09.09.21
22-ц/812/1385/21
Провадження №22-ц/812/1385/21
Іменем України
09 вересня 2021 року м. Миколаїв
справа № 489/1272/21
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,
переглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 17 травня 2021 року під головуванням судді Рум'янцевої Н.О., повний текст судового рішення складений цього ж дня,
У березні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позивач зазначав, що 20 липня 2010 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, за яким остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому був збільшений до 33790 грн.
Відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 погодилася, що заява позичальника разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua, становлять між нею та Банком договір про надання банківських послуг.
Посилаючись на викладене та порушення відповідачем своїх зобов'язань, що призвело до заборгованості за кредитним договором, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом, що станом на 25 лютого 2021 року складає: 38 701 грн 32 коп., з яких: 32986 грн 62 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 5714 грн 70 коп. - заборгованість за простроченими відсотками.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Апелянт зазначав, що суд безпідставно не врахував, що відповідач особисто підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, погодилася з цими Умовами, висловивши таким чином згоду на укладання кредитного договору на запропонованих Банком умовах, що відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК, ч. 2 ст. 642 ЦК свідчить про укладання сторонами кредитного договору, на підставі якого відповідачці було відкрито картковий рахунок, та видано кредитну картку, яка в подальшому перевипускалась. Відповідач користувалася кредитними коштами та здійснювала часткове погашення заборгованості, заперечень щодо розміру заборгованості не надала, кредитний договір не оспорювала, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК справа розглядається апеляційним судом без виклику учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту укладення сторонами кредитного договору з дотриманням передбаченої законом форми, оскільки надані позивачем копія довідки про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна" не містить даних про отримання відповідачем кредиту, а Анкета-заява від 20.07.2010 року не містить відомостей про оформлення відповідачем кредитного договору в розмірі та на умовах, зазначених у позовній заяві та свідчить про отримання ОСОБА_1 дебетової картки, а не кредитної, а тому виписка по картковому рахунку також не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру заборгованості.
Проте погодитися з таким висновком колегія суддів не може.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані Банком до суду Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку.
За таких обставин, наданий банком Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. З огляду на їх мінливий характер, їх не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17).
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
За такого, оскільки надані позивачем до суду Умови та правила надання банківських, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису ОСОБА_1 , то їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного сторонами 20 липня 2010 року шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Аргументи апеляційної скарги щодо неправильності таких висновків суду суперечать встановленим обставинам справи, наведеним положенням закону та зазначеному висновку Великої Палати Верховного Суду, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Разом із тим, зі змісту власноручно підписаної відповідачкою довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» вбачається, що Банком та ОСОБА_1 були, зокрема, погоджені тип кредитної лінії укладеного ними кредитного договору - відновлювальна, базова відсоткова ставка за користування кредитом у розмірі 3,0% на місяць, розмір та строк внесення щомісячних платежів - 7% від заборгованості , але не менш 50грн. та не більше залишку заборгованості у строк до 25-го числа місяця, а також розмір та порядок нарахування пені і штрафу за несвоєчасне погашення заборгованості, а саме: пеня складається із базової процентної ставки/30, що нараховується за кожний день прострочення, + 1 % від заборгованості, але не менш 30грн. на місяць, штраф - 500грн. + 5% від суми заборгованості з урахуванням процентів і комісії (а.с. 17).
Такі обставини свідчать про прийняття позичальником ОСОБА_1 запропонованих їй Банком умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору на узгоджених сторонами конкретних умовах кредитування.
Отже висновок суду щодо недоведеності позивачем факту укладання кредитного договору із відповідачкою є помилковим.
Посилання суду першої інстанції на правову позицією, викладену у постанові Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 198/787/16-ц, не можна вважати обґрунтованою, оскільки правовідносини у зазначеній справі не є подібними зі справою, яка переглядається, у них встановлені різні фактичні обставини.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Між тим, у справі № 198/787/16-ц відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що кредитний договір він з банком не укладав, а тільки виявив бажання на отримання «пенсійної» картки, тоді як у справі, що переглядається, відповідачка ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою судом першої інстанції про існування судового провадження та зміст заявлених Банком до неї позовних вимог, що підтверджується відповідним поштовим зворотним повідомленням (а.с. 79). Крім того, на відміну від обставин справи № 198/787/16-ц, у даній справі на підтвердження узгодження конкретних умов укладеного сторонами кредитного договору позивачем до суду була надана власноручно підписана відповідачкою ОСОБА_1 довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду».
Отже, правовідносини у цих справах не є подібними.
Згідно довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с. 15) на підставі укладеного з ОСОБА_1 кредитного договору їй була видана кредитна картка № НОМЕР_1 , яка згодом неодноразово перевипускалася, строк дії виданих 11 липня 2017 року карток - липень 2021 року.
Відповідно до довідки позивача (а.с. 14) з 20 липня 2010 року ОСОБА_1 було встановлено кредитний ліміт - 500 грн., який згодом було збільшено.
Факт користування кредитними коштами підтверджується випискою з особового рахунку ОСОБА_1 (а.с. 56-68).
Верховний Суд у справі № 554/4300/16-ц наголосив, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки по картковим рахункам можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором
Як вбачається з виписки з особового рахунку відповідачки ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором виконувала неналежним чином, поповнюючи рахунок за кредитним договором несвоєчасно та погашаючи заборгованість не у повному розмірі.
Відповідачкою існування простроченої заборгованості за тілом кредиту та процентами не спростовано.
Відповідно до ст. 526, 1054, 1048 ЦК України АТ КБ «ПРИВАТБАНК» має право на стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, проте, розрахованих відповідно до узгоджених сторонами умов.
З матеріалів справи вбачається, що умовами укладеного сторонами кредитного договору була узгоджена базова процентна ставка в розмірі 3% в місяць, тобто, 36% на рік.
Доказів узгодження з відповідачкою збільшеної процентної ставки надано не було, між тим згідно зробленого Банком розрахунку заборгованості проценти за користування кредитом починаючи з 21 січня 2016 року нараховувались за ставкою 43,20% річних, з 24 жовтня 2017 року - за ставкою 42% річних.
Разом із тим, банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається на учасників справи.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
За такого, колегія суддів вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідачки заборгованості в заявленому у позові розмірі, оскільки всупереч вищевикладеним вимогам закону вказану суму боргу Банк нарахував, виходячи із розміру процентів за користування кредитом, що не були узгоджені в установленому порядку із ОСОБА_1 .
Із розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку, наданих позивачем, вбачається, що з 21 січня 2016 року ОСОБА_1 безпідставно нараховувалися проценти за підвищеною процентною ставкою, заборгованість за якими відносилася на тіло. На тіло кредиту, збільшене за рахунок списання вказаних процентів, в свою чергу нараховувалися відсотки.
Грошові кошти, які були сплачені відповідачем на погашення заборгованості неправомірно відносилися на погашення протиправно збільшених відсотків та тіла кредиту, збільшеного за рахунок списання цих відсотків. Отже, розмір заборгованості, заявлений позивачем, визначений усупереч вимог закону та умов договору.
Разом із тим, виходячи з узгоджених сторонами у належній формі умов кредитування (36% річних за користування кредитними коштами) відповідно до ст. 526, 1054 ЦК України існують підстави для стягнення з відповідачки на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за простроченим тілом кредиту та нарахованих відповідно до узгоджених сторонами умов процентів.
Таким чином, суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості у повному обсязі.
Отже, всього з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню 29321грн87 коп., з яких 24 469 грн 11 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 4 852грн 76 коп. - проценти за користування кредитними коштами (а.с. 108-112).
За таких обставин, оскільки судом першої інстанції були неповно з'ясовані обставини справи, якими АТ КБ «ПРИВАТБАНК» обґрунтовував свої вимоги, що призвело до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову у повному обсязі, то відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч.ч. 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, у зв'язку із частковим задоволенням позову та апеляційної скарги з відповідача на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанціях пропорційно до задоволених вимог (76%) в загальному розмірі 4 313 грн 00 коп. ((1725грн 20коп. +2587грн 80коп.).
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 17 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором від 20 липня 2010 року в загальному розмірі 29 321 (двадцять дев'ять тисяч триста двадцять одна) грн 87 коп., з яких 24 469 грн 11 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 4 852грн 76 коп. - штраф.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» відшкодування судового збору в розмірі 4 313 (чотири тисячі триста тринадцять) грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий В.В. Коломієць
Судді Т.Б. Кушнірова
Н.О. Шаманська
Повний текст постанови складено 13 вересня 2021 року.