79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.09.2021 справа № 914/1871/21
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «БПК-Еліт»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Райагробуд»
про: стягнення 40 336,33 грн.,
Представники
позивача: Лучків А.В.;
відповідача: не з'явився.
25.06.2021р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БПК-Еліт» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Райагробуд» про стягнення 40 336,33 грн.
30.06.2021р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження; судове засідання призначити на 04.08.2021р.; явку представників сторін у судове засідання визнано обов'язковою.
02.08.2021р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№17899/21.
04.08.2021р. на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання можливості надати відповідь на відзив, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№18158/21.
У судове засідання 04.08.2021р. учасники справи участь повноважних представників не забезпечили, суд ухвалив розгляд справи відкласти на 08.09.2021р.
Ухвалами, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, Господарський суд Львівської області викликав позивача та відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання, відкладеного на 08.09.2021р.
У судове засідання 08.09.2021р. позивач забезпечив участь повноважного представника, позовні вимоги підтримано, надано суду оригінали долучених до позовної заяви документів для огляду.
У судовому засіданні 08.09.2021р. відповідачем участь повноважного представника не забезпечено.
В судовому засіданні 08.09.2021р. оголошено перерву до 14.00 год.
У судове засідання після оголошення перерви 08.09.2021р. учасники справи участь повноважних представників не забезпечили.
Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.
Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Суть спору:
Спір між сторонами виник внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов'язання по своєчасній та належній оплаті виконаних робіт по газифікації житлового будинку на вул.Стуса-Наливайка в м.Дрогобич.
Позиція позивача:
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору від 01.06.2018р. №01/06-02 позивачем було виконано роботи по газифікації житлового будинку на вул.Стуса-Наливайка в м.Дрогобич на загальну суму 62 858,16 грн. Проте, відповідач свого обов'язку по оплаті виконаних робіт в повному обсязі не виконав, оплату було проведено частково. Відтак, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 32 860,16 грн., як заборгованості по договору. За прострочення виконання зобов'язання по оплаті виконаних робіт, позивач також нарахував відповідачу 2 079,41 грн. пені, 1 890,58 грн. 3% річних та 3 506,18 грн інфляційних втрат.
Позиція відповідача:
Відповідач, повідомлений належним чином про відкриття даного судового провадження, стосовно заявлених вимог у відзиві заперечив, вказавши, що роботи по договору не виконані, що не підтверджено підписаними замовником актами виконаних робіт.Крім того, зазначив, що матеріали замовником не отримані, що не підтверджено підписаними прихідними накладними.
За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
01.06.2018р. між ТзОВ «Райагробуд» (надалі - Замовник) та ТзОВ «БПК-ЕЛІТ» (надалі - Підрядник) укладено договір №01/06-02 (надалі - Договір).
П.1 Договору передбачено, що Замовник доручає, а Підрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов Договору виконання робіт по газифікації житлового будинку на вул.Стуса-Наливайка в м.Дрогобич.
Згідно пунктів 22-24 Договору, розрахунки за виконані роботи будуть здійснюватися в гривнях на підставі актів виконаних робіт (форми КБ-2, КБ-3).Підрядник визначає обсяги та вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті та готує відповідні документи і подає їх для підписання Замовнику.Замовник зобов'язаний підписати подані Підрядником документи, що підтверджують виконання робіт або обгрунтувати причини відмови від їх підписання.
П.28 Договору передбачено, що за порушення грошових зобов'язань (несвоєчасну оплату виконаних робіт), Замовник сплачує Підряднику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.
На виконання умов Договору між сторонами підписані без будь-яких зауважень та заперечень Акт приймання виконаних будівельних робіт за травень 2019 року (примірна форма №КБ-2в) від 31.05.2019р. на суму 62 858,16 грн. та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень 2019 року (примірна форма №КБ-3) від 31.05.2019 року на суму 62 858,16 грн.
На вказані роботи був виставлений рахунок-фактура №СФ-0000015 від 26.02.2019р. на суму 62 858,16 грн.
Випискою по рахунку № НОМЕР_1 від 03.05.2019р. стверджується, що Замовником здійснено оплату по виставленому рахунку-фактурі в сумі 29 998,00 грн.
Як стверджує позивач, останній неодноразово звертався до відповідача щодо оплати суми заборгованості в розмірі 32 860,16 грн., разом з тим, належних доказів надіслання претензії від 04.02.2021р. на адресу відповідача, матеріали справи не містять.
Як слідує з матеріалів справи, Акт приймання виконаних будівельних робіт, оригінал якого оглянуто судом в судовому засіданні, підписаний представниками обох сторін та скріплений печатками.
Доказів належного виконання обов'язку по оплаті виконаних робіт матеріали справи не містять.
Відтак, відповідач належно не виконав обов'язку по оплаті виконаних робіт, в зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача, як підставні та обгрунтовані, підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду. Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник)
зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Згідно зі ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З матеріалів справи слідує, що позивач свої зобовязання за договором підряду від 01.06.2018р. №01/06-02 виконав, що підтверджується наявним у матеріалах справи актом приймання виконаних будівельних робіт (КБ-2в) та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (КБ-3). Крім того, вказані документи підписані сторонами без будь - яких зауважень. Вартість виконаних робіт за договором підряду становила 62 858,16 грн.
Відповідачем здійснювалась часткова оплата за виконані роботи на загальну суму 29 998,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 від 03.05.2019р. та є додатковим доказом визнання відповідачем факту виконання робіт позивачем.
Отже, на час розгляду справи вартість виконаних, але не оплачених робіт за договором підряду становить 32 860,16 грн.
Відповідно до положень ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника достроково.
Відтак, прийнявши виконані за договором підряду роботи без зауважень та без проведення авансового платежу на придбання матеріалів і не попередивши позивача про неможливість оплати, відповідач був зобов'язаний виконати свій обов'язок з оплати виконаних робіт.
Враховуючи встановлення строку оплати робіт спеціальною нормою права (ч. 1 ст. 854 ЦК України), відповідач зобов'язаний оплатити підрядникові вартість виконаних робіт після їх остаточної здачі (підписання акту виконаних робіт).
Оскільки спеціальною нормою ЦК України, що регулює оплату за договором підряду (ч.1 ст. 854 ЦК України), встановлений строк виконання зобовязань з оплати виконаних робіт (після їх остаточної здачі), не зазначення у договорі підряду іншого конкретного строку оплати не потребує від позивача вчинення дій, повязаних з пред'явленням вимоги про оплату виконаних робіт, для виникнення у відповідача обовязку щодо їх оплати.
Враховуючи наведене, строк виконання обов'язку з оплати виконаних робіт у повному обсязі виник у відповідача з дня прийняття робіт за актом приймання виконаних будівельних робіт від 31.05.2019р.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин обов'язок доведення факту належної оплати за виконані роботи закон покладає на замовника.
Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором підряду та сплати коштів за виконані роботи не надав, крім того, доказів пред'явлення позивачу претензій та зауважень щодо якості виконаних робіт суду також не надав, відповідно доводи позивача не спростував.
Враховуючи наведене, позивачем обґрунтовано пред'явлено позов про стягнення суми основного боргу з відповідача та позовні вимоги в частині стягнення суми боргу у розмірі 32 860,16 грн. підлягають задоволенню.
Щодо стягнення решти заявлених до стягнення сум, суд зазначає наступне.
Так, позивачем за прострочення оплати виконаних робіт, а саме в сумі 32 860,16 грн. грн. нараховано 2 079,41 грн. пені, 1 890,58 грн. 3% річних та 3 506,18 грн інфляційних втрат.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За порушення зобов'язань, які передбачені пунктом 28 договору, Замовник зобов'язаний сплатити за кожний день прострочки пеню у розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися, як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Враховуючи наведене та аналізуючи умови договору про відповідальність сторін, вбачається, що сторони не погодили нарахування пені упродовж іншого періоду, ніж шестимісячного, встановленого законом.
Відтак, позивач мав право нараховувати пеню за прострочення виконання зобов'язання по акту приймання виконаних будівельних робіт за травень 2019 року (примірна форма №КБ-2в) від 31.05.2019р. з 01.06.2019 року по 01.12.2019 року, натомість відповідно до поданого розрахунку почав обраховувати з 31.05.2020р.
Таким чином позивачем невірно визначено період нарахування пені.
За висновками суду, позивачем при нарахуванні пені порушено вимоги п.6 ст.232 Господарського кодексу України.
Таким чином, нарахування пені за період, визначені позивачем, є неправильним.
При цьому, суд звертає увагу, що, як вказано вище, перебіг строку нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Також суд звертає увагу, що суд не вправі здійснювати розрахунок пені поза межами визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання.
Отже, в задоволенні позовних вимог щодо пені належить відмовити повністю.
Щодо нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Як вбачається з розрахунку позивача, такий здійснено за прострочення оплати вартості виконаних робіт в сумі 32 860,16 грн. Суд зазначає, що нарахування відповідних сум допускається у будь-який період існування прострочення, на відміну від пені.
Тому, суд здійснює перевірку нарахованих сум в межах визначеного позивачем, на свій розсуд, періоду.
Здійснивши такий перерахунок, судом встановлено, що 3% річних на суму прострочення 32 860,16 грн. за період з 01.07.2019р. по 31.05.2021р. становить 1 890,58 грн.
Відтак, розмір 3% річних пораховано позивачем вірно в сумі 1 890,58 грн. і сума, заявлена до стягнення, підлягає задоволенню.
Перевіряючи розрахунок інфляційних втрат, суд керується наступним.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 14.01.2020 року у справі № 924/532/19, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Здійснивши відповідно перерахунок інфляційних втрат з урахуванням індексів інфляції та врахувавши що по акту приймання виконаних будівельних робіт за травень 2019 року (примірна форма №КБ-2в) від 31.05.2019р. позивачем визначено розрахунок у період з 01.07.2019р. по 31.05.2021р., суд встановив про правильність нарахування такої суми в розмірі 3 903,86 грн, на відміну від визначеної позивачем суми в розмірі 3 506,18 грн.
Відтак, не виходячи за межі позовних вимог, суд констатує, що позовна вимога про стягнення 3 506,18 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно ст.79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина порушення відповідачем прав позивача щодо отримання своєчасної плати за виконані роботи. Відповідач у свою чергу доказів на спростовування такої обставини не подав, доказів сплати заборгованості також не надав. Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у встановленому вище розмірі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2 270,00 грн. у вигляді сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору.
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №158 від 07.06.2021р. на суму 2 270,00 грн.
Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення частково, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у сумі 2 152,98 грн.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райагробуд» (код ЄДР 03585248,Україна, 82171, Львівська обл., Дрогобицький р-н, село Раневичі, ВУЛИЦЯ П.САГАЙДАЧНОГО, будинок 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БПК-Еліт» (код ЄДР 33330273,Україна, 82300, Львівська обл., місто Борислав, ВУЛ.ДРОГОБИЦЬКА, будинок 52) 32 860,16 грн. основного боргу, 1 890,58 грн. 3% річних, 3 506,18 грн. інфляційних втрат, 2 152,98 грн. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повний текст рішення складено та підписано 13.09.2021 р.
Суддя М.Р. Король