Постанова
Іменем України
10 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 535/1095/20
провадження № 61-9347св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 15 лютого 2021 року, ухвалене суддею Цвітайло П. В., та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 травня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Пікуль В. П., Панченко О. О., Триголов В. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» (далі - ТОВ «Агрофірма «Маяк»)про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позов обґрунтований тим, що вона як член сільськогосподарського підприємства, яке діяло на території Великорублівської сільської ради Котелевського району Полтавської області, мала право на земельний пай на території Великорублівської сільської ради Котелевського району Полтавської області.
Тому, коли 31 березня 2004 року їй запропонували укласти договір оренди земельної ділянки та ще зі сплатою орендної плати, то не вчитуючись в правочин підписала його.
Позивачка зазначала, що договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого відповідач користується належною їй земельною ділянкою укладений 31 березня 2004 року, у той час як державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №201594 вона отримала 27 грудня 2004 року, тобто на дату підписання спірного договору у неї були відсутні правові підстави розпоряджатися земельною ділянкою.
ОСОБА_1 також посилалася на те, що станом на час звернення до суду із цим позовом дія договору оренди закінчилася, проте відповідач не повертає належну їй земельну ділянку. Такий висновок мотивований тим, що строк дії договору оренди слід відраховувати не з моменту реєстрації договору, а з моменту його укладення. Отже, на її думку, дія вказаного вище договору закінчилася 31 березня 2019 року.
Зважаючи на це, вона завчасно 11 березня 2019 року звернулася до ТОВ «Агрофірма «Маяк» із заявою про повернення земельної ділянки, оскільки вона має намір самостійно її обробляти. У відповідь ТОВ «Агрофірма «Маяк» повідомило їй, що дія договору оренди землі закінчується 26 грудня 2022 року і земельна ділянка буде їй повернута після закінчення цього строку.
За таких обставин ОСОБА_1 просила про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 4,9961 га, кадастровий номер 5322280800:00:001:0163, яка розташована на території Великорублівської сільської ради Котелевського району Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом її повернення ТОВ «Агрофірма «Маяк» їй у власність і користування.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 15 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 06 травня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Агрофірма «Маяк» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що встановлені у справі обставини та наявні у справі докази свідчать про те, що станом на час розгляду справи ТОВ «Агрофірма «Маяк» правомірно, на підставі чинного договору оренди землі від 31 березня 2004 року, користується земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1 на праві власності. Доводи позивачки про те, що відлік строку дії договору оренди слід починати з моменту укладення договору, а не з моменту його державної реєстрації є необґрунтованими, оскільки суперечить положенням статей 125, 126 Земельного кодексу України та статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі». Також суд відхилив доводи позивачки щодо відсутності у неї прав на земельну ділянку при укладенні договору оренди землі, оскільки суд встановив, що на той час (31 березня 2004 року) вона мала право на земельну частку (пай). У процесі оформлення права на земельну ділянку вона уклала договір оренди земельної ділянки. На час державної реєстрації цього договору вона набула права власності на земельну ділянку на підставі державного акта серії ПЛ № 201594 від 27 грудня 2004 року. При цьому суд звернув увагу на те, що позивачка протягом тривалого строку отримувала орендну плату і не заперечувала своїх майнових прав на земельну ділянку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 15 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 травня 2021 року й ухвалити нове рішення у справі про задоволення позову.
Заявник посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ «Агрофірма «Маяк», у якому останнє просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, щовідповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії ПЛ № 201594, що виданий 27 грудня 2004 року Котелевською районною державною адміністрацією Полтавської області, на підставі розпорядження Котелевської районної державної адміністрації від 22 березня 2004 року № 123, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,00 га, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Великорублівської сільської ради Котелевського району Полтавської області, кадастровий номер 5322280800:00:001:0163 (а. с. 10).
Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 31 березня 2004 року позивачка як орендодавець передала, а ТОВ «Агрофірма «Маяк» як орендар прийняло в оренду земельну ділянку загальною площею 5,00 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Великорублівської сільської ради Котелевського району Полтавської області (а. с. 16). Пунктом 1.3 цього договору передбачено, що цей договір укладено на 15 років, починаючи з дати його реєстрації.
26 грудня 2007 року договір був зареєстрований у Котелевському районному відділі Полтавської філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №040754500367 (а. с. 16).
У витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 жовтня 2020 року міститься інформація щодо вищезазначеної земельної ділянки, зокрема є відомості про державну реєстрацію іншого речового права: договір оренди землі від 31 березня 2004 року, орендар ТОВ «Агрофірма «Маяк»; дата державної реєстрації речового права - 26 грудня 2007 року; строк дії речового права - 15 років, дата закінчення дії - 26 грудня 2022 рік (а. с. 45-46).
10 лютого 2020 року державним реєстратором виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області Верховодом К. В. було припинено інше речове право щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5322280800:00:001:0163, власник ОСОБА_1 , орендар - ТОВ «Агрофірма «Маяк». У відповідь на припинення відповідного договору оренди ТОВ «Агрофірма «Маяк» 11 лютого 2020 року звернулося до Міністерства юстиції України зі скаргою на реєстраційні дії проведені державним реєстратором (а. с. 39).
Наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 2020 року задоволено скаргу ТОВ «Агрофірма «Маяк» від 11 лютого 2020 року у повному обсязі, скасовано рішення від 10 лютого 2020 року, прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Решетилівської міської ради Верховодом К.В.(а. с. 41).
Суди також встановили, що на час укладення оспорюваного договору оренди землі позивачка, як член сільськогосподарського підприємства, мала право на земельну частку (пай). Про це у своєму позові зазначала і ОСОБА_1 .
Предметом заявлених ОСОБА_1 позовних вимог є усунення перешкод у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою, оскільки відповідач, на думку позивачки, після закінчення строку дії договору оренди у добровільному порядку не повернув їй земельну ділянку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випаду, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Вирішуючи спір суди дійшли висновку, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою не має, виходячи із наступного.
Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України «Про оренду землі».
На час підписання договору оренди, 31 березня 2004 року, частина друга статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
У частині другій статті 125 ЗК України вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині другій статті 126 ЗК України.
У той же час спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України від 01 січня 2004 року № 1344-IV «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.
Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.
Права й обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає висновок судів про те, що строк дії договору оренди землі, укладений між сторонами у справі, триває до 26 грудня 2022 року є обґрунтованим, та таким, що відповідає вищезазначеним правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду. З урахуванням цього підстави для повернення земельної ділянки позивачці відсутні.
Спростовуючи доводи позивачки щодо відсутності у неї прав на земельну ділянку при укладенні договору оренди землі, суди виходили із того, що у позивачки наявний правовстановлюючий документ - державний акт серії ПЛ № 201594 від 27 грудня 2004 року, виданий на підставі розпорядження Котелевської райдержадміністрації від 22 березня 2004 року № 123, яке діяло станом на час укладення оспорюваного договору 31 березня 2004 року. Вказаний договір триває і ні однією із його сторін не оспорюється. Крім того, встановлено, що протягом тривалого строку ОСОБА_1 отримувала орендну плату і не заперечувала своїх майнових прав на цю земельну ділянку. Сукупність всіх цих обставин свідчить про необґрунтованість таких доводів.
Колегія суддів не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У цих справах застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі, яка переглядається, з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин.
Так, предметом спору у справі № 755/9215/15-ц є визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку; у справі № 145/2047/16-ц - визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок; у справі № 753/11000/14-ц - стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири.
Натомість у справі, яка є переглядається, предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Колегія суддів вважає, що у справі, яка розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
Крім того, слід звернути увагу заявника на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 15 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: О. С. Ткачук
А. А. Калараш
Є. В. Петров