Ухвала
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 520/4298/17
провадження № 61-9974ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Осіяна О. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном,
20 листопада 2020 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення разом із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, а саме: надання касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстав (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав).
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
У лютому 2021 року ОСОБА_1 повторно звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, з пропуском строку на касаційне оскарження, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, зокрема, вказано на необхідність зазначення в касаційній скарзі обов'язкових підстав касаційного оскарження, які визначено частиною другою статті 389 ЦПК України, наведення поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження і надання доказів на підтвердження підстав його пропуску, а також сплати судового збору.
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року повернуто заявнику.
У червні 2021 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження, ОСОБА_1 утретє подала до Верховного Суду засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, що надійшла 18 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржуване судове рішення скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки їх невиконання.
На усунення недоліків, що зазначені в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 липня 2021 року заявник направила до суду уточнену касаційну скаргу разом із заявою про продовження процесуального строку, помилково вважаючи, що вимоги ухвали виконано.
Вивчивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали Верховний Суд дійшов висновку, що вона не містить належного викладу підстав для оскарження указаних судових рішень у касаційному порядку.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Вимоги ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 липня 2021 року заявником не виконано.
У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зазначає постанову Пленуму Верховного Суду України, однак не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження судового рішення, а саме висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Виключно посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування наявності випадків, визначених у пунктах 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Таким чином, Верховний Суд констатує, що подана касаційна скарга не містить належного викладу підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що заявник не виконав вимоги процесуального закону під час подання касаційної скарги, така скарга підлягає поверненню заявнику.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 ЦПК України).
Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (частина третя статті 27 ЦПК України).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Так, у кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Заявнику надавався достатній строк для усунення недоліків касаційної скарги, однак він не скористався своїми процесуальними правами, не проявив належної обачності у захисті прав, хоча був обізнаний щодо результату розгляду.
Отже, оскільки у відведений судом строк, вимоги ухвали суду касаційної інстанції не виконано, що перешкоджає касаційній інстанції вирішити питання про відкриття касаційного провадження, тому касаційна скарга підлягає поверненню заявнику.
Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року вважати неподаною та повернути заявникові.
Копію цієї ухвали разом з доданими до скарг матеріалами надіслати скаржнику.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. М. Осіян