ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
13 вересня 2021 року Справа № 906/1525/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Маціщук А.В. , суддя Бучинська Г.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІ.ТІ.ДЖИ." на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.06.2021 р. у справі № 906/1525/20 (суддя Маріщенко Л.О., повний текст рішення складено 11.06.2021 р.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХ ПРОМ СЕРВІС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІ.ТІ.ДЖИ."
про стягнення 21 656, 93 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХ ПРОМ СЕРВІС" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІ.ТІ.ДЖИ." про стягнення 21 656, 93 грн безпідставно отриманих коштів.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач не поставив позивачеві товар, за який позивач здійснив передоплату згідно платіжного доручення № 429 від 28.10.2020 р. на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату № 144 від 27.10.2020 р., а тому кошти (передоплата), сплачені позивачем на виконання вказаних домовленостей, підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України, як безпідставно набуті.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 01.06.2021 р. у справі № 906/1525/20 позов задоволено.
Судове рішення мотивовано тим, що позивачем перераховано передоплату на рахунок відповідача у розмірі 21 656, 93 грн за постачання позивачу товару. Відповідачем не спростовано факту невиконання взятих на себе зобов'язань з поставки товару та повернення коштів. Суд першої інстанції дійшов висновку, що кошти отримані відповідачем на виконання умов договору (погоджених сплаченим рахунком, що відповідає вимогам законодавства), були перераховані за наявності правової підстави у вигляді договору, а відтак кошти не є безпідставно набутими у розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України. При цьому, місцевий господарський суд звернув увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). А відтак, оскільки відповідачем у визначеному господарським процесуальним кодексом України порядку не спростовано факту невиконання взятих на себе зобов'язань з поставки товару та повернення коштів, дійшов висновку про необхідність застосування для вирішення спору положень ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 21 656, 93 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "БІ.ТІ.ДЖИ." звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що кошти, які є предметом спору, є такими, що отримані за наявності належної правової підстави (договору), що не досліджено належним чином та як наслідок не враховано судом першої інстанції при винесенні рішення.
Апелянт вважає, що при винесенні рішення суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, вийшовши за межі позовних вимог позивача, змінивши предмет та підставу позову.
Відповідно до витягу з автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2021 р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В.
Листом від 30.06.2021 р. № 906/1525/20/4023/21, Північно-західним апеляційним господарським судом було витребувано матеріали справи № 906/1525/20 з Господарського суду Житомирської області.
12.07.2021 р. до апеляційного суду надійшли матеріали справи № 906/1525/20 з Господарського суду Житомирської області.
Розпорядженням керівника апарату суду від 15.07.2021 р. № 01-04/403 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії у даній справі - Петухова М.Г., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2021 р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2021 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; встановлено сторонам строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та відповіді на відзив; роз'яснено учасниками справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Дана ухвала суду направлена на адреси сторін 19.07.2021 р. та отримана позивачем - 21.07.2021 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Разом з тим, копія даної ухвали суду, яка направлялася на юридичну адресу відповідача, що відповідає відомостям з Державного реєстру та вказаним ним в апеляційній скарзі була повернута до суду із довідкою відділення поштового зв'язку про причину повернення: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання особою кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХ ПРОМ СЕРВІС" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі повного дослідження усіх доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Товариство з обмеженою відповідальністю "БІ.ТІ.ДЖИ." надіслало до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає доводи позивача, наведені у відзиві, безпідставними та необґрунтованими, просить суд задоволити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).
Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "БІ.ТІ.ДЖИ." на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.06.2021 р. у справі № 906/1525/20 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним господарським судом, у жовтні 2020 року між ТОВ "Тех Пром Сервіс" та ТОВ "Бі.Ті.Джи" велися переговори щодо постачання відповідачем на користь позивача наступних товарів:
- панель "Пром" 1030х2500 мм, d=4+2х5 мм 50х200 мм RAL 7040 у кількості 8 шт., загальною вартістю 7 603, 44 грн;
- ворота "Пром" 2030х4000 мм ( в бетон) RAL7040, загальною вартістю 9 844 грн;
- транспортні послуги, загальною вартістю 600 грн.
Сторони домовились, що позивач здійснить передплату відповідачу у розмірі повної вартості товарів.
Відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 144 від 27.10.2020 р. на загальну суму 21 656,93 грн.
Вказаний рахунок позивачем був оплачений 28.10.2020 року на суму 24 019, 49 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 429 від 28.10.2020 року. Як зазначає позивач та підтверджує відповідач у відзиві на позов, надлишкові сплачені кошти у розмірі 2 362,56 грн були повернуті на банківський рахунок позивача.
24.11.2020 року позивачем направлена на адресу відповідача претензія від 24.11.2020 року, в якій зазначено, що позивач оплачений товар від відповідача не отримав та вимагає протягом 7 календарних днів доставити товар позивачу на його юридичну адресу. У разі відмови поставити товар, просить добровільно повернути сплачені кошти у розмірі 21 656, 93 грн.
Предметом даного позову є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача 21 656, 93 грн безпідставно отриманих коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що за змістом положень статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення глави 83 ЦК застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що відповідач виставив рахунок на оплату, а позивач сплатив відповідачу зазначену в рахунку суму коштів з посиланням в призначенні платежу на виставлений рахунок.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторони, в порядку ст. 181, 265 ГК України та ст. 205, 207, 639 ЦК України досягли згоди щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб шляхом направлення рахунку на оплату та безпосередньої оплати позивачем вказаного рахунку. Тобто сторонами вчинено конклюдентні дії, що підтверджують їх волю на укладення договору поставки.
А відтак, оскільки між сторонами у справі, яка переглядається, було укладено договір, спірні кошти сплачено позивачем на виконання договору, який, як встановлено судом, недійсним не визнано, то такі кошти набуто відповідачем за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.
Отже, правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність достатньої правової підстави або те, що така підстава відпала, чого в цьому спорі, як установлено судом апеляційної інстанції, не відбулося.
Зазначеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду (постанова від 26.06.2018 р. у справі № 910/9072/17).
Колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (пункти 81-83 постанови від 04.12.2019 р. у справі №917/1739/17); суди мають самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (пункт 7.43 постанови від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц, від 14.01.2021 у справі № 922/2216/18).
Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
Відповідно до приписів ст. 525, 526 ЦК України, з якими кореспондується ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Виходячи зі змісту ст. 712 ЦК України та ст. 265 ГК України, договір поставки передбачає виникнення у однієї сторони (продавця/постачальника) зобов'язання з передачі (поставки) у встановлений строк (строки) товару іншій стороні (покупцю), яка в свою чергу зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст. 691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст.530 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Апеляційним господарським судом, встановлено виконання позивачем, як покупцем, свого обов'язку з перерахування відповідачу, як постачальнику, попередньої оплати за товар на суму 21 656,93 грн, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме платіжним дорученням.
В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази виконання відповідачем зобов'язань з поставки товару або повернення суми попередньої оплати після пред'явлення позивачем вимоги.
Враховуючи те, що відповідачем у визначеному господарським процесуальним кодексом України порядку не спростовано факту невиконання взятих на себе зобов'язань з поставки товару та повернення коштів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність застосування для вирішення спору положень ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 21 656, 93 рн.
Щодо доводів відповідача про виконання зобов'язання, суд першої інстанції правомірно враховано, що відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 вищевказаного Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, (далі по тексту - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Зазначений перелік обов'язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5. пункту 2 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Отже, за загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Наявна в матеріалах справи видаткова накладна № 116 від 30.11.2020 р. не відповідає наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів, оскільки не містить підпису покупця, а тому не може бути беззаперечним доказом факту поставки товару.
Матеріалами справи не підтверджено доводи відповідача про погодження сторонами строку поставки - до 30.11.2020 р. та адресу доставки: Київська область, Вишгородський район, с. Лютіж, вул. Приморська, 34. В матеріалах справи також відсутні докази, які свідчили б про погодження вказаного відповідачем місця доставки за іншими договорами, наявність за вказаною адресою фактичного місцезнаходження позивача чи його майна тощо.
З надісланої позивачем відповідачу 24.11.2020 р. претензії, яка, зокрема, містила вимогу позивача про поставку товару протягом 7 календарних днів, вбачається, що позивач вимагав здійснити поставку за юридичною адресою товариства - 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, оф. 256.
У відзиві відповідач зазначає, що після одержання коштів від позивача приступив до виконання замовлення та придбав у ТОВ "ЗАБОРПРО" замовлений товар: панель "Пром" 1030/2500 мм у кількості 8 шт, ворота "Пром" 2030*4000 мм, доказом чого є видаткова накладна № 133 від 30.11.2020 р., яка підписана відповідачем від імені постачальника (ТОВ "ЗАБОРОНПРО"). На підтвердження факту доставки товару за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Лютіж, вул. Приморська, 34, відповідачем надано копії нотаріально засвідчених заяв свідків ФОП Ващенко Сергія Івановича та Балацюк Андрія Вікторовича та копії фотоматеріалів.
Колегія суддів зазначає, що подана відповідачем видаткова накладна №133 від 30.11.2020р. не може бути доказом поставки товару відповідачем на адресу позивача.
В свою чергу, надані відповідачем заяви свідків та фотоматеріали також не можуть бути такими доказами, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.
В поданих заявах свідків зазначено, що вказані особи у період з жовтня по грудень 2020 р. здійснювали монтаж огорожі та інші будівельні роботи на замовлення ТОВ "Будівельна група Теракомбуд" та ТОВ "Тех Пром Сервіс" за адресою об'єкту незавершеного будівництва, який належить одному із власників даних товариств ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . 09.10.2020 ТОВ "Бі. Ті. Джи." поставили на об'єкт будівництва наступні будівельні матеріали - елементи огорожі: панель "Пром" 2030/2500 мм у кількості 84 шт, стовп "Пром" 6000*80*60-5000 у кількості 35 шт, набір кріплення "Пром-Спорт" у кількості 510 шт, ворота "Пром-Спорт" 2030*2500 мм у кількості 2 шт, хвіртка "Пром", опора ТВК у кількості 20 шт, а 30 листопада 2020 - сітка маскувальна у кількості 76 кв.м., які змонтовані та встановлені на замовлення ТОВ "Будівельна група Теракомбуд". 30.листопада 2020 ТОВ "Бі.Ті.Джи" на зазначену адресу було здійснено поставку будівельних матеріалів - елементів огорожі: панель "Пром" 1030/2500 мм у кількості 8 шт, ворота "Пром" 2030*4000 мм на замовлення ТОВ "Тех Пром Сервіс". У момент прийомки 09.10.2020 та 30.11.2020 директор ТОВ "Будівельна група Теракомбуд" та представник ТОВ "Тех Пром Сервіс", у тому числі ОСОБА_2 , повідомили ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що останні самостійно приймають поставлений ТОВ "Бі.Ті.ДЖи." товар та відразу повинні здійснити його монтаж. Свідки повідомили ОСОБА_2 про неможливість проставляння підпису за отримання товару підприємств на видаткових накладних, а представники замовників, у тому числі ОСОБА_2 пообіцяв директору ТОВ "Бі.Ті.Джи." ОСОБА_5 у телефонній розмові у майбутньому підписати та відправити йому вже підписані примірники видаткових накладних. З огляду на те, що це був не перший раз, коли поставка для даних компаній за зазначеною адресою приймались наступним чином, це не викликало сумнівів у словах представників ТОВ "Будівельна група Теракомбуд" та ТОВ "Тех пром Сервіс". На даний момент, будівельні матеріали, які постачались ТОВ "Бі.Ті.Джи." є змонтованими у огорожу та знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . Також у поданих заявах свідками вказано, що описані вище обставини та події їм стали відомі особисто, оскільки вони були безпосередніми їх учасниками.
Відповідно до частин 1, 3, 4 ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.
Сторони, треті особи та їх представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.
Показання свідка, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, не беруться судом до уваги.
Стаття 88 ГПК України встановлює вимоги до заяви свідка.
Суд критично оцінює надані відповідачем заяви свідків, оскільки у заяві ОСОБА_4 вказано місце роботи - фізична особа підприємець без зазначення підстав роботи на об'єкт, в обох заявах не вказано джерела обізнаності про те, що об'єкт незавершеного будівництва, на якому ними за їх показаннями виконувались роботи, належить ОСОБА_2 , який є одним із власників ТОВ "Тех Пром Сервіс", у кожній заяві свідка міститься аналогічний детальний перелік будівельних матеріалів, які 09.10.2020 та 30.11.2020 поставлялись ТОВ "БІ.ТІ.ДЖИ." на об'єкт будівництва. Крім того, у заявах свідків вказано, що вони повідомили ОСОБА_2 про неможливість проставлення підпису за отримання товару підприємств на видаткових накладних, а представники замовників (без зазначення прізвища імені та по-батькові директора чи іншого представника позивача), у тому числі ОСОБА_2 пообіцяли директору ТОВ "БІ.ТІ.ДЖИ." ОСОБА_5 в телефонній розмові, свідком якої вони були, у майбутньому підписати та відправити йому вже підписані примірники видаткових накладних.
Слід зазначити, що матеріалами справи не підтверджено той факт, що ОСОБА_2 є одним із власників ТОВ "Тех Пром Сервіс" або представником товариства. Також не підтверджується здійснення інших поставок за вказаною адресою за замовленням позивача, як і виконання будівельних робіт на об'єкті за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Лютіж, вул. Приморська, 34, на замовлення, зокрема, ТОВ "Тех Пром Сервіс".
Таким чином, обставини здійснення господарської операції можуть бути встановлені лише на підставі письмових доказів, якими є первинні бухгалтерські документи або інші документи, які переконливо підтверджують реальний рух активів та свідчать про фактичні обставини здійснення постачання товару позивачу.
Дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що такі беззаперечні та переконливі докази на підтвердження факту поставки відповідачем позивачу товару на суму 21 656,93 грн в матеріалах справи відсутні.
Посилання скаржника на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 р. у справі № 906/1523/20, суд вважає таким, що не може бути підставою для відмови в позові у даній справі.
Також суд приймає до уваги, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
… саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту."
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов'язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 01.06.2021 р. у справі № 906/1525/20 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІ.ТІ.ДЖИ." - без задоволення.
Судові витрати покладаються на скаржника згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІ.ТІ.ДЖИ." на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.06.2021 р. у справі № 906/1525/20 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строк оскарження до Верховного Суду встановлений статтями 286-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Бучинська Г.Б.