Миколаївської області
Справа №477/1104/21
Провадження №2/477/720/21
09 вересня 2021 року Жовтневий районний суд Миколаївської області у складі:
головуючої - судді Семенової Л.М.,
при секретарі судового засідання - Заїченко О.Є.,
розглянувши в приміщенні Жовтневого районного суду Миколаївської області в м.Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
10 червня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з позовною заявою про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивачі вказували, що відповідач є колишньою дружиною позивача ОСОБА_2 , з якою він розірвав шлюб 16 березня 2021 року. Відповідач протягом тривалого часу не проживає у вказаній квартирі та участі в її утриманні не приймає, її особисті речі у квартирі відсутні, вона проживає у іншому місці з іншою сім'єю та квартирою не цікавиться. В зв'язку з тим, що відповідач створює позивачам перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном, вони звернулись з зазначеним позовом до суду.
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник ОСОБА_4 у судове засідання не з'явились, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві (а.с.33, 42).
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.41). Причини неявки суду не повідомила, відзив на позовну заяву не подала.
Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України, у зв'язку з наявністю доказів щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового розгляду справи та відсутністю від неї заяв про відкладення судового засідання, таке проведено за відсутності відповідача.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось у зв'язку з неявкою всіх учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 06.03.2006 року, виданого Коларівською сільською радою на підставі розпорядження №1/154, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (а.с.17).
Зазначене підтверджено Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №10332256 від 07.04.2006 року (а.с.18).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.16).
Згідно довідки Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області №244/01-24 від 27.05.2021 року, виданої уповноваженому власнику житлового приміщення ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (син), ОСОБА_3 (невістка), ОСОБА_6 (онука) (а.с.23).
Відповідно до рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 16 березня 2021 року шлюб, зареєстрований 21 жовтня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - розірвано (а.с.21-22).
Як слідує з акту про непроживання від 25 травня 2021 року, складеного старостою с.Каравелове, с.Зайчівське, с.Капустине, с.Добра Надія та с.Ясна поляна, за підписами сусідів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , в результаті проведеного обстеження квартири АДРЕСА_1 встановлено, що ОСОБА_3 за зазначеною адресою фактично не проживає. У квартирі при огляді не виявлено будь-яких особистих і побутових речей як ознак фактичного проживання зазначеної особи. Встановлено, що ОСОБА_3 не проживає однією сім'єю з власниками житла та не має з ними спільного побуту (а.с.20).
Суд зазначає, що законодавством передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Так статтею 41 Конституції України, статтями 317,319 Цивільного кодексу України (далі ЦК) визначено, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ст.150 Житлового кодексу Української РСР (далі ЖК) громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Згідно статті 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Водночас, за положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 156 ЖК та частиною 1 статті 405 ЦК визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником та відповідно до закону.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині 2 статті 64 ЖК, тобто дружина, їхні діти та батьки. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Таким чином, згідно зі статтями 64, 156 ЖК припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів сім'ї права користування займаним приміщенням. Вони користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їхньому заселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини 2 статті 405 ЦК, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання відповідача ОСОБА_3 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, позивачі в якості правової підстави зазначеної вимоги посилаються на положення, визначені статтею 405 ЦК України, а також на обставину створення відповідачем перешкод у здійсненні ними права користування та розпорядження належним їм майном.
Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з позивачем у справі ОСОБА_2 до 16 березня 2021 року та користувалась жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 як член сім'ї співвласника даного приміщення.
Відповідно до частини 2 статті 405 ЦК при вирішенні питання про визнання колишнього члену сім'ї власника житла таким, що втратив право користування житловим приміщенням, враховуються причини його відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення, а також її відсутність понад один рік.
Позивачі вказують, що відповідач ОСОБА_3 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 тривалий час, не зазначаючи при цьому, з якого саме часу ОСОБА_3 не проживає за зазначеною адресою.
Матеріали справи зазначених відомостей також не містять.
Також позивачами не надано доказів, які б підтверджували непроживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин.
Крім того, позивачі, посилаючись на створення відповідачем перешкод у здійсненні ними права користування та розпорядження належним майном як на підставу позовних вимог, не зазначають, в чому саме полягають перешкоди та не надають доказів на підтвердження зазначеної обставини.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Таким чином, враховуючи, що позивачами не надано доказів на підтвердження обставин, на які вони посилаються у позовній заяві, а саме на підтвердження часу, з якого відповідач не проживає у спірному житлі, створення відповідачем перешкод у користуванні та розпорядженні позивачами своєю власністю та непроживання без поважних причин, що свідчить про втрату особою інтересу до житла, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 4, 19, 141, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України,
У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Суддя Л.М.Семенова