13 вересня 2021 р. Справа № ЗВ/120/39/21
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС" про заміну сторони виконавчого провадження шляхом заміни стягувача його правонаступником у виконавчому провадженні з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. від 31.03.2021 за реєстровим № 1243,
09.09.2021 року до суду через засоби поштового зв'язку надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС" (заявник, ТОВ "КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС") про заміну стягувача його правонаступником у виконавчому провадженні № АСВП 65227459 з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. від 31.03.2021 за реєстровим № 1243.
Обґрунтовуючи подану заяву, заявник зазначив, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука В.В. перебуває виконавче провадження № АСВП 65227459, відкрите на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. за №1243 від 31.03.2021 року про погашення заборгованості за кредитним договором № 014/035-23/50110 від 20.04.2007 шляхом звернення стягнення на квартиру, як предмет іпотеки, яка належить ОСОБА_1 .
Вказує, що 20.04.2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор) та громадянкою ОСОБА_1 (боржник) було укладено кредитний договір № 014/035-23/50110, в забезпечення виконання зобов'язань якого між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки від 23.04.2007 №2084. Однак, враховуючи неналежне виконання боржником умов кредитного договору, приватним нотаріусом Шевченко О.В. вчинено виконавчий напис за №1243 від 31.03.2021 року, відповідно до якого в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/035-23/50110 від 20.04.2007 пропонується звернути стягнення на квартиру, як предмет іпотеки.
20.08.2021 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та АТ "Оксі Банк" було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого АТ "Райффайзен Банк Аваль" відступило, а АТ "Оксі Банк" набуло право вимоги заборгованості за Договором кредиту № 014/035-23/50110 від 20.04.2007 та за договором іпотеки від 23.04.2007 №2084, що були укладені між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 .
Надалі, 20.08.2021 між АТ "Оксі Банк" та ТОВ "КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС" було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого АТ "Оксі Банк" відступило за плату ТОВ "Консалт Солюшенс" належні йому права грошової вимоги щодо погашення заборгованості по кредиту, процентів за користування кредитом та інших платежів, визначених Кредитним договором № 014/035-23/50110 від 20.04.2007 року та усіма додатковими угодами до Кредитного договору та договорами забезпечення, а ТОВ "КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС" замінило АТ "Оксі Банк", як сторону - кредитора, відповідно до Кредитного договору, який був укладений між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 щодо погашення заборгованості по кредиту, процентам за користування кредитом та інших платежів за Кредитним договором та договором забезпечення. Цього ж дня, 20.08.2021 між АТ "Оксі Банк" та ТОВ "Консалт Солюшенс" було укладено Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Черленюх Л.В. та зареєстрований в реєстрі за № 803, згідно з яким ТОВ "КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС" стало іпотекодержателем предмету іпотеки, а саме: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 30,6 кв.м., загальною площею 45,9 кв.м.
З огляду на викладене, ТОВ "КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС" просить замінити сторону виконавчого провадження № АСВП 65227459 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. від 31.03.2021 за реєстровим № 1243, а саме стягувача - Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" його правонаступником - ТОВ "КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС" в порядку ст. 379 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Вирішуючи питання щодо можливості прийняття до розгляду поданої заяви, суд враховує наступне.
Так, обґрунтовуючи підсудність адміністративним судам розгляд питання про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, заявник першочергово посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 826/7941/17.
Відповідно до змісту пунктів 36-38 цієї постанови: " 36. … у разі оскарження рішень дій чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень інших органів (зокрема, і виконавчого напису нотаріуса) такий спір має бути вирішений саме адміністративним судом в силу прямих приписів статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 181 КАС (статті 287 КАС у чинній редакції). 37. Отже нормами ЦПК та Господарського процесуального кодексу України встановлено судовий контроль за виконанням рішень, ухвалених судами в порядку цивільного та господарського судочинства. 38. Судовий контроль за виконанням рішень інших органів покладено законодавством на адміністративні суди. Аналізуючи в сукупності норми статті 15 Закону України "Про виконавче провадження” та статті 264 КАС, беручи до уваги, що питання правомірності заміни сторони у виконавчому провадженні є, по суті, превентивним судовим контролем у відповідному виконавчому провадженні, це питання повинно вирішуватися в порядку адміністративного судочинства".
Так, 15.12.2017 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України в новій редакції, визначеній Законом України від 03.10.2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Згідно з пунктом 10 частиною першою Розділу VII Перехідних положень, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суд звертає увагу, що редакція частини першої статті 264 КАС України, яка діяла до 15.12.2017 року, дійсно передбачала, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 379 КАС України (у чинній редакції) у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Заявником подано заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні № АСВП 65227459, тобто, в порядку статті 379 КАС України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, з огляду на що, на переконання суду, посилання заявника в обґрунтування компетенції адміністративного суду розглядати подану заяву на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 826/7941/17 є помилковим.
Дійсно, відповідно до правових висновків, на які посилається заявник у поданій заяві та які викладені у постанові Верховного Суду від 22.07.2019 року у справі № 822/1659/18, Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.02.2020 у справі № 826/7981/17, та інших, судом встановлено, що у аналогічних правовідносинах, посилаючись на зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі N 826/7941/17, суди касаційної та апеляційної інстанції дійшли висновку, що у разі оскарження рішень дій чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень інших органів, такий спір має бути вирішений саме адміністративним судом в силу прямих приписів статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Втім, здійснивши аналіз вказаних правових позицій в межах вирішення питання заміни сторони виконавчого провадження з приводу примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, суд дійшов наступних висновків.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. “вирішена справа”), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень (“що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності”). Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів “доброго врядування” і “належної адміністрації” (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до “якості” закону). Європейським судом з прав людини зазначено, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та, що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21.10.2010 року у справі ““Дія-97” проти України” (“Diya 97” v. Ukraine), заява № 19164/04, пункт 47).
Венеціанською комісією у своїй доповіді від 04.04.2011 року “Верховенство права” вказано, що правова визначеність є елементом верховенства права та є істотно важливою для питання довіри до судової системи. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону легко доступним, закон має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку.
Як вказано Європейським судом з прав людини у рішенні по справі "Ольссон проти Швеції", норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах “Олександр Волков проти України”, “C.G. та інші проти Болгарії” та ін).
Окрім того, Європейський суд зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах “Вєренцов проти України”, “Кантоні проти Франції”).
Виходячи з прецедентної практики Європейського суду, принцип правової визначеності передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Європейським судом з прав людини в ряді рішень зазначено: якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata (рішення у справах “Устименко проти України”, “Пономарьов проти України”, “Рябих проти Росії” та ін.). На важливості дотримання принципу стабільності судових рішень наголошує і Верховний Суд, зокрема, в постанові Касаційного цивільного суду від 29.08.2018 року №552/137/15-ц, в ухвалах від 01.10.2018 року у справі № 757/21408/17-ц, від 19.11.2018 року у справі № 753/23587/16-ц, від 14.01.2019 року у справі № 1805/4363/2012 та ін.
З урахуванням всього вищезазначеного, правова визначеність являє собою сукупність вимог до діяльності органів державної влади, змісту правових актів, здійснення судочинства та правозастосовної діяльності в цілому. Реальне існування правової визначеності зумовлює довіру суспільства до діяльності держави, до судової системи, належне ставлення до права та закону. Відсутність правової визначеності, навпаки, спричиняє порушення прав, свобод та законних інтересів осіб, руйнує основи правової системи.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” (із змінами і доповненнями) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України (в редакції з 15.12.2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Суд вкотре наголошує, що частиною першою статті 379 КАС України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Згідно з абзацом 1 частини першої статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Водночас, заявник просить суд замінити сторону виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, а не виконавчого листа, виданого судом з метою примусового виконання судового рішення.
Таким чином, в силу частини першої статті 379 розділу IV "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах" Кодексу адміністративного судочинства України, станом на час розгляду даної заяви Вінницький окружний адміністративний суд не наділено компетенцією розглядати заяву про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого напису нотаріуса, оскільки такий документ судом не видавався за результатами розгляду адміністративної справи, що, унеможливлює здійснення контролю за виконанням зазначеного заявником виконавчого документа шляхом, зокрема, заміни стягувача його правонаступником.
Враховуючи викладене, на переконання суду, заява ТОВ "КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС" про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником з підстав, вказаних заявником, не підлягає розгляду в межах адміністративного судочинства.
У той же час, з 15.12.2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 442 розділу VI “Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)” Цивільного процесуального кодексу України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
З аналізу викладеного висновується, що розгляд питання про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса може бути вирішено в порядку статті 442 Цивільного процесуального кодексу України.
При цьому, саме в Цивільному процесуальному кодексі України міститься окрема норма - стаття 446, яка визначає підсудність відповідних справ та яка вказує на те, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення. Тобто, за діючого правового регулювання саме нормами ЦПК України врегульовано відповідне питання щодо заміни сторони виконавчого провадження при виконанні рішень інших органів (посадових осіб), зокрема й виконавчих написів нотаріусів.
Суд принагідно звертає увагу, що викладена правова позиція не суперечить правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 826/7941/17, оскільки спірні правовідносини у справі № 826/7941/17 підлягали вирішенню судом адміністративної юрисдикції за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року, про що і зазначено Великою Палатою Верховного Суду у згаданій вище постанові від 16.01.2019 року у справі № 826/7941/17.
Відповідно до частини другої статті 167 КАС України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.
З огляду на безпідставність звернення заявника із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого напису нотаріуса в межах адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про повернення такої заяви заявнику без розгляду.
Керуючись ст.ст. 166, 167, 243, 248, 256, 379 КАС України суд,
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС" про заміну стягувача його правонаступником у виконавчому провадженні № АСВП 65227459 з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. від 31.03.2021 за реєстровим № 1243 - повернути заявнику без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу суду за результатами вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження може бути оскаржено в порядку, встановленому статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Слободонюк Михайло Васильович