Справа № 420/9492/21
14 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати ІПК (індивідуальну податкову консультацію) №126/ІПК/99-00-04-03-03-09 від 12.01.2021 року;
- зобов'язати Державну податкову службу України надати нову податкову консультацію з урахуванням всіх питань, поставлених в зверненнях позивача до Державної податкової служби України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ним (як позикодавцем) та іншими фізичними особами (як позичальниками) у 2011 та 2013 роках були укладені договори позики. Умовами даних договорів була встановлена відповідальність за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань по поверненню позики у вигляді сплати на користь позивача відсотків, які нараховуються за кожен календарний день прострочення виконання позичальником договірного зобов'язання. У 2018 року між сторонами договорів було укладено додаткові угоди до договорів позики, згідно яких позичальники повертають позикодавцю позику та суму відсотків, яка виникла внаслідок прострочення виконання позичальником договірного зобов'язання.
З огляду на вищевикладене, враховуючи необхідність подання позивачем до податкового органу податкової декларації про майновий стан і доходи та відображення в ній відповідних надходжень він позичальників, ОСОБА_1 25.11.2020 року звернувся до Державної податкової служби України із зверненням про надання йому податкових консультацій. У зазначених зверненнях позивач серед іншого запитував, чи необхідно йому сплачувати податок на доходи з фізичних осіб з отриманих від боржників відсотків від суми позики внаслідок прострочення ними виконання договірних зобов'язань за пп. «б» пп.164.2.14 п.164.2.14 ст.164 ПК України.
12.01.2021 року Державною податковою службою України позивачу була надана податкова консультація №126/ІПК/99-00-04-03-03-09 від 12.01.2021 року в якій зазначено, що суми коштів, які сплачуються фізичною особою на користь іншої фізичної особи у вигляді відсотків від простроченого договірного зобов'язання, включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків як інший дохід та оподатковуються податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах. При цьому фізична особа (кредитор) повинна подати річну декларацію про майновий стан і доходи та самостійно сплати податкові зобов'язання, зазначені в поданій нею декларації.
Водночас позивач не погоджується із зазначеною податковою консультацією та вважає її протиправною та такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки відповідно до пункту «б» пункту 164.2.14. ст. 164 КП України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання.
Ухвалою суду від 29.06.2021 року адміністративну справу №420/9492/21 судом було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
27.08.2021 року через канцелярію суду від Державної податкової служби України надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що прострочення виконання договірних зобов'язань створює для боржника додаткові обов'язки, що забезпечують кредитору певні переваги порівняно з тим результатом, який він має за основною вимогою.
За таких умов, на думку податкового органу, суми коштів, які сплачуються фізичною особою на користь іншої особи у вигляді відсотків від простроченого договірного зобов'язання, включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором (пп. 1.2 п. 16і підрозділу 10 розділу XX Кодексу) на загальних підставах.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Суд зазначає про те, що суддя Білостоцький О.В. з 09.08.2021 року перебував у відпустці, в зв'язку з чим рішення у справі постановлено в перший робочий день після виходу судді на роботу.
Судом у справі встановлено наступне.
15.06.2011 року між ОСОБА_1 (як позикодавцем) та ОСОБА_2 (як позичальником) було укладено договір позики. Відповідно до п.1 зазначеного договору позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти в сумі 316000,00 грн. Згідно пункту 5 Договору позичальник зобов'язується повернути позикодавцю всю позику до 14.12.2015 року. Пунктом 3 Договору передбачено, що у разі несвоєчасного повернення позики відповідно до умов цього Договору, позичальник зобов'язаний сплатити 120 (сто двадцять) відсотків річних від суми, обумовленої в п.1 договору, які виникають внаслідок прострочення виконання Позичальником договірного зобов'язання.
22.03.2018 року між ОСОБА_1 (як позикодавцем) та ОСОБА_2 (як позичальником) було укладено додаткову угоду до договору від 15.06.2011 року, з якої вбачається, що позичальник повертає позикодавцю позику в сумі 316000,00 грн. (триста шістнадцять тисяч гривень 00 копійок).
Також у пунктах 2 та 3 додаткової угоди передбачено що, враховуючи те що позичальник порушив строк повернення позики, обумовлений п. 5. Договору, та керуючись п.3. Договору, сторони вирішили розрахувати суму відсотків, яка виникла внаслідок прострочення виконання позичальником договірного зобов'язання з розрахунку: строк прострочення складає 867 календарних днів, що в грошовому вираженні складає 900730 (дев'ятсот тисяч сімсот тридцять) грн. 00 коп.
Також судом встановлено, що 01.03.2013 року між ОСОБА_1 (як позикодавцем) та ОСОБА_3 (як позичальником) було також укладено договір позики. Відповідно до п.1 зазначеного договору позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти в сумі 300000,00 грн. Згідно пункту 5 Договору позичальник зобов'язується повернути позикодавцю всю позику до 31.03.2017 року. Пунктом 3 Договору передбачено, що у разі несвоєчасного повернення позики відповідно до умов цього Договору, позичальник зобов'язаний сплатити 60 (шістдесят) відсотків річних від суми, обумовленої в п.1 договору, які виникають внаслідок прострочення виконання Позичальником договірного зобов'язання.
27.11.2018 року між ОСОБА_1 (як позикодавцем) та ОСОБА_3 (як позичальником) було укладено додаткову угоду до договору від 01.03.2013 року, з якої вбачається, що позичальник повертає позикодавцю позику в сумі 300000,00 грн. (триста тисяч гривень 00 копійок).
Також у пунктах 2 та 3 додаткової угоди передбачено що, враховуючи те що позичальник порушив строк повернення позики, обумовлений п. 5. Договору, та керуючись п.3. Договору, сторони вирішили розрахувати суму відсотків, яка виникла внаслідок прострочення виконання позичальником договірного зобов'язання з розрахунку: строк прострочення складає 606 календарних днів, що в грошовому вираженні складає 298849,00 грн.
З огляду на вищевикладене, враховуючи необхідність подання позивачем до податкового органу податкової декларації про майновий стан і доходи та відображення в ній відповідних надходжень, 25.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Державної податкової служби України із запитами про надання податкових консультацій відповідно до положень статті 52 ПК України. Зокрема, позивач запитував наступну інформацію:
- чи потрібно йому сплачувати податок на доходи з фізичних осіб з відсотків від суми позики, отриманих від боржника у разі прострочення виконання боржником договірного зобов'язання (щодо повернення позики)?
- чи правильно буде вважитися, якщо відобразити відсотки, отримані від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання за ст.164.2.14 ПК України, у рядку 11.3 податкової декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік?
- який рядок податкової декларації про майновий стан і доходи передбачає можливість зазначення відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання за ст. 164.2.14 ПК України?
12.01.2021 року Державною податковою службою України позивачу була надана податкова консультація №126/ІПК/99-00-04-03-03-09 від 12.01.2021, року в якій зазначено, що суми коштів, які сплачуються фізичною особою на користь іншої фізичної особи у вигляді відсотків від простроченого договірного зобов'язання, включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків як інший дохід та оподатковуються податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах. При цьому фізична особа (кредитор) повинна подати річну декларацію про майновий стан і доходи та самостійно сплати податкові зобов'язання, зазначені в поданій нею декларації.
Водночас позивач не погоджується із зазначеною податковою консультацією та вважає її протиправною та такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки на підставі положень пункту «б» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: б) відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзив Державної податкової служби України, інші письмові докази у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 1046 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно зі ст.1049 ЦКУ позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Так, відповідно до ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною 1 статті 546 ЦКУ виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. ,
У відповідності до статті 549 ЦКУ неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 605 ЦКУ зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договорим або законом.
Згідно п.п. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 ПК України позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.
Підпунктом 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначеного, що індивідуальна податкова консультація - це роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
Відповідно до пункту 52.1 статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов'язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.
За змістом пункту 53.2 статті 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Аналіз викладених норм права дає можливість дійти висновку, що індивідуальна податкова консультація надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому така консультація надана. При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз'яснення щодо практичного її застосування.
Метою податкової консультації є викладення (роз'яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.
При наданні неякісної та/або незаконної податкової консультації, контролюючий орган порушує право платника податків на отримання інформації про практичне застосування норм законодавства та позбавляє права у вигляді отримання консультації, яка могла б дозволити платнику податків застосовувати норму податкового законодавства певним чином без ризику притягнення до відповідальності. Тобто, надана податкова консультація, яка містить цитати нормативно-правових актів, але не містить висновків або рекомендацій щодо їх застосування для конкретного платника, який звернувся за таким роз'ясненням, підлягає скасуванню.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року в адміністративній справі № 804/8131/16.
Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку на податок на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Пунктом 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Статтею 164 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.
Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.
Відповідно до пп. «б» п. 164.2.14 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання.
Відповідно до п.167.1 статті 167 ПК України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Згідно п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Згідно положень ст. 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є:
163.1.1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;
163.1.2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);
163.1.3. іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 ПК України передбачає, що одним із принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство України, є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно - правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Окрім того, пунктом 56.21 статті 56 ПК України передбачає, що у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Так суд зазначає, що відповідно до пп. «б» пп. 164.2.14 п. 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання.
За таких умов, суд доходить висновку, що грошові кошти, які позивач отримав від боржників є саме відсотками внаслідок прострочення виконання ними договірних зобов'язань та не повинні включатися до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, а отже з таких сум не повинні сплачуватись відповідні податки та збори.
Крім того, суд при прийнятті рішення враховує і ту обставину, що позивачу не було надано обґрунтовану консультацію щодо інших запитуваних ним питань, зокрема, щодо порядку заповнення декларації про майновий стані доходи та порядку відображення у ній тих чи інших відомостей.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана індивідуальна податкова консультація №126/ІПК/99-00-04-03-03-09 від 12.01.2021 року є необґрунтованою, а тому протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Також для належного та ефективного відновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Державну податкову службу України надати ОСОБА_1 нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем до позовної заяви була додана квитанція від 28.05.2021 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру у загальній сумі 908,00 грн. (а.с.9).
На підставі вищезазначеного, враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору з Державної податкової служби України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5-11, 72-77, 90, 241, 242, 243, 246, 255, 257, 258, 262, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної податкової служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, 8) про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію №126/ІПК/99-00-04-03-03-09 від 12.01.2021 року.
Зобов'язати Державну податкову службу України надати ОСОБА_1 нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду.
Стягнути з Державної податкової служби України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 908,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький