08 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 915/107/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.;
представника позивача - Довгополової В.М. (самопредставництво);
представника відповідача - Скалова С.Ю. (адвокат);
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселинівська машинно-технологічна станція"
на рішення Господарського суду Миколаївської області
(суддя Давченко Т.М.)
від 09.09.2020
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Поліщук Л.В., судді - Будішевська Л.О., Таран С.В.)
від 17.12.2020
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселинівська машинно-технологічна станція"
про стягнення грошових коштів у загальній сумі 3 388 531,15 грн.
Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1. У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (надалі - ТОВ "Агрозахист Донбас", позивач) звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселинівська машинно-технологічна станція" (надалі - ТОВ "Веселинівська машинно-технологічна станція", відповідач) з позовом про стягнення заборгованості у сумі 3388531,15 грн, із яких: 2448371,41 грн - основний борг; 206335,67 грн - пені за несвоєчасну оплату товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (пункт 7.1.1 договору поставки); 405643,12 грн - штраф у розмірі 20 % від суми несвоєчасно оплаченого товару (пункт 7.8 договору поставки); 328 180,95 грн - 48 % річних відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 7.7 договору поставки).
2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за укладеним з позивачем договором поставки від 26.09.2018 № МК-26092018 щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.
3. Відповідач визнав позов частково (основний борг у сумі 1444222,72 грн та пеню в сумі 125453,34 грн). В решті вимоги проти позову заперечував, посилаючись на те, що розрахунок боргу позивач виконав без урахування того, що вартість товару є динамічною (змінною) та залежить від курсу долару на день оплати/остаточного розрахунку. Щодо стягнення штрафу та 48 % річних відповідач заперечував, посилаючись на порушення статті 61 Конституції України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
4. Господарський суд Миколаївської області рішенням від 09.09.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2020, позов задовольнив повністю, присудив до стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти у загальній сумі 3388531,15 грн.
5. Ухвалюючи рішення у справі, суд встановив такі обставини:
- 26.09.2018 сторони уклали договір поставки № МК-26092018 (надалі - договір поставки), а також підписали додатки до нього (додаток № 1 від 26.09.2018; додаток № 2 від 10.10.2018);
-
- на виконання цього договору позивач передав, а відповідач прийняв товар в межах додатку № 1 на суму 4852043,57 грн, в межах додатку № 2 - на суму 4888087,50 грн, що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товару;
- відповідно до пункту 3 додатку № 1 статочний розрахунок за отриманий товар покупець зобов'язувався здійснити до 15.08.2019, а відповідно до пункту 3 додатку № 2 - до 01.09.2019;
- 01.09.2019 відповідач повернув частину товару, поставленого відповідно до додатку № 1 (агіл 10%), на загальну суму 400826,40грн;
- за додатком № 1 неоплаченим залишився товар вартістю 1480807,17 грн (4852043,57 грн - 970410,00 грн - 2 000000,00 грн - 400826,40 грн);
- за додатком № 2 неоплаченим залишився товар вартістю 547408,36 грн (4888087,50 грн - 4340679,14 грн);
- крім поставок в межах додатків до договору, позивач поставив відповідачу товар на суму 420155,88 грн згідно з видатковою накладною від 10.04.2019 № 1908, який взагалі не був оплачений;
- за поставлений товар відповідач розрахувався частково, внаслідок чого утворився основний борг у сумі 2448371,41 грн (1480807,17 грн + 547408,36 грн. + 420155,88 грн).
- відповідно до пунктів 7.1.1 та 7.8 договору за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми боргу за кожний день прострочення, а у разі прострочення конкретного платежу, визначеного окремим додатком більш ніж на 5 днів, - сплачує додатково штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого товару;
- у пункті 7.7 договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до статті 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості 48 % річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.
6. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач прострочив виконання зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару, тому має сплатити 48 % річних, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення та штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого товару, при цьому виходив з того, що:
- позивач здійснив правильний розрахунок заборгованості, виходячи із зафіксованих сторонами у додатках до договору та видатковій накладній від 10.04.2019 № 1908 сум вартості товару у гривнях;
- відсутні підстави для здійснення перерахунку сум, що були сплачені відповідачем, виходячи з курсу на міжбанку долару США, оскільки сторони погодили, що встановлена договором формула визначення належної до сплати суми вартості товару застосовується лише, якщо курс іноземної валюти до гривні, що склався на МВР України на день проведення розрахунків (перерахування коштів), є вищим за курс іноземної валюти на день укладення відповідного додатку;
- одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, а також від 02.04.2019 у справі № 917/194/18;
- відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц.
7. Апеляційний господарський суд погодився з такими висновками, додатково зазначив, що пункти договору, якими покладається відповідальність у вигляді пені, штрафу та відсотків річних за прострочення оплати отриманого товару не оспорені, є чинними, у зв'язку з чим і в силу вимог статті 204 ЦК України презюмується правомірність вказаного правочину.
8. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не заявлялося клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, не наводилися доводи щодо важкого майнового/фінансового стану, надмірності заявлених до стягнення санкцій, тощо, що позбавляє суд можливості з власної ініціативи зменшити розмір таких санкцій.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
9. 04.01.2021 відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 1 444 222,72 грн основного боргу та 125 453,34 грн пені, а в іншій частині - у задоволенні позовних вимог відмовити.
10. Скаржник визначає підставами касаційного оскарження судових рішень:
- пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме - неправильне застосування судами норм статті 61 Конституції України, статті 549 ЦК України, без урахування, викладеного у постанові від 23.03.2020 у справі № 331/7975/13-ц висновку Верховного Суду, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення суперечить частині 1 статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення;
- пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме - неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми пункту 6 частини 1 статті 3 та статті 524, частини 2 статті 625 ЦК України та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права при визначенні динамічної ціни у правовідносинах поставки та порядку її сплати у прив'язці зі встановленим у договорі еквівалентом, а також визначенні сторонами розміру процентів річних, який не відповідає принципу розумності та справедливості.
11. Позивач відзив на касаційну скаргу не подав. Згідно з частиною 3 статті 295 ГПК України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судових рішень.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
12. Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи та вимоги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши наявні матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Щодо застосування частини 2 статті 524 ЦК України та порядок визначення ціни товару, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті.
13. Відповідно до частини 6 статті 265 ГК України реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
14. У частині 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
15. Відповідно до частини 2 статті 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
16. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини 1 та 2 статті 533 ЦК України).
17. Згідно з частиною 2 статті 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
18. Отже, за загальним правилом зобов'язання має бути виражене і підлягає оплаті у гривнях, водночас сторони мають право визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а також з метою визначення суми, що підлягає сплаті у гривні, погодити порядок перерахунку суми платежу у гривні пропорційно до зміни курсу гривні до іноземної валюти.
19. Визначення в договорі валютного еквівалента вартості товарів не є встановленням динамічної ціни в договорі. Виходячи із змісту норми, що закріплена у частині 3 статті 691 ЦК України, динамічною є ціна товару, яка підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо).
20. Натомість, така умова договору, в якій сторони погоджують, яким чином коригуватиметься грошова сума по відношенню до валюти, яку сторони обрали як оціночний еталон у разі зміни курсу, є "валютним застереженням".
21. Суди обох інстанцій встановили, що у договорі сторони погодили, що ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Міндобрива та Мікродобрива); для товару (ЗЗР, Насіння та Мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро. Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору (пункти 2.2 та 3.1 договору).
22. У додатку № 1 від 26.09.2018 сторони визначили вартість товару у гривні, а також його еквівалент у доларах США.
23. У додатку № 2 від 10.10.2018 та накладній від 10.04.2019 № 1908 сторони визначили вартість товару лише у гривні, а грошовий еквівалент в іноземній валюті не визначали.
24. Суди також встановили, що як у пункті 3.2 договору, так і у додатках до договору сторони прямо погодили, що для визначення належної до оплати суми використовують формулу перерахунку у разі, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку.
25. Отже, за умовами погодженої у договорі формули сторони визначили, що перегляд (перерахунок) платежу у гривні матиме місце лише у разі подорожчання іноземної валюти відносно національної на дату здійснення платежу. Таке застереження спрямоване на захист валютних ризиків продавця (кредитора) внаслідок падіння курсу валюти платежу (гривні). Натомість у разі падіння курсу іноземної валюти відносно гривні здійснення такого перерахунку у формулі не передбачено.
26. Іншими словами, якщо на день розрахунку валютний курс змінився (курс долару по відношенню до гривні став вище його курсу на момент підписання контракту), то сума платіжу в гривні відповідно пропорційно підвищується. Якщо ж курс долару по відношенню до гривні навпаки знизився - перерахунок суми платежу не здійснюється. У такому разі грошове зобов'язання у гривнях виконується у тому розмірі, який зафіксований в додатковій угоді.
27. Отже, зважаючи на те, що сторони мають право на власний розсуд погодити умови, які дозволяють змінювати ціну договору залежно від коливань курсу гривні до певної іноземної валюти, а в даному випадку по-перше: такі умови відсутні (оскільки на дату проведення платежу курс іноземної валюти до гривні зменшився, а не збільшився), а по-друге: у додатку № 2 від 10.10.2018 та накладній від 10.04.2019 № 1908 взагалі не визначений грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, Верховний Суд погоджується з висновками судів обох інстанцій, що відсутні підстави для зміни ціни товару та конвертації в долари сум платежів, здійснених відповідачем в гривні.
Щодо застосування статті 549 ЦК України та 61 Конституції України.
28. У пункті 8.3 постанови від 01.06.2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
29. Наведений правовий висновок був викладений у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, а також від 02.04.2019 у справі № 917/194/18.
30. Суди обох інстанцій вирішили спір відповідно до такого висновку. Колегія суддів не вважає за необхідне відступати від такого висновку.
31. Аргументи скаржника щодо необхідності врахування висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 331/7975/13-ц (провадження № 61-13440св19) від 23 березня 2020 року, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до частини 2 статті 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною 2 статті 231 ГК України (пункт 8.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20)).
32. У постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
33. З огляду на викладене, відсутні підстави для врахування висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 331/7975/13-ц (провадження № 61-13440св19) від 23 березня 2020 року, щодо застосування статті 549 ЦК України та статті 61 Конституції України.
Щодо застосування пункту 6 частини 1 статті 3, частини 2 статті 625 ЦК України.
34. Відповідно до частини 3 статті 692 ЦК України продавець має право вимагати не тільки оплати товару (тобто стягнення грошових коштів у розмірі покупної ціни проданого майна), а й сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
35. Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Такі висновки сформульовано в пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).
36. У частині 3 статті 692 ЦК України зазначений термін використано у другому значенні. Тобто під сплатою процентів за користування чужими грошовими коштами розуміється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно зі статтею 625 цього Кодексу. Така відповідальність виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації його майнових втрат, спричинених неналежним виконанням грошового зобов'язання. Такі висновки сформульовано в пункті 7.51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19).
37. Так, у частині 2 статті 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
38. Норма щодо трьох процентів річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивною та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
39. У справі, яка переглядається, сторони у пункті 7.7 договору поставки визначили інший розмір процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, - 48 % річних від несплаченої загальної вартості товару.
40. Разом з тим, закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.
41. Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палати Верховного Суду зазначила наступне:
- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);
- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах (пункт 8.26);
- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань (пункт 8.32);
- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);
- відповідно до положень статті 611, частини 3 статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (пункт 8.34);
- звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру (пункт 8.36);
- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 ГК України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункти 8.37 -8.38).
42. При розгляді вказаної справи Велика Палата Верховного Суду брала до уваги, що станом на момент звернення з позовом сума заборгованості за договором поставки складала 98381,92 грн і була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, а позивач нарахував 40306,19 грн пені, 30830,83 грн штрафу, 110887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182024,32 грн, що перевищує майже в два рази суму прострочення.
43. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у стягненні процентів річних з цих підстав.
44. Таким чином, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, який згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України враховується при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання та відмовити у їх стягненні.
45. При цьому у вирішенні питання про зменшення розміру процентів, які підлягають сплаті згідно з договором, повинно бути взято до уваги, що відповідно до частин 1 та 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
46. Тому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми, з огляду на їх неспівмірність та недотримання вимог розумності і справедливості покладається на відповідача, який заперечує проти стягнення цих сум.
47. Беручи до уваги встановлені обставини, колегія суддів зазначає, що у справі № 902/417/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, позивач нарахував суму пені, штрафу та відсотків річних, що разом перевищувала майже в два рази суму заборгованості, яка була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.
48. Натомість у справі, що переглядається, такі обставини відсутні, позивачем нараховано штрафні санкції на суму, що не перевищує половини загальної заборгованості, яка відповідачем не була сплачена добровільно після відкриття провадження у справі. Обставини неспівмірності заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних відповідачем в суді першої інстанції не доводилися, клопотання про зменшення їх розміру не заявлялось.
49. Отже, суди обох інстанцій, встановивши факт прострочення виконання грошового зобов'язання та встановлення іншого розмір процентів у договорі, правильно застосували норму частини 2 статті 625 ЦК України до спірних правовідносин. Верховний Суд не вбачає підстав для скасування судових рішень в частині стягнення 328 180,95 грн - 48 процентів річних від простроченої суми.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
50. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
51. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
52. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі вимог та доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.
53. Ухвалою Верховного Суду від 07.04.2021 зупинено виконання судових рішень у цій справі до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
54. Відповідно до частини 3 статті 332 ГПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
55. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про поновлення виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.09.2020 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2020, оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.
Розподіл судових витрат
56. З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, згідно з статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 287, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселинівська машинно-технологічна станція" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.09.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 у справі № 915/107/20 - без змін.
2. Поновити виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.09.2020 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 у справі № 915/107/20.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кондратова
Судді Н. Губенко
О. Кібенко