Справа № 539/3812/21
Провадження № 2-о/539/87/2021
14 вересня 2021 року Лубенський міськрайонний суд
Полтавської області
в складі: головуючого судді Даценка В.М.,
при секретарі судового засідання - Ковтун І.О.,
розглянувши в місті Лубни цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Лубенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про встановлення факту смерті ОСОБА_2 ,-
Заявник ОСОБА_1 звернувся в суд з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 .
В заяві вказав, що заявник є опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк Донецької області на тимчасово окупованій території.
Свідоцтво про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 , видано Донецьким міським відділом ЗАГС Донецького міського управління юстиції Міністерства юстиції ДНР 24 серпня 2021 року. Такий документ не має юридичної сили на території України, що позбавляє його можливості отримати допомогу на поховання.
У зв'язку з цим заявник прохає встановити факт смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в Україні, в м. Донецьк Донецької області.
В судове засідання заявник не з'явився, звернувся до суду з заявою в якій прохав справу розглядати без його участі, прохав встановити факт смерті ОСОБА_2 на окупованій території.
Представник Лубенського міськрайонного відділу ДРАЦС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) в судове засідання не з'явився, надіслали суду заяву про розгляд справи без участі представника відділу.
Відповідно до ст.317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що заявник є опікуном померлого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого Донецьким міським відділом ЗАГС Донецького міського управління юстиції Міністерства юстиції ДНР 24 серпня 2021 року, актовий запис про смерть №907 від 24 серпня 2021 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до копії лікарського свідоцтва про смерть №242 від 24.08.2021 року, виданого республіканською клінічною туберкульозною лікарнею МЗ ДНР, смерть ОСОБА_2 настала від хронічної ішемічної хвороби серця: дифузного атеросклеротичного кардіосклерозу при гіпертонічній хворобі.
Заявник не має можливості отримати свідоцтво про смерть ОСОБА_2 для отримання допомоги на поховання та захисту свого права як спадкоємця з тих підстав, що документи, видані на тимчасово окупованій території, не мають юридичної сили на території України.
Відповідно до ст.ст.3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
На підставі вищевикладеного, суд вважає факт смерті ОСОБА_2 встановленим.
Таким чином, керуючись ст.ст.4-13, 293, 294, 315-319, 354, 430 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про встановлення факту смерті ОСОБА_2 - задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що громадянин України, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Донецьк Донецької області, на тимчасово окупованій території. Причиною смерті, згідно лікарського свідоцтва про смерть : хронічна ішемічна хвороба серця: дифузний атеросклеротичний кардіосклероз при гіпертонічній хворобі.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до п. 15.5) Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя Лубенського міськрайонного суду
Полтавської областіпідпис) В.М. Даценко