79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
07.09.2021 справа № 914/1737/21
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вельт-Ком", м.Київ
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Пшеничних Володимира Юрійовича, м.Львів
про: стягнення 113680,57грн за договором поставки №14 від 17.01.2020
Суддя У.І.Ділай
Секретар В.Д.Андрусик
За участю представників:
Від позивача: А.В.Тесля - адвокат
Від відповідача: В.Г.Куксов - адвокат
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вельт-Ком", до відповідача: Фізичної особи - підприємця Пшеничних Володимира Юрійовича, про стягнення 113680,57грн за договором поставки №14 від 17.01.2020.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2021, справу №914/1737/21 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 23.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного провадження у справі та призначено судове засідання на 15.07.2021.
12.07.2021 від позивача до суду надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 49900,70 грн основного боргу, 4648,28 грн інфляційного збільшення, 4836,16 грн пені (згідно з п.8.3. Договору), 28450,35грн штрафу (згідно з п.8.4. Договору), 18845,08 грн. 50% річних (згідно з п.8.5. Договору). Також позивач просить стягнути 15000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою від 15.07.2021 судове засідання відкладено на 07.09.2021
Представник позивача в судовому засіданні 07.09.2021 подав заяву про відмову від частини позовних вимог та просив стягнути з відповідача 36900,70грн основного боргу, 4648,28грн інфляційних втрат, 4836,16грн пені, 18845,08грн 50% річних та 28450,35грн штрафу.
Представник відповідача в судовому засіданні 07.09.2021 подав клопотання про закриття провадження в частині стягнення 20000,00 грн у зв'язку із відсутністю предмета спору.
В процесі розгляду матеріалів справи суд
встановив:
Між сторонами укладено договір №14 від 17.01.2020, відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов'язався поставити і передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити за нього певну грошову суму.
У п.п. 3.1, 3.2. договору сторони погодили, що оплата вартості товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати. У випадку, якщо поставка товару покупцю здійснена до виконання останнім вимог оплати передбачених п.3.1 договору, - покупець повинен розрахуватися в повному обсязі не пізніше двох календарних днів з моменту отримання кожної конкретної партії товару від постачальника.
На виконання умов договору позивачем було передано (поставлено) товар на загальну суму 56900,70грн. В підтвердження зазначеного до позову долучено копію видаткової накладної № 2 від 06.10.2020 (оригінали оглянуто судом).
Як зазначено в позовній заяві поставка товару виконана належним чином, накладна була підписана без зауважень. Однак, в порушення умов договору отриманий товар відповідачем не оплачений, в результаті утворилась заборгованість в розмірі 56900,70грн.
Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушенням умов договору не оплатив позивачу вартості поставленого товару. Відтак, ТзОВ "Вельт-Ком" подав позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 56900,70грн основного боргу. Після подання позову до відкриття провадження у справі відповідач частково оплатив основний борг на загальну суму 12000,00грн. Позивач подав заяву про зменшення позовних вимог в цій частині та просив стягнути 49900,70грн.
Крім того, в порядку ст. 625 ЦК України позивач нарахував 4648,28грн інфляційних втрат, а також, в порядку п. 8.3-8.5 договору, 4836,16грн пені, 18845,08грн 50% річних та 28450,35грн штрафу.
Після відкриття провадження господарським судом відповідач оплатив 8000,00грн.
Відповідач не заперечив проти наявності основного боргу. При цьому заперечив проти нарахованих сум штрафу та 50% річних.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір №14 від 17.01.2020, у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.
За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Позивач свої зобов'язання щодо передачі товару за спірним договором виконав повністю, що підтверджується копією видаткової накладної, долученою до матеріалів справи (оригінали оглянуто судом).
Відповідач про дійсність отриманого товару та проти наявності заборгованості не заперечив. Після відкриття провадження господарським судом відповідач оплатив 8000,00грн боргу. Позивач подав заяву про відмову від позову в частині сплаченого боргу, відтак в цій частині провадження підлягає закриттю.
Підписання відповідачем накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.
Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати заборгованості за поставлений товар у розмірі 36900,70грн.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми інфляційних втрат з врахуванням зауважень від відповідача, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що вимоги про стягнення з відповідача 4648,28 грн інфляційних нарахувань підлягає до задоволення.
Стосовно вимоги про стягнення пені 4836,16грн пені суд зазначає таке.
Згідно із п.8.2. договору нарахування штрафних санкцій за порушення покупцем своїх зобов'язань за цим Договором здійснюється за весь фактичний час протягом якого відбувались зазначені порушення та не обмежується шестимісячним терміном.
Згідно із п.8.3. Договору за несвоєчасну оплату отриманого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми не сплаченого своєчасно товару за кожен день прострочення.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно із вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми, відповідно до положень п. 8.2, 8.3 договору та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 4836,16грн пені за період з 09.10.2020 по 07.06.2021 слід задоволити.
Щодо позовної вимоги про стягнення 18845,08грн 50% річних суд зазначає наступне.
Пунктом 8.5. договору передбачено, що у разі прострочення оплати товару Покупець, на письмову вимогу Постачальника зобов'язаний сплатити останньому проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 50% річних.
У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. (ч. 3 ст. 692 ЦК України).
Відтак, перевіривши поданий позивачем розрахунок 50% річних за прострочення виконання, судом встановлено, що позивач просить правомірно стягнути з відповідачів 18845,08грн за період з 09.10.2020 до 07.06.2021.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 28450,35грн штрафу суд зазначає наступне.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.
Згідно п.8.4. Договору за ухилення від сплати товару, а також у випадку прострочення оплати товару більш ніж на тридцять календарних днів від строку, зазначеного в п. 3.1. Договору Покупець на користь Постачальника повинен сплатити двадцять відсотків від вартості неоплаченої своєчасно партії товару, а за прострочення оплати більш ніж на шістдесят календарних днів з моменту отримання - Покупець сплачує Постачальнику п'ятдесят відсотків від суми всього отриманого, але неоплаченого за цим Договором товару.
У випадку порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі стягнення штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України, штраф є формою неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видом штрафної санкції.
При цьому відповідач подав клопотання про зменшення суми штрафних санкцій, яке обґрунтоване неспівмірністю заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних. Разом з тим не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
За змістом частини 1 статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).
Питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Зважаючи на вищенаведене, дослідивши зібрані у справі докази та обставини справи в їх сукупності, урахувавши наведені положення законодавства, встановивши наявність обставин, які мають істотне значення для визначення розміру штрафних санкцій та їх зменшення у цьому випадку, зокрема беручи до уваги ступінь виконання зобов'язань за договором (часткове виконання), а також те, що позивач не зазнав збитків у зв'язку із таким простроченням, зважаючи на суму заявлених штрафних санкцій та її співрозмірність із наслідками порушення у цьому випадку, Господарський суд Львівської області, керуючись положеннями ст. 233 ГК України та 551 ЦК України, вважає за можливе зменшити розмір штрафу до 14226,00 грн. В решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 21000,00грн витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ст. 126 ГПК України).
Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").
Звертаючись до суду із позовом, ТзОВ "Вельт-Ком" долучив до додаток до договором №07/06/2021 про надання юридичних послуг від 07.06.2021. Відповідно до поданого сторони погодили перелік правової допомоги та розмір гонорару за визначені послуги щодо боржника ФОП Пшеничних В.Ю.
Відповідач заперечив проти поданої заяви та просив зменшити заявлену вимогу до 3000,00грн.
Відповідно до аналізу судової практики Верховного Суду (постанови КГС ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18), якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.
Фактично сплачено позивачем адвокату Теслі Андрію Віталійовичу 15000,00грн, що підтверджено копією платіжного доручення №255 від 05.07.2021 (оригінал оглянуто судом). До матеріалів справи також долучено необхідні документи, що підтверджують представництво інтересів позивача саме адвокатом.
Перевіривши поданий розрахунок в сукупності з матеріалами справи, судом встановлено, що заявлені витрати на складання позову є неспівмірними зі складністю справи (поставка за однією накладною) та зазначені вимоги не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, відтак суд доходить висновку про зменшення заявленої вимоги до 5000,00грн. При цьому суд враховує, що адвокат брав участь у двох засіданнях, які відбувались в межах розгляду цієї справи та приходить до висновку задоволити також 6000,00грн за участь адвоката в двох судових засідання.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку стягнути з відповідача на користь позивача 11000,00грн витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката. В задоволенні решти вимог в цій частині слід відмовити.
Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задоволити частково.
2.Прийняти відмову від позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вельт-Ком" в частині стягнення 8000,00грн.
3.Провадження в частині стягнення 8000,00грн закрити.
4.Стягнути з Фізичної особи - підприємця Пшеничних Володимира Юрійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вельт-Ком" (03115, м. Київ, вул. І.Крамського, 9/29, ідентифікаційний код 38671765) 36900,70грн основного боргу, 4648,28грн інфляційних втрат, 4836,16грн пені, 18845,08грн 50% річних, 14226,00 штрафу, 11000,00грн витрат на правничу професійну допомогу та 2270,00грн судового збору.
5.В частині стягнення 14224,35 грн штрафу та 10000,00грн витрат на правничу професійну допомогу - відмовити.
6.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України. Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 13.09.2021.
Суддя У.І. Ділай