Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 759/6680/14-ц
провадження № 61-6374св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції
м. Києва, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кочмарьовою Тетяною Сергіївною, на рішення Святошинського районного суду
м. Києва від 19 листопада 2019 року у складі судді Ул'яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О. В. про визнання недійсним свідоцтва, посвідченого 27 червня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В., зареєстрованого
в реєстрі за № 5167, дублікату свідоцтва, визнання недійсною постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення заборгованості, визнання недійсним акта державного виконавця, скасування державної реєстрації права власності за ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на об'єкт нерухомості - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що 09 жовтня 2008 року між позивачем та
АТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір №22033131904, відповідно до умов якого ним отримано кредит у сумі 99 960,00 дол. США.
На підставі рішення суду від 30 листопада 2010 року вказаний кредитний договір розірвано, стягнуто на користь банку 1 016 110,41 грн.
У ході проведення виконавчих дій при примусовому виконанні рішення суду, реалізовано та виставлено на торги належну на праві власності позивачу квартиру АДРЕСА_1 , переможцем якої визнано АТ «Райффайзен Банк Аваль».
На підставі свідоцтва від 27 червня 2012 року, банк набув право власності на вказану квартиру. Вказане свідоцтво видане на підставі постанови про передачу майна та акту державного виконавця від 23 травня 2012 року.
26 березня 2013 року банком здійснено реєстрацію права власності на квартиру. В подальшому, приватним нотаріусом 04 січня 2017 року видано дублікат свідоцтва на квартиру.
Зазначає, що процедура передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу
у власність банку здійснена з порушенням порядку проведення прилюдних торгів, визначеного Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі - Тимчасове положення) та Закону України «Про виконавче провадження».
Виконавча служба не здійснила таких виконавчих дій, як звернення на кошти, пошук іншого майна (автомобілі, земельні ділянки, дачні будинки), на яке першочергово можливо звернути стягнення. Державний виконавець, виконуючи рішення суду про стягнення коштів, керувався Законом України «Про іпотеку» та здійснив звернення стягнення на майно за відсутності на це законних підстав. При цьому спосіб реалізації такого предмету іпотеки відсутній.
Порушений порядок проведення прилюдних торгів, аукціон з продажу квартири тричі не відбувся, а тому майно повинно було зняти з аукціону, про що необхідно повідомити стягувачу та боржнику, і лише після цього банк має право залишити за собою нереалізоване майно. Проте, вказаних дій проведено не було. Більш того, виконавча служба не уцінила квартиру на 50%, не провела повторних публічних торгів зі зниженою ціною та не здійснила повторну незалежну експертну оцінку майна. Замість цього здійснено передачу майна стягувачу, що
є порушенням закону в частині визнання торгів такими, що не відбулися. На момент реєстрації квартири за банком існувало обтяження, заборони знято не було. У результаті зазначених дій родина позивача залишилась без житла.
На підставі викладеного та з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд визнати недійсним свідоцтво, посвідчене 27 червня 2012 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Верповською О. В., зареєстроване в реєстрі за № 5167, дублікат свідоцтва, серія та номер НОМЕР_1, виданий 04 січня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом, визнати недійсним постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу у ВП
№ 29081938 від 23 травня 2012 року, виданої ДВС Святошинського РУЮ у м. Києві та акт державного виконавця про передачу майна стягувачу від 23 травня
2012 року.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 вересня
2015 року, позов задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво, посвідчене 27 червня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В., зареєстроване в реєстрі № 5167.
Визнано недійсним постанову від 23 травня 2012 року № 29081938, видану державною виконавчою службою Святошинського районного управління юстиції у м. Києві про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.
У іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що в ході виконавчих дій порушено порядок передачі майна стягувачу. Крім того, не підлягає застосуванню Закон України «Про іпотеку», оскільки відсутнє рішення суду або виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від
18 вересня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що суди, не застосувавши положення Закону України «Про іпотеку», дійшли передчасного висновку щодо наявності підстав для визнання недійсним свідоцтва та постанови ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу.
Рішенням Святошинського районного суду м. Київ від 19 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року, у задоволені позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що відсутні правові підстави та докази вважати, що порушений порядок передачі стягувачу в рахунок погашення боргу у власність банку, не встановлено порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, процедура прилюдних торгів була проведена у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення.
Згідно з висновком незалежної оцінки майна ринкова вартість нерухомого майна встановлювалася станом на 04 листопада 2011 року, відповідно строк дії висновку про оцінку майна закінчувався 04 травня 2012 року, а повторні прилюдні торги були призначені на 27 квітня 2012 року, а тому не було необхідності проводити повторну оцінку нерухомого майна, яке були виставлено на продаж на прилюдних торгах.
Акт про передачу майна стягувачу та постанова про передачу майна стягувачу від 23 травня 2012 року не можуть бути самостійними об'єктами оскарження, оскільки нормами Закону України «Про виконавче провадження» визначено вичерпний перелік документів, які можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Доводи скаржника про те, що приватним нотаріусом незаконно видано дублікат свідоцтва про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу не підтверджені доказами, оскільки приватним нотаріусом, як і при видачі свідоцтва, так і при видачі дублікату такого свідоцтва, дотримано вимоги, встановлені Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказ Міністерства юстиції України
22 лютого 2012 року № 296/5. Свідоцтво видано на підставі акту державного виконавця, складеного та затвердженого у встановленому законом порядку. Дублікат свідоцтва виданий на підставі письмової заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Аргументи учасників справи
У квітні 2020 року ОСОБА_1 через представника Кочмарьову Т. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірна квартира була придбана в шлюбі
і є спільною власністю подружжя. Реалізація (передача банку) спірної квартири відбулася без виділу частки боржника у виконавчому провадженні і суперечить вимогам частини шостої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження». Якщо нерухомість належить боржнику на праві спільної сумісної власності, то для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.
Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили правовстановлюючий документ на квартиру - свідоцтво, яке було видано нотаріусом за результатами торгів новому власнику (банку). Відповідно до договору іпотеки від 09 жовтня 2008 року іпотекодержателем (в подальшому - стягувачем) є юридична особа - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ -14305909), а спірний правовстановлюючий документ (свідоцтво) видано підрозділу юридичної особи - Київській регіональній дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ - 23494105). Однак дирекція не є юридичною особою, а діє від імені, за рахунок та в інтересах банку на підставі Положення і керується у своїй діяльності законами України, нормативно-правовими актами НБУ, Статутом банку, банківською ліцензією та іншими отриманими банком ліцензіями та дозволами, рішеннями Наглядової ради та Правління банку, іншими внутрішніми документами банку. Отже, набувачем нерухомого майна (власником) повинна бути юридична особа - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ -14305909), а не його структурний підрозділ і відповідна інформація міститися в правовстановлюючому документі - свідоцтві, виданому нотаріусом за результатами торгів.
Апеляційним судом неправильно застосовані норми матеріального права та помилково зазначено, що нормами Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року було передбачено, що прилюдні торги відбуваються двічі, і після того як повторні прилюдні торги не відбулися державний виконавець пропонує стягувачу залишити за собою нереалізоване нерухоме майно саме за початковою ціною. Згідно зі статтею 62 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) зазначається про порядок уцінки майна, яка відбувається двічі (30% та 50%), а не про прилюдні торги, які відбуваються двічі, і після цього ставиться питання державним виконавцем перед стягувачем (банком) про залишення майна за собою. Отже, якщо аукціон не відбувся тричі (аукціон продажі майна за первісною ціною (23 березня 2012 року 100% вартості) та два аукціони за уціненою ціною (27 квітня 12 року - 30 % та 50 % - не було), то майно має бути знятим з аукціону, про що має повідомлятися державний виконавець, а той має повідомити про це стягувача та боржника. І лише після цього стягувач (банк) має право залишити за собою нереалізоване майно.
У травні 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О. В., подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
16 січня 2021 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року
у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, оскільки вони прийняли рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки особи, що не була залучена до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України), посилаючись на те, що ОСОБА_3 є співвласником квартири, що є предметом спору, оскільки така була придбана ОСОБА_1 під час шлюбу з нею (спільна власність подружжя).
Позиція Верховного Суду
Суди встановили, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від
30 листопада 2010 року позов ПАТ «Райффайзен Банк аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки і розірвання кредитного договору задоволено частково. Розірвано кредитний договір № 22033131904 від 09 жовтня 2008 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк аваль» та ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» суму боргу в розмірі 1 014 290,41 грн та 1 820,00 грн судових витрат, а всього 1 016 110,41 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
25 травня 2011 року Святошинським районним судом м. Києва на виконання зазначеного рішення суду видано виконавчий лист.
У ході проведення виконавчих дій ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві арештовано та передано на реалізацію майно боржника, а саме, однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Перші прилюдні торги з реалізації зазначеного нерухомого майна за стартовою ціною 733 879,00 грн не відбулися.
Призначені на 27 квітня 2012 року повторні торги з примусової реалізації квартири, стартова ціна якого складала 587 103,20 грн, не відбулися.
15 травня 2012 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві із заявою про придбання квартири за початковою ціною 733 879,00 грн.
27 червня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. на підставі постанови про передачу майна стягувачу
в рахунок погашення боргу ВП №29081938 від 23 травня 2012 року та акта державного виконавця про передачу майна стягувачу, затвердженого в.о. начальника ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві від 23 травня 2012 видано свідоцтво, відповідно до якого зазначена квартира на праві власності належить ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції.
26 березня 2013 року державним реєстратором здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Київською регіональною дирекцією ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». При цьому, відсутні відомості про державну реєстрацію іншого речового права, іпотеки, обтяжень.
04 січня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. виданий дублікат свідоцтва за НОМЕР_1.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі
№ 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зроблено висновок, що «свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує вчинення сторонами дій, спрямованих на передання нерухомого майна у володіння покупцю. Видача свідоцтва не тягне переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Абзац другий пункту 8 розділу X Порядку, відповідно до якого у випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги, не відповідає зазначеній нормі закону, а тому не підлягає застосуванню згідно
з частиною сьомою статті 10 ЦПК України. Тому свідоцтво є лише підставою для державної реєстрації права власності за покупцем, але не
є правовстановлюючим документом, і вичерпує свою дію із здійсненням такої реєстрації. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від
05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від
11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від
30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19) та багатьох інших. Велика Палата Верховного Суду знов нагадує, що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна
з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.При цьому, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від
22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.6). Таким чином, ані позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, ані позовна вимога про визнання права власності на земельну ділянку не відповідають належному способу захисту у цій справі. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав
є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року
у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52). Також із цих причин Велика Палата Верховного Суду не погоджується з посиланням судів попередніх інстанцій на те, що позивачем не ставилися питання про скасування акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу чи визнання дій державного виконавця неправомірними. Ані задоволення вимоги про скасування чи визнання недійсним акта виконавця, ані задоволення вимоги про визнання дій державного виконавця неправомірними не призвели б до захисту прав позивача, а такі вимоги не відповідають належному способу захисту. Натомість позивач посилається на висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові № 6-1655цс16 від 16 листопада 2016 року, відповідно до якого передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувану не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України. Тому позивач вважає, що він не міг пред'явити позов про визнання недійсним або скасування акта державного виконавця про передачу земельної ділянки відповідачу як погашення боргу. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим доводом».
У постанові Великої Палата Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі
№ 161/3245/15-ц (провадження № 14-321цс18) зроблено висновок, що «дублікатом є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа
у випадку неможливості використання останнього з певних причин. […] Таким чином, оспорюваний дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення і сили правочину, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов'язків,
а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача. Тому можливості визнання його судом недійсним
у зв'язку з недотриманням Приватним нотаріусом встановленої процедури його видачі визначеної статтею 53 Закону № 3425-XII та Інструкцією жодним законом не передбачено».
Зробивши правильний висновок про відмову в позові про визнання недійсним свідоцтва, виданого нотаріусом дублікату свідоцтва,постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та акта державного виконавця про передачу майна стягувачу, суди помилились щодо мотивів такої відмови, оскільки вирішили спір по суті позовних вимог та не врахували, що заявлені (уточнені) позивачем вимоги не відповідають ефективним способам захисту у цій справі і це є самостійною підставою відмови у їх задоволенні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу,
а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі
№ 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), Великої Палата Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 161/3245/15-ц (провадження № 14-321цс18), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін.
Оскільки судові рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кочмарьовою Тетяною Сергіївною, задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. Ю. Тітов