справа № 335/11090/18 головуючий у суді І інстанції Диба О.В.
провадження № 22-ц/824/8415/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
06 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,
з участю секретаря Мариненко Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2021 року у справі за первісним позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання правочинів недійсними,-
У вересні2018 року Акціонерне товариство «Універсал Банк звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17.03.2008 року відповідач уклав з ВАТ «Універсал Банк» кредитний договір №BL2758 від 17.03.2008 року, на підставі чого банком відкрито відповідачу кредитну лінію в межах суми 138 900 доларів США на строк 12 місяців на поточні потреби, зі строком повернення не пізніше 28.02.2009 року. 17.03.2008 року позивач та відповідач уклали додаткову угоду №BL2758-KL/1 до Генерального договору про надання кредитних послуг №№BL2758 від 17.03.2008 року. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 17.03.2008 року між сторонами укладено договір іпотеки №2134, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 . 28.12.2009 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до Генерального договору про надання кредитних послуг №№BL2758 від 17.03.2008 року, якою встановлено прострочену заборгованість відповідача в розмірі 12 179,52 доларів США, з 28.12.2009 рокупо 30.11.2012 року встановлено процентну ставку в розмірі 3,08%, починаючи з 01.12.2012 року встановлюється процентна ставка в розмірі 15,25%, з 01.01.2013року процентна ставка підвищена встановлюється на рівні 30,50%.Згідно укладених між сторонами додаткових угод №3, №4, №6, №7 та №8 до Генерального договору про надання кредитних послуг №№BL2758 від 17.03.2008 року, з 19.07.2013 рокудо 30.06.2014 року базова процентна ставка встановлюється в розмірі 12%, з 01.07.2014 року до закінчення терміну дії договору - в розмірі 15,25%, з 01.09.2014 року по 28.02.201року 5 - 9%, з 01.03.2015 року- 15,25%, з 01.04.2015 року - 30,5%. В подальшому з 01.04.2015 року по 30.09.2015 року- 8,5%, з 01.10.2015 року - 15,25%, з 01.12.2015року по 30.11.2015 року- 8,5%, з 01.12.2016 року - 15,25%, з 01.05.2017року по 30.04.2018 року- 8,5%, з 01.05.2018 року- 15,25% річних. Строкова заборгованість станом на 25.05.2017 року становить 120 351,75 доларів США. Позивач свої зобов'язання за договорами виконав, натомість відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконував, припинив здійснення платежів в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих процентів, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 29.08.2018 року становить 144 648,14 доларів США та складається з: 5 403,96 доларів США - прострочена заборгованість по сумі кредиту, 114 100,50 доларів США - сума дострокового стягнення, 22 449,18 доларів США - відсотки, 2 694,49 доларів США - пеня. При цьому, банк визначив для стягнення і просив стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 69 960 доларів США, що складається з: дострокового стягнення по кредиту - 64 556,04 доларів США та простроченої заборгованості по сумі кредиту - 5 403,96 доларів США, а також судові витрати по справі.
Крім того, сторона відповідача звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому посилаючись на те, що у додаткових угодах, укладених між сторонами, не міститься інформації про сукупну вартість кредиту, просила визнати додаткові угоди №1-№8 до генерального договору про надання кредитних послуг недійсними.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2021 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за генеральним договором про надання кредитних послуг №BL2758 від 17.03.2008 року в розмірі 69 960 доларів США, яка складається з: дострокового стягнення тіла кредиту - 64 556,04 доларів США тапростроченої заборгованості по тілукредиту - 5 403,96 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» 29 815 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн. 08 коп. судового збору.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання правочинів недійсними відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , через представника- ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким зустрічну позовну заяву задовольнити. Позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково, стягнувши з неї на користь позивача за первісним позовом в рахунок погашення заборгованості за кредитом 25 597,24 дол. США.
При цьому, зазначає, щогенеральний договір не містить інформації про сукупну вартість кредиту, так як грошові кошти надавалися на виконання додаткової угоди до генерального договору про надання кредитних послуг. Додаткова угода № BL 2758-KL/1+ до генерального договору не містить інформацію про сукупну вартість кредиту. Вказане, на думку апелянта, спростовує висновки суду, що позичальник був повідомлений/ обізнаний про сукупну вартість кредиту. Вважає, що суд першої інстанції не застосував до спірних відносин вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів». Задоволення зустрічного позову та часткове задоволення первісного позову про стягнення з ОСОБА_1 25 597,24 дол. США, на думку апелянта, відповідатиме вимогам закону та принципу справедливості. Крім того зазначає, що позивач ще у 2009 році змінив кінцевий термін повернення кредиту, пред'явивши до неї вимогу про дострокове повернення кредитних коштів і тому вважає, що починаючи з 20 жовтня 2009 року у банка припинилося право на нарахування процентів.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
10 червня 2021 року до суду надійшов відзив Акціонерного товариства «Універсал Банк», згідно якого позивач за первісним позовом просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суд першої інстанції без змін. При цьому зазначає, що на момент укладення додаткових угод відповідачка порушувала умови основного договору. Кожній додатковій угоді передували переговори щодо сприятливих умов погашення кредитної заборгованості. Кожна додаткова угода містить повний розрахунок загальної вартості кредиту, а також визначення нового кінцевого строку поверненя кредитних коштів. Додаткові угоди є невід'ємною частиною основного договору надання кредиту. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору та додаткових угод недійсними, а також обґрунтованість первісного позову.
29 червня 2021 року до суду надійшли письмові пояснення Акціонерного товариства «Універсал Банк», згідно яких вказує, що апелянтом не надано жодних доказів, що позивач не повідомив позичальника про сукупну вартість кредиту. Після 03.09.2009 року зобов'язання за кредитним договором не припинилися, сторони продовжували правовідносини за кредитним договором, вносячи зміни до правочину і змінюючи при цьому кінцеву дату повернення кредитних коштів.
В судовому засіданні представник Акціонерного товариства «Універсал Банк» просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суд першої інстанції без змін.
Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що17.03.2008 року ОСОБА_4 уклала з ВАТ «Універсал Банк» (правонаступником якого є позивач) генеральний договір про надання кредитних послуг №BL2758 від 17.03.2008 року, на підставі чого банком відкрито відповідачу кредитну лінію в межах суми 138 900 доларів США на строк 12 місяців на поточні потреби, зі строком повернення не пізніше 01.03.2028.
Зі свідоцтва про зміну імені серія НОМЕР_1 виданого 12.09.2014 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції (а.с.19, том ІІ) вбачається, що відповідач змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_1 ».
Згідно п.1.3 договору за надання кредитних послуг позичальник сплачує банку плату за кредитні послуги.
За змістом п.п.1.3.1, 1.3.2 договору сторони погодили, що може встановлюватися новий та підвищений розмір процентної ставки за користування кредитом за цим договором.
Пунктом 1.3.4 передбачено, що строк сплати мінімального платежу по кредитним лініям та процентів по кредитним лініям плюс - другий робочий день кожного місяця, наступного за тим, за яким були нараховані банком такі проценти. Сплата ануїтетного платежу (в тому числі і процентів) здійснюється відповідно до графіка погашення.
Згідно п.1.5 договору за користування кредитними коштами понад встановлений термін позичальник сплачує проценти за підвищеною ставкою, яка визначається в індивідуальних угодах.
Згідно п.3.4.2 договору у строк, визначений цим договором та окремими індивідуальними угодами, виконати свої зобов'язання по своєчасному поверненню заборгованості позичальника перед банком, а також сплачувати плату за кредитні послуги на рахунок банку відповідно до умов цього договору та індивідуальних угод, що є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п.4.1 договору за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, передбачених цим договором та/або індивідуальними угодами, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, банк може вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню, якщо це прямо передбачено умовами відповідних індивідуальних угод, укладених між сторонами.
Згідно п.6.1 договору банк, керуючись чинним законодавством України, зокрема, ст. 611 ЦК України, має право відмовити позичальнику в наданні кредиту (частково або в повному обсязі) та/або вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення, у разі, зокрема, порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань за цим договором.
За умовами укладеної між сторонами додаткової угоди №BL2758-KL/1+ від 17.03.2008 року, банк встановлює ліміт кредитної лінії на строк 12 місяців, починаючи з місяця встановлення такого ліміту, при цьому позичальник повинен повернути всю суму кредиту, наданого в межах такого ліміту кредитної лінії, не пізніше 28.02.2009 року. За використання кредитних коштів у межах ліміту кредитної лінії та строку кредитування, встановлених цією індивідуальною угодою, встановлюється процентна ставка в розмірі 14% річних. Позичальник згідно умов цієї угоди сплачує банку винагороду за відкриття кредитної лінії у розмірі 1% від суми ліміту кредитної лінії, встановленої за цією індивідуальною угодою.
Для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником зобов'язань, визначених основним договором, ОСОБА_4 передала в іпотеку ВАТ «Універсал Банк» трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68,5 кв.м, жилою площею 41,6 кв.м, ринковою вартістю 935 419 грн., на підставі укладеного з ним договору іпотеки від 17.03.2008.
28.12.2009 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до Генерального договору про надання кредитних послуг №№BL2758 від 17.03.2008року, якою зокрема встановлено фактичну заборгованість позичальника в розмірі 150 720,23 доларів США, прострочену заборгованість відповідача в розмірі 12 179,52 доларів США, з 28.12.2009року по 30.11.2012 року встановлено процентну ставку в розмірі 3,08%, починаючи з 01.12.2012року встановлюється процентна ставка в розмірі 15,25%, з 01.01.2013 року процентна ставка підвищена встановлюється на рівні 30,50%. Кінцева дата погашення договору - 01.12.2019 року.
28.12.2009 року між сторонами укладено додаткову угоду №2 до Генерального договору про надання кредитних послуг №№BL2758 від 17.03.2008року, за якою сторони домовились, що розмір плати за користування кредитом, передбачений договором (проценти за користування кредитом, комісії/плата/винагороди за надання кредиту/відкриття кредитної лінії тощо) в будь-якому випадку не може перевищувати максимальних розмірів, передбачених додатком №1 до цієї додаткової угоди до договору, якщо інше не передбачено умовами договору та/або окремими додатковими угодами до договору.
Зокрема, додатком №1 до додаткової угоди №2 до Генерального договору встановлено проценти за користування кредитними коштами без порушення встановленого строку (або термінів) погашення кредиту (його частини) (базова процентна ставка) - 15,25% річних за кредитами в доларах США, проценти за користування кредитними коштами понад встановлений строк (або терміни погашення) (підвищена процентна ставка) - 30,5% процентів річних за кредитами в доларах США.
Згідно укладених між сторонами додаткових угод №3, №4, №5, №6, №7 та №8 (а.с.37-76) до Генерального договору про надання кредитних послуг №№BL2758 від 17.03.2008 року, з 19.07.2013року до 30.06.2014 року базова процентна ставка встановлюється в розмірі 12%, з 01.07.2014року до закінчення терміну дії договору - в розмірі 15,25%, з 01.09.2014 року по 28.02.2015 року - 9%, з 01.03.2015 року - 15,25%, з 01.04.2015 року - 30,5%. В подальшому з 01.04.2015 року по 30.09.2015 року - 8,5%, з 01.10.2015 року - 15,25%, з 01.12.2015 року по 30.11.2015 року - 8,5%, з 01.12.2016 року - 15,25%, з 01.05.2017 року по 30.04.2018 року - 8,5%, з 01.05.2018 року - 15,25% річних. Фактична заборгованість станом на 25.05.2017 року- 130 009,14 доларів США, прострочена заборгованість - 9 657,39 доларів США, строкова заборгованість - 120 351,75 доларів США.
АТ «Універсал Банк» належно виконало умови кредитного договору, надавши відповідачу кредитні кошти, що підтверджується меморіальними ордерами №006В520080770001 від 17.03.2008 року, №006В520080770002 від 17.03.2008 року та випискою по рахунку (т.1, а.с.81,82).
Натомість, відповідач належним чином не виконав взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, своєчасно не повернув кредит, не сплатив проценти за користування кредитом, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за вказаним договором, яка станом на 29.08.2018 року становить 144 648,14 доларів США та складається з: 5 403,96 доларів США - прострочена заборгованість по тілукредиту, 114 100,50 доларів США - сума дострокового стягнення, 22 449,18 доларів США - відсотки, 2 694,49 доларів США - пеня, що підтверджується розрахунком заборгованості (т.1, а.с.87-90).
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що банк виконав всі умови договору належним чином, а відповідач ухиляється від виконання взятих на себе договором зобов'язань, що є порушенням норм чинного законодавства України та умов вказаного договору.Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції вважав, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо недійсності оспорюваних правочинів, які в свою чергу повністю спростовуються наявними матеріалами справи.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. ст. 215 - 235 ЦК України особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Відповідно до ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
За приписами ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, умови кредитування позичальник розумів та погодив, інформацію стосовно наданих фінансових послуг отримав. Зокрема, п.7.4 генерального договору особисто підписаного позичальником, що не заперечувалось стороною відповідача, позичальник підтвердив, що до укладення ним цього договору він був ознайомлений в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту у банка, його попереджено про валютні ризики та надано інформацію щодо методики розрахунку валютного курсу.
Крім того, оспорювані додаткові угоди містять посилання на те, що інші умови залишаються без змін і діють у частині, що не суперечить укладеній додатковій угоді, у всьому іншому, що не передбачено укладеною додатковою угодою, сторони керуються умовами основного договору.
У відповідності до положень ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також, враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Аналізуючи наведені вище норми матеріального та процесуального права, колегія суддів, вважає вірним висновок суду першої інстанції, про те, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо недійсності оспорюваних правочинів, та відсутності підстав, визначених ст.215 ЦК України, для визнання їх недійсними.
Посилання ж апелянта на те, що генеральний договір та додаткові угоди до генерального договору про надання кредитних послуг не містять інформацію про сукупну вартість кредиту є необґрунтованими та не відповідають матеріалам справи, а тому розцінюються апеляційним судом критично.
Кожна додаткова угода, що є невід'ємною частиною основного договору надання кредиту, містить підпис позичальника, що ним не заперечувалося. До додаткових угод надано розрахунок загальної вартості кредиту. Вказане, на думку колегії суддів, спростовує доводи апелянта, що позичальник не був повідомлений/ обізнаний про сукупну вартість кредиту.
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Отже, встановивши, що банк виконав всі умови договору належним чином, а відповідач ухиляється від виконання взятих на себе договором зобов'язань, що є порушенням норм чинного законодавства та умов вказаного договору, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов правильного висновку, що первісний позов є законним і обгрунтованим та підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.
Що ж до доводів апеляційної скарги з приводу припинення у банка права на нарахування відсотків з 20 жовтня 2009 року, у зв'язку з пред'явленням вимоги про дострокове повернення кредитних коштів і необхідність зарахування сплачених коштів на погашення відсотків на зменшення заборгованості по кредиту, то вони, також апеляційним судом розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки з матеріалів справи апеляційним судом безспірно встановлено, що в укладеній між сторонами 28 грудня 2009 року додатковій угоді №1 відповідач повністю підтвердила і погодила своїми підписами розмір існуючої заборгованості разом з відсоткам та визначила і погодила новий кінцевий строк повернення кредитних коштів - 01 грудня 2019 року. В подальшому наступними додатковими угодами визначалися нові розміри відсоткових ставок, які також були погоджені відповідачем і відповідно до яких проводилося погашення чергових щомісячних платежів за відсотками та заборгованості за відсотками.
За таких обставин, апеляційний суд критично оцінює посилання апелянта на висновок Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 і можливість застосування його у даній справі, оскільки цей висновок стосується інших обставин, встановлених у іншій справі та не може бути застосований до правовідносин, які склалися між сторонами у даному випадку.
Ухвалюючи рішення колегія суддів, крім іншого, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволені зустрічного позову та задоволення первісного позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Отже, доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
В.А. Нежура