Справа № 750/4334/21
Провадження № 2/750/1344/21
09 вересня 2021 року м. Чернігів
Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:
судді - Рахманкулової І.П.,
секретаря - Левченко А.С.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
представника третьої особи - Мурзенок К.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на користування житловим приміщенням,
третя особа - Чернігівська міська рада,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати за ним право користування житлом, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Обґрунтовано позов тим, що 16 березня 1994 року позивач на сім'ю із двох чоловік - на себе та на колишню дружину ОСОБА_2 , отримав ордер на квартиру АДРЕСА_1 . Вказану квартиру він отримав як військовослужбовець, іншого житла не має. Згодом позивач розлучився і 23 червня 2005 року уклав шлюб з ОСОБА_2 , який рішенням Деснянського районного суду від 08 червня 2007 року також розірвано. Від даного шлюбу подружжя має двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.12.2007 ОСОБА_1 був визнаний таким, що втратив право користування спірною квартирою, у зв'язку із чим з 15.01.2008 був знятий з реєстрації за вказаною адресою. Проте, позивач продовжував проживати у вказаній квартирі з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу до початку 2018 року. Після чого позивач залишився проживати у спірній квартирі один, а колишня дружина з дітьми переїхали на інше місце проживання.
Також позивач зазначає, що з 17 січня 2008 року він був зареєстрований як військовослужбовець у військовому гуртожитку по АДРЕСА_2 , але за адресою реєстрації житлом не забезпечувався. Спірна квартира це його єдине житло.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 квітня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.
Відповідач відзив на позов не подала.
Позивач у судовому засіданні позов підтримав та просив суд його задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
Також позивач пояснив, що розлучився з відповідачем з метою отримання квартири, як військовослужбовець. Зі спірної квартири він ніколи не виселявся, за місцем реєстрації у гуртожитку не проживав. На даний час він перебуває на квартирному обліку, як такий, що потребує поліпшення житлових умов.
Відповідач та її представник у судовому засіданні проти позову заперечували, посилаючись на те, що відповідач не є членом її сім'ї, він втратив право на користування житлом відповідно до рішення суду, з січня 2008 його місце проживання зареєстровано в гуртожитку по АДРЕСА_2 . Фактично позивач мешкає у спірній квартирі, змінив у дверях замки, а тому відповідач вимушена проживати в орендованій квартирі. Також, відповідач зазначила, що за позивачем на праві власності зареєстрована земельна ділянка в АДРЕСА_3 , на якій у період шлюбу споруджено житловий будинок готовий для проживання, однак він не введений в експлуатацію. Саме в цьому будинку позивач проживав окремий період після розлучення.
Представник Чернігівської міської ради у судовому засіданні при розгляді справи поклалася на розсуд суду і при цьому зазначила, що спірна квартира АДРЕСА_1 була приватизована розпорядженням органу приватизації від 08.12.2003 № 1536 на ім'я ОСОБА_1 в цілому. На підставі заяви ОСОБА_1 від 20.12.2006 спірна квартира була розприватизована згідно рішення Деснянського РВК від 10.01.2007 за № 8.
Позивач у судовому засіданні пояснив, що дійсно він здійснив приватизацію квартири АДРЕСА_1 , проте у 2006 році подав заяву про повернення цієї квартири до комунальної власності, так як він перебував на квартирному обліку на отримання житла складом сім'ї чотири чоловіки (він, відповідач та їх двоє дітей), а тому бажав отримати інше житло та використати право на його приватизацію у подальшому.
Заслухавши пояснення сторін, представника відповідача, представника третьої особи, допитавши у судовому засіданні свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до копії ордеру на житлове приміщення № 122 від 16 березня 1994 року ОСОБА_1 отримав право на користування квартирою АДРЕСА_1 . Вказана квартира надана наймачу та члену його сім'ї: дружині - ОСОБА_2 (а.с. 7).
Як пояснив у судовому засіданні позивач, згодом він розірвав шлюбні стосунки з ОСОБА_2 та одружився на ОСОБА_2 , яка вселилася до спірної квартири в якості його дружини.
Від шлюбу з ОСОБА_2 позивач має двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11, 12), які на даний час проживають з матір'ю за іншою адресою.
Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 25.07.2013, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 08 червня 2007 року, актовий запис № 546 (а.с. 8).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 грудня 2007 року у справі № 2-7065/2007 задоволено позов ОСОБА_2 . Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 (а.с. 10). У даному судовому рішення зазначено, що відповідач визнав позов у повному обсязі, пояснив, що позивач - це колишня його дружина, із якою він мешкав у спірній квартирі, але з 2006 року їх взаємовідносини погіршилися, почалися сварки, тому вони фактично припинили шлюбні відносини і вже разом не проживають, а з жовтня 2006 року він залишив цю квартиру і дійсно там не мешкає. У добровільному порядку він не припинив реєстрації у спірному житлі, оскільки не має реальної можливості зареєструватися у якомусь іншому місці (а.с.10).
Відповідно до копії довідки Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова Міністерства оборони України, ОСОБА_1 з 17.01.2008 зареєстрований у військовому гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , проте, за вказаною адресою не проживає та пільгами не користується (а.с. 9).
Таким чином, після набрання законної сили судовим рішенням про визнання позивача таким, що втратив право користування спірною квартирою, позивач добровільно зареєстрував своє місце проживання за іншою адресою.
Згідно довідки Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 02.09.2021 за № 7202 ОСОБА_1 у період з 17.01.2008 по 31.08.2021 мав зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно акту від 06.04.2021, складеного зі слів сусідів ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , за адресою: АДРЕСА_4 позивач проживає з 1993 року і по теперішній час (а.с. 14).
Факт постійного проживання позивача за вказаною адресою також підтвердили допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Частиною першою статті 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути вселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав, передбачених законом.
Згідно ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача ( власника), їх діти, батьки та інші особи, якщо вони проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Права члена сім'ї має також і особа, яка перестала бути членом сім'ї наймача, але продовжує проживати в займаному ним житловому приміщенні. Членом сім'ї наймача може бути визнано особу, яка постійно проживає з наймачем та веде з ним спільне господарство.
Відповідно до ст. 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщеннях між наймодавцем, житлово-експлуатаційною організацією і наймачем -громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Згідно ст. 107 ЖК України наймач жилого приміщення за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму.
У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Згідно правової позиції, що висловлена у постанові Верховного Суду України № 6-60 цс 12 від 11 липня 2012 року - у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача. Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Постановою Пленуму Верховного суду України № 2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснено судам, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати,чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні,чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Пленум Верховного Суду України у п. 15 постанови від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснив, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст.33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення саме по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
За змістом статті 65 ЖК УРСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач після розірвання шлюбу з відповідачем за рішенням суду від 28 грудня 2007 року був визнаний таким, що втратив право користування спірною квартирою, з січня 2008 року та по серпень 2021 року він зберігав за собою право користування іншим житловим приміщення у гуртожитку, в якому він весь цей період був зареєстрований, також позивач на час розгляду справи судом перебуває на квартирному обліку на отримання житла, а тому відсутні правові підстави для визнання за позивачем права користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 81, 258, 259, 265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) про визнання права на користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10.09.2021.
Суддя