06 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 916/2262/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Вронська Г. О., Губенко Н. М.,
за участю секретаря судового засідання - Шпорта О. В.,
за участю представників:
ОСОБА_1 - Кублицький І. В.,
ОСОБА_2 - Приміч Д. В.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Курортний комплекс
"Фієстатур" - не з'явився,
ОСОБА_3 - особисто,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021
(головуючий - Поліщук Л.В., судді Будішевська Л.О., Таран С.В.)
та рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2020
(суддя Щавинська Ю.М.)
у справі за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Курортний комплекс "Фієстатур"; 2) ОСОБА_3
про розірвання договору та скасування запису,
1. У зв'язку з відпусткою судді Кондратової І. Д. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 01.09.2021, який наявний в матеріалах справи.
2. У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Курортний комплекс "Фієстатур" від 07.09.2018, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та скасування запису: зміна складу або інформації про засновників від 10.09.2018, проведеного державним реєстратором Комунального підприємства "Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради" Зубар Оленою Іванівною.
3. Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем свого зобов'язання зі сплати відчуженої за вказаним договором частки, що є істотним порушенням умов договору, внаслідок чого такий договір підлягає розірванню на підставі ст. 611, ч. 2 ст. 651 ЦК України.
4. Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.11.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021, у задоволенні позову відмовлено.
5. Суди мотивували свої висновки тим, що:
- розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів, а отже, позивач, пред'явивши позовну вимогу про розірвання спірного договору, обрав неналежний спосіб захисту, що має наслідком відмову у задоволенні даної позовної вимоги;
- оскільки у даній справі покупець ОСОБА_2 отримав товар (частку у статутному капіталі товариства), що жодною стороною не заперечується та визнається, то застосуванню підлягають положення ч. 3 ст. 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами;
- обставини щодо істотного порушення умов договору з підстав, визначених позивачем, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, натомість зміст наявного в матеріалах справи акту приймання-передачі частки, який в тому числі місить підпис позивача та дійсність якого ним не оспорюється, та який засвідчений нотаріально, в повній мірі відповідає змісту договору, який вказує на те, що оплата частки станом на момент підписання акту відбулась.
6. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , звернувся з касаційною скаргою, у якій просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
7. Скаржник стверджує, що в оскаржуваних рішеннях суди не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 904/2476/19.
8. ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення.
9. Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги разом з матеріалами справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою з таких підстав.
10. Відповідно до ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
- якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
11. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
12. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).
13. Зі змісту переліченого судового рішення вбачається, що наведені в ньому висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
14. Так, у постанові від 17.03.2020 у справі № 904/2476/19 за позовом про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, стягнення компенсації за відчуження частки та внесення змін до відомостей, які містяться у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо виключення відомостей про учасника - відповідача, та включення відомостей щодо учасника - позивача, Верховний Суд рішення та постанову судів попередніх інстанцій, якими було задоволено вказані позовні вимоги, скасував та направив справу на новий розгляд. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що після укладення спірного договору купівлі-продажу частки відповідачем у позивача, відповідач в подальшому відчужив її частину іншій особі ( ОСОБА_4 ), однак звертаючись за захистом свого порушеного права у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо оплати придбаної відповідачем частки товариства, позивач не оспорює перехід від відповідача до ОСОБА_4 відповідних часток статутного капіталу Товариства, водночас прагне відновити склад учасників (свій статус учасника Товариства), який існував до порушення його прав шляхом внесення змін до Реєстру, шляхом виключення відомостей про учасника - відповідача, та включення відомостей про учасника - позивача. Однак, Верховний Суд, зазначив про те, що задовольняючи позовні вимоги у даній справі, суди не врахували правову позицію Великої Палати Верховного суду у постанові від 17.12.2019 у справі № 927/97/19, а тому дійшли помилкового висновку про те, що повернення зазначеної частки в статутному капіталі товариства позивачеві підлягає шляхом задоволення позову про внесення відповідних відомостей до Реєстру щодо виключення відомостей про учасника Відповідача та включення відомостей про учасника Позивача. Адже зазначена позовна вимога не є за своєю суттю визначенням розміру статутного капіталу Товариства та розмірів часток учасників Товариства, а задоволення зазначеної позовної вимоги не передбачає витребування з володіння Відповідача на користь Позивача відповідної частки в статутному капіталі Товариства, а натомість, передбачає припис внести зміни до відомостей про Товариство у Реєстрі, тобто вчинити дії, які Відповідач - особа, якій пред'явлена позовна вимога, безпосередньо не уповноважений вчиняти. Тоді як жодна особа, уповноважена на вчинення відповідних дій, до участі в справі не залучена. Крім того, касаційний суд вказав, що судами не обґрунтовано своїх висновків про те яким чином задоволення вказаних вище позовних вимог є можливим без задоволення вимоги про повернення частки у статутному капіталі товариства внаслідок розірвання договору, враховуючи що відповідні позовні вимоги є взаємопов'язаними. При цьому у вказаній справі порушувалось питання щодо розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі з відстроченням платежу.
15. Водночас у даній справі 916/2262/19 порушувалось питання щодо розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, у якому було передбачено оплату до укладення договору. При цьому суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства та скасування запису у Реєстрі, обґрунтованого посиланням на те, що відповідачем не виконано зобов'язання з оплати частки, виходили із встановлених обставин про те, що з наявного в матеріалах справи договору, оригінал якого було оглянуто судом першої інстанції, а також в апеляційній інстанції, не вбачається порядку оплати відчужуваної частки протягом трьох місяців з моменту укладання цього договору, про який вказує позивач. Натомість позивач в договорі купівлі-продажу і в акті приймання-передачі частки, який містить підписи сторін, справжність яких засвідчено нотаріально, визнав, що частка оплачена покупцем згідно з умовами договору в повному обсязі до підписання цього договору.
16. Таким чином, доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 904/2476/19, є безпідставними, оскільки у даній справі та у справі, на яку посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв'язку з неоднаковим застосуванням норм права, а у зв'язку з наявністю різних фактичних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку в межах своїх дискреційних повноважень.
17. Враховуючи зазначене, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України судом касаційної інстанції встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, то колегія суддів на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2020 у даній справі.
Керуючись ст.ст. 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2020 у справі № 916/2262/19.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді Г. О. Вронська
Н. М. Губенко