Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Харків
справа № 619/3340/20
провадження № 22-ц/818/3771/21
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Кругової С.С., Тичкової О.Ю.
за участю секретаря - Гармаш К.В.
учасники справи:
позивач : ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та стягнення коштів, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19 березня 2021 року, постановлене в складі судді Остропілець Є.Р.,
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та стягнення коштів.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилалась на те, що 09 червня 2020 року сторони по справі оформили договір про надання послуг по навчанню манікюрній справі, строк дії договору з 09.06.2020 по 09.07.2021, за що ОСОБА_1 сплатила відповідачці 3700 грн. На підтвердження укладеного договору ОСОБА_2 видала позивачці товарний чек № 1 від 09 червня 2020 року. Позивач зазначала, що з перших днів навчання ОСОБА_2 почала їй грубити, запізнюватись, фактично ніякого навчання не було, а позивач повинна була слідкувати тільки за її роботою обслуговуванню клієнтів. На прохання не грубити їй, пояснити, відповідач ОСОБА_2 відповідала, що вона «тупица». Після чого позивач запропонувала їй розірвати договір про навчання та повернути сплачені грошові кошти за навчання в сумі 3700 грн., оскільки після ображень не могла продовжувати навчання. Даний договір про надання послуг з навчання по манікюрній справі був укладений в одному екземплярі і він знаходиться у відповідача по справі і тільки з цих підстав вищезазначений договір повинен бути визнаним недійсним, так як порушено її права згідно п.5.2 даного договору та ст.202 ЦК України. Вказувала, що відповідач крім образ, хамства в її сторону ще і виклала її фото в інтернет, де зазначила, що вона є шахрайкою, щоб повністю обмовити її не тільки в селищі де вона мешкає, а і в сім'ї, що є неприпустимим. У зв'язку з чим, позивач просила суд визнати договір про надання послуг по навчанню манікюрній справі оформлений між нею та ОСОБА_2 недійсним та стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 3 700 грн сплату за навчання, а також судові витрати в сумі 840,00 гривень судового збору, та 2000 грн. за оформлення та зобов'язання представляти інтереси в суді, а всього 6540 грн.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Вказує, що на момент укладення акту прийому-передачі наданих послуг 09.06.2020 року договір від 09.06.2020 року сторонами не був підписаний, і згідно ч. 3 ст. 639 ЦК України не був укладений, тому як не був підписаний сторонами, а саме позивачем. Вказує, якщо договір не підписано сторонами, копії договору (проекту договору) не вручено ОСОБА_1 , згідно обґрунтування законом в силу ст. ч. 3 ст. 639 ЦК України, договір є неукладеним.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З викладених норм права вбачається, що кожна сторонами сама обирає стратегію захисту своїх прав, а суд розглядає справи тільки в межах заявлених сторонами вимог та наданих ними доказів.
Судом встановлено, що 09 червня 2020 року між сторонами по справі було укладено договір про надання послуг по навчанню манікюрній справі, строк дії договору з 09.06.2020 по 09.07.2020, що ОСОБА_1 сплатила відповідачці 3700 грн.
На підтвердження укладеного договору ОСОБА_2 видала позивачці товарний чек № 1 від 09 червня 2020 року.
Договір про надання послуг по навчанню манікюрній справі від 09 червня 2020 року був укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1
ФОП ОСОБА_2 займається конкретними видами діяльності, в тому числі з надання послуг щодо проведення навчання, відомості про які містяться у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Сторонами по справі був підписаний акт прийому-передачі наданих послуг № 1 від 09 червня 2020 року, факт невиконання договору не підтверджено належними та допустимими доказами.
Оплата послуг з навчання підтверджується товарним чеком № 1 від 09 червня 2020 року на суму 3 700 грн., підписаним ОСОБА_2 та скріплений печаткою ФОП ОСОБА_2 .
Отже, вказані обставини свідчать про те, що позивачка була ознайомлена з умовами договору та дала на нього згоду, оскільки вже 09 червня 2020 року внесла плату за навчання. Тобто вказане свідчить про початок виконання зобов'язань сторонами, на які ОСОБА_1 дала своє волевиявлення.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 посилалась на те, що вона 9 червня 2020 року уклала договір із ОСОБА_2 про надання послуг з навчання по манікюрній справі строком на 1 місяць, та за дане навчання сплатила відповідачці 3 700 грн.
Статтею 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Основними ознаками договору є: є домовленість, тобто для його існування повинен бути компроміс, волевиявлення учасників, яке збігається; для договору повинна бути домовленість двох чи більше осіб, що означає, що з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір.
Відсутність волевиявлення означає, що сторона не мала на меті укладати відповідний договір та не укладала його.
ОСОБА_1 звертає увагу суду не те, що договір про надання послуг по навчанню манікюрній справі від 09.06.2020 року не був підписаний нею, вона не має примірника цього договору, отже вважає, що ці обставини є підставою для визнання договору недійсним.
Між тим, згідно із цитованою вище статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Тобто, в даному випадку є заінтересовані (внутрішня воля) в укладенні договору суб'єкти, які для мети завершення укладення договору повинні досягти згоди (зовнішній прояв волі) з усіх істотних умов, а також у визначених законом випадках здійснити реєстрацію договору. Отже в обставинах, коли договір не було укладено, наявний такий елемент як відсутність волевиявлення на вчинення правочину.
Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Відповідно до частини першої статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з положеннями ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, апелянтом не наведено підстав, а також переконливих доводів, за яких оспорюваний договір відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України може бути визнано недійсним.
Між тим, для договору про надання послуг з навчання манікюрній справі законом не встановлено обов'язкової письмової або нотаріальної форми.
Так, представник позивача в суді апеляційної інстанції не заперечував той факт, що між сторонами дійсно була досягнута домовленість про те, що ОСОБА_2 надає ОСОБА_1 послуги з навчання манікюрній справі строком 1 місяць, а остання сплатить за навчання 3700 грн.
За таких обставин факт непідписання договору ОСОБА_1 сам по собі не свідчить про недійсність договору, зокрема з огляду на те, що судом встановлено, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору.
Крім того, представник позивача вказував та із змісту позовної заяви вбачається, що між сторонами виник конфлікт з приводу неналежного, на думку ОСОБА_1 , виконання умов договору ОСОБА_2 .
Між тим, неналежне виконання договору не є підставою для визнання його недійним.
Відповідальність за порушення вимог договору про надання послуг передбачена ст. 906 ЦК України.
Підстави для розірвання договору визначені ст.ст. 651, 907 ЦК України.
За таких обставин, вірним є висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору про надання послуг.
Отже, оскільки вимога про стягнення 3700 грн. - сплата за навчання заявлена як похідна від первісної вимоги про визнання договору про надання послуг недійсним, то вона також задоволенню не підлягає.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - С.С. Кругова
О.Ю. Тичкова
Повний текст постанови виготовлено 10 вересня 2021 року