Справа № 459/3379/20 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д.
Провадження № 22-ц/811/1536/21 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
Категорія: 39
03 вересня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Крайник Н.П.
суддів: Ванівського О.М., Мельничук О.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 лютого 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У листопаді 2020 АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із даним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача 34164,20 грн. заборгованості за кредитним договором та 2 102 грн. судового збору.
В обґрунтування позову послався на те, що відповідно до заяви № б/н від 17 жовтня 2008 відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг. З підписанням заяви фактично був укладений Договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема умови договору банківського рахунку. Відповідачу було встановлено розмір кредитного ліміту 26000 грн.. Позивач свої зобов'язання за Договором виконав, надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач своїх зобов'язань щодо повернення витраченої частини кредитного ліміту відповідно до умов Договору. Однак відповідач умов Договору не виконав. У зв'язку з цим утворилася заборгованість, яка станом на 22 вересня 2020 становить 34164 грн., з яких 26589,28 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 7574,92 грн. заборгованість за простроченими відсотками.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570, вул. Грушевського, 1Д, м. Київ) заборгованість за кредитним договором №б/н від 17.10.2008 - заборгованість за тілом кредиту 26589,28 грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 1635,94 грн. судового збору.
У решті вимог відмовлено.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог оскаржило АТ КБ «Приватбанк».
Вважає його в частині відмови у задоволенні позовних вимог незаконним, необгрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що, відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції посилався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Вважає, що суд першої інстанції не мав підстав приймати зазначений висновок до уваги, оскільки цей висновок був зроблений в іншій справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб. У даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення, чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами кредитного договору. Під час підписання анкети-заяви відповідач ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку та іншими умовами кредитування.
Стверджує, що при укладенні договору відсоткова ставка була визначена на рівні 3% на місяць, про що зазначено у заяві, що підписана позичальником особисто.
Зазначає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту. Вважає, оскаржуване рішенням призводить до нехтування принципами платності кредитного договору та порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави.
Просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в оскарженій частині таким вимогам відповідає.
Відповідач звернувся до банку із заявою № б/н від 17.10.2008 з метою отримання банківських послуг.
З підписанням заяви фактично був укладений Договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема умови договору банківського рахунку. Відповідачу було встановлено розмір кредитного ліміту 26000 грн.
У вказаній вище заяві зазначено, що відповідач ознайомився і згідний з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами банку, і що вони разом із заявою становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг.
До кредитного договору позивач додав витяг з Умов та правил надання банківських послуг (на російській мові). При цьому, позивач стверджує, що вони є невід'ємними частинами спірного договору.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача станом на 22.09.2020 становить 34164 грн., з яких 26589,28 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 7574,92 грн. заборгованість за простроченими відсотками.
У заяві зазначено, що базова процентна ставка по кредиту становить 3% в місяць на залишок заборгованості.
Відповідно до наданої до позовної заяви Довідки про умови кредитування базова % в місяць становить 3%.
Однак з наданого банком розрахунку вбачається, що нарахування відсотків здійснювалось за процентною ставкою 3,5%, а процентна ставка при порушенні умов кредитування становить 7%.
Зазначене свідчить про те, що банком в односторонньому порядку було змінено процентну ставку за кредитом, про що не був належним чином повідомлений відповідач та такі відсоткові ставки не були узгоджені сторонами належним чином.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За частиною першою статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно з ч.1 ст.634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ч.1 ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Встановлено, що АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів банку та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини кредитного договору.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками, суд першої інстанції правильно виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог законодавства про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Також у даному випадку, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
За таких обставин, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, який міститься в матеріалах цієї справи та не містить підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача прострочених відсотків не заслуговують на увагу у зв'язку з безпідставністю таких вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку ОСОБА_1 щодо їх сплати банку в заяві-анкеті та Довідці про умови кредитування, оскільки ставка прострочених відсотків та порядок їх нарахування сторонами письмово не погоджено, а витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в «Приватбанку» не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору № б/н від 26.10.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк».
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд, із урахуванням наведених вище норм матеріального права та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.07.2019 року (справа №342/180/17, провадження №14-131цс19), погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача: 7574,92 гривень - заборгованості за простроченими відсотками.
Оскільки інших доказів на підтвердження досягнення домовленості між банком та ОСОБА_1 щодо сплати прострочених відсотків, позивачем ні суду першої, ні апеляційної інстанцій не подано, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за простроченими відсотками.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за наслідками розгляду скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Ураховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в цій справі, є дата складення повного судового рішення - 03 вересня 2021 року.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 03 вересня 2021 року.
Головуючий: Крайник Н.П.
Судді: Ванівський О.М.
Мельничук О.Я.