Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 203/7870/14
провадження № 61-208св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач за первісним позовом - П'ята Дніпровська державна нотаріальна контора,
третя особа за первісним позовом - ОСОБА_2 ,
третя особа за зустрічним позовом - Національний банк України,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 липня 2018 року в складі судді Казака С. Ю. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в складі колегії суддів Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,
Історія справи
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», П'ятої Дніпровськоїдержавної нотаріальної контори про визнання бездіяльності неправомірною, стягнення коштів за договором банківського вкладу.
Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина на частину домоволодіння та грошові кошти за договором про поточний депозитний вклад. Вказувала, що 02 квітня 1993 року її мати уклала з комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є відповідач, договір про поточний депозитний вклад, за умовами якого у той же день внесла на депозит 50 000 крб, ще 40 000 крб внесла 27 липня 1993 року. При цьому ОСОБА_3 здійснила заповідальне розпорядження на ім'я позивачки, за яким заповіла їй 100 % вкладу.
Зазначала, що на момент конвертації вкладів 02 вересня 1996 року на належному матері рахунку мало б знаходитися 28,73 грн, які її мати не витребувала, рахунок не закривала. Будь-які зміни до договору не вносились, його пролонгація відбувалась автоматично. Вказувала, що неодноразово зверталась до банку з вимогою повідомити про грошові кошти на успадкованому нею рахунку, але отримувала відповіді, з яких неможливо було встановити правовідносини, які склалися між банком та покійною матір'ю, які, зокрема, містили неправдиві відомості про закриття рахунку 31 січня 2013 року. Прийнявши спадщину, позивачка звернулася до нотаріуса щодо отримання свідоцтва про право на спадщину, однак нотаріус видав їй свідоцтво про право на спадщину лише на її частину, а саме: частину домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що нотаріус неналежним чином виконала свої обов'язки в частині видачі свідоцтва про право власності на вклад у порядку спадкування або надання письмової відповіді про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а також на те, що банк порушив її права як спадкоємця вкладника, ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати неправомірною бездіяльність державного нотаріуса п'ятої Дніпровської державної нотаріальної контори в частині неналежного здійснення нотаріальних дій при оформленні спадщини та стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» кошти в сумі 5 141 567,55 грн, що включає в себе суму вкладу та нараховані за ним відсотки, які позивачка успадкувала.
У серпні 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення нікчемності договору банківського вкладу та заповідального розпорядження.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що особою, від імені якої укладено договір банківського вкладу від 02 квітня 1993 року, вказано голову правління банку ОСОБА_4 , проте вчинений на договорі підпис від імені ОСОБА_4 відрізняється від справжнього підпису вказаної особи. Крім того, на копії договору, яка міститься у матеріалах справи, відсутня печатка банківської установи, а тому форма договору не відповідає вимогам ЦК України та нормативним актам НБУ. Банк також указував, що позивачка не надала доказів, що підтверджують внесення коштів на депозит.
Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «Приватбанк» просило суд встановити нікчемність договору про поточний депозитний вклад № 1005711326, укладеного 02 квітня 1993 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 , а також нікчемність заповідального розпорядження від 02 квітня 1993 року, здійсненого ОСОБА_3 за вказаним договором.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2015 року до участі у справі як третю особу залучено спадкоємицю ОСОБА_3 за заповітом - ОСОБА_2 .
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Суди виходили з того, що позивачка не зверталася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на банківський вклад та нараховані за ним відсотки після смерті матері, у зв'язку з чим у нотаріуса були відсутні підстави для видачі свідоцтва про право на спадщину в частині вкладу, а тому позовні вимоги у частині визнання неправомірною бездіяльності державного нотаріуса є безпідставними. З урахуванням викладеного суд першої інстанції вважав передчасними і позовні вимоги про стягнення з банку коштів за договором банківського вкладу. Суд також дійшов висновку про те, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту, оскільки свідоцтво про право на спадщину (вклад) позивачка не отримала, а вимог про визнання права власності у порядку спадкування на вклад не заявляла. Крім того, суди прийняли до уваги, що спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 є її онука ОСОБА_2 , яка не була залучена співвідповідачем у справі, та яка має право на спадкування вказаного вкладу. З урахуванням того, що ОСОБА_1 просила стягнути з банку на її користь 100 % вкладу та нарахованих відсотків, суди вважали, що такі обставини свідчать про неналежний склад співвідповідачів та наявність спору між спадкоємцями померлої ОСОБА_3 щодо розміру часток у спадщині.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди виходили з того, що оспорюваний договір укладено в письмовій формі, сторони договору досягли всіх істотних умов, а тому відсутні підстави для визнання договору нікчемним. Висновок судової експертизи про те, що підпис, виконаний від імені голови правління банку ОСОБА_4 , виконаний іншою особою, суди до уваги не прийняли, оскільки своїми наступними діями банк фактично схвалив відповідну угоду, про що свідчить відкриття банком рахунку, прийняття коштів від вкладника та подальше виконання договору, що підтверджується розрахунковими квитанціями. Також суди врахували, що з моменту складення та посвідчення 24 травня 2007 року заповіту заповідальне розпорядження в силу частини третьої статті 1228 ЦК України скасовано, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання його нікчемним.
Постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року касаційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» залишено без задоволення, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з банку коштів скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2018 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року в іншій частині залишено без змін.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що позивачка має право на обов'язкову частку у спадщині та вважається такою, що прийняла спадщину в порядку частин третьої-четвертої статті 1268 ЦК України. При цьому апеляційний суд не перевірив доводи позивачки про те, що вона зверталася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину саме на депозитний вклад, а нотаріус, здійснивши дії, спрямовані на встановлення наявності грошових коштів на рахунках в АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_3 , на таке звернення позивачки не відреагував.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційні скарги залишено без задоволення, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про передчасний характер пред'явлених позовних вимог (до отримання свідоцтва про право на спадщину на банківський вклад); про обрання ОСОБА_1 неналежного способу захисту, оскільки вимога про визнання права власності на вклад у порядку спадкування позивачкою не пред'явлена; про неналежний склад співвідповідачів з урахуванням наявності інших спадкоємців ОСОБА_3 .
Аргументи учасників справи
27 грудня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила їх скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог до банку про стягнення коштів як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позов у вказаній частині задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував мотиви та висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року, якою справу, що переглядається, направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Зазначає, що, звертаючись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, позивачка просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом на все майно, що увійшло до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 , повідомивши при цьому нотаріуса про наявність банківського вкладу в АТ КБ «ПриватБанк». Вказує, що оскільки вона прийняла спадщину після смерті матері та має право на обов'язкову частку в спадщині, суди безпідставно відмовили у стягненні коштів з банку. Зазначає, що суди дійшли помилкового висновку про неналежний склад співвідповідачів, оскільки ОСОБА_2 як спадкоємець за заповітом не претендує на банківський вклад, а тому спір між спадкоємцями відсутній.
У березні 2020 року до Верховного Суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив залишити скаргу без задоволення, рішення судів у оскарженій частині - без змін. Банк посилався на те, що суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для стягнення коштів за договором банківського вкладу. Зазначає також, що розрахунок суми вкладу та нарахованих відсотків вчинений позивачкою без урахування договірних умов та нормативно-правових актів НБУ.
Аналіз доводів та вимог касаційної скарги з урахуванням змісту постанови Верховного Суду від 24 липня 2019 свідчить, що судові рішення оскаржуються позивачкою в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення коштів за договором банківського вкладу. В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є рідною донькою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
02 квітня 1993 року ОСОБА_3 та КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є відповідач АТ КБ «ПриватБанк», уклали договір про поточний депозитний вклад № 1005711326, у пункті 1 якого передбачено внесення вкладником готівкою у касу банку або шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_1 грошових коштів у розмірі 50 000 крб на строк 4 роки з моменту укладення договору з щомісячним нарахуванням дивідендів за річною ставкою 110 %.
У пункті 1 договору сторони погодили, що якщо за закінченням строку дії договору жодна зі сторін не забажає його розірвати, договір вважається продовженим на рік на тих саме умовах. Подальша пролонгація договору проводиться щорічно в тому ж порядку.
У пункті 2 договору передбачено право вкладника збільшувати розмір коштів на рахунку шляхом безпосереднього внесення грошових сум у касу банку або шляхом перерахування на рахунок банку.
У подальшому ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений 24 травня 2007 року державним нотаріусом п'ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори за реєстровим № 4-456, за яким на випадок своєї смерті все належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, всі майнові права та обов'язки, та все, що буде належати їй на день смерті, заповіла онуці ОСОБА_2 .
У встановлені статтями 1268-1270 ЦК України строки ОСОБА_5 прийняла спадщину, звернувшись за місцем відкриття спадщини до п'ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою від 31 травня 2013 року про прийняття спадщини після померлої бабусі ОСОБА_3 як спадкоємець за заповітом.
11 березня 2014 року нотаріус видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 6/12 часток домоволодіння по АДРЕСА_2 , право власності на 2/3 частки якого належало ОСОБА_3
11 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до п'ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої матері ОСОБА_3 , яка складається з 2/3 часток домоволодіння по АДРЕСА_2 , як спадкоємець першої черги за законом, яка в силу статті 1241 ЦК України має право на обов'язкову частку у спадщині, фактично прийнявши її, будучи прописаною та проживаючи разом зі спадкодавицею за однією адресою на день її смерті.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи безстроково, була зареєстрована та проживала разом із ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 .
11 квітня 2014 року нотаріус видав ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку домоволодіння по АДРЕСА_2 .
Суди встановили, що ОСОБА_2 також має намір звертатись до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» щодо виплати належної їй частки у праві на спадщину на вклад та нараховані відсотки.
Позиція Верховного Суду
Суди встановили, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_2 (за заповітом) та ОСОБА_1 , яка в силу положень статті 1241 ЦК України має право на обов'язкову частку у спадщині. Обидва спадкоємці у встановлений законом строк спадщину прийняли.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред'явила позов про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» коштів за договором банківського вкладу, право на який вона успадкувала після смерті матері.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі
№ 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що «належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи з урахуванням установлених судами попередніх інстанцій обставин справи щодо наявності двох спадкоємців, які прийняли спадщину, а також пред'явлення позивачкою вимог про стягнення на її користь 100 % коштів за договором банківського вкладу, що вплине на розмір частки ОСОБА_2 у спадщині, свідчить, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявний спір щодо обсягу спадкового майна та розміру їх часток у спадщині після смерті ОСОБА_3 , зокрема в частині права на вклад та нараховані відсотки.
При цьому ОСОБА_2 залучена до участі в справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Клопотання про залучення ОСОБА_2 до участі в справі в якості співвідповідача позивачка не заявляла.
Отже, в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів слід було відмовити саме внаслідок неналежного складу співвідповідачів.
Разом з тим, суди відмовили в задоволенні позову в указаній частині з декількох взаємовиключних мотивів: передчасність пред'явлених позовних вимог; обрання неефективного способу захисту; неналежний склад співвідповідачів. За таких обставин, судові рішення в оскарженій частині підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів, проте помилилися щодо мотивів такої відмови, судові рішення в оскарженій частині підлягають зміні в порядку статті 412 ЦПК України з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення коштів змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов