Справа № 481/568/21
Провадж.№ 2/481/209/2021
іменем України
31.08.2021 року Новобузький районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого судді Вжещ С.І.,
при секретарі Юхименко Т.М.,
за участю позивача ОСОБА_1
її представника ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
його представника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новий Буг в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Казанківської селищної ради Слободанюка Василя Олександровича, ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та припинення права власності,
17.05.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Новобузького районного суду Миколаївської області з позовом до державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Казанківської селищної ради Слободанюка В.О., ОСОБА_3 , за яким просила скасувати державну реєстрацію права власності, зареєстрованого державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Казанківської селищної ради від 05.03.2020 року за ОСОБА_3 на нежитлову будівлю загальною площею 144,00 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності від 10.10.2001 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2052843148245 та припинити право власності ОСОБА_3 на вказаний об'єкт; вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Свої позовні вимоги Позивач обгрунтувала тим, що на земельній ділянці площею 0,1110 га, розташованій в АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 4824510100:02:065:0048, власником якої вона є, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ№ 596710, виданого 29.11.2006 року Новобузькою міською радою, був побудований об'єкт
нежитлової будівлі, який зведенний без належних підстав та дозволу, а тому, в розумінні вимог ст. 376 ЦК України, є самочинним.
В червні 2020 року їй стало відомо, що державний реєстратор Казанківської
селищної ради Казанківського району Миколаївської області Слободанюк Василь Олександрович, 05.03.2020 р. зареєстрував в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, право власності на нежитлову будівлю загальною площею 144 кв.м., позначений на планіпід літ. А, за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ; розмір частки 1/1; підстава державної реєстрації: свідоцтво про право власності видане10.10.2001 року Новобузькою міською радою народних депутатів; індексний номер: 51591888 від 12.03.2020р. Позивач вважає, що Відповідач 2 не міг в 2001 році отримати свідоцтво про право власності на спірне майно, оскільки ця нежитлова будівля була побудована в 2009 році на земельній ділянці, яка належить Позивачу. Відсутність будівлі, на переконання Позивача, також підтверджується технічною документацією з землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадянці ОСОБА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства виготовленою в липні 2005 року. Також ОСОБА_1 вважає, що нежитлова будівля не мала будуватись на земельній ділянці з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, так як суперечить нормам земельного законодавства. Крім того, інформація з архівного сектора Новобузької райдержадміністрації Миколаївської області, головного архітектора Новобузької міської ради Миколаївської області, вказують на безпідставність видачі Новобузькою міською радою свідоцтва про право власності 09.10.2001 року № 436 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 .
Державна реєстрація права власності за Відповідачем 2 на спірний об'єкт нерухомого майна не дає змоги в повній мірі реалізувати право власності Позивача на земельну ділянку, на якій він розташований.
В силу вимог ст. 14 ЦПК України автоматизованою системою документообігу суду визначено головуючу по цій справі суддю Вжещ С.І.
Ухвалою судді від 19.05.2021 року відкрито провадження та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 07.06.2021 року.
Ухвалою суду від 07.06.2021 року відкладено судовий розгляд по справі на 24.06.2021 р. о 10:00 годині.
Ухвалою суду від 24.06.2021 року відкладено судовий розгляд по справі на 12.07.2021 р. о 10:00 годині.
У відзиві на позов від 02.06.2021 року, Відповідач 2 заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши, що державна реєстрація права власності на нежитлову будівлю була проведена з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім того, Відповідач 2 зазначив, що перебуваючи з Позивачем в шлюбі вони узгодили правовий режим земельних ділянок та нерухомого майна, придбаного в період спільного проживання. Будучи обізнаною про те, що земельні ділянки оформлюються на ім'я позивача, а нерухоме майно, яке на них знаходиться на відповідача, ОСОБА_1 не заперечувала проти цього, а в подальшому виступала поручителем за кредитним договором, укладеним позивачем. Спірна нежитлова будівля, як зазначає відповідач, була ним добудована у період зареєстрованого шлюбу з позивачем, за її згодою, на основі зруйнованих будівель в 2001 році і ще довгий час ремонтувалась і облаштовувалась .
У відповіді на відзив від 18.06.2021 року, Позивач вказує, що підставою позову є не оскарження правомірності дій державного реєстратора, а порушення порядку отримання відповідачем документів, на підставі яких була проведена державна реєстрація права власності на майно, та справжність таких документів. Крім того, зазначив, що вирішення питання законності отримання свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю здійснюється на досудовому розслідуванні кримінального провадження, дані про яке внесені на підставі заяви ОСОБА_1 про вчинене кримінальне правопорушення за ч.1 ст.358 КК України.
Відповідно до заперечення відповіді на відзив від 22.06.2021 року, ОСОБА_3 вказав, що спорудження сторонами на земельній ділянці для ведення особистого селянського господарства, яка належить позивачу, нежитлової будівлі не суперечить законодавству, зокрема нормам ч.1 ст.22 Земельного кодексу України , та планувалась для використання, як склад.
В судовому засіданні Позивач ОСОБА_1 та її представник, адвокат Істоміна К.В., підтримали позов та просили його задовольнити, посилаючись на те, що Відповідачем 2 було безпідставно отримано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 144,00 кв.м., на підставі якого державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Казанківської селищної ради Слободанюком В.О. 05.03.2020 року зареєстравано право власності за ОСОБА_3 .
В судовому засідання відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 заперечували проти задоволення позовних вимог, просили відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Зокрема, ОСОБА_4 вказав на невірно обраний Позивачем спосіб захисту у даних правовідносинах, які, з урахуванням усіх обставин стосуються поділу спільного майна подружжя. Також представник Відповідача 2 зазначив, що обгрунтувань порушення порядку державної реєстрації Відповідачем 1, позивач не наводить, а навпаки вказує на те, що таких порушень не було. Разом з тим, Позивач у позовній заяві ставить під сумнів законність отримання Відповідачем 2 свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно, на підставі якого була проведена державна реєстрація права власності, при цьому окремої позовної вимоги про скасування такого документу не ставить. На думку представника Відповідача 2 задоволення позову, з обгрунтуваннями та у вигляді, яких він пред'явлений в частині скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, не припиняє дію свідоцтва про право власності на вказаний об'єкт за ОСОБА_3 , а звідси позовна вимога, про припинення права власності за відповідачем на вказаний об'єкт, яка є похідною від первісної, також не може бути задоволена.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини, суд приходить до наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання права особи на земельну ділянку є підставою для звернення до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)), а також вказувала на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом ( ст.328 ЦК України).
Згідно з ч.2, 3 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.
Стаття 346 ЦК України визначає підстави припинення права власності на майно, а саме 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.
Стаття 376 ЦК України визначає, серед іншого, поняття самочинного будівництва, наслідки здійснення такого, а також, захист права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Частиною другою, третьою статті 152 ЗК України установлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав, унормовані Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , за визначенням якого заявником є, зокрема, власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державній реєстрації прав підлягають, окрім іншого, право власності (пункт 1 частини першої статті 4 вищевказаного Закону).
За змістом частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Згідно з положеннями частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:
відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;
відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;
відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;
наявність обтяжень прав на нерухоме майно;
наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;
4) під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;
5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав;
6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;
7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);
8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;
9) формує реєстраційні справи у паперовій формі.
10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (частина перша статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ).
Частинами першою, другою, четвертою статті 18 цього ж Закону визначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:
1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;
3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;
4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);
6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;
7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;
8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Підстави для державної реєстрації прав визначені статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , відповідно до частини першої якої державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі:
1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;
2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;
3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;
4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;
5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;
6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;
7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;
8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;
9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;
10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;
11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;
12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;
13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;
13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об'єктом довірчої власності;
13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, а саме документів, наданих суду у вигляді копії реєстраційної справи № 2052843148245, на 10 аркушах 12.03.2020 року державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Казанківської селищної ради Слободанюком Василем Олександровичем проведено державну реєстрацію права приватної власності на нежитлову будівлю, розміщену в АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Новобузькою міською радою 10.10.2001 року ( а.с.77-86).
Зі змісту позовної заяви і пояснень позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 не вбачається обгрунтувань скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно через порушення законодавства, допущеного державним реєстратором під час вчинення реєстраційних дій, а тому, суд, не виходячи за межі предмета спору, перевіривши та проаналізувавши дії державного реєстратора на предмет відповідності їх вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , не вбачає будь-яких порушень Закону з його боку, що вказує на необгрунтованість позовних вимог до Відповідача 1.
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що Позивач, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 596710 від 29.11.2006 року є власником земельної ділянки площею 0,111 га, розташованої в АДРЕСА_2 з кадастровим номером 4824510100:02:065:0048.( а.п.13-15).
З пояснень сторін та досліджених письмових доказів встановлено, що нежитлова будівля площею 144 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстроване державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Казанківської селищної ради Слободанюка В.О., за ОСОБА_3 , побудована на земельній ділянці, що належить позивачу.
З обгрунтувань позовної заяв та пояснень сторони позивача вбачається, що вирішення питання про правомірність здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на нежитлову будівлю, за адресою: АДРЕСА_1 , безпосередньо залежить від законності документів, на підставі яких таке право було зареєстровано.
Як встановлено в судовому засіданні, свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , від 10.01.2001 року, видане на ім'я ОСОБА_3 , яке стало підставою для державної реєстрації права власності за останнім на вказаний об'єкт, на час здійснення такої державної реєстрації (12.03.2020 року), не скасоване та не визнане недійсним, а отже, право власності відповідача на нього, як на час проведення державної реєстрації, так і на час розгляду справи не припинене( а.с. 84).
Оспорюючи законність отримання Відповідачем 2 свідоцтва про право власності на спірне майно, позивач не заявляє вимоги про скасування такого свідоцтва та (або) визнання його недійсним.
При цьому, суд зауважує, що стороною позивача під час третього судового засідання по справі (два попередні судові засідання по якій, відкладались), заявляв клопотання про чергове відкладення судового розгляду для надання часу для зміни підстав чи предмета позову, а також для збільшення розміру позовних вимог. У задоволенні таких клопотань судом було відмовлено з посиланням на вимоги ст. 223 ЦПК України.
Виходячи з встановлених судом обставин, за наявності нескасованого правовстановлюючого документу, на підставі якого була проведена державна реєстрація права власності, позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності та її припинення, з підстав незаконності видання такого правовстановлюючого документа не може бути задоволена, що вказує на невірно обраний спосіб захисту Позивачем його прав.
Обгрунтування безпідставності отримання Відповідачем 2 свідоцтва про право власності на спірну нежитлову будівлю від 10.10.2001 року судом не приймаються, оскільки вимога про законність видачі такого правовстановлюючого документу перед судом поставлена не була.
Крім того, суд погоджується з посиланням представника відповідача на те, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права є неналежним та неефективним та його застосування не тільки не призведе до поновлення порушеного права позивача, а й порушить права відповідача, виходячи з такого.
Відповідно до вимог ч.2, 3 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Як встановлено в судовому засіданні сторони з 06.05.1989 року по 06.02.2020 року перебували в шлюбі.
Відповідно до частини першої статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частинами першою, другою статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Статтею 63 CК України встановлено рівність прав дружини та чоловіка на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
З встановлених обставин суд робить висновок, що вирішення питання про припинення права власності на майно одного з подружжя, яке було набуте подружжям за час спільного проживання (2001 рік), у даному випадку на нежитлову будівлю, яка збудована сторонами під час шлюбу, навіть на земельній ділянці, яка є об'єктом особистої приватної власності Позивача, порушує право Відповідача 2, як співвласника цього майна та не поновлює права позивача на вказане майно, у якого, за умови скасування державної реєстрації права та припинення такого права власності на спірне майно Відповідача 2, не виникає право власності на це майно, оскільки відсутній правовстановлюючий документ на це майно.
На переконання суду такий спір між подружжям повинен розглядатись в рамках позову про поділ спільного майна подружжя, а не шляхом припинення права власності одного з подружжя на спільно набуте майно.
Посилання сторони Позивача на те, що через відсутність правовстановлюючих документів, спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом, не може бути прийнята судом з підстав, викладених вище, та з урахуванням вимог ст.376 ЦК України, з яких вбачається, що самочинне будівництво не може бути об'єктом права спільної сумісної власності, що в даному випадку, ще раз доводить наявність спору між подружжям щодо нажитого, в період шлюбу майна.
Викладене вказує на необгрунтованість та безпідставність позовних вимог, як до Відповідача 1, так і до Відповідача 2, а тому позов ОСОБА_1 до державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Казанківської селищної ради Слободанюка Василя Олександровича, ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та припинення права власності, підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати, у разі відмови у задоволенні позовних вимог, покладаються на Позивача.
Керуючись ст. ст. 141, 258-259, 263-265, 268, 273,274-279 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Казанківської селищної ради Слободанюка Василя Олександровича, ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та припинення права власності, залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано.
У разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, апеляційна скарга подається у той же строк з дня виготовлення повного тексту рішення.
Повний текст рішення виготовлений 10.09.2021 року.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання : АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач 1: державний реєстратор Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Казанківської селищної ради Слободанюк Василь Олександрович, адреса місцезнаходження: 56002, Миколаївська область, смт. Казанка, вул. Миру, 194.
Відповідач 2: ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Суддя Вжещ С.І.