вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"07" вересня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/541/21
Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г. при секретарі судового засідання Рижій А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом фізичної особи-підприємця Стєшиної Олени Володимирівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-Р" про стягнення 42 866,00 грн.
представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Гончарук В.В.
У липні 2021 року фізична особа-підприємець Стєшина Олена Володимирівна звернулась до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-Р" про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 42 866,00 грн.
Ухвалою суду від 12.07.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання для розгляду справи призначено на "25" серпня 2021 року.
04 серпня 2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач заперечує проти задоволення позову з огляду на те, що призначення платежу позивача, який було проведено на підставі меморіального ордеру № П433/6661285е від 04.07.2018 року на суму 6 038,00 грн.: "роялті за користування знаком для товарів та послуг № 195855, акт № 7542"; призначення платежу позивача, який було проведено на підставі меморіального ордеру № П433/6742478е від 24.07.2018 року на суму 6 038,00 грн.: "роялті за користування знаком для товарів та послуг за червень 2018 Стешина Олена Володимирівна"; призначення платежу позивача, який було проведено на підставі меморіального ордеру № П433/6888303е від 03.09.2018 року на суму 6 038,00 грн.: "акт № 11495 від 31.07.2018 року за користування знаком для тов.. і послуг Стешина Олена Володимирівна"; призначення платежу позивача, який було проведено на підставі меморіального ордеру № П433/7100607е від 01.11.2018 року на суму 6 038,00 грн.: "акт № 16676 від 30.09.2018 року за користування знаком для тов. без ПДВ Стешина Олена Володимирівна"; призначення платежу позивача, який було проведено на підставі меморіального ордеру № П433/7205368е від 04.12.2018 року на суму 6 038,00 грн.: "роялті за користування знаком товарів і послуг № 195855, акт № 19330 від 31.10.2018 Стешина Олена Володимирівна"; призначення платежу позивача, який було проведено на підставі меморіального ордеру № П433/7337020е від 17.01.2019 року на суму 6 038,00 грн.: "роялті за користування знаком товарів і послуг № 195855 за листопад 2018, акт № РТ000000203 від 30.11.2018 Стешина Олена Володимирівна"; призначення платежу позивача, який було проведено на підставі меморіального ордеру № П433/7433068е від 13.02.2019 року на суму 600,00 грн.: "роялті за користування знаком товарів і послуг № 195855 за листопад 2018 року, рах № НОМЕР_1 Стешина Олена Володимирівна ".
Зазначено, що акти, на які посилається позивач у меморіальних ордерах, готувались відповідачем та надсилались у двох екземплярах на адресу позивача. Однак, примірники зазначених актів позивач відповідачу не повернув.
Крім того, відповідач зазначає, що на підставі інформації з відкритих джерел встановлено, що за вказаною адресою: АДРЕСА_1 у період з 25 травня 2011 року по теперішній час РРО було зареєстровано на ім'я позивача. У зв'язку з зазначеним, на підставі зібраних доказів, відповідач приходить до висновку, що позивач використовував торговельну марку "Наш край" щонайменше з 02.02.2017 року по 13.02.2019 року (дата останнього платежу за використання торговельної марки "Наш Край").
З огляду на вищезазначене, позивач вважає, що наведені вище факти підтверджують існування між позивачем та відповідачем договірних відносин, що є підставою для відмови у позові в повному обсязі.
25 серпня 2021 року від представника позивача надійшла відповідь відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що жодні послуги за користування торговельною маркою відповідач позивачу не надавав, акти виконаних робіт/наданих послуг позивачем не підписувались, а саме лише зазначення у призначенні платежу плати за "роялті" не є власне підтвердженням надання відповідачем будь-яких послуг.
Позивач зазначає, що платежі мали бути зараховані при здійсненні розрахунків між сторонами за договором, який мав бути укладений, проте укладеним не був. Тому платежі зроблено помилково, а кошти підлягають поверненню саме як безпідставно отримане майно.
Щодо посилання відповідача на сайт, де розміщено інформацію про відкриття магазину з вивіскою "Наш край", то як зазначає позивач, що наприкінці лютого 2017 року внаслідок попередніх перемовин з представником відповідача Терещуком Сергієм Вікторовичем та на його прохання (як він повідомив - нібито для подання фотозвіту правовласнику торгової марки) дійсно на приміщенні магазину розміщено вивіску "Наш край", однак у зв'язку з неукладенням договору в обумовлені строки (кінець лютого 2017 року - початок березня 2017 року) вже у березні 2017 року таку вивіску демонтовано і до цього часу така вивіска не використовується.
Ухвалою суду від 25.08.2021 року розгляд справи відкладено на "07" вересня 2021 р. на 13:00 год.
Ухвалою суду від 06.09.2021 року заяву представника відповідача ТОВ "Арго-Р" - адвоката Гончарука В.В. про участь у судовому засіданні, яке відбудеться "07" вересня 2021 року, в режимі відеоконференції задоволено.
Позивач в судове засідання не з'явився, однак 07.09.2021 року надіслав на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи або розгляд справи за її відсутності на підставі наявних документів та зазначив, що позовні вимоги підтримує.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позову з підстав, зазначених у відзиві.
Заслухавши у судовому засіданні присутнього представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, фізична особа - підприємець Стєшина Олена Володимирівна (далі - позивач), маючи намір використовувати торгову марку "Наш Край", належну Товариству з обмеженою відповідальністю "Арго-Р" (далі - відповідач), у 2017 році вступила з відповідачем в усні перемовини, які тривали понад два роки.
Як зазначає позивач, що в процесі узгодження умов співробітництва відповідач запропонував здійснювати платежі за нібито використання такої торгової марки, що в подальшому мали бути зараховані при здійсненні розрахунків між сторонами за договором, на, що як зазначає позивач вона погодилась.
Позивач стверджує, що жодного договору про використання торгової марки з відповідачем так і не було укладено, а жодних послуг за сплачені кошти вона так і не отримала.
При цьому, ТОВ "Арго-Р" після припинення сплати позивачем коштів навіть звернулось до суду з вимогою про стягнення з позивач "заборгованості та штрафних санкцій".
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.12.2020 року у справі №908/3496/19, яке набуло законної сили, встановлено, що договір комерційної концесії на використання торгової марки "Наш Край" та надання супутніх послуг між позивачем та ТОВ "Арго-Р" не укладався, а послуги ТОВ "Арго-Р" не надавалися (а.с. 15-17).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем оплачено відповідачу грошові кошти на загальну суму 42 866,00 грн., що підтверджується: меморіальним ордером № П443/6661285е від 04.07.2018 року на суму 6 038,00 грн.; меморіальним ордером № П443/6742478е від 24.07.2018 року на суму 6 038,00 грн.; меморіальним ордером № П443/6888303е від 03.09.2018 року на суму 6 038,00 грн.; меморіальним ордером № П443/6966269е від 25.09.2018 року на суму 6 038 грн.; меморіальним ордером № П443/7100607е від 01.11.2018 року на суму 6 038,00 грн.; меморіальним ордером № П443/7205368е від 04.12.2018 року на суму 6 038,00 грн.; меморіальним ордером № П443/7337020е від 17.01.2018 року на суму 6 038,00 грн.; меморіальним ордером № П443/7433068е від 13.02.2019 на суму 600 грн. (а.с.7-14).
З метою мирного врегулювання спору позивач направляв на адресу відповідача претензію від 02.06.2021 року про повернення коштів, на яку відповідь не отримав (а.с. 9-10).
За вищенаведених обставин позивач вважає, що кошти на суму 42 866,00 грн. слід вважати такими, що отримані відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню відповідно до положень ст. 1212 ЦК України, доказів повернення якої суду не надано.
Наведені обставини стали причиною звернення позивача з позовом до суду та є предметом спору у даній справі.
Вказані обставини підтверджуються наданими суду та дослідженими у судовому засіданні матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав заявлених вимог учасників судового процесу, дотримуючись принципів об'єктивної істини, добросовісності, розумності та справедливості суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує таке.
Як встановлено судом, між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з набуттям відповідачем грошових коштів позивача без достатньої правової підстави, регулювання яких здійснюється Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ЦК України, тощо.
Приписами ст. ст. 11, 202 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно із ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13.
За змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, а також застосовуються до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Вказаною нормою визначені загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку з так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави.
Зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
- є набуття або збереження майна, що означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;
- мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;
- обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Отже, сутність зобов'язання із набуття, збереженням майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи-набувача частини її майна, що набуте поза межами правої підстави, у випадку, якщо правова підстава переходу відпала згодом або взагалі без неї якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Відповідно до п. п. 1.23., 1.24. ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", під помилковим переказом розуміється рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Судом враховано, що в матеріалах справи відсутні докази будь-яких договірних правовідносин між сторонами, адже рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.12.2020 року у справі №908/3496/19, яке набуло законної сили, встановлено факт того, що договір комерційної концесії на використання торгової марки "Наш Край" та надання супутніх послуг між позивачем та ТОВ "Арго-Р" не укладався, а послуги ТОВ "Арго-Р" не надавалися.
Під час розгляду справи Господарським судом Запорізької області з метою перевірки всіх обставин справи судом була призначена судова почеркознавча експертиза, про що судом винесено відповідну ухвалу. На вирішення судових експертів було поставлено наступне питання: чи виконано підпис від імені ФОП Стєшиною О.В. в договору комерційної концесії б/н від 2017, внизу кожної сторінки та наприкінці договору над словом "Користувач" самою ФОП Стєшиною О.В. або іншою особою? Оригінал договору комерційної концесії від 15.01.2017 року наданий позивачем разом з клопотанням (вх. 4121/08-08/20 від 25.02.2020).
Відповідно до висновку експерта Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1032-20 від 03.07.2020: "Підписи, виконання від імені Стєшиною Олени Володимирівни а розміщені в графі "Користувач" в нижній частині кожного з аркушів та графі "Підпис" розділу "Користувач" останнього аркушу оригіналу договору комерційної концесії б/н від 2017, укладеному між ТОВ "Арго-Р" та ФОП Стєшиною О.В. виконані не Стєшиною О.В., а іншою особою з наслідуванням її справжнього підпису.
Також в рішенні Господарського суду Запорізької області від 08.12.2020 року у справі №908/3496/19 встановлено, що з наданих суду виписок не вбачається, що дані платежі проводили відповідачем саме за договором комерційної концесії від 01.01.2017 року, так як в даних виписках відсутнє посилання на будь який договір, а зауваження позивача про те, що в виписках банку є посилання на номер 195855, що є номером торгівельної марки "НАШ КРАЙ" судом до уваги не прийнято, оскільки це є номер торгівельної марки і не може бути доказом виконання зобов'язання за конкретним договором.
Проаналізувавши умови договору, Господарського суду Запорізької області дійшов висновків, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами надання відповідачу послуг відповідно до умов комерційної концесії. В матеріалах справи відсутні докази виконання умов договору позивачем. Доказів надання послуг саме за спірним договором комерційної концесії (актів наданих послуг тощо) позивачем не надано. Таким чином, пред'явлені до стягнення суми позивачем не доведені.
Господарським судом Запорізької області також взято до уваги висновок експертизи, та те, що позивачем до суду та на дослідження експертам надані різних редакцій договорів, і зазначено, що частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-347б4св18) зроблено висновок про те, що "підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами".
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду наведеного, а також враховуючи відсутність між сторонами будь-яких господарських правовідносин, на підставі яких у позивача існує обов'язок по перерахуванню відповідачу грошових коштів, суд дійшов висновку, що відповідач є особою, яка набула майно (грошові кошти) без достатньої правової підстави у розумінні ст. 1212 ЦК України, і, як наслідок, зобов'язана повернути позивачу це майно (кошти).
Згідно з ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Стаття 598 ЦК України встановлює, що зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.
Таким чином, враховуючи відсутність підстав у позивача для переказу грошових коштів відповідачу на його банківські реквізити, останній у розумінні Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" є неналежним отримувачем зазначених коштів, отже відсутні підстави для набуття ним грошових коштів, перерахованих з рахунку позивача.
Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст. 2 ГПК України, принципами господарського судочинства, є зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, розумність строків розгляду справи.
За умовами ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом. З огляду на вищевикладене, господарським судом були створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Станом на день розгляду справи судом, відповідач свій обов'язок з повернення з безпідставно набутих коштів в сумі 42 866, 00 грн. не виконав.
Суд зазначає, що положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що призначення платежів позивача, які було проведено на підставі меморіальних ордерів: "роялті за користування знаком для товарів та послуг........", оскільки це не може бути доказом виконання зобов'язання за конкретним договором.
Твердження відповідача про те, що акти, на які посилається позивач у меморіальних ордерах, готувались відповідачем та надсилались у двох екземплярах на адресу позивача, однак примірники зазначених актів позивач відповідачу не повернув- судом до уваги не приймається, оскільки рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.12.2020 року у справі №908/3496/19, яке набуло законної сили, встановлено факт того, що договір комерційної концесії на використання торгової марки "Наш Край" та надання супутніх послуг між позивачем та ТОВ "Арго-Р" не укладався, а послуги ТОВ "Арго-Р" не надавалися.
Отже, сукупним аналізом наведених вище норм права, взятих судом до уваги тверджень сторін та досліджених доказів, підтверджується правова позиція позивача, згідно з якою, сума безпідставно набутих грошових коштів Товариством з обмеженою відповідальністю "Арго-Р" становить 42 866,00 грн.
Доказів повернення вищезазначеної суми безпідставно набутих грошових коштів матеріали справи не містять.
Зважаючи на таке, суд констатує достатні правові підстави для задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позовні вимоги фізичної особи-підприємця Стєшиної Олени Володимирівни про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-Р" безпідставно набутих грошових коштів в сумі 42 866,00 грн. є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами, не спростовані відповідачем, а відтак, підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати за позовом покладаються на відповідача в розмірі 2 270,00 грн.
Керуючись статтями 13, 73-80, 86, 123, 129, 196, 202, 231, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов фізичної особи-підприємця Стєшиної Олени Володимирівни - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-Р" (33001, м. Рівне, вул. Дворецька, 93, ЄДРПОУ 31299420) на користь фізичної особи-підприємця Стєшиної Олени Володимирівни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 42 866 (сорок дві тисячі вісімсот шістдесят шість) грн. 00 коп. - безпідставно отриманих грошових коштів та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.uа
Повний текст рішення складено та підписано 13 вересня 2021 року
Суддя Романюк Ю.Г.