Справа № 559/770/21
Провадження № 2/559/747/2021
13 вересня 2021 року Дубенський міськрайонний суд Рівненської області
в складі головуючого судді Ралець Р.В.
секретаря судового засідання Протас Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубно цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
АТ КБ "Приватбанк" (далі - позивач) звернувся в суд з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 (далі - відповідача) на його користь 33855 грн. 60 коп. заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 01.11.2013 року.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, підтверджується підписом у заяві.
При укладені договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.2.1.1.2.3 та п.2.1.1.2.4 Умов та Правил, де зазначено, що клієнт дає свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Позивач вважає, що свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі і надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, а відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за договором.
У зв'язку з порушеннями відповідачем зобов'язань за кредитним договором, станом на 22.03.2021 за нею рахується заборгованість в сумі 33855 грн. 60 коп., яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредита - 33855, 60 грн.
Справа розглядається у спрощеному провадженні без виклику сторін, про що повідомлені належним чином усі учасники.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, не заперечив щодо заочного розгляду справи.
Відповідачка ОСОБА_1 відзив на позову заяву не подала, заяв та клопотань від неї не надходило, заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не подано. Ухвалу про прийняття справи до розгляду та відкриття провадження, якою визначено строк подачі відзиву на позовну заяву та копію позовної заяви з додатками відповідачка отримала 12.08.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ст. 178 ЦПК України в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких умов, суд вирішує позов по суті на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ч. 4 ст. 248 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно, обґрунтовано, всебічно та безпосередньо з'ясувавши всі наявні докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
На підтвердження заявлених позовних вимог Банк надав: розрахунок заборгованості за договором №б/н від 01.11.2013; виписку за договором №б/н станом на 25.03.2021; довідку про видані відповідачу кредитні картки; довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки відповідача; копію підписаної сторонами анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку №б/н від 01.11.2013; витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»; Витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг» у редакції, що діяла на момент підписання заяви (а.с. 5-90).
Так, із анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку №б/н від 01.11.2013, яка підписана відповідачем ОСОБА_1 в якості позичальника, вбачається, що вона підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становлять між нею і Банком договір про надання банківських послуг (а.с. 20).
Відповідач своїм підписом підтвердила своє ознайомлення і згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Зобов'язалася виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно знайомитись з їх змінами на офіційному сайті Приватбанку.
Відповідачка отримала кредитну картку, кредитний ліміт на якій було збільшено до 18000 грн. (а.с. 18).
До позовної заяви позивачем додано витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг із Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису відповідача (а.с. 21-55).
Згідно наданої АТ КБ «ПриватБанк» довідки про видані відповідачу кредитні картки, їй було відкрито та видано наступні картки: від 01.06.2009, терміном дії до 03/13; від 12.08.2010, терміном дії до 06/14; від 17.06.2012, терміном дії до 02/15; від 01.11.2013 року, терміном дії до 07/17, від 30.05.2014 року, терміном дії до 08/17, від 17.10.2017, терміном дії до 06/21 (а.с. 19).
У подальшому картки не випускались, і з новим терміном дії відповідачу не видавались.
З наданої АТ КБ «ПриватБанк» довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки вбачається, що з 01.06.2009 року здійснено банківську операцію «старт карткового рахунку». З 01.11.2013 року кредитний ліміт відповідачу збільшувався до 18000 грн., а 06.08.2020 кредитний ліміт зменшено до 0,00 грн. (а.с. 18).
Також, судом встановлено, що укладений між сторонами кредитний договір №б/н від 01.11.2013 у вигляді заяви-анкети не містить узгодження умов та порядку випуску та видачі відповідачу кредитних карток, як і не містить узгодження умов та порядку, щодо зміни умов кредитування та обслуговування кредитних карток, що стосується встановлення (зменшення/збільшення) кредитного ліміту. Не містить договір і строку повернення кредиту (користування ним).
Згідно наданої позивачем АТ КБ «Приватбанк» виписки за договором № б/н станом на 25.03.2021 року, вбачається, що відповідачка користувалась кредитними коштами в межах отриманого кредитного ліміту впродовж проміжку часу з 01.06.2009 року до 19.08.2019 року.
У подальшому згідно цієї виписки не вбачається, щоб відповідач користувалася коштами, лише виключно здійснювалися банківські операції щодо поповнення готівкою своєї картки в терміналах самообслуговування, списання відсотків, нарахування штрафу та пені за простроченим кредитом, а також автоматичне погашення заборгованості з карти.
Водночас, судом встановлено, з указаної виписки за кредитним договором № б/н станом на 25.03.2021 року, що відповідачем ОСОБА_1 на виконання кредитного договору, в період з 21.11.2013 року по 08.03.2021 рік на кредитну картку здійснювалися платежі, як поповнення кредитної картки та погашення заборгованості, на загальну суму 123780 грн.
Щодо наданого банком розрахунку заборгованості за договором №б/н від 01.11.2013 станом 22.03.2021 за відповідачкою рахується заборгованість в сумі 33855 грн. 60 коп., яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредита - 33855, 60 грн.
З даного розрахунку заборгованості вбачається, що кошти які вносилися відповідачем для погашення тіла кредиту, позивачем зараховувалися на погашення відсотків за кредитом.
Разом з тим, позивачем суду не наведено методики, формули, правил якими керувався позивач визначаючи та проводячи даний розрахунок заборгованості.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Тож зважаючи на наведене, суд розцінює наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором як власну калькуляцію, яка не може бути належним і допустимим доказом при розгляді даного спору, як і не може бути допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами. Інших доказів щодо здійсненого розрахунку по заявленим вимогам, суду не надано.
Вирішуючи цивільно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, за змістом статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
АТ КБ «ПриватБанк», пред'являючи вимоги про погашення заборгованості за договором, просив стягнути прострочене тіло кредиту.
Як на підставу своїх позовних вимог про погашення заборгованості за договором, позивач посилався на тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», які не підписані відповідачем.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що саме додані до позовної заяви тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також Умови та правила надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» розуміла відповідач, як і того, що відповідач з ними ознайомилася і погодилася, підписуючи анкету-заяву.
Судом також встановлено, що підписана відповідачем анкета-заява №б/н від 01.11.2013 не містить ознак узгодження в письмовій формі умов щодо розміру процентів за користування кредитом та розміру неустойки, видачі виду кредитної картки.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Отже, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору.
Суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредита в сумі 33855,60 грн., в тому числі: 0,00 грн. - заборгованість за тілом кредита, 33855 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита, відсутні, оскільки заявлена до стягнення сума, спростовується даними з виписки за договором № б/н станом на 25.03.2021 року, згідно якої ОСОБА_1 на виконання кредитного договору, в період з 21.11.2013 року по 08.03.2021 рік на кредитну картку здійснювалися платежі, як поповнення кредитної картки та погашення заборгованості, на загальну суму 123780 грн. Тобто, на момент звернення до суду з позовом заборгованість перед позивачем була повністю погашена.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року за результатами розгляду справи № 342/180/17-ц , які відповідно до ст. 263 ЦПК України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У постанові вказаній постанові зазначено зокрема наступне.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З огляду на наведене у суду відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ОСОБА_1 , позивач АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заявлених вимог у позові, дотримуючись засад змагальності у цивільному судочинстві.
При розгляді справи суд відповідно до вимог статей 10, 12, 13 ЦПК керується принципом верховенства права та розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для вирішення справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частинами 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до частин 2, 3 статті 83 ЦПК України позивач повинен подати суду докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
За змістом ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Та обставина, що за час дії кредитних зобов'язань позичальником було сплачено більше кредитних коштів, аніж передбачено саме тими умовами кредитування, які підписані відповідачем, вказує про відсутність заборгованості за тілом кредиту та є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, суд приходить до висновку, що матеріали позову не містять доказів, які б давали суду підстави для прийняття обґрунтованого рішення щодо стягнення з боржника заявленої суми заборгованості, оскільки за час дії кредитних зобов'язань позичальником було сплачено значно більше кредитних коштів, аніж передбачено саме тими умовами кредитування, які підписані відповідачем. Окрім того, позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору, не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом та пені. Отже, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити.
Згідно зі ст.141 ЦПК України, у разі відмови у позові судовий збір покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 530, 611, 634 ЦК України, ст. ст. 9, 10, 11, 12, 13, 17, 81, 200, 206, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_1 , МФО 305299, юридична адреса: 01001, м.Київ вул.Грушевського, 1Д) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості - відмовити.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду Рівненської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Р.В. Ралець