Справа № 420/10625/21
14 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч.5 ст.262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними діяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 року по 16.08.2018 року включно, з урахування січня 2008 року, як базового місяця;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2016 року по 16.08.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , а саме з лютого 2016 року по 16.08.2018 року, не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.
Водночас, на думку позивача, проведення індексації грошового забезпечення у зв'язку зі зростанням споживчих цін є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Не погоджуючись із зазначеними діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 29.06.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін, передбачене ч. 5 ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
26.08.2021 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на адміністративний позов (а.с.24-27), з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що пунктом 7 роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/3/9/1/2 від 04 січня 2016 року, у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», було визначено не нарахувати індексацію грошового забезпечення до окремого роз'яснення, що також має своє підтвердження у листах Мінсоцполітики щодо відсутності механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди. За таких умов у Міністерства оборони України у межах наявного фінансового ресурсу у січні 2016 року - лютому 2018 року не було можливості виплати військовослужбовцям Збройних Сил України індексацію грошового забезпечення.
Відповіді на відзив та, відповідно, заперечень на неї, сторонами до суду надано не було.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Так, суд вказує на те, що суддя Білостоцький О.В. з 09.08.2021 року перебував у відпустці, в зв'язку з чим справу розглянуто в перший день після виходу судді на роботу.
Судом під час розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження встановлено наступне.
Як вбачається з витягу з послужного списку ОСОБА_1 у період з лютого 2016 року по серпень 2018 року проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 (а.с.12).
Водночас, як зазначає позивач в адміністративному позові та підтверджується матеріалами справи, при звільненні йому не було здійснено нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з червня 2016 року по серпень 2018 року (а.с.9-11).
З огляду на зазначене ОСОБА_1 23.03.2021 року звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за зазначений період (а.с.7).
Листом від 20.06.2021 року №1464 позивачу було відмовлено у задоволенні його заяви та зазначено, що згідно листа Директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/3/9/1/2 від 04 січня 2016 року, у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», було визначено не нарахувати індексацію грошового забезпечення до окремого розпорядження (а.с.8).
Не погоджуючись із зазначеними діями відповідача та вважаючи їх протиправними ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов та відзив на нього, надані до справи письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХІІ із змінами (далі - ЗУ №1282-ХІІ).
Відповідно до ст.1 цього Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ст. 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно ч.2 ст.6 Закону №1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Суд при вирішенні справи не приймає до уваги посилання відповідача, як на підставу ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з лютого 2016 року по лютий 2018 року, на положення статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, оскільки такі посилання є необґрунтованими.
Суд зазначає, що положеннями Закону №1282-ХІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, вищевказаними нормативно-правовими актами виплата індексації не ставиться у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина НОМЕР_1 , відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 14 Порядку №1078 встановлено, що роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
Водночас з відзиву на адміністративний позов вбачається, що підставою для ненарахування та не виплати індексації грошового забезпечення був лист Директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2.
Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на вищезазначений документ в якості належного обґрунтування вчинення військовою частиною бездіяльності щодо виплати індексації позивачу, оскільки він не є нормативно-правовим актом та не може застосовуватися Військовою частиною НОМЕР_1 як роз'яснення, з огляду на те, що він виданий не уповноваженим на те органом, зокрема не Міністерством соціальної політики України.
При цьому суд зазначає, що проведення індексації, в тому числі, грошового забезпечення військовослужбовців, а також обмеження реалізації цих норм не може відбуватися за телеграмами, роз'ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України, вказівками командирів військових частин, закладів та установ Міністерства оборони України, роз'яснень міністерств тощо.
Суд зазначає, що позивач у адміністративному позові просить суд визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 в частині не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.
Водночас суд зазначає, що згідно із загальними засадами права, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Аналізуючи матеріали адміністративної справи №420/10625/21 судом було встановлено, що відповідачем було допущено саме бездіяльність щодо ненарахування та неневиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, тобто пасивну поведінку, яка вплинула на реалізацію позивачем своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Зважаючи на вищевикладене та враховуючи те, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов'язку щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 року по 28.02.2018 року, та зобов'язання відповідача за зазначений період нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Водночас суд зазначає, що вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 16.08.2018 року задоволенню не підтягають, з огляду на наступне.
Згідно п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Тобто він є базовим для обчислення індексу споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
При цьому, у разі підвищення посадових окладів у місяці, в якому право на індексацію ще не виникло, такий місяць є базовим.
Так, постановою Кабінету Міністрів України №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року, в редакції від 24.02.2018 року, яка набрала чинності з 01 березня 2018 року змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок.
Відповідно до пункту 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу осіб рядового та начальницького складу.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 вбачається, що до 01 березня 2018 року посадовий оклад ОСОБА_1 складав 970,00 грн. а з березня 2018 року - 4090,00 грн. (а.с.10-11).
При цьому, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в квітні 2018 року становив 100,8%, в травні 2018 року 100,0%, в червні 100,0%, в липні 99,3%, в серпні 100,0%, в вересні 101,9%, в жовтні 101,7%.
Таким чином лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100) було перевищено, отже у позивача виникає право на індексацію заробітної плати. При цьому оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно було проводити з грудня 2018 року.
За таких умов суд доходить висновку, що за період з березня 2018 року по 16.08.2018 року грошове забезпечення позивача індексації не підлягає.
Аналогічну правову позицію було висловлено П'ятим апеляційним адміністративним судом у постановах від 22 грудня 2020 року по справі № 400/2968/20, від 15 жовтня 2020 року у справі №420/2563/20, від 08 жовтня 2020 року у справі № 420/1100/20, від 06 лютого 2019 року у справі №1540/4840/18.
Щодо посилання позивача щодо необхідності відповідачем при нарахуванні та виплаті йому індексації врахувати базовий період - січень 2008 року суд зазначає наступне.
Так розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач перебував на фінансовому забезпеченні. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу суми індексації грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема, щодо наявності дискреції. Суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Оскільки як встановлено судом, у спірний період відповідачем індексація доходу позивача не проводилась, це позбавляє суд можливості надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при виконанні свого обов'язку, у тому числі - щодо обрахунку належних сум та застосування показників базового періоду під час індексування доходу.
Питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
Зазначений правовий висновок суду ґрунтується на правової позиції Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
Аналогічна правова позиція щодо спірних правовідносин була неодноразова викладена і П'ятим апеляційним судом у постановах від 09.12.2020 року по справі №420/2567/20, від 01.12.2020 року по справі №420/7364/20, від 16.12.2020 року по справі №420/5279/20, від 14.12.2020 року №420/6763/20, від 28.05.2020 року у справі №400/3750/19, від 28.02.2020 року у справі №815/3058/18, від 03.12.2019 року по справі №420/4859/19, від 06.11.2019 року по справі №420/1786/19.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем, як особою, звільненою від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011року №3674-VI, судовий збір за подання адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду не сплачувався. Доказів здійснення інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, сторонами до суду не надано, а тому у справі відсутні обставини для розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.02.2016 року по 28.02.2018 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період з 01.02.2016 року по 28.02.2018 року включно.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький