Справа № 661/101/21
Провадження № 2/661/293/21
(повне)
09 вересня 2021 року
Новокаховський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді: Чирського Г.М.
при секретарі: Шевченко Ю.М.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 , відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нова Каховка в порядку спрощеного порядку з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням на підставі ст. 107 ЖК УРСР, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом про визнання ОСОБА_3 і ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , на підставі ст. 107 ЖК України, з моменту прийняття органами реєстрації рішення по реєстрації ними їх нового місця проживання в 2000 році в квартирі АДРЕСА_2 (з дня вибуття з нового житлового приміщення). Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що він у 1992 р. зі своєю сім'єю, згідно виданого Виконавчим комітетом Новокаховської міської ради ордера, вселився в квартиру державного житлового фонду, розташовану за вказаною адресою. Ордер був виданий на його ім'я, і з ним як з відповідальним квартиронаймачем Новокаховський ЖЕУ уклав відповідний договір найму житлового приміщення. На початку 2000 р. у вказаній квартирі залишився проживати позивач та відповідачі як члени його сім'ї (дружина і донька), при цьому в середині 2000 р. позивач з відповідачем ОСОБА_2 розірвав шлюб. Після розлучення, його колишня дружина ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3 зі спірного житлового приміщення добровільно виселилися і переселилися в придбану раніше на ім'я ОСОБА_3 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , зареєструвавши місце свого проживання за вказаною адресою. З моменту вселення до квартири №34 в 1992 р. і до моменту добровільного виселення з неї, ОСОБА_2 у встановленому законом порядку особовий рахунок на квартиру не міняла, і відокремленим, незалежним, наймачем частини цієї квартири не була. На думку позивача, виконавчий комітет Новокаховської міської ради , на підставі ст. 107 ЖК України, зобов'язаний був прийняти рішення вважати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою №34 з моменту реєстрації їх місця проживання за новою адресою: АДРЕСА_2 . В подальшому, позивач довідався про те, що відповідачем в таємниці від нього отримано свідоцтво про право власності на житлове приміщення №32сз НОМЕР_1 від 29.05.2018 р., згідно якого Новокаховською міською радою передано у спільну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частину квартири державного житлового фонду, в якій позивач повинен був вважатися єдиним законним наймачем з другої половини 2000 р. Про проведену приватизацію частини квартири, в якій він проживав, його ніхто не повідомив. З середини 2000 року і до теперішнього моменту, ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 в квартирі за адресою АДРЕСА_1 не проживають, натомість зареєстровані у ній, не маючи дійсних документів на право користування чи власності на житло.
До початку судового розгляду позивач змінив позовні вимоги, просив додатково суд встановити дату, з якої відповідачки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно вимог ст. 107 ЖК України у зв'язку із вселенням в інше житлове приміщення втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , встановити дату реєстрації місця проживання у другій половині 2000 року відповідачок в квартирі АДРЕСА_2 . У випадку, якщо документи, які свідчать про зміну місця реєстрації ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у 2000 р. не збереглись , просить суд, на підставі ч.1 ст.81 ЦПК, запропонувавши відповідачем надати документи, що свідчать про те, що станом на 01.01.2001р. вони проживали в квартирі АДРЕСА_1 і мали право користування даною квартирою. У тому випадку, якщо відповідачки не дадуть суду докази наявності у них права користування квартирою за станом на 01.01.2001 р. відповідачок права користування вищевказаною адресою не мали.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги, з урахуванням уточнень, підтримав із наведених підстав, наполягаючи на їх задоволенні.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України, у зв'язку з відсутністю порушення прав позивача, про що надала до суду письмові заперечення. В обґрунтування заперечень, зазначає, що на підставі рішення Новокаховського виконкому №92 від 21.04.1992 р. на сім'ю з чотирьох осіб видано ордер на квартиру АДРЕСА_1 . 15.03.2000 р. рішенням Новокаховського міського суду шлюб між нею та позивачем розірвано. Одночасно з позовом про розлучення нею був поданий позов про зміну договору найму квартири, а згодом використане право на приватизацію частини квартири. 27.03.2000 р. рішенням Новокаховського міського суду їй та спільній з позивачем доньці були виділені в користуванні кімнати 16,6 кв.м. та 9,5 кв.м., а позивачу кімната 11,4 кв.м. Підсобні приміщення коридор, кухня, туалет, ванна залишені в загальному користуванні. 15.08.2000 р. розпорядженням виконкому Новокаховської міської ради №745\сз9627 видане свідоцтво про право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Після приватизації частини квартири позивач на ґрунті неприязних відносин з формальних причин подав у грудні 2000 р. протест на рішення суду від 27.03.2000 р. з метою перегляду справи, обґрунтовуючи це відсутністю його на розгляді справи, хоча він був обізнаний про її розгляд. ОСОБА_2 намагалась продати належні їй та дочці долі у спільному майні, оскільки позивач неодноразово погрожував їй та чинив перешкоди у проживанні. 18.12.2000 р. рішення Новокаховського міського суду від 27.03.2000 р. скасоване, а справу направлено на новий розгляд. 21.03.2001 р. рішенням Новокаховського міського суду позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну договору житлового приміщення позов задоволено, змінено договір найму житлового приміщення, виділено ОСОБА_2 з неповнолітньою донькою ОСОБА_8 жилі кімнати площею 16,6 кв.м. та 0,5 кв.м. з балконом , виділено ОСОБА_1 жилу кімнату площею 11,4 кв.м. та зобов'язано з кожною стороною окремий договір найма вказаного житлового приміщення. Таким чином, право на приватизацію виникло з моменту вступу в законну силу рішення суду. Рішенням Апеляційного суду Херсонської області 13.01.2016 р. та Рішенням Новокаховського міського суду від 21.08.2015 р. було скасовано розпорядження про приватизацію житла від 15.08.2000 р. №745-св9627 та свідоцтво про право власності на житло, видане Новокаховським виконавчим комітетом Новокаховської міської ради на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Відповідачі вимушені були повторно переоформлювати приватизацію наданої їм частини квартири спільного заселення ( свідоцтво про право власності Серія НОМЕР_2 від 29.05.2018 р.). Він десятками років безпідставно ініціює подачу різних позовів проти неї та доньки з метою позбавити права на квартиру, щоб вона дісталася лише йому. Також, позивач в 2017 році звертався до Новокаховського міського суду Херсонської області з позовом до Новокаховської міської ради та до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою, скасувати реєстрацію місця проживання, зобов'язати Новокаховську міську раду укласти з позивачем як єдиним законним наймачем договір найму квартири; скасувати рішення Новокаховського міського суду від 21.03.2001 року, яке є підставою для повторної приватизації. Проте, судами першої, апеляційної та касаційної інстанції позивачу в позові було відмовлено. Вважає, що позивач подавши вказаний позов, зловживає своїми процесуальними правами та його дії направлені на порушення її прав шляхом відібрання в неї та доньки можливості проживати у спірній квартирі, при цьому сам позивач не проживає у спірному житлового приміщенні : остання відключена від послуг газопостачання, водопостачання та водовідведення, електроенергії, має заборгованість по сплаті квартирної плати. Крім того, зазначає про те, що вона користується квартирою АДРЕСА_1 шляхом здійснення оплати комунальних послуг згідно безстрокового договору про участь у витратах на утримання, проте проживати у ній не має можливості, оскільки позивач чинить перешкоди. 29.05.2018 р. виконавчим комітетом Новокаховської міської ради Херсонської області, згідно розпорядження №32сз16014, видано свідоцтво про право власності на 67\100 квартири спільного заселення № НОМЕР_3 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , яка на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних долях.
05.07.2021 р. від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив відповідача, у якому позивач наполягає на викладеній позиції та позовних вимогах.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась, у письмовій заяві просила справу розглянути у свою відсутність.
Суд заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, оцінивши їх відповідно до ст.89 ЦПК України дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що відповідно до ордера на житлове приміщення у вигляді квартири АДРЕСА_1 , він виданий позивачеві ОСОБА_1 на сім'ю із 4 чоловік, склад сім'ї - він, ОСОБА_2 , ОСОБА_9 - донька та ОСОБА_3 - донька.
Згідно Свідоцтва про право власності від 29.05.2018 р., виданого згідно розпорядження №32сз16014 від 29.05.2018 р., ОСОБА_2 та членам її сім'ї ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності в рівних частках, належить 67\100 квартири спільного заселення АДРЕСА_1 .
Рішенням Новокаховського суду Херсонської області від 19.12.2017 року, ОСОБА_1 відмовлено в позові до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання реєстрації у житловому приміщенні незаконною та її скасування, визнання осіб, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зобов'язання укласти новий договір найму.
Вказане рішення залишене без змін постановою апеляційного суду Херсонської області від 22.03.2018 року та постановою Верховного суду від 14.03.2019 року.
Відповідно до висновків вказаних рішень суду, реєстрація місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спірній квартирі здійснена у встановленому законом порядку на підставі свідоцтва про право власності від 15 серпня 2000 року № 745сз/9627, яке на той момент було чинним, та у реєстратора були відсутні підстави для здійснення оцінки та перевірки підстав видачі вказаного свідоцтва. Крім того, встановлено, що відповідачі не проживають у спірній квартирі внаслідок умисних та неправомірних дій позивача, а тому відсутні підстави для задоволення вимоги про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням. До того ж, сам по собі факт визнання приватизації незаконною не позбавляє права відповідачів на користування спірним житлом.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 31.05.2021 р. рішення Новокаховського міського суду від 26.03.2021 р. у справі №661\92\21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: Відділ реєстрації Виконавчого комітету Новокаховської міської ради, про визнання реєстрації місця проживання такими, що не відповідають вимогам законодавства та такими що здійснені на підставі недійсних документів, скасування реєстрації місця проживання, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено, залишено без змін.
Вищевказаними рішеннями суду встановлено дійсність Свідоцтва про право власності від 15 серпня 2000 року на час здійснення реєстрації місцепроживання відповідачів у спірній квартирі, а відтак відсутність підстав для відмови у здійсненні відповідними особами вказаної реєстрації.
Крім того, як зазначено також в постанові Апеляційного суду Херсонської області від 22.03.2018 року у зазначеній вище справі №661/1035/17, що після скасування 18 грудня 2000 року постановою Президії Херсонського обласного суду рішення Новокаховського міського суду від 27.03.2000 року, яке було підставою для видачі Свідоцтва про право власності від 15.08.2000 року та направлення справи на новий розгляд, рішенням Новокаховського міського суду від 21 березня 2001 року позовні вимоги відповідача ОСОБА_2 про зміну договору найму жилого приміщення знову були задоволені і практично на тих же умовах, як і в рішенні суду від 27 березня 2000 року: виділено ОСОБА_2 із неповнолітньою дочкою ОСОБА_3 жилі кімнати площею 16,5 кв. м. і 9,5 кв. м. з балконом; виділено ОСОБА_1 жилу кімнату площею 11,4 кв. м. з лоджією, підсобні приміщення залишено у загальному користуванні. Зобов'язано ЖЕК 1 Новокаховського міськвиконкому укласти з кожною стороною окремий договір найму на вказане жиле приміщення.
Дане рішення суду є чинним, було чинним і на момент повторної реєстрації відповідачів у квартирі, як квартирі спільного заселення та надавало відповідачам право реєстрації у квартирі спільного заселення, на жилій площі, що була виділена їм у користування.
Судом встановлено, що, наразі, відповідно до Свідоцтва про право власності від 29 травня 2018 року, відповідачі є власниками 67/100 частин (на праві спільної часткової власності в рівних частках) спірної квартири спільного заселення, загальна площа 67/100 квартири спільного заселення складає 45,0 кв.м. Вказане Свідоцтво є дійсним. А тому задоволення позовних вимог (якщо припустити можливість такого) жодним чином не змінить суть чинних правовідносин, які склалися між сторонами, не позбавить відповідачів права на користування своєю власністю, тобто відповідною частиною своєї вказаної квартири.
При цьому на час здійснення реєстрації місця проживання відповідачів у спірній квартирі (26 листопада 2013 року та 28 лютого 2015 року) було чинним Свідоцтво про право власності від 15 серпня 2000 року, яке скасоване рішенням суду від 21 серпня 2015 року, яке набрало чинності 13 січня 2016 року, а недійсність правочину з моменту його вчинення, як то передбачено ч.1 ст.236 ЦК України, жодним чином не впливає на правильність здійснення реєстрації відповідачів та на відсутність підстав для відмови у здійсненні відповідними особами вказаної реєстрації.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами за своєю правовою природою є цивільно-правовими, регулюються положеннями Цивільного кодексу України щодо права власності та захисту права власності та положеннями Житлового кодексу України.
Зі змісту ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України вбачається, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив судам, що у справах цієї категорії необхідно з'ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.
Згідно висновку, зробленому у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР, особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Відповідно до ст. 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі № 263/7338/17.
Відповідно до ст. 107 Житлового кодексу України наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це.
На підтвердження вибуття необхідно брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, виїзд в інший населений пункт і постійна там прописка), на що вказує п.11 постанови Пленуму Верховного суду України « Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року за №2.
Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв'язку з вибуттям наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (ст. 107 ЖК УРСР).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до положень ч.2 ст.405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Із встановлених судом обставин, наявні достатньо доказів, які дають змогу дійти обґрунтованого переконання, що відповідачі не проживають у спірному житловому приміщенні з поважних причин, внаслідок умисних дій позивача, що чинить перешкоди у їх проживанні, а укладення між сторонами будь-яких угод щодо певного порядку користування спірною квартирою відсутні у зв'язку з наявністю певних неприязних відносин, які склалися між сторонами.
Вказані обставини вже також були встановлені рішеннями судів, зазначених вище.
Також, слід зазначити про те, що відповідачі по справі, які на даний час є співвласниками спірного житлового приміщення, мають рівні права щодо користування та володіння житловим приміщення, які використовують на власний розсуд не порушуючи прав та інтересів позивача, а тому і позбавити їх такого права неможливо. Відповідачі не втратили інтерес до спірного майна, а і їх відсутність пов'язана саме із поважними причинами.
Разом з тим суд зазначає, що ані законодавством, що діяло на час приватизації спірної квартири, ані чинним законодавством України не передбачено визнання осіб такими, що втратили право власності, натомість відповідачі зареєстровані у спірному житловому приміщенні на законних підставах, будучи власниками, і будь-яких законних способів до визнання їх втратившими права користування квартирою АДРЕСА_1 у відповідності до ст. 107 ЖК УРСР з підстав, зазначених позивачем, при правовідносинах, які склалися та виникли у 2000 році, наразі немає.
Враховуючи зазначене, позивачем не доведено, що його право порушене і потребує захисту в такий спосіб, у зв'язку з чим, у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі у зв'язку із їх необґрунтованістю.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 223, 263, 265, 259 ч.6, 268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову відмовити повністю за необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет: http://court.gov.ua/fair/sud2117.
Повний текст рішення виготовлено 10 вересня 2021 року.
Суддя Г. М. Чирський