Головуючий у І інстанції Чех Н.А.
Провадження №22-ц/824/10093/2021 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
09 вересня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Дніпровського районного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Вишгородської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини,
У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Вишгородської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року провадження у справі закрито на підставі п. 2 ч.1 ст. 255 ЦПК України у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою, позивач ОСОБА_1 подала на неї апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Капля А.С. апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав.
Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з'явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги та скасування ухвали, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами відсутній спір щодо місця проживання дитини, оскільки відповідач не заперечував та погоджується на те, щоб дитина проживала з позивачем і надалі.
Однак з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 02 грудня 2020 року Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області винесено Розпорядження № 617, яким визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12). Дане розпорядження винесено за зверненням ОСОБА_2 № К-1521 від 23.10.2020 року.
У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_3 зазначив, що не заперечує проти проживання дочки ОСОБА_4 з матір'ю (а.с.45-47), заперечивши при цьому проти задоволення позову ОСОБА_1 з підстав відсутності між сторонами спору з приводу місця проживання дитини.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Поряд з цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року (справа № 456/647/18, провадження №61-2018св19).
Закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив із того, що відсутній предмет спору, а питання визначення місця проживання дитини було вирішено органом опіки та піклування та поясненнями відповідача про те, що він не заперечує щодо постійного проживання дочки разом з матір'ю.
З даним висновком районного суду колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.
Надання органом опіки та піклування висновку про доцільність визначення місця проживання дитини з матір'ю не свідчить про те, що між сторонами відсутній спір.
Відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі, зважаючи, зокрема, на ту обставину, що відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позову, а у провадженні судів, крім того, знаходяться інші справи між сторонами, предметом розгляду яких є інтереси їх спільної дитини.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (частина 1 статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
Отже, виходячи з вищенаведеного, колегія доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином не дослідив матеріали справи, не врахував вищенаведені обставини, у зв'язку з чим зробив передчасний та помилковий висновок про закриття провадження, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та доступу до суду.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.05.2020 року у справі № 686/20582/19-ц.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Оскільки Дніпровським районним судом м. Києва ухвалу від 13 квітня 2021 року постановлено з порушенням норм процесуального права, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню в порядку, визначеному ст.379 ЦПК України, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року - скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: