Справа № 420/9170/21
14 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч.5 ст.262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.01.2015 року по 28.02.2018 року, з врахуванням базового місяця для нарахування йому індексації - січня 2008 року;
- зобов'язати військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2015 по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця для нарахування йому індексації - січня 2008 року;
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , а саме з 01.01.2015 року по 28.02.2018 року, не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.
Водночас, на думку позивача, проведення індексації грошового забезпечення у зв'язку зі зростанням споживчих цін є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Не погоджуючись із зазначеною бездіяльністю відповідача та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 22.06.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін, передбачене ч. 5 ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
Також зазначеною ухвалою було витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені витяги з наказів командира військової частини про зарахування позивача до списків особового складу військової частини, звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу військової частини; відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення (з позначенням структури грошового забезпечення) за період з 01.01.2015 по 28.02.2018 року; відомості про суми (в розрізі місяців) індексації грошового забезпечення, що були виплачені позивачу за період з 01.01.2015 по 28.02.2018 року, та докази перерахування сум індексації грошового забезпечення на банківський рахунок позивача, або відомості про причин невиплати сум індексації грошового забезпечення позивачу.
06.08.2021 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на адміністративний позов (а.с.38-46), з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що відповідно до пункту 7 роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року №248/3/9/1/2 у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (зі змінами), було зазначено, що індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення.
Також представник відповідача зазначила, що відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення повинна здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Разом з тим у межах наявного фінансового ресурсу у період з січня 2016 року по лютий 2018 року у Міністерства оборони України не було можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України.
Водночас витребуваних судом доказів Військовою частиною НОМЕР_1 до суду надано не було.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Так, суд вказує на те, що суддя Білостоцький О.В. з 09.08.2021 року перебував у відпустці, в зв'язку з чим рішення у справі постановлено в перший робочий день після виходу судді на роботу.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Як зазначає ОСОБА_1 в адміністративному позові, він проходив військову службу з 20.11.2014 року по 01.10.2018 року у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних сил України від 07.08.2018 року №492 капітана 1 рангу ОСОБА_1 , начальника відділу інженерно-інфраструктурного забезпечення тилу логістики Командування Військово-Морських сил Збройних сил України відповідно до п.2 ч.5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" було звільнено у запас пунктом «к» (а.с.13).
Відповідно до витягу із наказу командувача Військово-Морських сил Збройних сил України №191 від 01.10.2018 року, позивача з 01.10.2018 року було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення (а.с.14).
Водночас, як зазначає позивач, при звільненні йому не було здійснено нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 28.02.2018 року включно.
З огляду на зазначене, представник позивача 22.04.2021 року звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення та надати довідку про розмір його індексації грошового забезпечення за 2014-2018 роки (а.с.15).
26.04.2021 року відповідачем листом №154/181/1-384 повідомлено ОСОБА_1 , що у період з січня 2016 року по лютий 2018 року індексація грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України не нараховувалась та не виплачувалась відповідно до вказівки Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року №248/3/9/1/2. Також Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що позивачу індексація грошових доходів по грудень 2015 року включно нараховувалась та виплачувалась з у рахуванням пункту 5 Порядку №1078 (а.с.16).
Не погоджуючись із зазначеною бездіяльністю відповідача та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Дослідивши адміністративний позов, відзив на нього, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, та судову практику, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХІІ із змінами (далі - ЗУ №1282-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ст. 4 Закону №1282-ХІІ (в редакції від 01.01.2015 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24.12.2015 року, який набув чинності 01.01.2016 року, було внесено зміни у частині першій статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та цифри "101" замінено цифрами "103".
Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 року (чинній з 11.10.2017 року) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно ч. 2 ст. 6 Закону №1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно п. 1-1 Порядку №1078 (у редакції від 15.09.2015 року) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 11.02.2016 року було внесено зміни та в абзаці другому пункту 1-1 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, цифри “101” замінено цифрами “103. Абзац другий пункту 1-1 із змінами, внесеними згідно з Постановою №77 від 11.02.2016 року - застосовується з 01.01.2016 року.
Згідно п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача, як на підставу ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, на положення статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, оскільки такі посилання є необґрунтованими.
Так положеннями Закону №1282-ХІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 14 Порядку №1078 встановлено, що роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
Водночас з відзиву на адміністративний позов вбачається, що підставою для ненарахування та не виплати індексації грошового забезпечення був лист Директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на вищезазначений документ в якості належного обґрунтування вчинення військовою частиною бездіяльності щодо не виплати індексації позивачу, оскільки зазначений документ не є нормативно-правовим актом. Натомість, у силу приписів статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України. Крім того суд зазначає, що зазначений документ не може також застосовуватися Військовою частиною НОМЕР_1 як роз'яснення, з огляду на те, що він виданий не уповноваженим на те органом, зокрема не Міністерством соціальної політики України.
Проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців, а саме обмеження реалізації цих норм не може відбуватися за телеграмами, роз'ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України, вказівками командирів військових частин, закладів та установ Міністерства оборони України, роз'яснень міністерств, тощо.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (частина 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України відповідач зобов'язаний надати докази правомірності своїх дій, але цього процесуального обов'язку Військової частини НОМЕР_1 під час розгляду справи №420/9170/21 не виконало. Зазначених доказів не було надано також відповідачем і на виконання ухвали суду від 22.06.2021 року про витребування додаткових доказів по справі.
За таких умов суд доходить висновку, що відповідачем жодним чином не спростовано твердження позивача, що йому не нараховувалась та виплачувалося індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 28.02.2018 року включно під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 .
Зважаючи на вищевикладені обставини, а також враховуючи те, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов'язку щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 28.02.2018 року, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за зазначений календарний період є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому задля відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 28.02.2018 року включно.
Водночас не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача при нарахуванні та виплаті йому індексації враховувати базовий період - січень 2008 року, з огляду на наступне.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу суми індексації грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів, суд виходив з декількох ознак, зокрема, щодо наявності дискреції. Суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. Надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Як встановлено судом, у спірний період (з 01.01.2015 року по 28.02.2018 року) відповідачем нарахування індексації грошового забезпечення позивача не проводилось, а тому це позбавляє суд можливості надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при виконанні свого обов'язку, у тому числі - щодо обрахунку належних сум та застосування показників базового періоду під час індексування доходу.
Питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у суду відсутні відомості, що станом на час розгляду справи №420/9170/21 права позивача в цій частині порушені.
Зазначений правовий висновок суду ґрунтується на правової позиції Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція щодо спірних правовідносин була неодноразова викладена і П'ятим апеляційним судом у постановах від 09.12.2020 року по справі №420/2567/20, від 01.12.2020 року по справі №420/7364/20, від 16.12.2020 року по справі №420/5279/20, від 14.12.2020 року №420/6763/20, від 28.05.2020 року у справі №400/3750/19, від 28.02.2020 року у справі №815/3058/18, від 03.12.2019 року по справі №420/4859/19, від 06.11.2019 року по справі №420/1786/19.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем, як особою, звільненою від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011року №3674-VI, судовий збір за подання адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду не сплачувався. Доказів здійснення інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, сторонами до суду не надано, а тому у справі відсутні обставини для розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 року по 28.02.2018 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 28.02.2018 року включно.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький