Справа № 303/801/21
Іменем України
25 серпня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів КУШТАНА Б.П., ГОТРИ Т.Ю.
за участю секретаря МАЦОЛИ О.-Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 303/801/21 за скаргою боржника ОСОБА_1 , заінтересована особа стягувач ОСОБА_2 , на бездіяльність головного державного виконавця Мукачівського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Гонака Михайла Михайловича та Мукачівського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), за апеляційною скаргою боржника ОСОБА_1 на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду від 22 лютого 2021 року, повний текст якої складено 22 лютого 2021 року, головуюча суддя Гутій О.В., -
встановив:
28.01.2021 ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною скаргою мотивуючи таким.
Згідно інформації від 22.10.2020 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 229297351 на все нерухоме майно скаржниці накладено арешт. Підставою для цього є постанова державного виконавця МВ ДВС Мукачівського МРУЮ від 25.01.2014 № 41652086 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.
Під час з'ясування обставин щодо вказаного обтяження майна було встановлено наступне.
У провадженні Мукачівського МВ ДВС перебувало виконавче провадження № 41652086 із виконання виконавчого листа від 17.01.2014 № 2/303/1730/13, виданого Мукачівським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 188947,50 грн.
Постановою гол. держвиконавця ОСОБА_3 від 27.11.2014 повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». У зв'язку із закінченням строку зберігання виконавче провадження знищене.
18.01.2021 скаржниця подала на ім'я начальника Мукачівського МВ ДВС заяву про скасування арешту нерухомого майна, на яку 22.01.2021 отримано відповідь про те, що згідно зі ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 цього Закону не є підставою для зняття арешту з майна.
Така бездіяльність держвиконавця та органу ДВС незаконна та порушує права скаржниці.
Виконавчий документ був повернений стягувачу ще 27.11.2014, з того часу стягувач повторно виконавчий лист до примусового виконання не пред'являв, а встановлений законом строк, протягом якого цей документ міг бути пред'явлений до виконання, сплив. Тож необхідність забезпечення виконання рішення суду відпала. Повернення виконавчого документа стягувачу є аналогічним закінченню виконавчого провадження, оскільки після цього будь-які виконавчі дії не провадяться, а власне виконавче провадження закінчується.
Зазначене відповідає положенням, зокрема, ст.ст. 25, 30, 50, 57, 60 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час відкриття виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачеві, згідно з якими: арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на його майно, що застосовується саме для забезпечення реального виконання рішення у процесі його примусового виконання; виконавчі дії з примусового виконання рішення провадяться до моменту завершення виконавчого провадження, що ним є як закінчення провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачеві; із таким завершенням виконавчого провадження держвиконавцю належало зняти арешт з майна боржника; у разі, якщо такий арешт не було знято держвиконавцем, це може бути зроблено за заявою боржника постановою начальника органу ДВС.
Посилаючись на ці обставини, на вказані вище та інші норми законодавства, ОСОБА_1 просила:
визнати бездіяльність головного державного виконавця Мукачівського МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Гонака М.М. щодо незняття арешту зі всього її нерухомого майна при поверненні виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні № 41652086 та відмову Мукачівського МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у скасуванні даного арешту незаконними;
зобов'язати Мукачівський МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) зняти арешт зі всього її нерухомого майна, накладений в межах виконавчого провадження.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 22.02.2021 у скарзі відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності скарги по суті, з того, що закон не передбачає зняття арешту з майна боржника в разі повернення стягувачу виконавчого листа через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення.
ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Сабов І.І., оскаржила ухвалу суду першої інстанції як незаконну та необґрунтовану. У скарзі посилається загалом на ті самі доводи і обставини, якими мотивувалася скарга на бездіяльність держвиконавця та органу ДВС.
Зазначає також, що наявність арешту майна скаржниці, накладеного постановою держвиконавця від 25.01.2014, за умови, коли виконавчий документ був повернений стягувачеві ще 27.11.2014, суперечить визначеним законом меті та завданням виконавчого провадження. Арешт майна боржника є заходом забезпечення звернення стягнення на це майно, який застосовується для реального виконання рішення. Однак, матеріали виконавчого провадження № 41652086 знищені, будь-які виконавчі дії для виконання рішення з листопада 2014 року не проводилися.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV держвиконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Із настанням цих обставин виконавче провадження є завершеним і ніякі виконавчі дії не провадяться, тому виконавче провадження є закінченим фактично. Стягувач не пред'являв повторно виконавчий документ до примусового виконання і строк для такого пред'явлення сплив. Тому необхідність у забезпеченні виконання рішення відпала, арешт майна безпідставний і невиправданий.
Держвиконавцю при поверненні виконавчого документа стягувачеві належало зняти арешт із майна боржника, що не було зроблено.
Просить ухвалу суду скасувати, скаргу - задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника скаржниці ОСОБА_1 адвоката Сабова І.І., який апеляцію підтримав, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши висловлені доводи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
Згідно з даними про рух виконавчого провадження № 41652086 (а.с. 9-10) встановлено, що:
постановою від 25.01.2014 гол. держвиконавець Мукачівського МВ ДВС Гонак М.М. відкрив виконавче провадження № 41652086 із примусового виконання виконавчого листа № 2/303/1730/13, виданого 17.01.2014 Мукачівським міськрайонним судом, за яким з ОСОБА_1 підлягали стягненню на користь ОСОБА_2 188947,50 грн;
постановою від 25.01.2014 держвиконавець із метою забезпечення виконання рішення суду наклав арешт на майно боржника та заборонив його відчуження;
постановами від 11.03.2014 держвиконавець:
оголосив у розшук майно боржника (транспортний засіб марки «Mercedes Benz» S 500, 2001 року випуску, д/н НОМЕР_1 );
зупинив виконавче провадження до розшуку майна боржника;
постановою від 27.11.2014 гол. держвиконавець Мукачівського МВ ДВС Гонак М.М. повернув виконавчий документ стягувачу на підставі ст. 47 ч. 1 п. 2 Закону № 606-XIV (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними) та визначив строк для повторного пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання до 27.11.2015.
У справі немає доказів оскарження дій державного виконавця та його рішення про повернення виконавчого документа стягувачу, а також доказів повторного пред'явлення вищевказаного виконавчого листа до примусового виконання, наявності іншого виконавчого провадження з виконання рішення суду.
Арешт, що був накладений на майно ОСОБА_1 постановою гол. держвиконавця Мукачівського МВ ДВС Гонака М.М. від 25.01.2014, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з 27.01.2014 як обтяження (арешт) всього нерухомого майна, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 22.10.2020 № 229297351 (а.с. 7).
Листом від 01.12.2020 № 5/46126 Мукачівський МВ ДВС на запит представника ОСОБА_1 адвоката Сабова І.І. повідомив, що в провадженні відділу перебувало виконавче провадження № 41652086 із виконання виконавчого листа від 17.01.2014 року № 2/303/1730/13, виданого Мукачівським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 188947,50 грн, у якому постановою держвиконавця від 27.11.2014 повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі ст. 47 ч. 1 п. 2 Закону № 606-XIV і враховуючи те, що виконавче провадження закінчене 27.11.2014 та у зв'язку зі спливом трирічного строку зберігання знищене, надати постанову про закінчення виконавчого провадження немає можливості (а.с. 8).
Адресованою начальнику Мукачівського МВ ДВС Медвідю І.М. заявою від 18.01.2021 представник ОСОБА_1 адвокат Сабов І.І. посилаючись на повернення виконавчого документа стягувачу та на відсутність будь-яких виконавчих проваджень, у яких би ОСОБА_1 була боржником, просив скасувати арешт її нерухомого майна, що був накладений постановою держвиконавця від 25.01.2014 (а.с. 11).
Листом від 22.01.2021 № 5/1782 Мукачівський МВ ДВС на заяву адвоката Сабова І.І. повідомив, що положення ст. 59 цього Закону № 606-XIV не передбачають повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до ст. 47 ч. 1 п. 2 цього Закону як підставу для зняття арешту з майна боржника, водночас відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону № 606-XIV боржник має право звернутися до суду із заявою про зняття арешту з його майна (а.с. 12).
Конституцією України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України (ст. 124 ч. 5 в редакції, що була чинною до 30.09.2016). Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, яка є чинною з 30.09.2016, судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Аналогічні положення щодо обов'язковості виконання на всій території України судового рішення, що набрало законної сили, встановлені й частиною 1 статті 18 чинної з 15.12.2017 редакції ЦПК України, а частина 2 цієї статті містить правило, відповідно до якого невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Рішення суду, що набрало законної сили, за заявою особи, на користь якої воно ухвалено, звертається до виконання (відповідно, ст. 368 редакції ЦПК України, чинної до 15.12.2017, і ст. 431 чинної на час розгляду справи редакції цього Кодексу). Реальне виконання рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковою складовою реалізації особою права на справедливий суд, передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, що підтверджується і висловленою Європейським судом з прав людини правовою позицією у «пілотному» рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) від 15.10.2009 (заява № 40450/04) і в багатьох інших справах як щодо України, так і щодо інших країн.
Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією, Законами України та іншими нормативно-правовими актами (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження (Закон № 606-XIV), що у відповідній частині був чинним до 05.10.2016, ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII), що набрав чинності з 05.10.2016). Верховний Суд України у ряді справ (постанова від 23.04.2014 у справі № 6-26цс14, постанова від 19.08.2014 у справі № 3-56гс14, постанова від 30.03.2016 у справі № 6-2411цс15 та ін.) сформулював правові позиції, за змістом яких виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, виконавче провадження є сукупністю дій і правовідносин, урегульованих законами та іншими нормативно-правовими актами, які в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до закону. Тобто, дії, що вчиняються під час виконавчого провадження, є за своєю правовою природою процесуальними, тому з урахуванням положень ст. 3 ч. 3 чинної на час розгляду судом редакції ЦПК України відповідні правовідносини повинні регулюватися нормативними актами, чинними на час вчинення певної процесуальної дії.
Всі дії у виконавчому провадженні № 41652086 були вчинені під час дії Закону № 606-XIV. Примусове виконання судового рішення покладено на державну виконавчу службу і здійснюється відповідно до законодавства про виконавче провадження. Відповідно до ст. 1, ст. 2 ч.ч. 1, 2, ст. 6 ч. 1, ст. 11 ч. 1 Закону № 1404-VIII, держвиконавець повинен діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, і зобов'язаний вживати передбачених законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно, ефективно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зобов'язаний не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Отже, самі по собі обов'язковість чинного судового рішення, досягнення мети правосуддя у вигляді виконання такого рішення та відповідні права стягувача не можуть ставитися під сумнів. Поряд із цим, особа, зокрема, стягувач, діє у цивільних і процесуальних відносинах вільно, виконує відповідні обов'язки та реалізує свої права у межах, визначених у даному випадку законом, на власний розсуд і повинен діяти добросовісно, розумно, обачно, своєчасно, передбачаючи наслідки, не порушуючи прав інших осіб та не завдаючи їм шкоди. Так само і держвиконавець повинен діяти відповідно до закону та не порушуючи законні права сторін виконавчого провадження.
Закон № 606-XIV на час здійснення виконавчого провадження і до 05.10.2016 передбачав, що:
строк для пред'явлення виданого судом виконавчого листа становить один рік за загальним правилом - з наступного дня після набрання рішенням законної сили (ст. 22 ч. 1 п. 2, ч. 2 п. 1);
строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається пред'явленням його до виконання; після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється; час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ст. 23 ч. 1 п. 1, ч. 2);
у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення (ст. 23 ч. 3);
державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову (ст. 24 ч. 1);
державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження …; за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова (ст. 25 ч. 2);
постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна (ст. 57 ч. 2);
державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:
закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;
повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону;
повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону (ст. 30 ч. 1);
виконавче провадження підлягає закінченню у випадках, передбачених частиною 1 статті 49 (ст. 49 ч. 1);
випадки, в яких виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу, визначені частиною 1 статті 47, зокрема, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (ст. 47 ч. 1 п. 2);
у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження; завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (ст. 50 ч. 1);
у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (ст. 50 ч. 2);
з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом; копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту (ст. 60 ч. 3);
за змістом ст. 60, у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження, не передбачених частинами 3 і 4 цієї статті, арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду (ст. 60 ч. 5).
Законом № 1404-VIII установлено, що:
у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (ст. 59 ч. 3);
за змістом ст. 59, у всіх інших випадках, не передбачених частинами 3 і 4 цієї статті, арешт може бути знятий за рішенням суду (ст. 59 ч. 5).
Відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мін'юсту України від 02.04.2012 № 512/5 (реєстрація в Мін'юсті України від 02.04.2012 за № 489/20802), в редакції, що була чинною на час вчиненні виконавчих дій, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо) (п. 3.17.).
Верховний Суд у постанові від 27.03.2020 у справі № 817/928/17 за адміністративним позовом підприємства, яке було боржником у виконавчих провадженнях, до органу ДВС про визнання незаконною бездіяльності органу ДВС щодо незняття арешту з майна боржника при поверненні виконавчого документа стягувачу та зобов'язання органу ДВС зняти арешт з усього нерухомого майна боржника, в ситуації, коли державний виконавець повертаючи у двох виконавчих провадженнях виконавчий документ стягувачу на підставі, відповідно, п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV (відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними) і п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV (неможливість встановити особу боржника, з'ясувати проживання боржника - фізичної особи) не зняв арешт, що був накладений на майно боржника, аналізуючи в системному взаємозв'язку положення ст.ст. 1, 2, 6, 11, 25, 47, 49, 57, 60 Закону № 606-XIV, Інструкції з організації примусового виконання рішень висловив правову позицію, згідно з якою:
аналіз наведених правових норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню;
як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться;
арешт з майна боржника підлягав зняттю держвиконавцем при поверненні виконавчого документа стягувачу, проте у двох відповідних виконавчих провадженнях цього зроблено не було;
незняття держвиконавцем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
За результатом судового розгляду суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного адміністративного суду та залишив у силі постанову адміністративного суду першої інстанції, якою позову був задоволений.
Апеляційний суд не має підстав при виборі і застосуванні норм права до вказаних правовідносин не враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у згаданій постанові Верховного Суду, яка є більш пізньою за часом ухвалення порівняно з протилежною за своїми висновками постановою Верховного Суду від 17.01.2018 у справі № 910/8019/15-г, на яку в обґрунтування відмови в скарзі послався суд першої інстанції (ст. 263 ч. 4 ЦПК України).
Відтак слід констатувати, що після повернення виконавчого документа стягувачу останній не вчиняв ніяких дій, спрямованих на виконання рішення, стягнення боргу, чим на власний розсуд розпорядився своїми правами, встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, виконавчі провадження щодо виконання відповідного рішення та стягнення з ОСОБА_1 боргу відсутні, жодні виконавчі дії не вчинялися.
За таких умов існування арешту нерухомого майна, що був накладений у рамках конкретного виконавчого провадження саме задля досягнення мети цього провадження, забезпечення реального виконання рішення втратило своє призначення, арешт не виконує функцію забезпечення виконання рішення у виконавчому провадженні, що завершене. Натомість цей арешт за відсутності відповідного провадження не має правової основи, створює правову невизначеність і безпідставно обмежує права власника майна, погодитись із тим, що такий арешт може існувати по суті невизначений час, неможливо.
Загальні положення цивільного судочинства визначають, зокрема, що:
суд при розгляді справи керується принципом верховенства права; якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (ст. 10 ч.ч. 1, 9, 10 ЦПК України);
у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ч. 2 ЦПК України).
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи; у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби усунути порушення (поновити порушене право заявника) (ст. 447 ч. 1, ст. 451 ч. 2 ЦПК України).
Виходячи з наведеного, арешт на майно боржника, що був накладений у виконавчому провадженні № 41652086 постановою держвиконавця від 25.01.2014, гол. держвиконавцю Мукачівського МВ ДВС Гонаку М.М. належало зняти при поверненні постановою від 27.11.2014 виконавчого документа стягувачу. Арешт не був знятий, бездіяльність держвиконавця є неправомірною, такою, що порушує права ОСОБА_1 , яка була боржником у виконавчому провадженні. Відповідні доводи скарги та апеляції заслуговують на увагу.
Стосовно вимог скарги про визнання відмови Мукачівського МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у скасуванні арешту майна ОСОБА_1 незаконною та зобов'язання цього органу ДВС зняти арешт зі всього нерухомого майна скаржниці, накладений в межах виконавчого провадження, апеляційний суд зауважує таке.
Згідно зі ст. 2, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 5, 76-81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України та цього Кодексу; провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи; кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і зобов'язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, включно з тими, які власне обґрунтовують як право на пред'явлення вимог (подання скарги), так і право на пред'явлення вимог, подання скарги щодо конкретної особи, конкретного суб'єкта та обов'язок такої конкретної особи (суб'єкта оскарження) відповідати за пред'явленими до неї вимогами (поданою скаргою); здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України, або в інший ефективний спосіб, що не суперечить закону.
Учасниками цивільних і процесуальних відносин є фізичні та юридичні особи (ст.ст. 1, 2, 24-26, 30, 80, 91, 92 ЦК України, ст.ст. 1, 4, 42, 46-48 ЦПК України).
Скарги на дії, бездіяльність, рішення державних виконавців розглядаються за загальними правилами, встановленим цивільним процесуальним законом, із винятками і особливостями, передбаченими Розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень». За правилами, встановленими ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Аналогічно це питання щодо суб'єкта оскарження регулюється й положеннями ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII).
Таким чином, по захист своїх порушених прав, в тому числі, зі скаргою, може до суду звернутися особа, права якої порушені, зокрема, боржник у виконавчому провадженні, і може це зробити не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі скаржника відповідає обов'язок належного суб'єкта, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються (суб'єкта оскарження), усунути відповідне порушення. Сторона виконавчого провадження може оскаржити рішення, дії (бездіяльність) саме конкретного державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби.
Суд розглядає цивільну справу не інакше як за зверненням фізичної чи юридичної особи, поданим відповідно до ЦПК України (ст. 13 ч. 1 ЦПК України), тобто, за зверненням, поданим щодо реальної особи, яка має цивільну та процесуальну право- і дієздатність і повинна відповідати за скаргою. У цьому розумінні та з урахуванням положень ст. 19 Конституції України суд управі здійснювати провадження в справі в порядку цивільного судочинства лише відповідно до правил, встановлених цивільним процесуальним законом, і в межах повноважень, наданих суду законом у такому процесі.
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, водночас не зв'язаний доводами скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення (ст. 367 ч.ч. 1, 4 ЦПК України).
ОСОБА_1 подала до суду скаргу на незаконну відмову Мукачівського МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у скасуванні арешту її майна та поставила питання про зобов'язання цього органу ДВС зняти арешт зі всього її нерухомого майна, накладений в межах виконавчого провадження. Суб'єктом оскарження в цій частині ОСОБА_1 вказала саме орган ДВС, за складом учасників процесу суб'єктом оскарження є Мукачівський МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
Тим часом, за приписами чинного на відповідний час Закону № 1404-VIII арешт із майна боржника за наявності для того підстав може бути знятий постановою начальника органу ДВС, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (ст. 59 ч. 3). Тож з урахуванням цих положень закону, а також норм ст. 74 ч. 1 Закону № 1404-VIII, ст. 447 ч. 1, ст. 450 ч.ч. 1, 3, ст. 451 ч. 2 ЦПК України суб'єктом оскарження відповідних дій (бездіяльності) є не орган ДВС, а відповідна посадова особа, саме на такого суб'єкта оскарження - державного виконавця чи іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, а в разі відсутності відповідної особи (звільнення) - на залучену судом до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення права чи свободи заявника, суд покладає відповідні обов'язки в разі задоволення скарги.
Втім, ОСОБА_1 звернулася зі скаргою у відповідній частині не визначивши належного суб'єкта оскарження, позаяк орган ДВС не є таким відповідно до положень ЦПК України. Начальник Мукачівського МВ ДВС не брав участі в справі.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 не звернулася зі скаргою про визнання відмови у скасуванні арешту майна незаконною та зобов'язання зняти арешт на рішення та дії (бездіяльність) належного суб'єкта оскарження та в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законом.
Розгляд справи покладається на суд першої інстанції, а в апеляційному порядку здійснюється перевірка судового рішення, яким закінчено провадження в справі, під час апеляційного розгляду справи зміни у складі учасників процесу допустимі лише у прямо передбачених цивільним процесуальним законом випадках, зокрема, при правонаступництві (ст. 23 ч. 1, ст. 24 ч. 1, ст. 55 ч. 1, ст.ст. 351, 352, ст. 368 ч. 1 ЦПК України).
Боржник на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами і подав скаргу у відповідній частині не визначивши належного суб'єкта оскарження, зазначивши натомість суб'єктом оскарження орган ДВС, який таким не міг бути. Тим часом, саме належний суб'єкт оскарження у справі вправі доводити свою правову позицію, подавати заперечення проти скарги тощо.
Тож скаргу у відповідній частині не було подано, а справу в цій частині не було вирішено щодо належного суб'єкта оскарження. Суд не мав процесуальних підстав за відсутності належного учасника процесу для вирішення скарги у відповідній частині. Таке вирішення справи є неправильним у процесуальному розумінні, судове рішення в цій частині не відповідає вимогам ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України, вищенаведені обставини виключали можливість реального вирішення скарги у відповідній частині через відсутність у справі належного суб'єкта оскарження, без якого про законність вирішення скарги не йдеться. За умовами справи на стадії апеляційного провадження викладені обставини не можуть бути змінені, а порушення норм закону не можуть бути усунені чи виправлені, що унеможливлює вирішення апеляційним судом скарги в указаній частині та апеляції по суті.
Положення ст. 367 ч. 4, ст. 376 ч. 1 п. 4, ч. 2, ч. 3 п. 4 ЦПК України встановлюють, що прийняття судом рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, тож вирішення справи у відповідній частині щодо неналежного суб'єкта оскарження та відсутність у справі необхідного для вирішення скарги суб'єкта оскарження є обов'язковою підставою для скасування ухваленого щодо такої скарги судового рішення.
На підставі викладеного апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції скасувати та:
відповідно до ст. 376 ч. 1 п.п. 3, 4 ЦПК України скаргу на бездіяльність гол. держвиконавця Мукачівського МВ ДВС Гонака М.М. задовольнити, визнати неправомірною бездіяльність держвиконавця щодо незняття арешту зі всього нерухомого майна скаржниці при поверненні виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні № 41652086;
оскільки суд першої інстанції не мав підстав для вирішення скарги про визнання відмови у скасуванні арешту майна незаконною та зобов'язання зняти арешт по суті та ухвалив рішення про відмову в ній із порушенням норм процесуального права, на підставі ст. 376 ч. 1 п. 4, ч. 2, ч. 3 п. 4 ЦПК України ухвалу суду скасувати, скаргу боржника залишити без задоволення з наведених вище процесуальних підстав.
Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 3, 4, ч. 2, ч. 3 п. 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу стягувача ОСОБА_1 задовольнити частково, ухвалу Мукачівського міськрайонного суду від 22 лютого 2021 року скасувати,
скаргу боржника ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Мукачівського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Гонака Михайла Михайловича задовольнити,
визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Мукачівського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Гонака Михайла Михайловича щодо незняття арешту зі всього нерухомого майна ОСОБА_1 при поверненні виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні № 41652086,
в частині визнання неправомірною бездіяльності Мукачівського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) та зобов'язання цього органу ДВС зняти арешт з нерухомого майна скаргу боржника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 7 вересня 2021 року.
Судді