КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 488/1827/18
Провадження № 2/488/71/21 р.
Іменем України
30.08.2021 року м. Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого по справі судді - Селіщевої Л.І.,
при секретарі - Глубоченко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які діють в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2., про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - та
за зустрічним позовом ОСОБА_2 , який діє у своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2., до ОСОБА_1 про вселення до житлового приміщення та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням, -
встановив :
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які діють у своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2., в обґрунтування якого вказав наступне.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04.07.2003 року, від якого мають спільних дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26.08.2014 р. шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був розірваний.
За час перебування у шлюбі подружжя ОСОБА_6 набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до умов Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затв. Постановою КМУ від 29.05.2001 р. № 584. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 08.05.2015 р. за ОСОБА_3 було визнано право власності на 1/2 частину квартири за вищевказаною адресою. Дана квартира є чотирикімнатною і її житлові умови є цілком придатними для проживання неповнолітніх дітей.
Позивач також зазначив, що за умовами п. 4.2.1. кредитного договору № 211 від 13.12.2006 р. ОСОБА_2 зобов'язувався надати довідку про зняття з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов протягом 5 днів доручення на представника Фонду для подальшого оформлення свідоцтва про право власності на квартиру та довідки-характеристики технічної інвентаризації.
До набуття права власності на вказану квартиру, відповідачі разом із дітьми та позивач по даній справі, проживали у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , кімнати 520-521. Після реєстрації місця проживання за новою адресою: АДРЕСА_3 , за заявою ОСОБА_2 , рішенням Центрального РВ м. Миколаєва Управління ДМСУ в Миколаївській області було скасовано реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за останньою адресою, та поновлена їх реєстрація за попередньою адресою - АДРЕСА_4 . Таке рішення було мотивоване тим, що зняття дітей з реєстрації відбулося без згоди їх законного представника, батька - ОСОБА_2 .
Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_2 використав своїх дітей та позивача, який на той час був також неповнолітнім, для набуття у свою власність квартири за рахунок бюджетних коштів, а після цього штучно погіршив умови проживання своїх дітей шляхом зняття з реєстрації у власній квартирі та реєстрації їх у гуртожитку. При цьому відповідач ОСОБА_2 на протязі багатьох років не проживає у гуртожитку та не намагався туди вселитися.
Посилаючись на викладене і те, що відповідач - ОСОБА_2 разом із дітьми без поважних причин понад 1 року не проживає у гуртожитку та добровільно вибув на постійне проживання до іншого житла, позивач просив суд:
-визнати відповідача ОСОБА_2 разом із неповнолітніми дітьми ОСОБА_7 та ОСОБА_8 такими, що втратили право користування житловими приміщеннями у кімнатах АДРЕСА_5 , з дня їх вибуття.
Відповідач - ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі. Його представник у підготовчому судовому засіданні пред'явив зустрічний позов до ОСОБА_1 про вселення, який обґрунтував тим, що після припинення сімейних відносин із ОСОБА_3 , остання вигнала його з кімнат АДРЕСА_5 , та змінила замок на вхідних дверях, через що він був змушений деякий час проживати у своєї матері та сестри. Місце проживання їх спільних дітей було за рішенням суду визначено разом із батьком, проте попри усі його спроби вселитись з дітьми до гуртожитку, вони не мали успіху та закінчувалися скандалами із колишньою дружиною - ОСОБА_3 та її сином, позивачем по даній справі - ОСОБА_1 . Крім цього, у зустрічному позові відповідач вказує на те, що починаючи з квітня 2014 року він не може разом із дітьми проживати за вищевказаною адресою з поважних причин, через перешкоди відповідачки та позивача. У зустрічному позові відповідач просив відмовити у задоволенні первісного позову, та:
-вселити його разом із дітьми - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у житлові приміщення у кімнатах АДРЕСА_5 ;
-зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод йому та дітям у користуванні вказаним житловим приміщенням та надати йому ключі від житлового приміщення.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22.01.2019 року зустрічний позов був прийнятий та об'єднаний в одне провадження із первісним позовом для їх спільного розгляду.
У підготовчому судовому засіданні представник позивача підтримала первісний позов та заперечувала проти задоволення зустрічного позову через його безпідставність та необґрунтованість, в подальшому представник позивача подала заяву про слухання справи у її відсутність.
Представник відповідача ОСОБА_2 у підготовчому судовому засіданні заперечувала проти первісного позову та підтримала зустрічний позов з викладених у ньому підстав. В подальшому представник відповідача подала заяву про слухання справи у її відсутність.
Відповідач - ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про час та місце судового засідання була повідомлена належним чином. Від неї до суду надійшли письмові пояснення, в яких вона не заперечувала проти задоволення позовних вимог за первісним позовом та пояснила, що ніяких перешкод для проживання відповідача ОСОБА_2 разом із дітьми у квартирі АДРЕСА_1 чи у кімнатах АДРЕСА_5 , ніхто ніколи не створював. Натомість ОСОБА_2 самостійно, добровільно та на власний розсуд обрав житло, де проживає разом із дітьми. Також відповідачка ОСОБА_3 у своїх поясненнях просила слухати справу у її відсутність через неможливість з'явитися до суду.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міськради подала заяву про слухання справи у її відсутність, з урахуванням прав та інтересів дітей.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - КП СКП «Гуртожиток» у судове засідання свого представника не направила, про час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, причини неявки суду невідомі.
Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши надані ними письмові докази, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 129 Конституції України закріплює основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Конституція України передбачає як захист права власності, так і захист права на житло.
Так, за приписами статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04.07.2003 року, від якого вони мають двох спільних дітей - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26.08.2014 р. шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був розірваний.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15.11.2017 р. (цивільна справа № 490/7691/16-ц), яке було залишено без змін постановою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області від 04.07.2018 р., було визначено місце проживання неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_5 разом із їх батьком,- ОСОБА_2 . Цим же судовим рішенням з матері дітей - ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини її заробітку (доходу), та припинено її право на отримання аліментів від ОСОБА_2 .
Із матеріалів справи вбачається, що за час шлюбу подружжя ОСОБА_6 набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.04.2007 р., виданого Виконкомом Миколаївської міськради на ім'я ОСОБА_2 . В подальшому рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 08.05.2015 р. в порядку поділу майна подружжя, за ОСОБА_3 було визнано право власності на 1/2 частину вищевказаної квартири, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.09.2015 р.
Із матеріалів справи також вбачається, що відповідач по даній справі - ОСОБА_2 та неповнолітні ОСОБА_7 та ОСОБА_9 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 . За цією ж адресою зареєстрований позивач по даній справі - ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
У п. 11 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.04.1985 р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (із внесеними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 107 ЖК наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Громадяни, відсутні у місці постійного проживання за умовами і характером роботи (члени екіпажів суден, працівники геологічних, розвідувальних партій, експедицій та інші працівники, діяльність яких пов'язана з постійним пересуванням), у період її виконання можуть бути визнані на підставі ст. 107 ЖК такими, що втратили право користування жилим приміщенням, з якого вони вибули у зв'язку з цією роботою, в разі одержання жилої площі, вселенні на жилу площу членів сім'ї або в інших випадках забезпечення їх жилою площею для постійного проживання (п.3 постанови Ради Міністрів СРСР від 16 квітня 1988 р. N 477 "Про гарантію житлових прав громадян, тимчасово відсутніх у місці постійного проживання за умовами і характером роботи").
Аналізуючи докази, надані позивачем за первісним позовом на підтвердження його позову, суд прийшов до висновку, що вони не доводять позовних вимог, з огляду на таке.
Так, у актах обстеження умов проживання від 04.07.2016 р., від 12.06.2017 р. та від 26.04.2018 р. (а.с. 12-13, 20) зафіксовано проживання лише ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 , а також те, що відремонтованими та умебльованими є лише дві із чотирьох кімнат цієї квартири. На час цих обстежень діти проживали з батьком.
Із акту обстеження умов проживання від 22.06.2016 р. (а.с. 14) вбачається, що обстеження проводилось за місцем проживання ОСОБА_2 разом із дітьми в орендованому будинку по АДРЕСА_6 , у якому вони проживають з січня 2016 року. Доказів того, що це житло було постійним для відповідача ОСОБА_2 та його дітей, матеріали справи не містять.
В акті про не проживання (а.с. 15) не вказаний час, з якого у гуртожитку не проживають ОСОБА_2 та його діти, а також причина їх не проживання (добровільність вибуття на інше місце проживання, неприязні відносини тощо). Відсутні відомості про причини не проживання і в акті від 17.03.2016 р. (а.с. 16).
Крім цього, наданий позивачем акт від 20.07.2016 р. (а.с. 17) за своїм змістом суперечить акту про не проживання від 04.12.2017 р. (а.с. 15) та акту від 22.06.2016 р. (а.с. 14), оскільки в акті (а.с. 17) вказано про фактичне проживання дітей у гуртожитку у період часу з 06.07.2004 р. по травень 2016 року, в акті (а.с. 15) зазначено про їх не проживання у цьому ж житловому приміщенні, а в акті (а.с. 14) вказано про проживання дітей з батьком по АДРЕСА_6 з січня 2016 р.
Не знайшли свого підтвердження судовим розглядом і доводи позивача про те, що відповідач ОСОБА_2 добровільно залишив спірне житлове приміщення. При цьому, із мотивувальної частини наявного у матеріалах справи рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12.11.2015 р. (а.с. 83-85) вбачається, що після припинення між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подружніх відносин, між ними склалися неприязні відносини і у квітні 2014 року ОСОБА_3 змінила замки у спірному житловому приміщенні, та не надала їх ОСОБА_2 , внаслідок чого він не зміг потрапити до спірного приміщення.
Також позивач не зазначив точний час вибуття відповідача зі спірного житлового приміщення, натомість в позовній заяві посилався на не проживання відповідача більше 1 року, що є однією із необхідних умов для визнання члена сім'ї власника житла таким, що втратив право користування житловим приміщенням на підставі ч. 2 ст. 405 ЦК України, а не за ст. 107 ЖК України, на підставі якої заявлені позовні вимоги, та яка зазначає часом втрати права користування - день вибуття.
Суд також знаходить необґрунтованими та недоведеними доводи позивача про вибуття відповідача на інше постійне місце проживання, яким в позовній заяві вказані декілька адрес: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_7 та АДРЕСА_6 . Доказів того, що житлові приміщення за цими адресами можна вважати місцем постійного проживання відповідача у розумінні ч. 2 ст. 107 ЖК України матеріали справи не містять.
Наявність у відповідача ОСОБА_2 у власності Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , сама по собі, на думку суду, не є визначальною та беззаперечною умовою для визнання його таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням, оскільки позивачем не доведено, що дане житлове приміщення є придатним до проживання. До того ж, із наявних у матеріалах справи фото таблиць квартири та актів обстеження від 26.04.2018 р. та 12.06.2017 р., вбачається, що із 4 кімнат цієї квартири, відремонтованими та впорядкованими є лише дві.
Щодо не проживання у спірному житловому приміщенні неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , то суд вважає необхідним зазначити наступне.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірному житловому приміщенні не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Крім того, право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.
Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).
Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому випадку є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Такий правий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 206/4028/18, від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, та від 07.07.2021 року у справі № 554/3289/20.
З урахуванням викладеного суд не вбачає підстав для задоволення первісного позову.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 про вселення, то суд знаходить його таким, що підлягає задоволенню частково через наступне.
Так, із матеріалів справи вбачається, що рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12.11.2015 р., залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області від 12.01.2016 р. (а.с. 83-87), був задоволений його зустрічний позов про вселення до житлового приміщення у кімнатах АДРЕСА_2 .
Відповідачем не надано суду матеріалів щодо виконання цього рішення і того, чи вселився він на підставі судового рішення до спірного житлового приміщення чи ні.
Зі змісту зустрічного позову вбачається, що ОСОБА_2 посилається на перешкоди, які йому створюють ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та неможливість з квітня 2014 року проживати у спірному житлі. Натомість доказів того, що після набрання законної сили рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12.11.2015 р., ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перешкоджають його проживанню, матеріали справи не містять.
Тому суд не вбачає підстав для вселення до спірного житлового приміщення ОСОБА_2 через відсутність доказів його порушеного права.
Разом із цим, вимоги за зустрічним позовом щодо вселення до спірного житлового приміщення неповнолітніх суд знаходить такими, що підлягають задоволенню, оскільки вони є зареєстрованими за цією адресою разом зі своїм батьком - ОСОБА_2 , з яким було визначено їх місце проживання згідно рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15.11.2017 р., залишеного без змін постановою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області від 04.07.2018 р. Тому їх порушене право на проживання у спірному житловому приміщенні підлягає судовому захисту шляхом вселення та зобов'язання ОСОБА_1 не чинити їм перешкод у проживанні та наданні ключів від житлового приміщення.
На підставі ст. 141 ЦПК України відповідачу по даній справі - ОСОБА_2 відшкодовуються понесені ним судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволених вимог, шляхом стягнення з позивача - ОСОБА_1 352,40 грн. судового збору. Судові витрати, понесені позивачем за первісним позовом, йому не відшкодовуються через те, що суд відмовив у задоволенні його позову у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які діють в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2., про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 , який діє у своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2., до ОСОБА_1 про вселення до житлового приміщення та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням, - задовольнити частково.
Вселити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2., до житлового приміщення у кімнатах АДРЕСА_5 .
Зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2., у користування житловим приміщенням у кімнатах АДРЕСА_5 та надати їм ключі від зазначеного житлового приміщення.
У задоволенні іншої частини вимог за зустрічним позовом відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 352,40 грн. судового збору.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач за первісним та відповідач за зустрічним позовами - ОСОБА_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач за первісним та позивач за зустрічним позовами - ОСОБА_9 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий.
Відповідач за первісним позовом та третя особа без самостійних вимог за зустрічним позовом - ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Адміністрації Корабельного району Миколаївської міськради, 54050 м. Миколаїв, пр. Богоявленський 314, код ЄДРПОУ невідомий.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - КП СКП «Гуртожиток» 54055 м. Миколаїв, вул. Маршала Василевського 55 а, код ЄДРПОУ 34437926.
Повний текст рішення суду був складений 08.09.2021 р.
Суддя Л.І. Селіщева