09.09.2021 Справа № 920/571/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Бублик Т.Д., розглянувши матеріали справи №920/571/21
за позовом Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури
(40000, м. Суми, вул. Першотравнева, 12) в інтересах держави в
особі позивача Державної екологічної інспекції у Сумські
області ( 40009, м. Суми, вул. Першотравнева, 29,
код ЄДРПОУ 37970834)
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Шкарупи Ольги Володимирівни
(
АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про стягнення збитків у сумі 64068 грн 02 коп..
за участю представників сторін:
Прокурор: Кошлякова А.Ю., посвідчення №057225 від 01.10.2020,
від позивача: Матюха Д.М., довіреність №5-10/27 від 06.01.2021,
від відповідача: Шкарупа В.Ф., довіреність б/н від 05.03.2021,
Суть спору: 28.05.2021 прокурор в інтересах позивача звернувся з позовом до суду, відповідно вимог якого просить суд стягнути з відповідача на користь держави в особі Державної екологічної інспекції у Сумській області збитки, завдані в результаті самовільного без дозволу на спеціальне водокористування та нормативів ГДС скиду забруднюючих речовин зі зворотними водами в поверхневий водний об'єкт р. Ільма на території Садівської сільської ради Сумського району у сумі 64068,02 грн., з них:
- 24141,78 грн. збитків, завданих в результаті самовільного без дозволу на спеціальне водокористування та нормативів ГДС скиду забруднюючих речовин зі зворотними водами в поверхневий водний об'єкт в р. Ільма на території Садівської сільської ради Сумського району протягом 2018 року, зарахувавши кошти на розрахунковий рахунок ГІА248999980333139331000018556 ГУК Сумс.обл., одержувач коштів Садівська сільська ТГ/24062100. код отримувача Казначейство України СДРПОУ 37970404 з подальшим перерозподілом між бюджетами відповідно до ст. 29, 69і Бюджетного кодексу України;
- 21620,29 грн. збитків, завданих в результаті самовільного без дозволу на спеціальне водокористування та нормативів ГДС скиду забруднюючих речовин зі зворотними водами в поверхневий водний об'єкт в р. Ільма на території Садівської сільської ради Сумського району протягом 2019 року, зарахувавши кошти на розрахунковий рахунок ГІА248999980333139331000018556 ГУК Сумс.обл., одержувач коштів Садівська сільська ТГ/24062100. код отримувача Казначейство України СДРПОУ 37970404 з подальшим перерозподілом між бюджетами відповідно до ст. 29, 69і Бюджетного кодексу України;
- 1 8323,95 грн. збитків, завданих в результаті самовільного без дозволу на спеціальне водокористування та нормативів ГДС скиду забруднюючих речовин зі зворотними водами в поверхневий водний об'єкт в р. Ільма на території Садівської сільської ради Сумського району протягом 2020 року, зарахувавши кошти на розрахунковий рахунок Г1А248999980333139331000018556 ГУК Сумс.обл., одержувач коштів Садівська сільська ТГ/24062100. код отримувача Казначейство України СДРПОУ 37970404 з подальшим перерозподілом між бюджетами відповідно до ст. 29, 69і Бюджетного кодексу України.
А також просить стягнути з відповідача кошти, витрачені на сплату судового збору.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2021 справу № 920/571/21 розподілено судді Заєць С.В.
Ухвалою суду від 31.05.2021 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 29.06.2021, 11:00.
Відповідач в судове засідання 29.06.2021 не прибув, про дату та час судового засіданні був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване поштове повідомлення від 08.6.2021, яке знаходиться в матеріалах справи.
В судовому засіданні 29.06.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви до 19.07.202112:10.
Ухвалою суду від 19.07.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 10.08.2021, 11:30.
05.08.2021 прокурором подано до суду заяву № 54-2548вих-21 від 03.08.2021 (вх.№2986 від 05.08.2021) про закриття провадження в частині стягнення з ФОП Шкарупа О.В. 5000 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів та стягнути з ФОП Шкарупа О.В. на користь держави в особі Державної екологічної інспекції у Сумській області збитки, завдані в результаті самовільного без дозволу на спеціальне водокористування та нормативів ГДС скиду забруднюючих речовин зі зворотними водами в поверхневий водний об'єкт р. Ільма на території Садівської сільської ради Сумського району у сумі 59068,02 грн.
Ухвалою суду від 10.08.2021 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 09.09.2021, 12:00.
В судовому засіданні 09.09.2021 прокурором підтримано позовні вимоги.
Представник позивача в судовому засіданні 09.09.2021 підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні 09.09.2021 надав усні пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі та зазначив, що позовні вимоги визнає в повному обсязі.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив наступне:
Держекоінспекцією у Сумській області відповідно до наказу Державної екологічної інспекції у Сумській області № 86-11 від 12.02.2021 проведено позапланову перевірку ФОП Шкарупа О.В у термін з 15 по 19 лютого 2021 року.
По закінченню перевірки Держінспекторами з охорони навколишнього природного середовища Сумської області складено Акт за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів №72/04.
В ході проведення у період 15.02.2021-19.02.2021 позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства у діяльності ФОП Шкарупа О.В. встановлено факти самовільного без дозволу на спеціальне водокористування та нормативів ГДС скидання забруднюючих речовин зі зворотними водами у поверхневий водний об'єкт р. Ільма на території Садівської сільської ради Сумського району протягом 2018-2020 років.
Вказаний акт перевірки не вручений Відповідачу у зв'язку з нез'явленням уповноваженої особи ФОП Шкарупа О.В. до Державної екологічної інспекції у Сумській області.
У зв'язку з цим 2 екземпляра акту направлено на адресу Відповідача для підписання, рекомендованим листом з повідомленням про вручення №493/04-20 від 19.02.2021, який 03.03.2021 вручено особисто Відповідачу про що свідчить підпис у поштовому повідомленні про вручення.
В ході перевірки державними інспекторами встановлено наявність у Відповідача дозволу на спеціальне водокористування УКР 0335 СУМ від 10.08.2015 з терміном дії до 10.08.2018 на 6 свердловини (Садівська с/р), об'єм забору підземних вод 206,99 тис.м3 рік. В дозволі передбачено водовідведення в міську каналізаційну мережу КП «Міськводоканал» СМР м. Суми, проте скид стічних вод у поверхневий об'єкт р. Ільма дозволом не передбачено.
Крім того, 10.03.2020 Відповідач отримав дозвіл на спеціальне водокористування №26/СМ/49д-20, яким також не передбачено скид стічних вод у поверхневий об'єкт р. Ільма.
Згідно даних звіту про використання води по формі 2-тп (водгосп, таблиця 2), який поданий ФОП Шкарупою О.В. за 2018 рік відведено 35,1 тис.м3 недостатньо-очищених зворотніх вод.
Згідно данний звіту про використання води по формі 2-тп (водгосп, таблиця 2), який поданий відповідачем за 2020 рік відведено 25,2 тис. м3 зворотніх вод.
Фактично об'єм недостатньо-очищених зворотніх вод та вміст основних забруднюючих речовин у зворотніх (стічних) водах визначено безпосередньо відповідачем та відображено у звітах про використання води форми 2-тп за 2018-2020 роки.
В подальшому державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Сумської області розраховано збитки, завдані в результаті скиду недостатньо-очищених зворотніх вод без дозволу на спеціальне водокористування, розмір яких сумарно становить 64068 гри. 02 коп.
Вказані розрахунки проведені відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (далі - Методика), затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища № 389 від 20.07.2009.
Пунктом 1.2 Методики встановлено порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, у тому числі у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води).
Вказана Методика застосовується державними інспекторами України з охорони навколишнього природного середовища при розрахунку розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог суб'єктами господарювання природоохоронного законодавства (пункту 1.4 Методики).
Згідно з Методикою (пункт 1.7 Методики) водокористуванням є використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів);
спеціальним водокористуванням є забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води для скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
самовільне водокористування - використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів.
Відповідно до статті 109 Водного Кодексу України спори з питань використання і охорони вод розглядаються судом в порядку, встановленому законодавством.
Згідно зі статтею 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган. уповноважений державою здійснювані відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
Держава, як суб'єкт публічного права, в особі уповноважених органів також може бути учасником цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України), у тому числі відносин відшкодування шкоди.
Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, визначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до статтей 13, 16 Конституції України водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах визначених Конституцією України, а забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.
За приписами статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Водним Кодексом України передбачено, що усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.
Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.
В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб існує необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.
Згідно із вимогами статей 66, 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно дотримуватись Конституції України та законів України, не заподіювати шкоду природі, відшкодовувати завдані ним збитки.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Статтею 47 цього Закону визначено, що для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.
Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів полягає в забезпеченні додержання усіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства (стаття 18 Водного кодексу України).
Статтею 19 ВК України встановлено, що Державний контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, іншими державними органами відповідно до законодавства України.
Пунктом "а" частини першої статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишньою природного середовища" визначено компетенцію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державною нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища, до якої належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів.
Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (стаття 35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275 (далі - Положення), Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Згідно з пунктом 7 Положення Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань (пп.2 п.4 Положення):
здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України вимог законодавства, у тому числі про охорону, раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів, зокрема (п. "в" пп.2 п.4 Положення);
пред'являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами (пп.8 п.4 Положення);
Державна екологічна інспекція у Сумській області утворена як юридична особа публічного права територіальний орган Держекоінспекції, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2011 № 995 "Про утворення територіальних органів Державної екологічної інспекції".
Кабінет Міністрів України, постановою від 14 серпня 2019 року № 750 ліквідовано Державну екологічну інспекцію, а також ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні та міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції з одночасним утворенням Державної природоохоронної служби України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політик) з проведення державного моніторингу навколишнього природного середовища та державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів та її територіальних органів.
Установлено, що Державна екологічна інспекція, її територіальні органи та міжрегіональні територіальні органи, які ліквідуються згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови, продовжують виконувати свої повноваження до завершення здійснення заходів з утворення Державної природоохоронної служби та її міжрегіональних територіальних органів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2019 року № 873 визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року № 750 "Деякі питання Державної природоохоронної служби України".
Державна екологічна інспекція у Сумській області як територіальний орган Держекоінспекції уповноважена відповідно до Положення про Держави) екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що затверджена, наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 11.08.2017 № 312, зі змінами, внесеними наказом Державної екологічної інспекції України від 22.11.2018 № 249, здійснювати державний нагляд (контроль) за додержанням вимог природоохоронного законодавства, розраховувати розмір збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, вживати заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.
За таких обставин, Державна екологічна інспекція у Сумській області є органом, уповноваженим державною здійснювати повноваження щодо захисту порушених інтересів держави у зазначеній сфері правовідносин.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - рішення КСУ), під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Пунктом 5 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган державної влади чи місцевого самоврядування, на який покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах.
За наявності факту порушення інтересів держави у сфері довкілля Державна екологічна інспекція у Сумській області, до компетенції якого віднесено повноваження контролю за використанням та охороною природних ресурсів не здійснено достатніх заходів, що спрямовані на захист державних інтересів, зокрема щодо стягнення з відповідача у судовому порядку збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, окрім скеруванням 02/04/2021 на адресу відповідача за претензії, щодо добровільної сплати нанесених державі збитків в наслідок самовільного водокористування.
Разом з тим, незважаючи на встановлені порушення та тривалість їх існування, Державна екологічна інспекція у Сумській області протягом тривалого часу будь-яких заходів на усунення порушень до цього часу не вжила, а тому наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.
На запит прокуратури Держекоінспекцією у Сумській області листом від 20.05.2021 повідомлено про невідшкодовані відповідачем збитки та запропоновано вжити заходів представницького характеру у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору.
Вказане свідчить про нездійснення суб'єктом владних повноважень захисту законних інтересів держави та відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру та пред'явлення відповідного позову, ураховуючи, що інтереси держави на цей час залишаються незахищеними.
Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх функцій", у зв'язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/1 7-ц, № 924/1256/17, від 13.11.2019 у справі № 925/315/19, від 21.01.2020 у справі № 910/2538/19).
Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 висловлено правовий висновок щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у разі неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, який визначає наступне.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Невжиття компетентним органом заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрутованим.
Тобто, бездіяльність уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об'єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб'єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.
Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
Зважаючи на вказані правові висновки Верховного Суду, лише звернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з відповідним позовом можна вважати належним здійсненням захисту інтересів держави. Інші вжиті заходи, в тому числі, досудового врегулювання, які не призвели до реального усунення порушень інтересів держави, не відповідають вимогам чинного законодавства.
Також слід зазначити, що норма статті 23 Закону України "Про прокуратуру" вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень, а не правових наслідків, які наступили для осіб, які їх вчинили, зокрема, у вигляді притягнення до кримінальної або дисциплінарної відповідальності. Відтак наявність вироку суду або наказу керівника про застосування дисциплінарного стягнення може свідчити про притягнення осіб до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення або дисциплінарного проступку, проте не можуть вважатись обов'язковими та виключними доказами для обґрунтування факту неналежності здійснення уповноваженим органом своїх повноважень.
Прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист відповідних прав та інтересів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 920/121/19.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 826/15338/18 та від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18.
Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц висловив правову позицію, відповідно до якої наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними правами відповідної сторони процесу. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
За таких обставин, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.
Крім цього, Сумською окружною прокуратурою попередньо до пред'явлення позовної заяви до суду до Державної екологічної інспекції у Сумській області надіслано лист від 26.05.2021, яким поінформовано про представництво прокурором інтересів держави у вказаних правовідносинах.
Пунктом «в» статті 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», встановлено, що економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають, зокрема встановлення лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище.
Відповідно до п. З, 7 ч. 1 ст. 44 Водного кодексу України, водокористувачі зобов'язані дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог шодо впорядкування своєї території; здійснювати облік забору та використання вол. вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
У подальшому Держеконіспекцією у Сумській області 02.04.2021 до Шкарупи О.В. рекомендованим листом направлено претензії за вих. № 13/13-21 Пр, 14/13-21 Пр, 15/13-21 Пр про відшкодування збитків, заподіяних державі, які Відповідач отримав 10.04.2021, про що свідчить поштове повідомлення про вручення.
Однак, Відповідач на претензію не відреагувала, збитки не погасила.
Відповідно до ст. ст. 48, 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами, насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 44, ч. 1 ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється лише на підставі дозволу.
Частиною 2, 4 ст. 49 Водного кодексу України визначено дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. Видача (переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється безоплатно.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 Водного кодексу України скидання стічних вод у водні об'єкти допускається лише за умови наявності нормативів гранично допустимих концентрацій та встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.
Частиною 1 ст. 95 Водного кодексу України визначено, що усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.
Відповідальність за порушення водного законодавства, в тому числі за порушення правил спеціального водокористування, передбачено п.6 ч. 3 ст. 110 Водного кодексу України.
Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.
Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства (стаття 111 ВК України).
На момент розгляду цієї справи збитки, заподіяні державі внаслідок порушення відповідачем законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, залишаються невідшкодованими.
Згідно із вимогами статей 66, 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно дотримуватись Конституції України та законів України, не заподіювати шкоду природі, відшкодовувати завдані ним збитки.
Відповідно до положень статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність, у тому числі за самовільне спеціальне використання природних ресурсів.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, в цьому випадку державі.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Серед випадків, за які настає відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, Законом наведено: самовільне спеціальне використання природних ресурсів.
Статтею 110 ВК України визначено встановлені законодавством види відповідальності за порушення водного законодавства, у тому числі за порушення правил спеціального водокористування, а також умови, за яких водокористувачі звільняються від відповідальності, зокрема за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
За приписами статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
На позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення.
Відповідно до пункту 1.6 роз'яснення президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" № 02-5/744 від 27.07.2001, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника (стаття 1166 Цивільного кодексу України).
Частиною другою статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, відшкодування шкоди на підставі цієї норми здійснюється у разі, наявності у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності: неправомірної поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини завдавача шкоди.
При цьому причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише через неправомірну поведінку відповідача а не іншої особи, оскільки сама лише неправомірна поведінка особи, яка не пов'язана із наслідками у вигляді шкоди, не тягне за собою її відшкодування.
Враховуючи вищенаведене та те, що судом встановлено наявність всіх складових правопорушення, а саме, факт неправомірної поведінки відповідача (самовільного без дозволу на спеціальне водокористування та нормативів ГДС скиду забруднюючих речовин зі зворотними водами в поверхневий водний об'єкт р. Ільма), наявність шкоди (збитки в загальному розмірі 64068 грн 02 коп.) та наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, адже шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства; самої шкоди. Відповідач відсутність своєї вини належними доказами не спростував.
З матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідач частково сплатив збитки на суму 5000 грн, що підтверджується квитанцією від 17.06.2021 та 30.07.2021.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Предмет позову - це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення.
Предметом спору в даній справі є стягнення 64068 грн 02 коп. основного боргу.
Зважаючи на вищевикладене, провадження у справі № 920/571/21 в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 5000 грн 00 коп. підлягає закриттю на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.
Щодо іншої частини позовних вимог, а саме 59068 грн 02 коп. (64068,02 грн - 5000 грн=59068,02 грн.) з урахуванням вищевикладеного та оскільки відповідач належними доказами позовні вимоги в цій частині не спростував, доказів сплати зазначеної суми завданої шкоди суду не надав, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди в сумі 59068 грн 02 коп. є законними та обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності. Крім того, згідно пункту 4 частини першої статті 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків.
Кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи заходи для зниження забруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічних нормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення.
Ненадходження цих коштів до державного та місцевого бюджетів, перешкоджає державі у здійсненні нею зобов'язань щодо відновлення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки держави.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Окрім цього, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, встановлених пунктом один частини один цієї статті, судовий збір повертається у розмірі переплаченої суми, в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті - повністю.
Проте в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про повернення судового збору (у розмірі 177 грн 06 коп.), у зв'язку з закриттям провадження у справі в частині стягнення 5000 грн., в зв'язку з чим суд не розглядає дане питання до отримання відповідного клопотання.
Також, відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки відповідач визнав позов повністю, слід повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З матеріалів справи вбачається, що за подання позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 2270 грн. відповідно до платіжного доручення від 26.05.2021 № 825.
Отже, сплачена сума судового збору (відповідно до суми задоволених позовних вимог) в розмірі 1046 грн. 47 коп. підлягає поверненню позивачу (прокуратурі) з Державного бюджету на підставі ч.1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, а залишок судового збору у сумі 1046 грн. 47 покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. В частині стягнення суми основного боргу в сумі 5000 грн 00 коп. провадження у справі закрити на підставі п.2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шкарупи Ольги Володимирівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) збитки, завдані в результаті самовільного без дозволу на спеціальне водокористування та нормативів ГДС скиду забруднюючих речовин зі зворотними водами в поверхневий водний об'єкт р. Ільма на території Садівської сільської ради Сумського району у сумі 59068,02 грн., з них:
- 19141,78 грн. збитків, завданих в результаті самовільного без дозволу на спеціальне водокористування та нормативів ГДС скиду забруднюючих речовин зі зворотними водами в поверхневий водний об'єкт в р. Ільма на території Садівської сільської ради Сумського району протягом 2018 року, зарахувавши кошти на розрахунковий рахунок ГІА248999980333139331000018556 ГУК Сумс.обл., одержувач коштів Садівська сільська ТГ/24062100. код отримувача Казначейство України СДРПОУ 37970404 з подальшим перерозподілом між бюджетами відповідно до ст. 29, 69і Бюджетного кодексу України;
- 21620,29 грн. збитків, завданих в результаті самовільного без дозволу на спеціальне водокористування та нормативів ГДС скиду забруднюючих речовин зі зворотними водами в поверхневий водний об'єкт в р. Ільма на території Садівської сільської ради Сумського району протягом 2019 року, зарахувавши кошти на розрахунковий рахунок ГІА248999980333139331000018556 ГУК Сумс.обл., одержувач коштів Садівська сільська ТГ/24062100. код отримувача Казначейство України СДРПОУ 37970404 з подальшим перерозподілом між бюджетами відповідно до ст. 29, 69і Бюджетного кодексу України;
- 1 8323,95 грн. збитків, завданих в результаті самовільного без дозволу на спеціальне водокористування та нормативів ГДС скиду забруднюючих речовин зі зворотними водами в поверхневий водний об'єкт в р. Ільма на території Садівської сільської ради Сумського району протягом 2020 року, зарахувавши кошти на розрахунковий рахунок Г1А248999980333139331000018556 ГУК Сумс.обл., одержувач коштів Садівська сільська ТГ/24062100. код отримувача Казначейство України СДРПОУ 37970404 з подальшим перерозподілом між бюджетами відповідно до ст. 29, 69і Бюджетного кодексу України.
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шкарупи Ольги Володимирівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Сумської обласної прокуратури (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33; отримувач Сумська обласна прокуратура, код 03527891, UА5982017203431200001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 1046 (одна тисяча сорок шість) гривень 47 коп.
5. Повернути Сумській обласній прокуратурі (40000, вул. Герасима Кондратьєва, 33 м. Суми, код ЄДРПОУ 03527891, розрахунковий рахунок UA598201720343120001000002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) з державного бюджету (Сумська міська отг22030101, код ЄДРПОУ 37970593, МФО - 899998, р/р UA868999980313181206083018540, код класифікації доходів бюджету 22030101) 1046 (одна тисяча сорок шість) гривень 47 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення від 26.05.2021 № 825.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано суддею 13 вересня 2021 року.
Суддя С.В. Заєць