“07” вересня 2021 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № №12020150200000044 за апеляційною скаргою заступника прокурора Миколаївської області ОСОБА_5
на вирок Врадіївського районного суду Миколаївської області від 18 серпня 2020 року у відношенні
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Новопавлівка Врадіївського району Миколаївської області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої
- обвинуваченої за ч. 1 ст. 185 КК України,
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_7
обвинувачена ОСОБА_6 ( в режимі відеоконференції)
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Врадіївського районного суду Миколаївської області від 18 серпня 2020 року ОСОБА_6 засуджена за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді 200 годин громадських робіт.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Прокурор просить вирок скасувати в частині призначеного покарання, та ухвалити у цій частині новий вирок, яким вважати ОСОБА_6 засудженою за ч. 1 ст. 185 КК України до 200 годин громадських робіт.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за даним вироком, більш суворим за вироком Врадіївського районного суду Миколаївської області від 10.08.2020, остаточно призначити покарання 240 годин громадських робіт.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченої та правильності кваліфікації її дій вважає, що вирок підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме, незастосування ч. 4 ст. 70 КПК України.
Зазначає, що оскаржуваним вироком ОСОБА_6 засуджено за крадіжку, вчинену 04.02.2020. При цьому, суд першої інстанції не врахував, що вироком Врадіївського районного суду Миколаївської області від 10.08.2020 ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до 240 год громадських робіт, тобто злочин за оскаржуваним вироком вчинено до постановлення попереднього вироку, що потребувало призначення покарання за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КІІК України.
Про наявність попереднього вироку у відношенні ОСОБА_6 було достеменно відомо суду першої інстанції, оскільки його ухвалено тим же складом суду, що і оскаржуваний вирок.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
04.02.2020, близько 18.00 год, ОСОБА_6 , перебуваючи в гостях у ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_2 , таємно викрала із кишені куртки, належної ОСОБА_8 , грошові кошти в сумі 500 грн, та з місця вчинення злочину зникла, розпорядившись викраденим за власним розсудом.
Дії обвинуваченої ОСОБА_6 судом першої інстанції кваліфіковані за ч. 1 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка).
Позиції учасників судового розгляду.
Прокурор доводи поданої апеляційної скарги підтримав.
Обвинувачена ОСОБА_6 не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
Потерпіла ОСОБА_8 повідомлена про апеляційний розгляд належним чином. До апеляційного суду не з'явилась, її неявка не перешкоджає апеляційному розгляду.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчинені таємного викрадення чужого майна (крадіжці) за обставин, встановлених судом, є обґрунтованими та відповідають дослідженим судом доказам. Дії ОСОБА_6 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 185 КК України. Вирок в цій частині апелянтом не оскаржується.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування положень ч.4 ст. 70 КК України, вони не ґрунтуються на вимогах закону.
Так, відповідно до вимог ч.4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
Статтею 62 Конституції України встановлені права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Зокрема, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч.1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Відповідно до ч. 5 ст. 17 КПК України, поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Таким чином, до того моменту, коли обвинувальний вирок суду набере законної сили, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, а тому відповідні державні органи повинні поводитися з нею як невинуватою особою.
За такого, як зазначено з цього питання Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2018 року (справа № 639/9081/15-к, провадження № 51 - 1850 км 18), суди не мають права призначати покарання за сукупністю злочинів на підставі ч.4 ст. 70 КК України при наявності попереднього вироку, який не набрав законної сили.
В апеляційній скарзі прокурор вказує на неврахування судом першої інстанції вироку Врадіївського районного суду Миколаївської області від 10.08.2020, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до 240 год громадських робіт.
Як слідує з наданої до апеляційної скарги копії вироку, вирок Врадіївського районного суду Миколаївської області від 10.08.2020 у відношенні ОСОБА_6 , яким вона засуджена за ч.1 ст. 185 КК України до покарання 240 годин громадських робіт, набрав законної сили лише 10.09.2020.
Отже, посилання апелянта на обізнаність суду першої інстанції про вирок від 10.08.2020 не є слушними, оскільки цей вирок на момент ухвалення оскаржуваного вироку (18.08.2020), не набрав законної сили, був ухвалений у іншому кримінальному провадженні, та копія якого стороною обвинувачення не долучалася до даних матеріалів.
Окрім того, в судових дебатах у суді першої інстанції прокурор, який брав участь у розгляді даного кримінального провадження, вимогу про застосування положень ч.4 ст. 70 КК України, не висловлював.
Тому, у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування вимоги ч. 4 ст. 70 КК України при призначенні покарання ОСОБА_6 за оскаржуваним вироком.
З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для задоволення поданої апеляційної скарги прокурора.
Керуючись ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, суд, -
Апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Врадіївського районного суду Миколаївської області від 18 серпня 2020 року у відношенні ОСОБА_6 , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3