715950) -535000,00 грн. основного боргу, інфляційні збитки в сумі 11832,59 грн., 3% річних в сумі 3777,92 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 8259,16 грн., витрати на оплату послуг адвоката в сумі 50400,00 грн.
Приватне підприємство «Метаксі» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2021 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені первісних позовних вимог відмовити повністю та задовольнити зустрічний позов.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 7, 11, 13, 73, 74, 76, 78, 86, ст.236, ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, суд розглянув зустрічний позов, минаючи стадію підготовчого провадження, що порушує право заявника зустрічного позову на справедливий суд.
Так, незважаючи на обізнаність суду першої інстанції про апеляційний перегляд ухвали від 06.04.2021 року про повернення зустрічного позову ПП «Метаксі» та прийняття судом апеляційної інстанції постанови від 20.05.2021 року про скасування наведеної ухвали, суд першої інстанції 25.05.2021 року закрив підготовче провадження і призначив справу до розгляду по суті, після чого прийняв до розгляду відзив ТОВ «Ім.Текс» на зустрічний позов від 02.06.2021 року та ухвалою від 08.06.2021 року прийняв зустрічний позов ПП «Метаксі» до розгляду із первісним позовом, а 10.06.2021 року ухвалив оскаржуване рішення.
Таким чином, має місце не встановлення строку не менш як 15 днів для надання відзиву на зустрічний позов, не визначення учасникам справи строку подання відповіді на відзив і заперечень, не проведення підготовчого засідання в унормований процесуальним законом спосіб і строк щодо зустрічного позову, позбавило апелянта прав, гарантованих Європейською Конвенцією, Конституцією України, а також ст. 42 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник вказує, що господарський суд не дослідив обставин вчинення договору, що входить до предмета доказування у справі, зокрема, ТОВ «Ім.Текс» не доведено надання ПП «Метаксі» коштів на виконання умов п. 2.1 договору в сумі 2500000,00 грн.
Апелянт наполягає на тому, що судом першої інстанції не були ані враховані, ані відхилені доводи ПП «Метаксі» наведені у відзиві на позовну заяву, що є свідченням порушення судом принципу рівності сторін, встановленого п. 1 ст. 129 Конституції України, ст. 7 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник вказує, що спірний договір фактично є удаваним, тобто таким, що приховує договір поставки товару - тканини та не направлений на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Суд першої інстанції не надав оцінки та не зазначив в мотивувальній частині рішення підстав відхилення доводів ПП «Метаксі» щодо алгоритму переказу коштів в один день та виникнення між сторонами правовідносин з поставки тканини.
Вважає апелянт помилковим заявлені ТОВ «Ім.Текс» вимоги щодо стягнення річних та інфляційних втрат через те, що не доведено неправомірності користування відповідачем за первісним позовом грошовими коштами, а також звертає увагу не невірність розрахунку, зокрема періоду прострочення та методики. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не був обмежений у праві здійснити дії по зменшенню суми річних на 90%.
Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції, всупереч вимог ч.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дійшов невмотивованого висновку про задоволення вимог ТОВ «Ім.Текс» щодо стягнення витрат на оплату послуг адвоката в сумі 50400,00 грн.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.08.2021 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача за первісним позовом - Приватного підприємства «Метаксі», на рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2021 року у справі №922/663/21; встановлено строк на протязі якого позивач за первісним позовом має право подати до суду відзив, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду заяви, клопотання та документи в обґрунтування своєї позиції по справі; призначено справу до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації такого права.
Ухвалою суду від 30.08.2021 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, а також забезпечення повного та всебічного розгляду справи по суті, зважаючи на приписи ст. 202, ст. 216 та ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів задовольнила клопотання відповідача за первісним позовом та відклала розгляд справи на іншу можливу дату розгляду справи по суті, а саме на 13.09.2021 року.
30.08.2021 року (після судового засідання) засобами поштового зв'язку від представника позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10014), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
До початку судового засідання 13.09.2021 року від апелянта на електронну пошту надійшли клопотання (вх.№10578, вх.№10579), в яких просить відкласти судове засідання та провести наступне судове засідання в режимі відеоконференції.
Як зазначає апелянт ПП «Метаксі» розірвано договір про надання правової допомоги з представником (адвокатом) Бурдуковою М.В. та 10.09.2021 року укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом Турка А.С. Таким чином, з метою підготовки адвокатом Турка А.С. правової позиції у справі №922/663/21 та вжиття всіх можливих, передбачених законом заходів, спрямованих на захист прав ПП «Метаксі», наявні необхідність в ознайомлені з матеріалами справи.
Також апелянт повідомив суд, що адвокат Турка А.С., яка представляє інтереси ПП «Метаксі» у справі №922/663/21 не має змоги приїхати до м.Харкова для прийняття участі у судовому засіданні, оскільки виховує малолітню доньку - 1 рік і 7 місяців, яка не відвідує на даний час дитячий садок. Вказана обставина неявки представника у судове засідання на думку апелянта є поважною, а відсутність належного представника в ході розгляду справи позбавить ПП «Метаксі» гарантованого права на судовий захист.
З огляду на викладене, апелянт просить суд відкласти судове засідання для надання можливості ПП «Метаксі» належним чином скористатись своїми процесуальними правами та прийняти участь у наступному судовому засіданні через повноважного представника. Також апелянт просить наступне судове засідання провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів сервісу «Easycon».
У судовому засіданні 13.09.2021 року представник позивача за первісним позовом проти клопотання апелянта заперечував та вважає, що такі дії є зловживанням процесуальними правами стороною судового процесу.
Розглянувши клопотання відповідача за первісним позовом, суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне:
1) в силу приписів ГПК України відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні;
2) згідно ухвал суду від 02.08.2021 року та від 30.08.2021 року явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а відповідачем за первісним позовом у своєму клопотанні не обґрунтовано мотивів, з яких його участь слід вважати обов'язковою;
3) колегією суддів надавався час учасникам судового провадження для надання усіх необхідних на їх думку документів та пояснень у справі. Так, відповідач за первісним позовом, ініціюючи апеляційне провадження виклав у апеляційній скарзі свої доводи. Позивач за первісним позовом скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, який долучено до матеріалів справи. Розгляд справи вже відкладався за клопотання апелянта. Позиція учасників даного судового процесу чітко і зрозуміло викладена у письмових документах , які були подані до суду як першої інстанції так і апеляційної інстанції. Сторонами не подано нових доказів чи доводів, які б потребували розгляду їх безпосередньо в судовому засіданні;
4) бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність перенесення розгляду справи в силу положень чинного ГПК України;
5) судом апеляційної інстанції враховується принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.
Таким чином, з огляду на наведене та на наявність достатніх матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, враховуючи, що учасники провадження у справі належним чином повідомлені про дату та місце судового засідання, явка учасників справи у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотань відповідача за первісним позовом про відкладення розгляду справи і проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції та визнає за можливе розглянути справу №922/663/21 за відсутністю його представника.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Так, 03.02.2020 року між ПП «Метаксі» (позичальник, відповідач за первісним позовом) та ТОВ «Ім.Текс» (позикодавець, позивач за первісним позовом) укладено договір поворотної фінансової допомоги №03/02/2020 (далі - договір), за умовами якого позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути її у порядку та на умовах, передбачених договором.
Пунктом 2.1 договору визначено, що поворотна фінансова допомога надається у національній валюті України в сумі 2500000,00 грн. без ПДВ.
За змістом п. 2.2 договору поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі (плата за користування грошовими коштами не стягується).
Відповідно до п. 2.3 договору кошти, отримані від позикодавця як поворотна фінансова допомога повертаються позикодавцем у строк до 01.12.2020 року. Позичальник має право повернути допомогу достроково.
Повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позикодавця (пункт 2.4 договору).
Як визначено в п. 5.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором.
Матеріали справи свідчать, що договір підписаний представниками сторін і скріплений печатками підприємств.
Відповідно до умов укладеного між ТОВ «Ім.Текс» та ПП «Метаксі» договору поворотної фінансової допомоги від 03.02.2020 року №03/02/2020 останнє отримало 04.02.2020 року від позивача за первісним позовом на безоплатній основі поворотну фінансову допомогу в розмірі 2200000,00 грн. без ПДВ зі строком повернення до 01.12.2020 року.
Як зазначає позивач за первісним позовом, всупереч взятих на себе зобов'язань за договором позичальник отримані кошти повернув не у повному обсязі й за ним рахується заборгованість з основного боргу в розмірі 535000,00 грн., що підтверджується карткою рахунку 3771 та відповідною банківською випискою.
На надіслану претензію від 01.02.2021 року за вих.№1 ПП «Метаксі» не відреагувало, в добровільному порядку кошти повернути відмовилося, що змусило звернутись до суду з відповідним позовом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач за первісним позовом зазначає про невиконання відповідачем грошових зобов'язань за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 03.02.2020 року за №03/02/2020, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 535000,00 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 3777,92 грн. та інфляційні втрати у розмірі 11832,59 грн. згідно приписів ст. 625 Цивільного кодексу України.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст. 175 Господарського кодексу України.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
В силу ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним за умови досягнення згоди щодо усіх його істотних умов, з обов'язковим погодженням предмету, ціни та строку його дії. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (ГК України), господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідач за первісним позовом проти позову заперечував та зазначав, що договір про надання поворотної фінансової допомоги від 03.02.2020 року є недійсним в силу вимог ст.203 Цивільного кодексу України, що визначено підставою для подання зустрічного позову.
Щодо вимог за первісним позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пункт 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно положень ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачем за первісним позовом був укладений договір позики (поворотної фінансової допомоги) №03/02/2020 від 03.02.2020 року, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу за первісним позовом позику, а останній зобов'язався повернути позику у визначений договорами строк.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором позики.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Статтею 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Пунктом 14.1.257 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Як вже було встановлено та не заперечується сторонами, позивачем за первісним позовом на рахунок відповідача за первісним позовом було перераховано кошти в розмірі 2200000,00 грн. без ПДВ у якості поворотної фінансової допомоги. Проведення такого перерахунку підтверджується копією банківської виписки, що міститься в матеріалах справи та карткою рахунку 3771.
Відповідач за первісним позовом зазначає, що фактичний розмір позики, наданої позичальнику є меншим ніж визначено у п.2.1 договорі і це свідчить про невиконання позивачем за первісним позовом умов договору про надання поворотної фінансової допомоги.
Колегія суддів зазначає, що дійсно фактичний розмір позики, наданої позичальнику за договором є меншим, ніж зазначено у п.2.1. договору, однак вказане не призводить до недійсності правочину і сумою позики наразі вважається фактично надана сума коштів - 2200000,00 грн.
Позивач за первісним позовом вказує, що станом на день подання позову до суду заборгованість відповідача складає 535000,00 грн. за договором поворотної фінансової допомоги №03/02/2020 від 03.02.2020 року.
Стаття 525 Цивільного кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов'язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст.193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 ст.612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Враховуючи умови договору, зокрема положення п. 2.3. щодо терміну користування позикою, положення статті 1049 Цивільного кодексу України, строк повернення поворотної фінансової допомоги, наданої позивачем відповідачу за первісним позовом станом на день розгляду справи є таким, що настав.
Натомість, станом на день розгляду справи доказів повернення позики за договором поворотної фінансової допомоги №03/02/2020 від 03.02.2020 року як і доказів спростування позовних вимог відповідач за первісним позовом не надав.
Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач за первісним позовом в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання з повернення грошових коштів у строк, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 535000,00 грн. (з огляду на фактичний розмір позики) Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що вимога за первісним позовом щодо стягнення суми заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги від 03.02.2020 року №03/02/2020 у розмірі 535000,00 грн. є обґрунтованою, матеріалами справи підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача за первісним позовом.
Як вже зазначалося, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання.
На підставі вищевказаної норми Закону за прострочення виконання зобов'язання позивачем за первісним позовом розраховано та заявлено до стягнення з відповідача на свою користь 3% річних в розмірі 3777,92 грн. та інфляційні втрати у розмірі 11832,59 грн.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо безпідставності стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, які викладені в апеляційній скарзі, оскільки вони вчинені при довільному тлумаченні норм права та наявних між сторонами правовідносин.
Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 року у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 року у справі №924/312/18.
Здійснивши перевірку заявленого позивачем розрахунку інфляційних втрат за період з грудня 2020 року по лютий 2021 року включно, судом встановлено, що їх розмір складає 17280,50 грн. Тобто, розмір заявлених до стягнення позивачем за первісним позовом інфляційних втрат є меншим дійсного розміру.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, враховуючи приписи ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, дійшов правомірного висновку щодо неможливості виходу за межі позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача за первісним позовом саме 11832,59 грн. інфляційних втрат (у розмірі заявленому позивачем).
Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача за первісним позовом згідно п. 1.9. та п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вважає, що наданий позивачем розрахунок 3% річних є обґрунтованим, а отже до стягнення з відповідача на користь позивача за первісним позовом підлягає 3777,92 грн. 3% річних.
Також колегія суддів відхиляє посилання апелянта щодо наявності підстав для зменшення суми річних на 90%. Так, чинне законодавство надає можливість у виключних випадках зменшувати розмір стягуваної неустойки (штрафних санкцій). Проте, позивачем за первісним позовом не заявлено до стягнення неустойку, а інфляційні втрати та 3% річних згідно ст. 625 Цивільного кодексу України не є штрафними санкціями.
Щодо зустрічних позовних вимог ПП «Метаксі» слід зазначити наступне.
Підстави визнання правочину недійсним чітко визначено чинним законодавством, зокрема, ст. 215 ЦК України.
Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, яка визначає загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, обов'язковими умовами визнання договору недійсним є наявність у позивача певного суб'єктивного права (охоронюваного інтересу) - об'єкту судового захисту, порушення у зв'язку з укладенням відповідного договору таких прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, та належність обраного способу судового захисту. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов'язки. Обов'язки відповідача за зустрічним позовом виразились у наданні безпроцентної строкової поворотної фінансової допомоги, а обов'язки позивача за зустрічним позовом полягають у її поверненні у визначений договором строк.
Відповідно до вимог Господарського кодексу України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціни.
Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, строк дії договору, а тому відповідно до вимог ст.ст. 638, 639, 1046 ЦК України та ст.ст. 180, 181 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.
Згідно преамбули спірного договору, договір укладено ПП «Метаксі» в особі директора Фатіаді Ганни Михайлівни , що діє на підставі Статуту.
З наведеного вбачається, що повноваження особи на вчинення правочину від імені юридичної особи підтверджується установчими документами цієї юридичної особи, зокрема, статутом.
Згідно зі ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою; правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання; наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а собою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним судом України в постанові від 06.04.2016 року №3-84гс16, законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки утвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.
Також, у постановах Верховного суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-38гс14 і від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59гс14 висловлено позицію про те, що за змістом статті 241 ЦК схвалення правочину не залежить від прийняття юридичного рішення про таке схвалення, підтвердженням схвалення правочину можуть бути дії з його виконання, вчинені особою, в інтересах якої його укладено; схвалення може також відбутися у формі мовчазної згоди чи у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).
Разом з тим, договір позики є двостороннім правочином, права та обов'язки за ним виникають як у позикодавця, так і у позичальника, а відтак необхідно оцінити дії обох сторін, які вчинялись на виконання такого правочину.
Як підтверджується матеріалами справи, сторонами вчинялись дії, направлені на схвалення правочину, оскільки спірний договір виконувався протягом тривалого часу, зокрема, на виконання умов цього договору, відповідач за зустрічним позовом перерахував позивачу за зустрічним позовом фінансову допомогу в загальні сумі 2200000,00 грн., що фактично не заперечується позивачем за первісним позовом.
Також, з матеріалів справи вбачається, що позивачем за зустрічним позовом здійснювалось повернення фінансової допомоги за оспорюваним договором на загальну суму 1665000,00 грн., що підтверджується карткою рахунку №3771 за січень 2020 - січень 2021.
Таким чином, вчинення конклюдентних дій сторін щодо виконання правочину свідчить про схвалення позивачем за зустрічним позовом спірного договору поворотної фінансової допомоги від 03.02.2020 року №03/02/2020, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання вказаного договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, в силу приписів діючого законодавства правомірність правочину презюмується і обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Доводи позивача щодо невідповідності договору поворотної фінансової допомоги від 03.02.2020 року №03/02/2020 вимогам ст. 203 ЦК України не знайшли свого підтвердження.
У апеляційній скарзі апелянт зазначає, що спірний договір фактично є удаваним, тобто таким, що приховує договір поставки товару та не направлений на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Колегія суддів відхиляє такі посилання скаржника та вказує, що відповідні обставини не заявлялись і не були предметом дослідження у суді першої інстанції, а з матеріалів справи вбачається, що предметом та підставою зустрічних позовних вимог, обставини удаваності правочину не заявлялись. До того ж слід відзначити, що удаваність правочину не є автоматичною підставою для визнання його недійсним.
Щодо посилань апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягає у порушенні права заявника зустрічного позову на справедливий суд, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
«Справедливий суд» може тлумачитись досить неоднозначно. Як правило особи, які не досягли у судовому провадженні бажаного результату, не завжди можуть уточнити, у чому конкретно полягала неповага з боку національних судів до їх права на справедливий суд. У багатьох випадках скарга на несправедливий судовий розгляд полягає у запереченні результату судового розгляду справи та тверджень щодо помилок стосовно фактів та права.
З тексту апеляційної скарги вбачається, що апелянт не згоден з тим, що не був встановлений строк не менш як 15 днів для надання відзиву на зустрічний позов, не визначено учасникам справи строк подання відповіді на відзив і заперечень, не проведено підготовчого засідання в унормований процесуальним законом спосіб і строк щодо зустрічного позову.
Однак, процесуальним законодавством визначено, що зустрічний позов приймається до розгляду з первісним позовом і їх розгляд є взаємопов'язаним. Матеріали справи свідчать, що на зустрічний позов було подано відзив. Подання відповіді на відзив є правом сторони а не обов'язком. При цьому, представник позивача за зустрічним позовом приймав участь у судовому засіданні і не був обмежений у праві надати усні пояснення та заперечення. До того ж розгляд справи в суді тривав на протязі чотирьох місяців, неодноразово відкладались судові засідання та оголошувались перерви. Наведене свідчить, що для сторін створювались усі умови для обґрунтування своїх позиції у справі, надання доказів та участь в судових засіданнях.
На думку колегія суддів апеляційної інстанції, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права полягає у запереченні результату судового розгляду справи та у розрізі приписів ст.277 Господарського процесуального кодексу України не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи, до яких належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ім.Текс», податковий номер 42715950, в особі директора Головко Павла Миколайовича, що діє на підставі Статуту, з другого боку, іменовані надалі «Сторони», а кожна окремо «Сторона», діючи за попередньою усною домовленістю, усвідомлюючи в повній мірі і однозначно значення своїх дій, ознайомлені із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину і підтверджуючи свою справжню волю на його вчинення, без жодного фізичного, психічного тиску чи зловмисної домовленості, будь-яких тяжких обставин, а також маючи всі необхідні для цього повноваження, керуючись положеннями п. 4.1 вищезгаданого договору про надання правової допомоги (надалі «договір») визначили наступні умови розміру винагороди адвоката:
За виконання передбаченого умовами договору доручення клієнта адвокату виплачується винагорода (гонорар) в розмірі:
в цивільних, господарських, адміністративних справах - 40% встановленої законом на перше січня року надання правничої допомоги мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину роботи, складання процесуального документа, участі адвоката у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи. У випадку позитивного вирішення спору, додатково 10% від задоволеної судом суми, але в будь-якому разі не менше трьох мінімальних розмірів заробітних плат, діючих на момент винесення судового рішення. До вартості гонорару адвоката також включається й час перебування адвоката в дорозі до/від суду, іншого органу чи підприємства, організації, установи, які необхідно відвідати для належного виконання доручення клієнта (стосується винятково м.Києва та 30-ти кілометрової зони).
На підставі договору про надання правової допомоги від 28.08.2020 року, додатку №1 до договору, адвокатом на користь клієнта в межах господарської справи №922/663/21 були надані такі послуги (виконані роботи):
- ознайомлення та аналіз матеріалів і доказів, надання консультацій;
- складання і подача до суду позовної заяви;
- складання та подача до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу;
- забезпечення участі та представництво інтересів позивача в судовому засіданні 24.03.2021 року;
- складання та подача до суду (прописом від руки) заяви про розгляд справи без участі позивача та його представника, 24.03.2021 року;
- забезпечення участі та представництво інтересів позивача в судовому засіданні 13.04.2021 року;
- забезпечення участі та представництво інтересів позивача в судовому засіданні 28.04.2021 року;
- забезпечення участі та представництво інтересів позивача в судовому засіданні 25.05.2021 року;
- ознайомлення, аналіз, надання консультацій клієнту з приводу зустрічного позову ПП «Метаксі», апеляційної скарги ПП «Метаксі» на ухвалу Господарського суду Харківської області від 06.04.2021 року про повернення зустрічного позову, моніторинг сайту судової влади, Єдиного державного реєстру судових рішень щодо розгляду Східним апеляційним господарським судом апеляційної скарги ПП «Метаксі»;
- складання та подача до суду з одночасним надсиланням відповідачу відзиву на зустрічний позов, 02.06.2021 року;
- забезпечення участі та представництво інтересів позивача в судовому засіданні 02.06.2021 року.
Позовна заява а також інші документи ТОВ «Ім.Текс» направлені на адресу суду підписані адвокатом Лісовським Р.А.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії. Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи щодо залежності часу, витраченого на складання документу від кількості сторінок цього документу, оскільки результатом розумового процесу адвоката, метою якого є надання правничої допомоги, є певні висновки, що можуть бути викладені навіть в одному реченні. Позивачем фактично проведена оцінка процесу мислення з метою визначення часу, що знадобився на отримання висновку, аналізуючи лише кількість сторінок тексту такого висновку.
Колегія суддів також враховує, що дійсно участь представника у судових засіданнях є правом, а не обов'язком. Разом з тим, процесуальним кодексом надано право приймати участь у судовому процесі з метою доведення правової позиції та для справедливого вирішення справи і ухвалення законного рішення і він ним скористався. Послуги з правової допомоги складають комплекс дій адвоката, в тому числі щодо прибуття до суду, очікування початку судового засідання, участь у судовому засіданні. Весь цей час адвокат зайнятий виключно справою клієнта, отже вимушений враховувати затрачений час в договорі про надання правової допомоги.
Щодо аргументу, що вартість послуг на професійну правничу допомогу завищена та не відповідає ринковій ціні, тощо, то чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Аналогічний висновок зробив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі №826/2689/15 від 09.04.2019 року.
Враховуючи те, що позивачем за первісним позовом підтверджено правовий статус адвоката, вчинення відповідних дій з метою представництва та захисту інтересів сторони у справі, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з відповідача на користь позивача за первісним позовом у розмірі 50400,00 грн.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи відповідача за первісним позовом, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами та вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин та норм права.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2021 року у справі №922/663/21 без змін.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Метаксі» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2021 року у справі №922/663/21 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 14 вересня 2021 року
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя О.В. Ільїн
Суддя В.В. Россолов