13 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 759/9441/19
провадження №22-ц/824/9295/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Нежури В.А.,
за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,
учасники справи: представник позивача ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року /суддя Журибеда О.М./
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
Позивач звернувся з вимогами до ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики від 10.09.2016 року в сумі 40 000,00 доларів США, 3 % річних в сумі 490,00 доларів США, компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 30 000,00 грн., витрати по оплаті правничої допомоги в сумі 15 200,00 грн. та судового збору в сумі 11 910,00 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 10.09.2016 року в сумі 40 000 доларів США 00 центів; витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 200 грн. 00 коп., моральну шкоду в сумі 10 000 грн. 00 коп. сплачений судовий збір в сумі 11910 (одинадцять тисяч дев'ятсот десять ) грн. 00 коп. /а.с. 97-100/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду скасувати, у позовних вимогах відмовити.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, відповідач не був належним чином повідомленим про розгляд справи 09.02.2021 р., матеріали справи не містять жодного належного і допустимого доказу на підтвердження даної обставини, а отже висновки суду про неявку позивача, належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи, є помилковими. Суд першої інстанції був зобов'язаний відкласти розгляд справи та вжити заходів щодо належного повідомлення відповідача про час розгляду справи. Встановлений статтями 128 - 130 ЦПК України порядок повідомлення відповідача судом першої інстанції не дотриманий. Щодо телефонограми, складеної секретарем судового засідання про те, що о 13-07 год. та о 13-20 год. було здійснено дзвінок представнику позивача ОСОБА_4 та представнику відповідача ОСОБА_5 та повідомлено про дату, час та місце судового засідання, вказувала, що судом обрано неналежний спосіб повідомлення представника позивача. При цьому, фактично такого повідомлення не було ні поштовим, ні телефонним зв'язком. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та безумовною підставою для скасування судового рішення. Про це зазначено в постанові Верховного Суду у справі № 295/5011/15-ц (касаційне провадження № 61-1125св17). Крім того, наголошувала, що суд першої інстанції прийняв рішення, не оцінивши належним чином докази у справі не з'ясувавши всіх обставин справи. Тобто, підтвердженням факту укладення договору та існування зобов'язання між сторонами має бути оригінал розписки. Як убачається із матеріалів справи, позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію розписки. При цьому, відповідачем неодноразово повертались кошти позивачу, загалом на суму близько 20 000 доларів, у зв'язку з чим позивач мав намір переписати розписку на меншу суму, що стверджується роздруківкою телефонних повідомлень. Відповідач, у зв'язку з довірливими товариськими стосунками не вимагав розписок за отриманий позивачем борг, оскільки позивач обіцяв зазначити про отримані суми в оригіналі розписки. Тобто, обставини, викладені у позові не були перевірені судом, та підтверджені належними і допустимими доказами, у зв'язку з чим передчасно було постановлено рішення. Крім того, стягуючи з відповідача судовий збір в розмірі 11910 грн. судом не було взято до уваги ту обставину, що відповідач у відповідності до положень п. 9 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, як інвалід 2 групи, що стверджується Довідкою до акту МСЕК серії 10ААА № 186357 від 21.05.2013 р. Також, стягуючи з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10000 грн., судом не було встановлено і не підтверджено позивачем у чому ця шкода полягала та не обґрунтовано її розмір у відповідності до ч. 1 ст. 23 ІІК України.
Представник позивача звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Вказував на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи оригінал розписки досліджувався безпосередньо. Щодо відшкодування моральної шкоди, вказував, що позивачем були понесені душевні страждання, оскільки позивач є годувальником для родини, які пов'язані з втратою великої суми сімейних коштів.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про час та дату судового розгляду повідомлена належним чином, звернулась з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за її відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, оскільки правова позиція викладена в апеляційній скарзі, інших додаткових обставин, які б унеможливлює розгляд справи в суді апеляційної інстанції, представником не повідомлено. Крім того, дата судового засідання, Київським апеляційним судом була визначена 02.08.2021 р., раніше ніж Васильківським міськрайонним судом Київської області 11.08.2021 р.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, яка з'явилась у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині стягнення моральної шкоди та судового збору, на підставі наступного.
Судом встановлено, що між сторонами 10.09.2016 року було укладено договір позики на підставі якого позивач надав у борг відповідачу грошові кошти у розмірі 40000,00 доларів США, строком повернення до 25.12.2018 року.
Даний факт підтверджується копією розписки, засвідченої належним чином, яка наявна в матеріалах справи (а.с. 10).
Частково задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції керувався нормами ст. 1046 ЦК України про те, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, у встановлений в зобов'язанні строк (термін) його виконання. Якщо боржник не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, за правилами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив.
Таким чином, неповернення позики у передбачений договором строк, є неналежним виконанням зобов'язання та у розумінні ст. 610 ЦК України є його порушенням. Порушення зобов'язання є підставою для застосування правових наслідків передбачених ст. 611 ЦК України, в тому числі, відшкодування збитків та сплати неустойки.
Крім того, як визначено ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції дійшов висновків, що відповідач обов'язок повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором, належним чином не виконав, суму позики не повернув. Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача суми позики у розмірі 40000,00 доларів США підлягає задоволенню.
Крім того, оскільки відповідач прострочив виконання за договором позики, останній у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, зобов'язаний відшкодувати позивачу 3% річних за період прострочення, а саме за 149 днів, що відповідно до розрахунку наданого позивачем становить 490,00 доларів США.
З такою позицією та обґрунтуванням погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що оригінал розписки не досліджувався в суді першої інстанції, а рішення прийнято за неналежного повідомлення відповідача, апеляційним судом відхиляються як такі, що не підтверджені належними доказами.
У матеріалах справи наявна розписка, засвідчена представником позивача /а.с. 10/
Оригінал розписки представником позивача був поданий на огляд в суді апеляційної інстанції.
Про судові засіданні відповідач ОСОБА_1 повідомлявся належним чином, /а.с. 46. 75, 83, 84/, мав представника ОСОБА_6 /а.с. 52/ який брав участь у розгляді справи, за його клопотаннями неодноразово оголошувались перерви у справі.
В останньому судовому засіданні досліджувались докази у справі, представник відповідача не був присутнім, тому твердження щодо неналежності досліджених доказів, без підтвердження власної позиції доказами, безпідставні.
Клопотань щодо прослуховування запису судового засідання, апелянтом не заявлено, а копія розписки, у зв'язку з її засвідченням, повторного засвідчення судом не вимагає.
Доводи апеляційної скарги щодо часткового повернення позики, колегією суддів також відхиляються, як такі, що не доведені належними та допустимими доказами.
Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15200,00 грн., які відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, та положень ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, які суд першої інстанції правильно визнав обґрунтованими.
На підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги позивачем надано договір про надання професійної правничої допомоги від 30.04.2019 року, акт приймання-передачі послуг до договору про надання професійної правничої допомоги від 30.04.2019 року та квитанцію до прибуткового касового ордера № 30/04-19 про сплату адвокатських послуг в сумі 15 200,00 грн., а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 15200,00 грн., що документально підтверджено матеріалами справи.
Доводи апеляційної скарги, окрім вимоги про скасування рішення, не містять в собі обґрунтування підстав такого скасування, тому також відхиляються судом апеляційної інстанції.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Що стосується вимог у частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції керувався пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» який визначає, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної шкоди розглядаються зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди. Виходячи з цього, суд першої інстанції дійшов висновку про її часткове задоволення у розмірі 10 000 грн.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
При розгляді справи суд першої інстанції з'ясовує наявність моральної шкоди та її вплив на життя позивача; факт вчинення протиправних дій відповідачем та його вину; зв'язок між дією (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яку поніс позивач; обґрунтованість суми компенсації моральної шкоди; інші обставини, які мають істотне значення.
Рішення суду першої інстанції не містить жодного обґрунтування по суті, з яких саме підстав суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення 1/3 від заявленої позивачем суми.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня провини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо провина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Під час визначення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
На підтвердження вимог про стягнення моральної шкоди, позивачем вказано, що відповідач з початку 2019 року ігнорував його вимоги, що призводило до нервової напруги, зокрема і у сім'ї, водночас, апеляційний суд вказує на те, що з позовом позивач звернувся у травні 2019 р.
Водночас, факт існування моральних страждань повинен бути доведений показаннями свідків, висновками експертів, письмовими доказами та іншими документами, що підтверджують обставини, що мають значення для доказування факту заподіяння моральної шкоди, обґрунтування визначеного позивачем розміру компенсації тощо. Доведенню підлягає взаємозв'язок між доказами та обставинами справи.
Таким чином, враховуючи вказані обставини та те, що лише вказівка на пригнічений стан не може бути єдиною підставою для відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд відмовляє у вказаній вимозі.
Крім того, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню і в частині стягнення судового збору, сплаченого позивачем за подання позову у розмірі 11 910,00 грн., оскільки у відповідності до положень п. 9 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, як інвалід 2 групи, що стверджується Довідкою до акту МСЕК серії 10ААА № 186357 від 21.05.2013 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати, оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 9 605 грн за позов майнового характеру та 384, 20 грн, сплачених за заяву про забезпечення позову.
Щодо розгляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідачем судовий збір не сплачувався. Судовий збір, сплачений за вимоги про стягнення моральної шкоди становив 1921 грн, з вимог 30 000 грн задоволено 1/3 - 10 000, в суді першої інстанції підлягав стягненню 640, 33 грн, а тому, судовий збір, що мав би бути сплачений в апеляційну інстанції становить 150 % - 960, 50 грн.
Таким чином, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 960, 50 підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь держави, оскільки у вимозі про стягнення моральної шкоди відмовлено.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року - скасувати в частині стягнення моральної шкоди в сумі 10 000 грн. 00 коп. і сплаченого судового збору в сумі 11 910 грн. 00 коп.
У позовних вимогах в частині стягнення моральної шкоди відмовити повністю.
В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 9 989, 20 грн. компенсувати ОСОБА_3 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 / за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 960, 50 /дев'ятсот шістдесят гривень п'ятдесят копійок/ стягнути з ОСОБА_3 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 / на користь держави.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: