Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 753/17807/19
провадження № 61-16881св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року у складі судді Белоконної І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С.В., Сержанюка А. С.
Короткий зміст позовних вимог
Увересні 2019 року ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
у якому просив стягнути з відповідачів на свою користь на відшкодування моральної шкоди кошти в розмірі 72 мінімальних заробітних плат та на користь своєї доньки ОСОБА_2 - у розмірі 54 мінімальних заробітних плат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 03 березня 2015 року зобов'язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні 1/2 частиною будинку АДРЕСА_1 , 1/2 частиною погребу (літера «А»). Зобов'язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передати ОСОБА_1 комплект ключів від хвіртки, будинку та погребу. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від
24 червня 2015 року зобов'язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 1/2 частиною кухні (літера «Б»), 1/2 частиною сараю (літера «В»), 1/2 частиною вбиральні (літера «Д»), 1/2 частиною споруджень під № 1-4 домоволодіння АДРЕСА_1 . Зобов'язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передати ОСОБА_1 комплект ключів від кухні, сараю, вбиральні, споруджень під № 1-4.
Свідомо ухиляючись від виконання зазначених судових рішень, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 своїми діями фактично позбавляють його та неповнолітню дочку ОСОБА_2 права власності на частину будівлі домоволодіння АДРЕСА_1 . Вказана ситуація є психотравмувальною для позивача та його доньки, що викликала моральні страждання, тому їм завдано моральну шкоду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суди виходили з відсутності належних доказів, які підтверджують, що відповідачами завдано позивачам моральних страждань.
Постановою Дарницького УП ГУ НП у м. Києві кримінальне провадження
№ 12014100020000620 від 29 січня 2014 року, на яке посилався позивач як на підставу своїх вимог, закрито у зв'язку з відсутністю ознак складу злочину.
Відповідно до дозволу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Київської міської державної адміністрації № 315 від 01 серпня
2003 року кухня (літера «Б»), сарай, вбиральня, спорудження під № 1- 4 фактично є окремим житловим будинком за адресою: АДРЕСА_2 , що спростовує факт невиконання відповідачами рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року.
Акти державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції (далі - ВДВС Дарницького РУЮ) від 10 червня 2015 року, якимивстановлено, що рішення Апеляційного суду міста Києва
у справі № 753/9766/14-ц від 03 березня 2015 року виконане у повному обсязі, не спростовані позивачем.
Тому відсутні підстави для визнання відповідачів такими, що порушили права позивача у зв'язку з невиконанням зазначеного рішення апеляційного суду.
Оскільки в експертному дослідженні відсутні відомості про те, що експерт
ОСОБА_10 обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, що не заперечувалося скаржником у апеляційній скарзі, то відповідний висновок експерта підготовлено без дотримання вимог статті 106 ЦПК України. Допит експерта в судовому засіданні після проведення судової експертизи не є належним повідомленням експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Апеляційний суд не взяв до уваги доводи позивача щодо наявності ухвали суду про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження
№ 12014100020000620 від 29 січня 2014 року, оскільки зазначена постанова слідчого не є підставою для стягнення моральної шкоди, вона не встановлює вину відповідачів, а тому не є належним та допустимим доказом у такому випадку.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; необґрунтоване відхилення клопотання; встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів,просив оскаржені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції необґрунтовано відхилене клопотання про допит свідків, виклик з метою допиту судового експерта. Жоден із заявлених ним для допиту у справі свідків, в тому числі державні виконавці та судовий експерт, свідки ОСОБА_5 та
ОСОБА_6 , допитані по справі не були.В судовому засіданні 03 грудня
2019 року для з'ясування обставин справи ним заявлялось письмове клопотання про виклик як свідків державних виконавців ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Суд, порадившись на місці ухвалив у разі необхідності повернутись до цього питання додатково, проте так і залишив це клопотання без розгляду, не відмовивши у виклику свідків і не допитавши їх.
Посилання судів на наявність в матеріалах справи актів державного виконавця, на підставі яких суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання відповідачів такими, що порушили права його та доньки у зв'язку невиконанням рішень судів, є необґрунтованими та такими, що суперечать положенням Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких лише постанова про закінчення виконавчого провадження в разі фактичного виконання судового рішення може бути визнана допустимим доказом такого виконання.
Суд не взяв до уваги надану ним 18 листопада 2019 року у відповіді на відзив інформацію (з доданням копій документів), відповідно до якої ухвалами скасовано постанови слідчого про закриття кримінального провадження
у зв'язку з відсутністю складу злочину у кримінальному провадженні
№ 12014100020000620, по якому до цього часу досудове слідство триває. Суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок, що скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження не є належним і допустимим доказом.
Висновок суду першої інстанції, що дозвіл Управління державного архітектурно-будівельного контролю Київської міської державної адміністрації № 315 від
01 серпня 2003 року, згідно з яким кухня (літера «Б»), сарай, вбиральня, спорудження під № 1-4 фактично є окремим житловим будинком, спростовує факт невиконання відповідачами рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 червня 2015, є неправильним, оскільки зазначений дозвіл існував на момент ухвалення рішення від 24 червня 2015 року, яке виконувалося
в примусовому порядку, він не може бути підставою, що звільняє від необхідності виконання судового рішення, що набрало законної сили. Виконавчий документ щодо примусового виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року у справі № 753/8463/15 не був повернутий йому органами державної виконавчої служби у зв'язку з відсутністю майна, визначеного виконавчим документом. Натомість документи по виконавчому провадженню разом з поданням органами державної виконавчої служби направлені до Дарницького УП ГУ НП у м. Києві для порушення кримінальної справи у зв'язку з невиконанням відповідачами судового рішення, що набрало законної сили.
Його та малолітню на той час доньку з грудня 2013 року відповідачами фактично протиправно позбавлено права приватної власності па володіння, користування і розпорядження належними їм частинами будівель по АДРЕСА_1 .
Судом зроблено висновок, що в експертному дослідженні відсутні відомості про те, що експерт ОСОБА_10 обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а відповідний висновок підготовлений для подання до суду, що свідчить про недотримання вимог статті 106 ЦПК України. Для усунення цієї невідповідності оформлення висновків експертних досліджень ним заявлялося клопотання про виклик експерта до суду для допиту, оскільки він не мав при оформленні висновків ніякого впливу на експерта щодо зазначення вказаної інформації, хоча при зверненні в травні 2019 року до експертної установи він писав заяву, в якій зазначав, що замовляє висновок саме для наступного звернення з позовною заявою до суду. Однак експерт
ОСОБА_10 викликаний до суду і допитаний не був.
При цьому при проведенні експертного дослідження судовий експерт ОСОБА_10 керувався Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03 листопада 1998 року за № 705 3145 (далі - Інструкція № 53/5), відповідно до пункту 2.4 розділу II якої за надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків,
а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи, експерт несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
У грудні 2020 року представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Кострюков В. І. подав відзив, у якому просив оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
Відзив мотивовано тим, що вказані в касаційній скарзі обставини про те, що позивачу не надано комплект ключів і відповідачі, нібито, позбавляють його неповнолітню доньку права власності на домоволодіння та те, що судом неправильно досліджені та встановлені фактичні обставини справи, не відповідають дійсності. Акти державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ від 10 червня 2015 року, відповідно до яких рішення Апеляційного суду міста Києва у справі № 753/9766/14-ц від 03 березня 2015 року виконане у повному обсязі, не спростовані позивачем; відповідачі жодним чином не порушили права позивача у зв'язку з невиконанням рішення апеляційного суду. В судових засіданнях встановлено на основі дослідження усіх допустимих доказів те, що відповідачі не порушили прав позивача та належним чином виконали вказані
у відзиві судові рішення, що доводить безпідставність касаційної скарги
ОСОБА_1 .
Відповідно до дозволу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Київської міської державної адміністрації № 315 від 01 серпня
2003 року кухня (літера «Б»), сарай, вбиральня, спорудження під № 1-4 фактично є окремим житловим будинком за адресою: АДРЕСА_2 , тому відповідачі взагалі не порушували та не могли порушити будь-які права позивача.
Також неналежними є посилання ОСОБА_1 на кримінальні провадження відносно невиконання рішень суду. Немає ніякої інформації щодо проведення досудового розслідування відносно жодного з них, по жодному з них нікому зі сторін не вручались повідомлення про підозру та не вчиняються ніякі процесуальні дії. Враховуючи, що строки на їх проведення закінчені, відповідно,
і кримінальні провадження повинні бути закритими. Підстав для проведення досудового розслідування не було, оскільки відповідачі виконали судові рішення та жодним чином не порушували закон.
У січні 2021 року адвокат Кострюков В. І. подав клопотання про стягнення на користь ОСОБА_4 витрат на правничу допомогу в сумі 50 000 грн, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції (20 000 грн) та апеляційної інстанції (20 000 грн),а також у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (10 000 грн).
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
УхвалоюВерховного Суду від 02 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У вказаній ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи).
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Суди встановили, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 03 березня 2015 року у справі № 753/9766/14-ц зобов'язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні 1/2 частиною будинку АДРЕСА_1 , 1/2 частиною погребу (літера «А»). Зобов'язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передати ОСОБА_1 комплект ключів від хвіртки, будинку та погребу.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року у справі № 753/8463/15-ц зобов'язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 усунути перешкоди
у користуванні ОСОБА_1 1/2 частиною кухні (літера «Б»), 1/2 частиною сараю (літера «В»), 1/2 частиною вбиральні (літера «Д»), 1/2 частиною споруджень під № 1-4 домоволодіння АДРЕСА_1 . Зобов'язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передати ОСОБА_1 комплект ключів від кухні, сараю, вбиральні, споруджень під № 1-4.
Згідно актів державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ від 10 червня
2015 року, засвідчених підписами стягувача - ОСОБА_1 та боржників - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відповідачами за адресою: АДРЕСА_1 , передані комплект ключів від хвіртки, будинку та погребу. Також державним виконавцем встановлено, що відповідачі не чинять позивачу перешкод у користуванні майном, а рішення суду виконане у повному обсязі.
Відповідно до висновків експертного дослідження за результатами проведення психологічного дослідження від 19 липня 2019 року № 15632/19-61 та від
24 липня 2019 року № 15355/19-61, здійснених експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_10, орієнтовний еквівалент грошової компенсації відповідачами спричиненої ОСОБА_11 моральної шкоди за завдані страждання складає 72 мінімальних заробітних плат на момент розгляду справи судом; орієнтовний еквівалент грошової компенсації спричиненої дочці ОСОБА_2 моральної шкоди за завдані страждання складає 54 мінімальних заробітних плат на момент розгляду справи судом.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які
ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Аналіз положень статей 11 та 1167 ЦК України дає підстави для висновку, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди».
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V.
v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини перша, друга статті 76 ЦПК України).
У частині третій статті 89 ЦПК України зазначено, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним
з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними
у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Суди зазначили, що актами державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ від 10 червня 2015 року встановлено, що рішення Апеляційного суду міста Києва
у справі № 753/9766/14-ц від 03 березня 2015 року виконане у повному обсязі.
Разом з цим аналіз матеріалів справи свідчить, що у суді першої інстанції, зокрема, відповіді на відзив на позовну заяву, та в апеляційній скарзі,
ОСОБА_1 зазначив, що доводи відповідачів про підтвердження факту виконання судових рішень актами державного виконавця від 10 червня
2015 року спростовуються постановами начальника Дарницького районного відділу виконавчої служби м. Києва Заєць А. М. про перевірку виконавчого провадження від 15 березня 2018 року. У вказаних постановах зазначено, що
10 червня 2015 року виходом державного виконавця за адресою: АДРЕСА_1, встановлено, що боржниками передано ключі стягувачеві, про що складено акт, проте після отримання копії акта державного виконавця стягувач намагався відчинити переданим йому ключем двері - ключі не підійшли, про що державним виконавцем складено інший акт, а 11 червня 2015 року державним виконавцем направлено до Управління поліції у Дарницькому районі м. Києва подання про притягнення боржників до кримінальної відповідальності відповідно до статті 382 КК України. Того ж дня державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року
N 606-XIV, відповідно до якої у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав (т. 1, а. с. 156-159, 161-168).
Суди зазначені доводи позивача не перевірили; не встановили чи виконані відповідні судові рішення на користь позивачів у справах № 753/9766/14-ц та
№ 753/8463/15-ц; пославшись на дозвіл Управління державного архітектурно-будівельного контролю Київської міської державної адміністрації № 315 від
01 серпня 2003 року, як на підставу спростування факту невиконання відповідачами рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 червня
2015 року, суди не визначили як це впливає на обов'язковість виконання судового рішення, що набрало законної сили.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Тлумачення наведеного положення статті 141 ЦПК України свідчить, що клопотання тадокази розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити
у зв'язку з розглядом справи, мають подаватись до суду тієї інстанції, де такі витрати понесені.
Суд апеляційної чи касаційної інстанції змінює розподіл судових витрат, якщо змінює рішення або ухвалює нове (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Оскільки матеріали справи не містять відомостей про звернення відповідача до судів першої та апеляційної інстанцій щодо вирішити питання про розподіл витрат на правничу допомогу і результатів такого розгляду, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для вирішення клопотання відповідача в частині компенсації витрат на правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції.
Стосовно клопотання відповідача в частині компенсації витрат на правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (10 000 грн), колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому розподіл судових витрат,понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року скасувати.
Справу № 753/17807/19 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. Ю. Тітов