вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" вересня 2021 р. Справа№ 910/910/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Станіка С.Р.
Шаптали Є.Ю.
Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2021, повний текст якого складено 07.06.2021
у справі №910/910/21 (суддя Васильченко Т.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЛ Компані"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 72 537,48 грн
У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» (далі - ТОВ «ДСЛ Компані», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця», відповідач) про стягнення 72 537,48 грн.
Позов обґрунтовано наявністю правових підстав для стягнення грошових коштів через необґрунтоване нарахування збору за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда за накопичувальною карткою № 15110920 від 15.11.2019. Позивач заявляє, що збір нарахований відповідачем в односторонньому порядку та самовільно списаний з особового рахунку у розмірі, заявленому до стягнення.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.06.2021 у справі № 910/910/21 позов задоволено повністю.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ТОВ «ДСЛ Компані» грошові кошти у розмірі 72 537,48 грн та судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення, дійшов висновку, що у відповідача відсутні підстави для нарахування позивачу плати за зберігання вантажу та стягнення відповідного збору. При цьому, грошові кошти в сумі 72537,48 грн було набуто відповідачем без достатньої правової підстави, оскільки такі кошти нараховані не на підставі умов укладених між сторонами договорів.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, АТ «Українська залізниця» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 01.06.2021 у справі № 910/910/21 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник покликається на те, що суд при ухваленні рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; неправильно застосував норми матеріального та процесуального права; не надав правильної оцінки всім обставинам справи.
Зокрема АТ «Українська залізниця» вважає, що суд не дослідив умови Основного договору (договір про надання послуг від 25.01.2019 № 00899/ЦТЛ-2019) та не застосував норми матеріального права, викладені в п. 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (далі - Правила зберігання вантажів), пп. 2, 3 п. 2 розділу ІІІ Збірника Тарифів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 26.03.2009 № 317 (далі - Збірник тарифів), оскільки збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами. Натомість, на переконання відповідача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що до спірних правовідносин належать до застосування лише умови пунктів 4.1 - 4.3 розділу 4 Договору про РРМП в редакції № 2 (договір перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів від 26.09.2019 № 00899/ЦТЛ-2019-О, в редакції від 10.11.2019).
При цьому, скаржник вказав, що положення пункту 9 Правил зберігання вантажів та п. 2.3 розділу ІІІ Збірника тарифів не передбачають безоплатного зберігання вантажів, оскільки збір нараховується, починаючи з моменту ввезення вантажу на станцію та до моменту закінчення затримки.
На підтвердження власної позиції АТ «Українська залізниця» вказала про викладені правові висновки у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 904/5743/16, від 24.07.2018 № 911/3362/17, від 02.08.2018 у справі № 904/6396/16.
Відповідач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті рішення керувався у тому числі Роз'ясненням щодо нарахування збору за зберігання вантажу від 20.11.2019 № Ц-2/58/405-19, що є лише внутрішнім документом АТ «Українська залізниця», яке суперечить положенням Правил зберігання вантажів та Збірника тарифів.
Окрім зазначеного, відповідач вважає, що жодним пунктом Договору про надання послуг та Договору РРМП не передбачено звільнення позивача від сплати регульованих тарифів.
В порушення норм процесуального права, на переконання скаржника, суд не надав оцінки письмовим доказам, а саме: актам загальної форми ГУ-23, які підтверджують вину позивача у затримці вагонів.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13.07.2021, справу № 910/910/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М. Л. - головуючий суддя; судді - Станік С. Р., Шаптала Є. Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 у справі № 910/910/21; поновлено АТ "Українська залізниця" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення суду; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 у справі №910/910/21 до перегляду його в апеляційному порядку; розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
29.07.2021 ТОВ «ДСЛ Компані» через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду подало відзив на апеляційну скаргу, у якій заперечило наведене обґрунтування останньої та просило залишити апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 без задоволення, розгляд апеляційної скарги здійснювати за участі представника позивача.
ТОВ «ДСЛ Компані» у відзиві зазначило, що ст. 63 Статуту залізниць України передбачає перевезення вантажів на особливих умовах лише за окремими договорами, у яких визначено право сторін встановлювати у такому договорі додаткову відповідальність за виконання зобов'язань щодо перевезення вантажів.
На переконання позивача, з урахуванням характеру укладеного між сторонами Договору про перевезення вантажів на особливих умовах, погоджені сторонами специфічні умови є визначальними у вирішенні питання порядку надання послуг та особливостей їх оплати. Водночас жодний з елементів, який включається у розмір плати за послуги за Договором РРМП в редакції № 2, не передбачає збору за зберігання саме під час накопичення маршрутного поїзду за РРМП.
Окрім того, позивач заперечив правомірність покликання скаржника на пункт 9 Правил зберігання вантажів та п. 2 розділу ІІІ Збірника тарифів, оскільки збір за зберігання у розмірі 4,00 грн за одну тонну вантажу здійснюється у разі перевезення на загальних умовах (не на підставі Договору РРМП), за умови повного завантаження вантажу та простоювання вагона на місцях загального користування та на коліях станції відправлення. При цьому, поняття «регульованого тарифу» жодним чином не впливає на врегулювання спірних правовідносин.
27.08.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від АТ «Українська залізниця» надійшли письмові пояснення.
У письмових поясненнях відповідач наголосив на тому, що у разі надходження вантажу частинами до місць загального користування і за умови, що в день завезення першої частини вантаж не був зданий повністю, то за зберігання вантажу до моменту оформлення перевізних документів нараховується збір за зберігання вантажів на місцях загального користування.
Відповідач стверджує, що складені акти загальної форми ГУ-23 № 2783 від 13.11.2019, № 2784 від 13.11.2019 є належними і допустимими доказами на підтвердження факту настання відповідних подій - затримки вагонів на коліях загального користування. При цьому, АТ «Українська залізниця» зазначила, що збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами (як вказано у п. 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 904/5743/16).
Окрім того, просить звернути увагу, що сторони в п. 1.2. Договору РРМП в редакції № 1 узгодили, що в частині не урегульованій цим договором сторони керуються Основним договором, у п. 3.1 якого передбачено сплату додаткових зборів згідно Збірника тарифів.
З урахуванням зазначеного, АТ «Українська залізниця» вважає, що правомірно нарахувала ТОВ «ДСЛ Компані» збір за зберігання вантажів.
07.09.2021 представник позивача через відділ документального забезпечення подав клопотання про долучення до матеріалів справи постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 у справі № 910/20851/20.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЛ Компані" про розгляд за його участю апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 у справі №910/910/21 залишено без задоволення.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та письмових пояснень, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
Згідно з матеріалами справи, 25.01.2019 між АТ «Українська залізниця» (перевізник) та ТОВ «ДСЛ Компані» (вантажовідправник, вантажоодержувач, платник, замовник) укладено договір про надання послуг № 00899/ЦТЛ-2019 (далі - Основний договір).
Згідно з п. 1.1. Основного договору, предметом є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародних сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
У п. 1.2. Основного договору вказано, що в цьому договорі поняття вживаються у такому значенні, а саме, перевезення - це послуга, в процесі надання якої перевізник зобов'язаний доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується оплатити послуги у передбаченому цим договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до цього договору, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), Збірника Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317 (далі - Збірник тарифів), Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 № 873, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - УМВС), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ) відповідно.
Згідно з п. 1.3. Основного договору надання послуг за цим договором може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами.
На підставі п. 2.3.3. Основного договору перевізником відкрито для замовника особовий рахунок з наданням коду платника № 8136777 та присвоєно код вантажовідправника/вантажоодержувача № 1823.
Відповідно до п. 2.3.2. Основного договору перевізник зобов'язаний приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у вагонах (контейнерах) перевізника, надавати вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації АС «Месплан», доставляти вантаж до станції призначення та видавати його одержувачу, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначено в додатках до цього договору.
У п. 2.1.6. Основного договору визначено, що замовник зобов'язаний оплачувати перевізнику послуги, пов'язані з організацією та перевезенням вантажів та інші надані послуги з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Водночас згідно з умовами п. 2.1.7. Основного договору замовник зобов'язаний відшкодовувати перевізнику витрати пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів, що виникли на станціях залізниць України, через: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; неподання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірку вантажів перевізником (маси вантажу), митними чи іншими державними органами контролю; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини, що не залежать від перевізника, а також нести відповідальність за затримки вантажів на підходах до станції призначення та здійснювати оплату платежів, пов'язаних з цими затримками. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Відповідно до п. 3.1. Основного договору розмір плати за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються відповідно до умов Збірника тарифів.
Пунктом 3.2. Основного договору сторони погодили, що розмір плати за перевезення вантажу у вагоні перевізника (крім транспортерів перевізника, проїзду бригад супроводження великовагових транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад) складається з: плати за перевезення навантаженого вагону перевізника, яка визначається за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника; компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 3 до договору; плати за використання вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах за нормативний термін доставки.
Відповідно до п.п. 4.1., 4.2., 4.3., 4.5. Основного договору розрахунки за цим договором здійснюються через філію «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця» (далі - філія «ЄРЦ»). При цьому, оплата здійснюється у національній валюті на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок (вказаний в пункті 14.2 Розділу 14 Договору) із спеціальним режимом використання перевізника, з якого грошові кошти зараховуються на особовий рахунок замовника. По мірі виконання перевезень та надання послуг, перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати: вартості послуг за перевезення, зазначеної в накладній; додаткових зборів (плату за користування вагонами (контейнерами), подавання, забирання вагонів, маневрову роботу, зберігання вантажів, інших додаткових послуг); додаткових послуг за вільними тарифами; плати за користування вагонами за межами України, наведеної у зведеній відомості, що формується на підставі інформаційних повідомлень; штрафів та пені на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами).
Договір вступає в силу з моменту одностороннього підписання замовником договору в електронному вигляді з накладенням ЕЦП в АС «Месплан» або АС «Клієнт УЗ», або вчинення замовником будь-якої дії на виконання цього договору і діє з моменту підписання до 31.12.2019. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього договору.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2019 позивач (замовник) та відповідач (перевізик) шляхом приєднання (акцепту) до договору перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів уклали договір перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів № 00899/ЦТЛ-2019-О від 26.09.2019, умови якого оприлюднено на веб-сторінці httр://uz-cargo.com/contractprojects.html (далі - Договір РРМП в редакції № 1).
Згідно з п. 8.4. Договору РРМП договір є укладеним з дати оформлення перевізником Інформаційного повідомлення.
Відповідно до Інформаційного повідомлення про укладення договору про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів, відповідному договору присвоєно № 00899/ЦТЛ-2019-О, умови якого оприлюднено на веб-сторінці httр://uz-cargo.com/contractprojects.html.
Згідно з п. 8.9. Договору РРМП зміни (доповнення) до договору перевізник здійснює шляхом викладення в новій редакції договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на вищевказаній веб-сторінці.
Суд установив, що Договір РРМП надалі було викладено в редакції № 2 від 10.11.2019 (далі - Договір РРМП в редакції № 2).
Згідно з п. 1.3 Договору РРМП в редакції № 2, редакція № 2 Договору РРМП набуває чинності: з 01.11.2019 в частині пунктів 3.1. - 3.4., 3.6. договору щодо замовлення послуг на грудень 2019 року та з 10.11.2019 в частині розділу 4 договору щодо плати за надання послуг відповідно до частини третьої ст. 631 Цивільного кодексу України; в решті умов - з 01.12.2019 відповідно до умов розділу «Порядок укладення, внесення змін та припинення договору» договору.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що до 01.12.2019 до правовідносин належить застосувати умови Договору РРМП в редакції № 1, за винятком пунктів 3.1. - 3.4., 3.6. (щодо замовлення послуг на грудень 2019 року) та розділу 4 (щодо плати за надання послуг) Договору РРМП в редакції № 2.
Відповідно до п. 1.1. Договору РРМП в редакції № 1 перевізник надає замовнику послуги з організації перевезень маршрутами за погодженими сторонами розкладами руху вантажних поїздів.
Водночас згідно з п. 1.2. Договору РРМП в редакції № 1 в частині не урегульованій цим договором, сторони керуються укладеними між ними договорами про надання послуг з здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Розділом 2 Договору РРМП в редакції № 1 сторони визначили, що розклад руху маршрутних поїздів (далі - РРМП) - встановлені перевізником: напрямки перевезення маршрутних поїздів (станції відправлення та прибуття за РРМП); дати та/ або періодичність руху поїздів по кожному з напрямків; час відправлення та прибуття маршрутних поїздів на станції, номера поїздів; маршрутний поїзд - вантажний поїзд, сформований замовником з навантажених та/або порожніх вагонів, який відповідає ваговій нормі та/або кількості вагонів у поїзді, що встановлені перевізником і не може бути менше ніж 44 вагонів в поїзді, та прямує без переробки на одну станцію призначення або розформування. Маршрутний поїзд може бути оформлено до перевезення як маршрутна від відправка одним перевізним документом або як повагонні, групові відправки декількома перевізними документами.
Відповідно до п.п. 3.1. та 3.2. Договору РРМП в редакції № 1 за відсутності необхідного замовнику РРМП, замовник надає перевізнику (до Департаменту управління рухом) заявку на розробку такого РРМП. На основі наданої замовником заявки, перевізник затверджує РРМП не пізніше 8 робочих днів від дня отримання заявки замовника.
Згідно з пунктом 4.3. Договору РРМП в редакції № 1 замовник забезпечує (здійснює) оформлення перевізних документів на перевезення завантажених та/ або порожніх вагонів на станцію навантаження у кількості, необхідній для формування маршрутного поїзду, і відправлення маршрутного поїзду за РРМП у визначені таким РРМП терміни (строки). Замовник забезпечує (здійснює) проставляння в графі 7 перевізних документів відмітки «РРМП», а у графі «Найменування вантажу» («Наименование груза») перевізних документів - відмітку «Перевезення на особливих умовах, Договір №__ від _._.20_. З одержувачем погоджено».
Натомість у п. 4.5. Договору РРМП в редакції № 1 визначено, що замовник, здійснює навантаження та/або вивантаження вагонів та передає завантажені та/або вивантажені вагони на колії загального користування у кількості, достатній для формування маршрутного поїзду, не раніше ніж за 4 години і не пізніше ніж за 3 години до часу відправлення маршрутного поїзду за РРМП.
Згідно з розділом 4 «Плата за надання послуг» Договору РРМП в редакції № 2 сторонами погоджено, що плата при наданні послуг з організації перевезень маршрутними поїздами за РРМП розраховується і стягується відповідно до розділу 3 Основного договору про надання послуг з підвищенням розміру інфраструктурної складової плати тарифу визначеного для власного вагону (Івл) на 20% відповідно до пункту 23 розділу ІІ збірника тарифів (далі - інфраструктурна складова тарифу).
У випадку накопичення маршрутного поїзду на коліях станції, замовником до моменту оформлення перевізного документу (документів) на весь маршрутний поїзд сплачується плата за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу згідно з укладеними договорами», відповідно до додатку № 1 до Основного договору про надання послуг, а також плата за користування вагоном, що перебуває у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. У випадку визначення замовником розміру ставки плати за використання вагонів перевізника більше, ніж визначено в додатку 2 до Основного договору про надання послуг, плата нараховується за ставкою, запропонованою замовником в замовленні на РРМП.
Суд установив, що 13.11.2019 відповідач на підставі накладної № 36724011 прийняв до перевезення на станції Красне Львівської залізниці маршрутний поїзд у кількості 44 вагонів-зерновозів на особливих умовах за РРМП зі скороченим терміном доставки (що закінчується 15.11.2019, о 17 год 55 хв). Прийняття замовлення підтверджується записами у графі 7 вказаної накладної.
11.02.2020 ТОВ «ДСЛ Компані» надіслало на адресу відповідача претензію № 1102-001 про повернення збору за зберігання вантажу з вимогою повернути на особовий рахунок неправомірно стягнуті кошти в сумі 72 537,48 грн.
Натомість АТ «Українська залізниця» листом від 23.07.2020 за № ЦТЛ-19/1307 відмовило позивачу у задоволенні претензії. У відповіді АТ «Українська залізниця» вказало, що затримка вагонів відбулась з вини вантажовідправника, про що свідчить акт загальної форми, а тому стягнення коштів є правомірним.
Спір виник через те, що позивач вважає неправомірним (в порушення п. 4.2. розділу 4 Договору РРМП в редакції № 2) нарахування збору за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда та те, що в односторонньому порядку стягнуто з особового рахунку позивача кошти в розмірі 72 537,48 грн з ПДВ.
За приписами ст. 11, 509 ЦК кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Спірні правовідносини сторін за своєю правовою природою є правовідносинами з надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів залізницею та їх зберіганням.
Відповідно до ст. 909 ЦК України, одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Відповідно до частини першої ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з частиною другої ст. 307 Господарського кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до приписів частини п'ятої ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Згідно з частиною другою статті 908 ЦК України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статутом залізниць України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 визначаються обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом (далі - Статут).
Відповідно до п. 22 Статуту, за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Пунктом 6 Статуту встановлено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Згідно з п. 63 Статуту перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому, сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов'язань щодо перевезень вантажів.
Суд установив, що на підставі поданої ТОВ «ДСЛ Компані» заявки, відповідачем відповідно до розпорядження від 12.11.2019 № ЦД-14/1117 розроблено та затверджено розклад руху маршрутних поїздів, з датою відправлення 14.11.2019 зі станції Красне на станцію призначення Чорноморська (ТІС-Хімічна). Для забезпечення навантаження маршруту на станцію Красне Львівської залізниці для ТОВ «ДСЛ КОМПАНІ» 09.11.2019 прибуло 44 вагони перевізника зі встановленим графіком відправлення - 13.11.2019, що підтверджує факт подання вагонів під навантаження у встановлений договором строк.
Згідно з п. 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу складаються акти загальної форми.
Аналогічні положення про складання акта загальної форми у таких випадках містяться у п. 129 Статуту, а також п. 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113.
Суд установив, на виконання вказаних вище вимог представниками станції Красне Львівської залізниці у присутності комерційного агента та представників залізниці складені акти загальної форми ГУ-23 № 2783, № 2784, № 2781 від 13.11.2019 та № 2785 від 14.11.2019. Згідно зазначених актів вагони відставлені на колію загального користування до закінчення навантаження маршрутної відправки.
Натомість ці акти ТОВ «ДСЛ Компані» не підписані.
З наведеного випливає, що в очікуванні оформлення перевізних документів вантаж зберігався на коліях загального користування. Саме за таке зберігання АТ «Українська залізниця» нарахувало позивачу збір за зберігання вантажу та списало кошти з особового рахунку ТОВ «ДСЛ Компані».
Складені акти (загальної форми ГУ-23) № 2783, № 2784, № 2781 та № 2785 датовані 13.11.2019 та 14.11.2019, а отже колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що до застосування належать п.п. 4.1.- 4.3. розділу 4 Договору РРМП в редакції № 2, оскільки ця редакція набула чинності з 10.11.2019.
Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що за умовами п.п. 4.1.- 4.3. розділу 4 Договору РРМП в редакції № 2 у випадку накопичення маршрутного поїзду замовником до моменту оформлення перевізного документу (документів) на весь маршрутний поїзд сплачується:
- плата за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу згідно з укладеними договорами", відповідно до додатку № 1 до Основного договору;
- плата за користування вагоном, що перебуває у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.
При цьому, інших додаткових платежів та/або зборів, зокрема і збору за зберігання вантажу, не передбачено умовами Договору про РРМП в редакції № 2.
Натомість в апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» зазначило, що на переконання відповідача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що до спірних правовідносин належать до застосування лише умови пунктів 4.1 - 4.3 розділу 4 Договору про РРМП в редакції № 2.
Окрім того, відповідач вважає, що положення пункту 9 Правил зберігання вантажів та п. 2.3 розділу ІІІ Збірника тарифів не передбачають безоплатного зберігання вантажів, оскільки збір нараховується, починаючи з моменту ввезення вантажу на станцію та до моменту закінчення затримки.
На підтвердження власної позиції АТ «Українська залізниця» вказала про викладені правові висновки у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 904/5743/16, від 24.07.2018 № 911/3362/17, від 02.08.2018 у справі № 904/6396/16.
Щодо правомірності таких заяв скаржника суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що, з урахуванням характеру укладеного між сторонами договору про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів, сторонами погоджено специфічні умови перевезення вантажів, які є визначальними щодо порядку надання відповідних послуг та особливостей їх оплати.
А отже, в силу наведених умов п. 1.2. Договору про РРМП, положення Основного договору в частині, врегульованій Договором РРМП в редакції № 2, не застосовуються до спірних правовідносин сторін, оскільки такі правовідносини врегульовані Договором РРМП в редакції № 2, зокрема, п. 4.2 розділу 4 «Плата за надання послуг».
З огляду на укладений між сторонами договір про РРМП в редакції № 2, безпідставним є застосування до спірних правовідносин сторін пункту 9 Правил зберігання вантажів, на приписи якого покликався відповідач, що передбачає, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. А також, з огляду на викладене, безпідставним є покликання відповідача на пп. 2.3 п. 2 розділу III Збірника тарифів.
Що стосується правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 904/5743/16, від 24.07.2018 № 911/3362/17, від 02.08.2018 у справі № 904/6396/16, то спірні правовідносини не є аналогічними, що розглядалися Верховним Судом, зокрема через відсутність наявності між сторонами переліку договорів, що розглядаються в межах даної справи.
Окрім того, на переконання скаржника в порушення норм процесуального права, суд не надав оцінки письмовим доказам, а саме: актам загальної форми ГУ-23, які підтверджують вину позивача у затримці вагонів.
Щодо таких аргументів АТ «Українська залізниця», суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції під час розгляду справи дослідив акти загальної форми ГУ-23 № 2783, № 2784, № 2781 від 13.11.2019 та № 2785 від 14.11.2019, вказавши, що останні не підписані з боку позивача.
З огляду на те, що у встановленні правомірності нарахування збору за зберігання вантажів визначальним є не встановлення вини позивача, а наявність правових норм для стягнення такого збору, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку вказаним актам в межах розв'язання спору.
Окрім того, доречним є викладення судом першої інстанції висновку, про те, що згідно з п. 3.5 Роз'яснення від 20.11.2019 №Ц-2/58/405-19 «Про надання послуг з організації перевезень вантажів та порожніх вагонів за узгодженим розкладом руху вантажного поїзда (РРМП)», виданого АТ «Укрзалізниця», збір за зберігання вантажів та маневрова робота під час накопичення маршрутного поїзда не нараховується. При цьому, такі роз'яснення хоч і видані після прийняття станцією Красне (Львівська залізниця) вантажу до перевезення по накладній № 36724011, проте роз'яснюють порядок дій у випадках, аналогічних спірному.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відповідач неправомірно нарахував та стягнув з позивача плату за зберігання вантажу у виді збору у розмірі 72 537,48 грн.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Приписами наведеної статті встановлено: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Відповідно до частини першої ст. 1212 ЦК України особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Стаття статті 1212 ЦК України передбачає, що безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
При цьому, відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає підстави дійти для висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Натомість набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Отже, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Такий правовий висновок зазначений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 04.09.2019 у справі №265/6582/16-ц та від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що не дивлячись на те, що позивач не вказував у позові статті 1212 ЦК України, суд має право, згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») застосувати відповідну норму права, що належить до застосування, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 72 537,48 грн як безпідставно набутих коштів є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні статей 269, 277 ГПК України з викладених в апеляційних скаргах обставин.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають приписам законодавства та фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду м. Києва від 01.06.2021 у справі № 910/910/21 без змін.
Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 у справі №910/910/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 у справі №910/910/21 залишити без змін.
3.Судові витрати покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді С.Р. Станік
Є.Ю. Шаптала