справа № 755/9010/21 головуючий у суді І інстанції Галаган В.І.
провадження № 22-ц/824/11422/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
13 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року про повернення позовної заяви позивачеві у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У травні 2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом та просивстягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 04 серпня 2015 року у розмірі 54 269 грн. 34 коп.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» повернуто позивачу.
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що позивачем було виконано вимоги суду про усунення недоліків у встановлений для цього судом строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не усунено недоліки, які були встановлені ухвалою суду про залишення позову без руху.
Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції та з урахуванням правових висновків, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/144/20 вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Підставою для залишення позовної заяви без руху стало:
- в порушення вимог вищенаведених положень процесуального законодавства України, позивачем на підтвердження обставин, викладених у змісті позовної заяви, не долучено до її матеріалів докази на підтвердження отримання відповідачем кредитної картки за наслідками укладення кредитного договору, із зазначенням строку дії картки, її виду, кредитного ліміту, а також докази можливого перевипуску картки у разі закінчення строку її дії та зміни кредитного ліміту;
- позивачем долучено до матеріалів позовної заяви розрахунок кредитної заборгованості боржника, підписаний представником банку, однак, підпис не скріплено печаткою банку, тому такий розрахунок заборгованості не може бути належним доказом на підтвердження його наявності у вказаному позивачем розмірі;
- долучена до матеріалів позовної заяви копія платіжного доручення № PROM9B1ВН0 від 19 травня 2021 року не підписана відповідальним виконавцем банку і не скріплена печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення, тому вказане платіжне доручення не може слугувати доказом належної оплати позивачем судового збору.
Суд зазначив, що позивачем також має бути надано відповідний платіжний документ в оригіналі та з дотриманням вимог постанови від 17 жовтня 2014 року № 10 на підтвердження оплати судового збору за звернення з даним позовом до суду.
Разом з тим, вказуючи позивачу на зазначені в ухвалі недоліки, які на думку суду мали місце, суд першої інстанції не звернув увагу на наступне.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В порушення принципу диспозитивності, суд першої інстанції, шляхом постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху, фактично вдався до збирання доказів та вказав позивачу про необхідність надання певних доказів.
Враховуючи право сторони на власний розсуд розпоряджатися своїми правами, позивач має право надавати суду ті докази, які вважає за необхідне При цьому, суд не звернув уваги, що частиною 3 ст. 13 ЦПК України встановлено обов'язок суду розглянути справу на підставі тих доказів, що надають сторони, а, відтак, суд не мав підстав до залишення позовної заяви без руху взагалі, і повинен був надати оцінку наданим позивачем доказам під час розгляду справи по суті.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 4 листопада 1950 року кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної,кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 1 березня 2002 ).
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Відповідно до вимог ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про неможливість прийняття як доказу сплати судового збору за подання позовної заяви платіжного доручення з підстав, зазначених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, оскільки визначальним є факт надходження усієї належної до сплати суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
У зв'язку із цим суд повинен був перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір, а також чи надійшли сплачі кошти фактично.
При цьому, додане до позовної АТ КБ «Приватбанк» платіжне доручення за своїм змістом підтверджує сплату судового збору за її подання. Отже, зазначена позовна заява відповідає вимогам ч. 4 ст. 177 ЦПК України, а ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви з підстави, передбаченої ч. 3 ст. 185 ЦПК України, постановлена з порушенням норм процесуального права.
Безпідставне залишення позовної заяви без руху потягло за собою постановлення незаконної ухвали про повернення позовної заяви позивачу.
Отже, при поверненні позовної заяви АТ КБ «Приватбанк» суд першої інстанції не звернув увагу на вищезазначене, у зв'язку з цим постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, що у відповідності до ст. 379 ЦПК України є підставою для її скасування та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На підставі викладеного та керуючись ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.